Постанова № 12987569, 16.12.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2010 року           Справа № 43/227-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя І.А. Шутенко, суддя Л.М. Бабакова, суддя Л.М. Здоровко,

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача –Волкова С.О. –дов. № 01-62юр/4249 від 25.05.2010р.

відповідача –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, АК «Харківобленерго», м. Харків (вх. № 4115Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2010р. по справі № 43/227-10

за позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго», м. Харків

до Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території», м. Харків

про стягнення 157386,92 грн.

ВСТАНОВИЛА:

АК “Харківобленерго” звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 157386,92 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.11.2010р. (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території» на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” 3968,65 грн. за перевищення договірних величин, пені в розмірі 11912,73 грн., 6481,37 грн. - індекс інфляції, 3 % річних в розмірі 2450,24 грн., витрат по сплаті державного мита в розмірі 1556,06 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.В частині стягнення з відповідача 129993,88 грн. провадження у справі припинено. В решті позовних вимог відмовлено.

Позивач, АК «Харківобленерго», з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2010р. скасувати в частині відмови стягнення нарахування ПДВ на індекс інфляції в сумі 1296,27 грн. та ПДВ на 3 % річних в сумі 490,05 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідач, Харківське обласне комунальне підприємство «Дирекція розвитку інфраструктури території», в судове засідання не з’явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 23.11.2010р., яке мається в матеріалах справи. 08.12.2010р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення ПДВ на інфляційні витрати та 3% річних залишити без змін, та скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення державного мита в розмірі 1556,06 грн.

Враховуючи те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду Харківської області по даній справі, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2008 року між АК "Харківобленерго" та Харківським обласним комунальним підприємством «Дирекція розвитку інфраструктури території»було укладено договір про постачання електричної енергії №14079 та пролонгований на 2010 рік.

Відповідно до умов вказаного договору, постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням розділів 6, 7 договору. Споживач, у свою чергу, відповідно до п. 2.3.3 договору, зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку № 2 “Порядок розрахунків” до договору.

Як було встановлено судом першої інстанції, АК “Харківобленерго” виконав свої зобов'язання по договору у повному обсязі, та здійснив у період з січня 2010 року по серпень 2010 року відпуск електричної енергії відповідачу.

Проте, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконував свої зобов’язання відповідно до умов договору.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що відповідач сплатив позивачу 130000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 18745 від 07.10.2010р. та № 18772 від 08.10.2010р. (арк. справи 78, 79), актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний та скріплений печаткою обох сторін (арк. справи 80), у зв’язку з чим, керуючись п. 1-1 ст. 80 ГПК України, суд першої інстанції правомірно в цій частині позовних вимог припинив провадження у справі.

Відповідно до п. 4.2. Правил користування електричною енергією, п. 5.2. договору, додаткам № 1 до договору та п. 7 Порядку постачання електричної енергії споживачам, між сторонами визначені договірні величини споживання електричної енергії та потужності на 2009 рік.

Відповідно до "Порядку постачання електричної енергії споживачам", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2002р. № 441, зі змінами, внесеними Постановою від 16.06.2005р. № 473, споживачам запроваджується регулювання постачання електричної енергії шляхом встановлення величин її споживання, та передбачено, що відповідно до п. 11 Порядку договірні величини споживання та потужності доводяться до споживачів у терміни, обумовлені договором.

Додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору на користування електричною енергією, сторони встановили договірні величини споживання електричної енергії. Зазначена договірна величина відповідно вказаного додатку вважається сторонами щомісяця доведеною.

Абзацом 3 п. 11 «Порядку», п. 4.4 «Правил» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що споживач має право протягом поточного розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за коригуванням договірної величини споживання електричної енергії.

Додатком № 2 до договору «Порядок розрахунків (для усіх споживачів, крім бюджетних установ (організацій) та крім споживачів, які живляться від мереж класу напруги 35-110 кВ та 330 кВ)», розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Протягом розрахункового періоду відповідачем не проводилось коригування договірної величини споживання електричної енергії, в зв'язку з чим договірна величина на зазначені періоди залишилася на рівні, узгодженому додатками № 1 до договору.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідач у квітні 2010 року використав електричну енергію в обсягах, що перевищують встановлені величини споживання електричної енергії, у зв’язку з чим йому був нарахований борг за перевищення договірних величин за спірний період в сумі 3968,65 грн.

Відповідно до вимог п. 6.14 «Правил», позивачем складене Повідомлення № 5306 від 11.05.2010 р. про перевищення договірної величини споживання електричної енергії за підсумками розрахункового періоду, згідно якого споживача повідомлено про порушення ним ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»від 16.10.1997 № 575/97-ВР, якою передбачена відповідальність споживачів за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у вигляді сплати на користь енергопостачальної організації двократної різниці між фактично спожитою величиною електроенергії і договірною величиною.

Згідно з п. 13 Порядку та п. 5.2. договору, споживачі, у разі перевищення встановлених договірних величин споживання електричної енергії, несуть відповідальність згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", відповідно до яких споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Суд першої інстанції правомірно зробив висновок, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, і тому стягнув з нього 3968,65 грн. за перевищення договірних величин.

На підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховані 3 % річних в сумі 2450,24 грн. та інфляційні в сумі 6481,37 грн., які також обґрунтовано були стягнуті судом першої інстанції.

Також, судом першої інстанції правомірно було стягнуто з відповідача суму пені в розмірі 11912,73 грн., оскільки згідно з п. 6 додатку № 2 до договору, у разі несвоєчасної оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 490,05 грн. ПДВ на 3% річних та 1296,27 грн. ПДВ на індекс інфляції, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про незадоволення цих вимог.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону, визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

В силу вимог п. 4.1 ст. 4 Закону договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку, третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів ( послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Діючим податковим законодавством України не передбачено включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені Законом України “Про податок на додану вартість”, тому відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України не підпадає під дію вимог Законом України “Про податок на додану вартість”.

Таким чином, інфляційні суми і проценти, які передбачені ст. 625 ЦК України, є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Як вбачається з резолютивної частини рішення, суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача суму державного мита в сумі 1556,06 грн. Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийнято по суті правильно, а тому рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2010р. підлягає залишенню без змін, а в частині стягнення державного мита слід змінити суму державного мита з 1556,06 грн. на 248,12 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2010р. по справі № 43/227-10 залишити без змін.

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території»(61022, м. Харків, Дзержинський район, Держпром, 3 під’їзд, 5 поверх, п/р 260023011273 в Першій ХФ АКБ «Базіс», МФО 351599, код ЄДРПОУ 03361721) на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго»(61037, м. Харків, вул.. Плеханівська, 149 –на п/р 26003010050912 в АТ «Банк Золоті Ворота», МФО 351931, код ЄДРПОУ 00131954) 248,12 грн. витрат по сплаті державного мита.

Зобов’язати господарський суд Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя           І.А. Шутенко

Суддя           Л.М. Бабакова

Суддя Л.М. Здоровко

Повний текст постанови підписаний 16.12.2010р.