Постанова № 13016110, 08.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2010                                                                                           № 50/139

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коршун Н.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: представник – Безносько С.М. – за довіреністю,

від відповідача: представник – Касьяненко А.М. – за довіреністю,

від третьої особи: представник – Сторожук А.В. – за довіреністю,

від Прокуратури м. Києва: представник – Некрасов О.М. – прокурор відділу – за посвідченням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.04.2010

у справі № 50/139 ( .....)

за позовом                               ВАТ "Київський маргариновий завод"

до                                                   Київської міської ради

третя особа позивача           

третя особа відповідача           Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

про                                                   визнання права на постійне користування земельною ділянкою площею 3.36га

За участю Прокуратури м. Києва

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2010 року Відкрите акціонерне товариство „Київський маргариновий завод” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання за ним права на постійне користування земельною ділянкою площею 3,36 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не прийнято рішення щодо надання позивачу у постійне користування земельну ділянку площею 3,36 га. та не надано відповіді на звернення позивача.

У відзиві відповідач проти позовних вимог заперечив та просив суд залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що Київська міська рада не приймала рішення щодо передачі позивачу у постійне користування земельної ділянки площею 3,36 га, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

У письмових поясненнях третя особа проти позовних вимог заперечила та просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що набуття позивачем, як відкритим акціонерним товариством, права постійного користування земельною ділянкою не передбачено Земельним кодексом України.

Уточненням до позовних вимог позивач просив суд визнати за Відкритим акціонерним товариством „Київський маргариновий завод” право на постійне користування земельною ділянкою площею 3,36 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр-кт Науки, 3.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2010 року у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Київська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на безпідставність висновку суду першої інстанції про доведеність факту правонаступництва ВАТ „Київський маргариновий завод” майнових прав Маргаринової фабрики, оскільки належні докази такого правонаступництва в матеріалах справи відсутні.

Апелянт зазначив, що зважаючи на відсутність норм земельного законодавства, які б передбачали інститут правонаступництва права постійного користування земельною ділянкою, висновки суду про такий перехід прав суперечать законодавству України.

Крім того, апелянт стверджує, що Земельним кодексом України, який набрав чинності у 2001 році, не передбачено право на отримання в постійне користування земельних ділянок суб’єктами господарювання, які не відносяться до державних чи комунальних суб’єктів, тобто, позивач, як відкрите акціонерне товариство, з моменту прийняття Земельного кодексу України, втратив права на отримання земельної ділянки у постійне користування.

Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що необхідною умовою для передачі земельної ділянки в постійне користування, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення ради, яка рішення щодо передачі позивачу спірної земельної ділянки в постійне користування не приймала.

У відзиві відповідач проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2010 – без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 16.10.1947 р. №2815 „Про відвід земельної ділянки Маргариновій фабриці” відведено частину земельної ділянки площею 4,5 га, яка належала Кондитерській фабриці ім. Карла Маркса, що міститься в Кагановичському районі (Сталінці) під будівництво Маргаринової фабрики в межах та на умовах згідно з проектом Управління у справах архітектури м. Києва.

Судом першої інстанції встановлено, що Відкрите акціонерне товариство „Київський маргариновий завод” утворено в результаті реорганізації Закритого акціонерного товариства „Київський маргариновий завод” і є його правонаступником. У свою чергу, Закрите акціонерне товариство „Київський маргариновий завод” засновано організацією орендарів Київського маргаринового заводу та ЗАТ “Укроліяжирпром” на підставі Установчого договору про створення Закритого акціонерного товариства від 25.08.1994 (протокол № 1) шляхом перетворення суб'єкта підприємницької діяльності орендного підприємства Київського маргаринового заводу, який був правонаступником Маргаринової фабрики. Відкрите акціонерне товариство “Київський маргариновий завод”, як правонаступник Закритого акціонерного товариства „Київський маргариновий завод”, є власником цілісного майнового комплексу, що розташований по проспекту Науки, 3, у Голосіївському районі м. Києва.

Вказаний майновий комплекс набутий ЗАТ „Київський маргариновий завод” на підставі Договору купівлі-продажу державного майна №72 від 25.03.1994 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (продавець) та Організацією орендарів Київського маргаринового заводу (покупець), за умовами якого продавець передав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства Київський маргариновий завод, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 3, на земельній ділянці площею 3,55 га, що виділена в постійне користування відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Спір у даній справі виник з причин того, що відповідачем за зверненням позивача станом на день розгляду справи не прийнято рішення про надання земельної ділянки в розмірі 3,36 га позивачу у постійне користування.

Зокрема, у 2007 році Товариством з обмеженою відповідальністю „Земля-2000” розроблений проект землеустрою (№ ТПВ-5885 від 20.08.2007 до справи А-8126). Даним проектом землеустрою передбачено передати позивачу в оренду земельні ділянки загальною площею 3,36 га для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд на проспекті Науки, 3, у Голосіївському районі м. Києва.

20.08.2007 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був направлений позивачем до Київської міської ради на погодження та затвердження.

З матеріалів справи та з пояснень представників сторін вбачається, що Київською міською радою не приймалося рішення щодо передачі спірної земельної ділянки позивачу у постійне користування.

Дослідивши матеріали справи, всі фактичні обставини справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 6 Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ” визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Зі змісту вищевикладених правових норм вбачається, що необхідною умовою для передачі земельної ділянки, яка перебуває у державній чи комунальній власності, у постійне користування є наявність відповідного рішення ради.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Київською міською радою не приймалося рішення з вищезазначеного питання.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо передачі позивачу спірної земельної ділянки у постійне користування, оскільки відсутня згода Київської міської ради, як суб’єкта комунальної власності, на передачу земельної ділянки позивачу.

У зв’язку з чим, прийняття оскаржуваного рішення є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції Київської міської ради на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями.

Крім того, в обґрунтування оскаржуваного рішення, суд першої інстанції послався на положення ч. 1 ст. 377 та ч.3. ст. 415 Цивільного кодексу України, якими, зокрема, передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ч. 1 ст. 377 ЦК України), а особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди) набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди) (ч. 3 ст. 415 ЦК України).

Однак, судом не встановлено розмір земельної ділянки, право користування якою відповідно до вимог ч.1 ст. 377 ЦК України перейшло до позивача з переходом права власності на майновий комплекс, а в матеріалах справи відсутні докази того, на яких підставах та на яких умовах спірна земельна ділянка використовувалася попереднім землекористувачем.

Зокрема, позивачем не надано доказів того, що попередній землекористувач використовував спірну земельну ділянку на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Доводи позивача про те, що право користування на спірну земельну ділянку перейшло до позивача на підставі Договору купівлі-продажу № 72 від 23.03.19943 року, та відповідно до звіту по земельно-кадастровій інвентаризації, складеному у вересні 2004 року ТОВ „Геопроект”, складає 3,36 га, судова колегія не бере до уваги, оскільки земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу, а вказаний договір та звіт не є правовстановлюючими документами, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 1 ГПК України підприємства визначено, що установи та організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статуту суб’єкта підприємницької діяльності. Мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В оскаржуваному рішенні, зокрема в його резолютивній частині не визначено меж земельної ділянки, право на постійне користування якої визнано за позивачем, що суперечить вимогам абз.2 ч. 2 ст. 84 ГПК України щодо змісту судового рішення.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності та зважаючи на те, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, судова колегія дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, натомість оскаржуване рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Згідно з частиною 4 статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з наведеного, апеляційна скарга визнається обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2010 р. у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2010 року у справі №50/139 – скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Київський маргариновий завод” (проспект Науки, 3, м. Київ, 03039, код ЄДРПОУ 00333581) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.

4. Матеріали справи №50/139 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

13.12.10 (відправлено)