Рішення № 12985570, 21.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/35021.12.10 За позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі 1.Київської міської ради та 2. Комунального підприємства «Київський

метрополітен»

До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

Про розірвання договору оренди, зобовязання звільнити обєкт оренди та стягнення

26043,92 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від прокуратури Кузьміна К.Г. помічник прокурора посвідчення № 79 від 03.04.2009

Від позивача 1 Дорошенко О.С. по дов. № 225-КР-994 від 28.09.2010

Від позивача 2 Загоровська Н.В. по дов. № 1593-Н від 31.12.2009

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі 1. Київської міської ради та 2. Комунального підприємства «Київський метрополітен»до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 22789,66 грн. основного боргу по орендній платі, 1465,41 грн. пені, 1408,71 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 380,14 грн., про розірвання договору оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 та зобовязання звільнити обєкт оренди за адресою : перехід станції метро «Академмістечко»(вестибюль № 2) площею 11,70 кв. м. передавши його позивачу 2.

В судовому засіданні 21.12.2010 та через відділ діловодства суду прокуратурою подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить визнати договір оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 розірваним, виселити відповідача з орендованого майна та стягнути з відповідача 26680,70 грн. основного боргу по орендній платі, 1325,77 грн. пені, 1476,90 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 460,17 грн.

Позивач 1 позовні вимоги прокуратури з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог підтримав повністю.

Позивач 2 позовні вимоги прокуратури з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 21.12.2010 не зявився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 29.11.2010 та ухвалі від 09.12.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 07.12.2010 : АДРЕСА_1.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 21.12.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача 2, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоровя, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі обєкти, визначені відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права субєкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»обєктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4), орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5).

Рішенням Київської міської ради № 34/91 від 28.09.2006 «Про затвердження Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади міста Києва»затверджено Порядок передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Порядок).

Згідно п. 2 за даним Порядком орендодавцями є - підприємства, установи, в господарському віданні та в оперативному управлінні яких перебуває майно територіальної громади міста Києва (будівлі, споруди, приміщення; окреме індивідуально визначене майно), в даному випадку КП «Київський метрополітен».

Пункт 5.2. Статуту Комунального підприємства «Київський метрополітен»визначає, що здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим ним органом, з обмеженням правомочності розпоряджання щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 10 Порядку підставою для укладення основного договору оренди майна є рішення Київської міської ради.

01.12.2009 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен»(орендодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 934/1595 від 26.06.2007 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (приміщення), далі обєкт оренди, за адресою перехід станції метро «Академмістечко»(вестибюль № 2), для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно п. 2.1. договору обєктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 11,70 кв. м.

Згідно умов договору (п. 4.1.) орендодавець зобовязаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі обєкт оренди.

Факт передачі позивачем 2 та відповідно прийняття відповідачем обєкта оренди підтверджується актом приймання-передачі від 01.12.2009.

Спір виник в звязку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем 2 в розмірі 26680,70 грн. та нараховані пеня 1325,77 грн., 1476,90 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 460,17 грн. За наявності підстав позивач 2 скористався наданим йому правом положеннями ст. 782 ЦК України та відмовився від договору, в звязку з чим просить визнати договір розірваним та вимагає виселити відповідача з обєкта оренди.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.1. договору строк дії договору встановлений сторонами з 01.12.2009 до 29.11.2012.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно п. 3.1. договору за користування обєктом оренди орендар сплачує орендодавцю плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київської міської ради № 934/1595 від 26.06.2007 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої становить 254,91 грн. за 1 кв. м., що в цілому складає без ПДВ 2982,50 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору).

Згідно п. 3.4. договору додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України.

Пунктом 3.5. договору визначено, що всього сума по договору з урахуванням ПДВ з розрахунку на жовтень 2009 складає 3787,07 грн.

Пунктом 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено обовязок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно п. 1, п. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.6. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Всупереч вищеназваних договірних зобовязань відповідач не виконав своїх обовязків щодо внесення плати за оренду нежитлового приміщення по договору за період з грудня 2009 року по грудень 2010 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка неоспорена відповідачем, і становить 26680,70 грн.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обовязком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги прокуратури про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 26680,70 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобовязання щодо оплати орендної плати.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 3.6. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 10 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди окремо.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.3. договору, розмір якої становить 1325,77 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1325,77 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті орендної плати, прокуратура на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на користь позивача 2 з відповідача 1476,90 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 460,17 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1476,90 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 460,17 грн. 3 % річних (за обґрунтованим розрахунком позивача 2).

Пунктом 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Стаття 651 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим.

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вбачається з наданого позивачем 2 розрахунку відповідач не вносив оренду плату за грудень 2009 року, січень 2010 року та лютий 2010 року, а була здійсненна часткова оплата в березні 2010 року, в подальшому за наступні місяці орендна плата то не сплачувалась, то сплачувалась частково.

Слід зазначити, що право на відмову від договору виникає у наймодавця після настання строку внесення плати за користування майном за третій місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. Тому навіть у разі внесення наймачем плати за користування після настання строку оплати за третій місяць наймач вправі відмовитися від договору найму (постанова Вищого господарського суду України від 01.12.2005, справа № 14/396).

Позивач 2 у відповідності до вищезазначених норм листом № 1212-НДВ від 11.10.2010 повідомив відповідача про відмову від договору оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009, в звязку з неналежним виконанням умов договору по сплаті орендної плати, та вимагав повернути обєкт оренди по акту приймання-передачі.

Згідно п. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як вбачається з матеріалів справи повідомлення про відмову від договору оренди вручено відповідачу 14.10.2010 (розписка останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення).

Враховуючи викладене, договір оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 вважається розірваним з 14.10.2010.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що договір оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 в силу чинного законодавства України є розірваним, тому спір у даній справі про визнання договору оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 розірваним відсутній, що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Враховуючи те, що договір є розірваним з 14.10.2010, відповідач безпідставно користується орендованим приміщенням, чим заважає позивачу розпоряджатись своїм майном.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 7.5. договору встановлено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобовязаний за актом приймання-передачі повернути обєкт оренди орендодавцю…

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, вимоги прокуратури щодо виселення відповідача з приміщення площею 11,70 кв. м., яке розміщене за адресою : перехід станції метро «Академмістечко»(вестибюль № 2) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Київської транспортної прокуратури обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині визнання договору оренди № 413-Упр(ДВ)-09 від 01.12.2009 розірваним припинити.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен»(м. Київ, пр.-т Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) 26680 (двадцять шість тисяч шістсот вісімдесят) грн. 70 коп. основного боргу, 1325 (одну тисячу триста двадцять пять) грн. 77 коп. пені, 1476 (одну тисячу чотириста сімдесят шість) грн. 90 коп. збитків від зміни індексу інфляції та 460 (чотириста шістдесят) грн. 17 коп. 3 % річних.

4. Виселити Фізичну особу підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) з приміщення площею 11,70 кв. м., яке розміщене за адресою : перехід станції метро «Академмістечко»(вестибюль № 2) передавши його Комунальному підприємству «Київський метрополітен»(м. Київ, пр.-т Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913).

5. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) до Державного бюджету України державне мито в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 43 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяВ.В. Сівакова Рішення підписано 22.12.2010.