Рішення № 12985856, 07.12.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.10                                                                                           Справа№ 33/56 (10)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліматбудсервіс»(м. Львів)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю «Діком ЛТД»(м. Львів)

про :стягнення 6611 (шість тисяч шістсот одинадцять) грн. 69 коп. (з яких: 3280,00 грн. –основний борг; 1420,24 грн. –інфляційні; 1911,45 грн. –пеня)

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С.

Представники:

Позивача:Горійчук В.В.–представник (довіреність № 1 від 01.11.2010 р.)

Відповідача:не з'явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судових засіданнях, не звертались до суду з клопотанням про технічну фіксацію судового процесу.

Суть спору: 17.11.2010 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 7369 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліматбудсервіс»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діком ЛТД»(м. Львів) про стягнення 6611 (шість тисяч шістсот одинадцять) грн. 69 коп. (з яких: 3280,00 грн. –основний борг; 1420,24 грн. –інфляційні; 1911,45 грн. –пеня).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.11.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 33/56(10) та розгляд справи призначено на 07.12.2010 р.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.11.2010 р. виконав, витребувані судом документи представив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

06.12.2010 р. до суду за вх. № 23799 від представника позивача поступила частина витребуваних судом документів.

06.12.2010 р. до суду за вх. № 23800 від представника позивача поступила заява про зменшення позовних вимог в якій він просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діком ЛТД»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліматбудсервіс»заборгованість в розмірі 5209,40 грн. (п’ять тисяч двісті дев'ять) грн. 40 коп. (з яких: 3 280,00грн.- основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних, 230,14 грн. –пеня).

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги, з урахуванням уточнень, з підстав наведених у заявах та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.11.2010 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи).

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

21.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліматбудсервіс»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діком ЛТД»(відповідач) було укладено договір № 211207/2 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), згідно якого Замовник (відповідач) доручає, а Виконавець (позивач) зобов’язується своїми силами та засобами встановити систему вентиляції на об’єкті Замовника. Замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконане замовлення згідно умов Договору.

Позивач обов’язок по Договору виконав, що підтверджується підписаним Актом виконаних робіт № 310108 від 31.01.2008 р. Загальна вартість по Договору становить 46000,00 грн.(сорок шість тисяч грн. 00 коп.). Відповідно до банківських виписок (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи), відповідач перерахував на поточний рахунок позивача кошти, що складають загальну вартість 42720,00 грн. (сорок дві тисячі сімсот двадцять грн. 00 коп.). Відповідно до п. 2.4 Договору кінцевий розрахунок за даним Договором Замовник зобов’язується провести протягом 5 (п’яти) календарних днів з моменту підписання Акту виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, порушуючи умови Договору, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем за виконані роботи.

22.08.2008 р. позивач звернувся з претензією до відповідача з проханням погасити заборгованість, яка останнім залишена без розгляду та відповіді (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

04.11.2010 р. позивач звернувся з листом-вимогою № 24 від 25.10.2010 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення № 7903201075730 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Станом на час звернення з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем, за виконані роботи відповідно до Договору становить 3280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

За неналежне виконання відповідачем умов Договору , позивачем нараховано: 1 420,24 грн. –інфляційних та 1 911,45 грн. –пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Скориставшись наданим йому правом, позивач зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5209,40 грн. (п’ять тисяч двісті дев'ять) грн. 40 коп. (з яких: 3 280,00грн.- основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних, 230,14 грн. –пеня).

Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судові засіданні не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і не господарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того суд звертає увагу позивача, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дати коли зобов’язання мало бути виконано, а не за шість місяців до дня звернення з позовом до суду.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю та відповідно до п. 1 ч. 2 вказаної норми, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), отже позовні вимоги в частині стягнення пені мали б бути пред’явлені протягом року з дня коли зобов’язання повинно було бути виконано.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів і на участь у судовому процесі.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальність «Кліматбудсервіс»до Товариства з обмеженою відповідальність «Діком ЛТД» про стягнення 5209,40 грн. (п’ять тисяч двісті дев'ять) грн. 40 коп. (з яких: 3 280,00грн.- основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних, 230,14 грн. –пеня) обґрунтовані та підлягають до задоволення в частині стягнення 4979,24 (чотири тисячі дев’ятсот сімдесят дев'ять) грн. 24 коп. (з яких: 3 280,00грн.- основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних).

Враховуючи те, що позивачем подано розрахунок пені, який суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України та пропущено річний термін позовної давності в цій частині, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 230 (двісті тридцять) грн. 14 коп. –пені є необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 63 від 11.11.2010 р. позивачем сплачено в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп.

Згідно платіжного доручення № 64 від 11.11.2010 р. позивачем сплачено 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покладаються на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 258, 509, 510, 526, 530, 549, 550, 551, 625 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 217, 218, 223, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальність «Кліматбудсервіс»до Товариства з обмеженою відповідальність «Діком ЛТД»про стягнення 5209,40 грн. (п’ять тисяч двісті дев'ять) грн. 40 коп. (з яких: 3 280,00грн.- основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних, 230,14 грн. –пеня) –задоволити частково в частині стягнення 4979,24 (чотири тисячі дев’ятсот сімдесят дев'ять) грн. 24 коп. (з яких: 3 280,00грн. - основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних).

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «Діком ЛТД» (вул. Олени Степанівної, буд. 35Б, м. Львів, 79018; вул. Героїв Крут, 6, м. Львів, 79034; код ЄДРПОУ 14331692) на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Кліматбудсервіс»(вул. Дж. Вашингтона, 7, м. Львів, 79042; вул. Драгана, буд.11, кв.7, м. Львів, 79066; код ЄДРПОУ 35501300) –4979,24 (чотири тисячі дев’ятсот сімдесят дев'ять) грн. 24 коп. (з яких: 3 280,00грн. - основного боргу, 1 420,22 грн. –інфляційні, 279,02 грн. –3 % річних), 102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 230 (двісті тридцять) грн. 14 коп. –пені, відмовити.

4.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя