Рішення № 12956444, 09.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/49309.12.10 За позовом Головного фінансового управління Кіровоградської облдержадміністрації До Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»

Про стягнення 452650,15 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача Демчик І.А. - представник за довіреністю;

від відповідача Жорова В.Л. представник за довіреністю.

В судовому засіданні 09.12.2010 судом на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення з останнього 215354,93 грн. процентів за період з 01.04.2009 по 15.10.2010, 140405,24 грн. пені за період з 01.04.2009 по 15.10.2010, 96889,98 грн. інфляційний втрат, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2010 було порушено провадження у справі № 47/493, розгляд справи було призначено на 09.11.2010. Ухвалою Господарського суд міста Києва від 09.11.2010 розгляд справи відкладено до 23.11.2010, а ухвалою від 23.11.2010 до 09.12.2010.

В судовому засіданні 09.12.2010 представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 231927,64 грн. процентів, 149913,33 грн. пені, 114777,37 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2009 по 30.11.2010.

Вимоги позивача мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 у справі № 34/324 було задоволено позов Головного фінансового управління Кіровоградської облдержадміністрації до ВАТ КБ «Надра»про стягнення 684900,00 грн. депозитного вкладу, 60407,57 грн. нарахованих відсотків, 88,30 грн. пені. На виконання зазначеного рішення було видано відповідний наказ на примусове стягнення 745395,87 грн., але і на даний час рішення суду відповідачем не виконано, присуджена до стягнення заборгованість не погашена, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача на підставі статті 1214 Цивільного кодексу України проценти за користування чужими коштами в сумі 231927,64 грн., пені в сумі 149913,33 грн., а також 114777,37 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2009 по 30.11.2010.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.12.2010 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у їх задоволенні відмовити. відповідач у письмовому відзиві на позов зазначав про те, що застосування до правовідносин, які виникають під час здійснення виконавчого провадження правових норм, які стосуються прострочення грошового зобовязання є необґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2008 між сторонами у справі було укладено договір №3/2008-Д про відкриття та обслуговування вкладного (депозитного) рахунку, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває вкладний рахунок для розміщення та обліку грошових коштів вкладника внесених на умовах (сума, строк, процента ставка, період нарахування та сплати процентів, умови дострокового розірвання), що визначаються при внесенні вкладу на вкладника рахунок, про що укладається окремий договір.

20.03.2008 між позивачем та відповідачем укладено депозитний договір, відповідно до п.1.1 якого Вкладник перераховує на вкладний рахунок №2546704127703 в філії ВАТ КБ “Надра”Кіровоградське РУ, МФО 323624, відкритий у відповідності з договором про відкриття та обслуговування вкладного (депозитного) рахунку №3/2008-Д від 19.03.2008, грошові кошти в сумі не менше 500000 грн. (далі Вклад).

Пунктом 1.2 Депозитного договору передбачено, що строк вкладу 12 місяців +12 днів. Дата повернення Вкладу 1 квітня 2009 року.

19.04.2008 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до Депозитного договору.

26.06.2008 між сторонами підписано додаткову угоду №2 до Депозитного договору.

10.10.2008 між сторонами підписано додаткову угоду №3 до Депозитного договору, якою сторони погодили п.1.3 Депозитного договору викласти в такій редакції: процентна ставка по вкладу встановлюється: фіксована на не знижувальний залишок в розмірі 500000 грн. 19,2 відсотків річних; на суму понад не знижувального залишку (при умові, що вони знаходяться на вкладному рахунку не менш ніж 14 банківських днів) 19,2 відсотків річних; на суму коштів, що перевищує не знижувальний залишок (при умові , що вони знаходяться на вкладному рахунку менше ніж 14 банківських днів) 7відсотків річних.

На виконання умов Депозитного договору позивачем було перераховано 3000000 грн. на відкритий у банку вкладний рахунок.

Пунктом 2.2 Депозитного договору передбачено, що після закінчення строку вкладу визначеному в п.1.2 цього Договору, банк повертає вкладнику суму вкладу на рахунок зазначений в п.8 цього договору.

13.01.2009 вкладник зняв з банківського рахунку 2015100 грн. депозитного вкладу.

27.01.2009 позивач звернувся до філії ВАТ КБ “Надра”Кіровоградського регіонального управління з повідомленням про повернення коштів, та посилаючись на п.3.1.5 депозитного договору просив повернути 30 січня 2009 року кошти в сумі 984,9 тис. грн. з депозитного рахунку №25467041277003 на рахунок обласного бюджету №32620001007001, відкритий в ГУ ДКУ у Кіровоградській області, але відповідач перерахував лише загалом 300000,00 грн. вкладу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 у справі № 34/324 було задоволено позовні вимоги Головного фінансового управління Кіровоградської облдержадміністрації до ВАТ КБ «Надра», а саме: присуджено до стягнення на користь позивача 684900,00 грн. депозитного вкладу, 60407,57 грн. нарахованих відсотків, 88,30 грн. пені за неперерахування відсотків.

14.08.2009 Господарським судом міста Києва було видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 у справі № 34/324, яке набрало законної сили 10.08.2009.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки обовязковою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є субєктний склад спору, а в справі № 34/324 брали участь ті самі сторони, що й у даній справі, суд приходить до висновку, що факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 у справі № 34/324 не підлягають доказуванню, зокрема: неповернення відповідачем позивачу депозитного вкладу в сумі 684900,00 грн. згідно договору від 20.03.2008 та невиконання відповідачем у обумовлений строк своїх зобовязань згідно умов договору від 20.03.2008 щодо повернення депозитного вкладу в сумі 684900,00 грн. та нарахованих відсотків в сумі 60407,57 грн.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 4 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Частиною першою статті 1058 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 3 статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною 1 статті 1060 Цивільного кодексу України передбачено, що Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Частиною 2 статті 1060 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (п.1).

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до ст. 47 Закону банки на підставі банківської ліцензії наділені правом приймати від юридичних і фізичних осіб вклади (депозити).

Статтею 2 цього ж Закону надано тлумачення вкладу (депозиту) як коштів в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з п.2.4 глави 2 Постанови Правління Національного банку України “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами” № 516 від 03.12.2003, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Відповідно до п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами” № 516 від 03.12.2003, банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Згідно статті 1074 Цивільного кодексу України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 р. N 01-8/685 «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України), чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 N 1/384-07).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання останнім грошового зобовязання в сумі 684900,00 грн. щодо повернення депозиту по договору 20.03.2008 інфляційних втрат за період прострочення з 01.04.2009 (дата повернення депозиту згідно умов договору від 20.03.2008) по 30.10.2010 (дата, визначена позивачем самостійно як гранична щодо нарахування та визначена в заяві про уточнення позовних вимог), але вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 101365,20 грн. згідно наведеного розрахунку суду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

01.04.2009 - 30.11.20106849001.148101365,20

Також, підлягає частковому задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання останнім грошового зобовязання в сумі 60407,57 грн. що сплати нарахованих відсотків за розміщення депозиту по договору від 20.03.2008 інфляційних втрат за період прострочення з 01.04.2009 (дата повернення депозиту згідно умов договору від 20.03.2008) по 30.11.2010 (дата, визначена позивачем самостійно як гранична щодо нарахування та визначена в заяві про уточнення позовних вимог), але вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 8940,32 грн. згідно наведеного розрахунку суду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

01.04.2009 - 30.11.201060407,571.1488940,32

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат складає 110305,52 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зокрема, згідно пункту 1.3 депозитного договору від 20.03.2008 (в редакції додаткової угоди № 3 від 10.10.2008), сторонами було погоджено проценту ставку по вкладу на суму понад незнижувального залишку в розмірі 19,2% річних.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ст. 343 ч.2 Господарського кодексу України встановлює, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд дійшов висновку, що згідно статті 536 Цивільного кодексу України проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування депозитом, а банк (відповідач) повинен був повернути суму депозиту в сумі 684900,00 грн. та відсотки за його розміщення в день, визначений угодою сторін, тобто депозитним договором від 20.03.2008, тобто 01.04.2009, чого ним зроблено не було, а тому після настання строку повернення депозитного вкладу (01.04.2009) відповідач за порушення зобовязання по поверненню депозитного вкладу та нарахованих відсотків має сплачувати як неустойку у вигляді пені, розмір якої (подвійна облікова ставка НБУ) визначений п. 3.3 договору №3/2008-Д від 19.03.2008, так і проценти за користування чужими коштами у розмірі, визначеному п. 1.3 депозитного договору від 20.03.2008 (в редакції додаткової угоди № 3 від 10.10.2008).

Суд зазначає зокрема про те, що після порушення зобов'язання обов'язки винної сторони не зменшуються внаслідок закінчення строку дії договору, тобто сторона не позбавляється необхідності платити проценти за користування коштами у випадку закінчення строку дії договору, а збільшуються, оскільки винна сторона не лише не звільняється від сплати процентів, а ще має додатковий обов'язок - сплачувати неустойку, а тому посилання відповідача на відсутність нарахування і стягнення процентів та пені після закінчення строку дії депозитного договору від 20.03.2008 є необгрунтованими та судом відхиляються.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання останнім грошового зобовязання щодо повернення депозиту по договору 20.03.2008 та сплати нарахованих відсотків, а також стягнення процентів за користування чужими коштами є законними та обґрунтованими, але такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на нижченаведені розрахунки суду.

Згідно розрахунку позивача щодо процентів за користування коштами позивача, який судом перевірено і з яким суд погоджується, розмір процентів за користування відповідачем депозитними коштами позивача в сумі 984900,00 грн. за період з 01.04.2009 (оскільки суму процентів за користування чужими коштами до 01.04.2009 було стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 № 34/324) по 18.06.2009 (оскільки 19.06.2009 відповідачем було виплачено частку депозитного вкладу позивача в сумі 200000,00 грн.), в сумі 784900,00 грн. 19.06.2009 та в сумі 684900,00 грн. за період з 20.06.2009 (оскільки 20.06.2009 відповідачем було здійснено виплачу частки депозиту в сумі 100000,00 грн.) по 30.11.2010 (дата, визначена позивачем самостійно як гранична щодо нарахування та визначена в заяві про уточнення позовних вимог) складає загалом 231927,64 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно розрахунку суду, розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу підлягає вирахуванню з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, тобто за 6 місяців з моменту, коли зобовязання мало бути виконано, отже, оскільки депозитний вклад в сумі 984900,00 грн. мав бути виплачений відповідачем позивачу 01.04.2009, чого ним зроблено не було, а тому нарахування пені за несвоєчасне виконання здійснюється судом до 30.09.2010 включно з урахуванням здійснених відповідачем виплат депозитного вкладу.

Таким чином, розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу в сумі 984900,00 грн. за період прострочення з 01.04.2009 (оскільки суму пені до 01.04.2009 було стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 № 34/324) по 18.06.2009 (оскільки 19.06.2009 відповідачем було виплачено частку депозитного вкладу позивача в сумі 200000,00 грн.) складає за розрахунком суду 25472,49 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення

98490001.04.2009 - 14.06.20097512.0000 %24285,21

98490015.06.2009 - 18.06.2009411.0000 %1187,28

Розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу в сумі 784900,00 грн. за період прострочення 19.06.2009 (оскільки 20.06.2009 відповідачем було виплачено частку депозитного вкладу позивача в сумі 100000,00 грн.) складає 236,55 грн.

Розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу в сумі 684900,00 грн. за період прострочення 20.06.2009 по 30.11.2010 (дата, визначена позивачем самостійно як гранична щодо нарахування та визначена в заяві про уточнення позовних вимог) складає згідно розрахунку суду 20556,38 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення

68490020.06.2009 - 11.08.20095311.0000 %10939,64

68490012.08.2009 - 30.09.20095010.2500 %9616,75

Таким чином, загальний розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу по депозитному договору від 20.03.2008 складає 46265,43 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, згідно розрахунку суду, розмір пені за несвоєчасну сплату нарахованих відсотків на депозитні кошти позивача в сумі 984900,00 грн. з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, тобто за період з 01.01.2009 по 30.06.2009 (за вирахуванням пені в сумі 88,30 грн. за період з 01.02.2009 по 09.02.2009, яка була присуджена до стягнення згідно рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009 № 34/324) складає загалом 2689,13 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача 110305,52 грн. інфляційних втрат, 231927,64 грн. процентів за користування чужими коштами, 46265,43 грн. пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу по депозитному договору від 20.03.2008 та 2689,13 грн. пені за несвоєчасну сплату нарахованих відсотків. В іншій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог та підлягають стягненню з останнього на користь Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»( код ЄДРПОУ 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) на користь Головного фінансового управління Кіровоградської обласної державної адміністрації (код 02314116, місцезнаходження: 25022, м. Кіровоград, пл. Кірова, 1) 110305 (сто десять тисяч триста пять) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 231927 (двісті тридцять одна тисяча девятсот двадцять сім) грн. 64 коп. процентів за користування чужими коштами, 46265 (сорок шість тисяч двісті шістдесят пять) грн. 43 коп. пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання по поверненню депозитного вкладу, 2689 (дві тисячі шістсот вісімдесят девять) грн. 13 коп. пені за несвоєчасну сплату нарахованих відсотків. В задоволені позовних вимог в іншій частині відмовити.

3.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»( код ЄДРПОУ 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) на користь Державного бюджету України 4811 (чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн. 88 коп. витрат по сплаті державного мита та 228 (двісті двадцять вісім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

дата складання повного тексту рішення: 21.12.2010