Постанова № 13016109, 07.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2010                                                                                           № 6/586

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі           

за участю представників сторін:

від позивача – Скрипніков Д.С., Шевчук В.В.,

від відповідача – Томашевська Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест»

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2009

у справі № 6/586 ( .....)

за позовом                               Служби безпеки України

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест»

про                                                   стягнення 156090,00 грн. та визнання права вимоги

ВСТАНОВИВ:

Служба безпеки України (позивач) звернулась з позовом до Господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (відповідач) про стягнення штрафних санкцій у сумі 156090,00 грн. та зобов’язання після введення будинку по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві в експлуатацію додатково передати Службі безпеки України 527,45 кв.м. загальної площі житла в цьому будинку або інших районах міста Києва.

До прийняття рішення по справі позивач змінив предмет позову і просить стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції у сумі 156090,00 грн. та визнати за Службою безпеки України право вимоги від ТОВ «БІК «Інтербудінвест» 527,45 кв.м. загальної житлової площі за договором № 19/3-32-ж17 від 10.02.2005 «Пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 у справі №6/586 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» на користь Служби безпеки України 156090,00 грн. пені, 1561,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення штрафних санкцій і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 апеляційну скаргу ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» прийнято до провадження та призначено розгляд на 01.04.2010.

У судовому засіданні 01.04.2010 оголошувалась перерва до 15.04.2010.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 за клопотанням відповідача призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі № 6/586 до надання висновку експерта.

18.05.2010 Служба безпеки України подала касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010, в якій просила скасувати зазначену ухвалу.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2010 касаційну скаргу Служби безпеки України задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 скасовано, справу направлено до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2010 поновлено апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 25.11.2010.

У судовому засіданні 25.11.2010 відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 07.12.2010.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

10.02.2005 між Службою безпеки України як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» як пайовиком укладено договір № 19/3-32-ж 17 «Пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві» (а.с. 14-20 т. І).

Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є будівництво в порядку пайової участі житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими та офісними приміщеннями та автопаркінгом за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 131.

Умовами п. 3 договору визначено: орієнтована вартість робіт відповідно до планових розрахунків складає 81084400,00 грн. (п. 3.1 договору); фінансування будівництва здійснюється пайовиком у повному об’ємі протягом 36 календарних місяців з моменту підписання договору (п. 3.2 договору); тривалість виконання робіт становить 36 календарних місяців із моменту підписання договору (п. 3.5 договору); датою закінчення виконання робіт за договором вважається дата підписання акту державної приймальної комісії (п. 3.6 договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2009 у справі № 6/20 (а.с. 48-52 т. І) за позовом Служби безпеки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербудінвест» встановлено, що:

- в період з 05.05.2007 по 22.05.2008 пайовик не міг виконувати свої зобов’язання за договором через відсутність дозволу на виконання будівельних робіт. Прострочення боржника відбулось в зв’язку з простроченням кредитора;

- відповідно до умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» зобов’язане було виконати роботи до 10.02.2008;

- дозвіл на виконання будівельних робіт не був наданий Службою безпеки України Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» протягом 9 місяців та 5 днів;

- однак, оскільки відсутність дозволу на виконання будівельних робіт є простроченням кредитора, строк виконання робіт ТОВ «Інтербудінвест» слід відстрочити на період затримки (з 05.05.2007 до 10.02.2008, тобто 9 місяців та 5 днів). При цьому, строк має бути розрахований з дня отримання дозволу на виконання будівельних робіт 22.05.2008, а тому ТОВ «Інтербудінвест» мало виконати зобов’язання у строк до 27.02.2009 (22.05.2008 + 9 місяців, 5 днів). Тобто, ТОВ «Інтербудінвест» прострочено виконання робіт починаючи з 27.02.2009.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 156090,00 грн. у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасного виконання будівельних робіт.

Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі посилається на те, що його вина у порушенні строків виконання зобов’язання відсутня, оскільки через безпосередній вплив фінансової кризи на будівельну галузь країни відповідач вимушений був зупинити виконання зобов’язань за договором, а тому не виконав їх в строк до 27.02.2009.

Проте, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги вищенаведені доводи відповідача для звільнення його від відповідальності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 № 800-VI, забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється (до 1 січня 2012 року).

Як встановлено вище, між СБУ та ТОВ «БІК «Інтребудінвест» укладено договір пайової участі у будівництво житлового будинку, що за своєю правовою природою не є договором будівельного підряду. Відповідач, згідно з умовами вказаного договору, є пайовиком, а не забудовником, і також не підрядником. Підставою для нарахування позивачем відповідачу пені є договір пайової участі у будівництво та неналежне виконання ТОВ «БІК «Інтербудінвест» своїх зобов’язань за вказаним договором.

На підставі викладеного, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що сфера дії Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» не поширюється на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 7.1 договору сторони не несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків за цим договором, якщо це обумовлено випадком чи обставинами непереборної сили, які сторони не могли та не повинні були передбачити та відвернути за звичайних умов, а саме: масові заворушення, страйки, бойові дії; стихійні лиха; технологічні фактори; дії державних органів, в тому числі виконавчої влади, що перешкоджають нормальній законній діяльності пайовика, в тому числі зміни в нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини, за якими працюють сторони.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що якщо будь-які з таких обставин безпосередньо вплинули на виконання зобов’язань у строки, встановлені договором, то строки переносяться на час дії відповідних обставин.

При цьому, сторона, для якої виникла неможливість виконати свої зобов’язання, повинна в письмовій формі повідомити іншу сторону про це протягом десяти днів з моменту настання таких обставив. Таке повідомлення повинно містити інформацію про факт настання форс-мажорних обставин, опис наслідків їх настання, прогнозовані строки дії таких наслідків. (п. 7.3 договору).

Як вірно встановив суд першої інстанції, економічна криза не вказана в договорі як форс-мажорна обставина (непереборна сила), і крім того, відповідач не надав доказів негайного сповіщення позивача про настання форс-мажорних обставин, як це передбачено договором.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Пунктом 6.5 договору встановлено, що при порушенні з вини пайовика термінів виконання робіт, визначених п. 3.5 договору, він сплачує замовнику пеню в розмірі 0,01% неосвоєних коштів за кожен день перевищення термінів виконання робіт.

Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на день подання даної позовної заяви до Господарського суду міста Києва житловий будинок № 3 введено в експлуатацію, що підтверджено актом державної приймальної комісії від 13.04.2004 № 149, технічний стан житлових будинків №№1, 2 складає майже 80% готовності, що підтверджується актом від 07.07.2008, наданого ТОВ «БІК «Інтербудінвест» щодо технічного стану житлових будинків.

Орієнтовна вартість робіт, відповідно до планових розрахунків, складає 81084400,00 грн. Також, згідно з позитивним висновком комплексної державної експертизи проекту будівництва житлових будинків на проспекті Перемоги, 131 в Святошинському районі міста Києва від 12.06.2003 № 3659, кошторисна вартість у цінах 2003 року складає 81084400,00 грн.

Як вбачається із розрахунку пені, позивач здійснив нарахування пені, виходячи з того, що готовність житлового будинку складає 90%, а готовність житлового будинку №1 складає 75%. Крім того, позивач при розрахунку пені вказав період нарахування 22.02.2009 по 22.08.2009, що складає 182 дні, натомість, ним нараховано пеню за період у 165 днів, яка складає 156090,00 грн. Таким чином, при визначені періоду нарахування пені позивачем допущено описку в датах.

В письмових поясненнях, наданих відповідачем суду апеляційної інстанції, зазначається, що позивач надав до суду Акти технічного стану житлового будинку № 1 та житлового будинку № 2 станом на 07 липня 2008 року, згідно яких загальний стан будинків у відсотковому відношенні до готовності відповідно становить: ж/б № 1 – 75%, ж/б № 2 – 90 %. Проте, такі дані використовувати при обчисленні пені не можна, оскільки акти складені на початок липня 2008 року, а здійснення будівельних робіт по будівництву житлових будинків ще продовжувалося. До того ж позовна заява подавалась у серпні 2009 року.

У зв’язку з вказаними обставинами, відповідач просить долучити до матеріалів справи Акт позапланової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства від 17.11.2008, складений Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві, згідно якого стан будівництва станом на 10.11.2008: житлового будинку № 2 – загальна готовність 95 % (не закінчено влаштування фасадної системи, наладку інженерних систем, благоустрій територій), а житлового будинку № 1 – загальна готовність 80 % (не виконано фасадної системи, не закінчено монтаж інженерних систем, не закінчено опоряджувальні роботи, не виконано благоустрій територій).

Представники позивача у судовому засіданні 25.11.2010 не заперечували проти задоволення клопотання, однак, в подальшому в судовому засіданні 07.12.2010 представник позивача надав письмові пояснення в яких заперечив проти долучення до матеріалів справи вказаного Акту позапланової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства від 17.11.2008 з підстав, передбачених ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши заявлене клопотання відповідача, задовольнила клопотання та долучила до матеріалів справи, зокрема, Акт позапланової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства від 17.11.2008, складений Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві, виходячи з таких мотивів та норм чинного законодавства.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною першою статті 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач нарахування пені згідно розрахунку штрафних санкцій (а.с. 33 т. І) здійснив станом на 24 липня 2008 року, а позовну заяву подав до суду 24 вересня 2009 року. Враховуючи те, що дані Акту позапланової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства від 17.11.2008 спростовують відсоток готовності житлових будинків, який покладений позивачем в основу розрахунку пені, з метою всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, колегія суддів долучила до матеріалів справи Акт позапланової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства від 17.11.2008.

Таким чином, пеня розраховується судом наступним чином:

Житловий будинок № 2:

Виконання – 27028100,00 грн. * 95 % = 25676695,00 грн.,

Залишок неосвоєних коштів - 27028100,00 - 25676695,00 = 1351405,00 грн.

Житловий будинок № 1:

Виконання – 27028100,00 грн. * 80 % = 21622480,00 грн.,

Залишок неосвоєних коштів - 27028100,00 - 21622480,00 = 5405620,00 грн.

Загальна вартість неосвоєних коштів: 1351405,00 грн. + 5405620,00 грн. = 6757025,00 грн.

Пеня (0,01 %) = 6757025,00 грн. * 0,01 % / 100%* 165 днів = 111490,91 грн.

При цьому, колегією суддів нараховано пеню саме за 165 днів, а не як вказує відповідач за 160 днів, виходячи з того, що позивач, помилково зазначивши період нарахування з 22.02.2009 по 22.08.2009 тривалістю 182 дні, правильно здійснив нарахування саме за 165 днів, а не за 182 дні.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені з відповідача на користь позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 111490,91 грн.

Крім стягнення пені, позивачем також заявлялась позовна вимога про визнання за позивачем права вимоги від ТОВ «БІК «Інтербудінвест» 527,45 кв.м. загальної житлової площі за договором № 19/3-32-ж17 від 10.02.2005 «Пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві».

Хоча ні позивач, ні відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в цій частині, але враховуючи те, що згідно з вимогами частини другої статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне з’ясувати правомірність відмови судом першої інстанції в задоволенні вимоги про визнання за позивачем права вимоги від ТОВ «БІК «Інтербудінвест» 527,45 кв.м. загальної житлової площі за договором № 19/3-32-ж17 від 10.02.2005.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Колегія суддів, здійснюючи оцінку правильності обрання позивачем у справі способу захисту порушеного права, встановила, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання права вимоги, не передбачений ні нормами чинного законодавства, ні умовами договору, і жодним чином не може призвести до відновлення порушених прав позивача.

Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовної вимоги позивача про визнання за позивачем права вимоги від ТОВ «БІК «Інтербудінвест» 527,45 кв.м. загальної житлової площі за договором № 19/3-32-ж17 від 10.02.2005 «Пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві».

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 у справі №6/586 - зміні.

Згідно з вимогами ст. 105 ГПК України у разі зміни чи скасування рішення у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат.

У відповідності до статті 49 ГПК України судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачеві за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита у розмірі 1114,91 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 168,57 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, відповідачу за рахунок позивача підлягають відшкодуванню витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 223,00 грн., виходячи із суми безпідставно заявлених та незадоволених позовних вимог згідно такого розрахунку: 156090,00 грн. - 111490,91 грн. = 44599,09 грн.; 44599,09 грн. х 780,45 грн. / 156090,00 грн. = 223,00 грн.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 у справі №6/586 змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 31/11, офіс 84, код 32799609) на користь Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код 00034074) 111490,91 грн. (сто одинадцять тисяч чотириста дев’яносто гривень 91 коп.) пені, 1114,91 грн. (одну тисячу сто чотирнадцять гривень 91 коп.) державного мита та 168,57 грн. (сто шістдесят вісім гривень 57 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код 00034074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 31/11, офіс 84, код 32799609) 223,00 грн. (двісті двадцять три гривні 00 коп.) відшкодування витрат із сплати державного мита за подання апеляційної скарги.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №6/586 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді