Рішення № 12956365, 13.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/25213.12.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПапірПак Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроконтракт-Київ”

про стягнення 25624,86 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Лазаренко М.Л. (довіреність № 07-Д/10 від 01.11.2010 р.)

Від відповідача: Солодовнікова Н.М. (директор)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПапірПак Плюс»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроконтаркт - Київ» (відповідача) про стягнення 25624,86 грн. заборгованості за договором поставки № б/н від 15.12.2008 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 17190,00 грн., суму індексу інфляції в розмірі 3082,53 грн., суму пені в розмірі 4653,89 грн. та суму трьох відсотків річних в розмірі 689,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 р. порушено провадження у справі № 39/252 та призначено справу до розгляду на 22.11.2010 р. о 10:30 год.

22.11.2010 р. позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду, зокрема, копію статуту позивача, копію свідоцтва про державну реєстрацію позивача, довідку про наявність рахунків в банківських установах, копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також письмові пояснення стосовно розрахунку суми позову.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 22.11.2010 р., надав суду усні пояснення стосовно заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 22.11.2010 р., подав відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 16190,00 грн. визнав повністю, в іншій частині позовних вимог, зокрема, 1000,00 грн. суми основного боргу та суми пені, заперечував.

Ухвалою суду від 22.11.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 13.12.2010 р. о 10:20 год.

09.12.2010 р. позивач через відділ діловодства суду подав уточнення позовних вимог, відповідно до яких фактично зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 20604,18 грн., з яких: 16190,00 грн. –основний борг, 1579,39 грн. –індекс інфляції, 2472,90 грн. –пеня, 361,89 грн. –3% річних.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Зі змісту ч. 6 ст. 22 ГПК України вбачається, що господарський суд приймає, зокрема, зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії не суперечать законодавству або не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 13.12.2010 р. уточнення позовних вимог до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у уточненнях позовних вимог прийнятих господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 20604,18 грн., з яких: 16190,00 грн. –основний борг, 1579,39 грн. –індекс інфляції, 2472,90 грн. –пеня, 361,89 грн. –3% річних.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 13.12.2010 р., позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 16190,00 грн. визнав повністю, в іншій частині позовних вимог заперечував.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 13.12.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПапірПак Плюс»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроконтракт-Київ»(відповідач) було укладено договір поставки № б/н, відповідно до п. 1.1. якого, позивач зобов’язувався передати товар, зазначений у видатковій накладній, у власність відповідача, а відповідач в свою чергу зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: мішки паперові (найменування, асортимент, кількість та ціна товару, який позивач продає, а відповідач купує, визначаються у видатковій накладній, виписаній позивачем в момент передачі товару, відповідно до замовлення відповідача та яка є невід’ємною частиною цього договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, позивач надає відповідачу відстрочку платежу строком 7 (сім) календарних днів з моменту прийняття товару. Моментом прийняття товару вважається дата зазначена у видатковій накладній.

Пунктом 9.1. договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2009 р. При цьому закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач поставив відповідачу товар (мішок паперовий, кількістю 11450 шт.) на загальну суму 25190,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000072 від 28.07.2009 р. на якій міститься відбитка штампу відповідача (копія видаткової накладної знаходяться в матеріалах справи).

Проте відповідач, в порушення умов договору, поставлений позивачем товар оплатив лише частково в загальній сумі 8000,00 грн., внаслідок чого не виконав взяті на себе зобов’язання за договором.

По матеріалам справи судом встановлено, що фактично поставка спірного товару була здійснена відповідно до видаткової накладної № РН-0000072 від 28.07.2009 р. на загальну суму 25190,00 грн., яка не містить посилання на спірний договір, здійснювалась не на підставі договору поставки, а на підставі видаткової накладної № РН-0000072 від 28.07.2009 р., т.т. на підставі укладання договору у спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної і фактичного прийняття поставки товару, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Зібрані у справі докази, а саме: видаткова накладна № РН-0000072 від 28.07.2009 р., свідчить про вчинення сторонами правочину у спрощений спосіб, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направив на адресу відповідача претензію № 17 від 04.12.2009 р. про сплату заборгованості за поставлений товар в строк 5 (п’яти) календарних днів з моменту отримання даної претензії. В матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем вищезгаданої претензії відповідачу, однак в матеріалах справи є відповідь відповідача на претензію № 290 від 10.12.2009 р., якою відповідач суму заборгованості за поставлений товар за спірним договором визнав в повному обсязі, зазначив, що заперечень щодо виплати грошової заборгованості не має, але за відсутності коштів та наявності скрутного фінансового становища не має змоги сплатити вищезазначену суму. Крім того, в судовому засіданні відповідач не заперечував факт отримання претензії № 17 від 04.12.2009 р.

По матеріалам справи встановлено, що на момент подачі позову до господарського суду, відповідач відповідно до видаткової накладної № РН-0000072 від 28.07.2009 р. отримав спірний товар, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 24.11.2010 р. на суму 16190,00 грн. (копія акту звірки знаходиться в матеріалах справи).

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З огляду на наведені правові норми, суд прийшов до висновку, що обов’язок з оплати отриманого відповідачем товару настав у зв’язку із зверненням позивача з відповідною претензією, яка вважається вимогою позивача до відповідача про оплату вартості поставленого товару у сумі 16190,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000072 від 28.07.2009 р.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати товару згідно видаткової накладної № РН-0000072 від 28.07.2009 р. станом на час вирішення спору є таким, що настав.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 16190,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № РН-0000072 від 28.07.2009 р. визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов’язання за договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього суми пені в розмірі 2472,90 грн., суми індексу інфляції в розмірі 1579,39 грн. та суми трьох відсотків річних в розмірі 361,89 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до п. 5.1. договору, у випадку порушення строку поставки чи оплати поставленого товару винна сторона несе відповідальність у вигляді пені, що дорівнюється подвійній обліковій ставці НБУ від вартості непоставленого товару або неоплаченого товару або суми боргу, за кожен день прострочення.

Фактично надана позивачем видаткова накладна не містять посилань на договір поставки № б/н від 15.12.2008 р., на підставі якого позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, т.т. не свідчать про поставку товару за цією накладною відповідачу саме за спірним договором.

Отже, при таких обставинах позивач не довів суду підставність своїх вимог, а тому у задоволенні позову в частині пені в розмірі 2472,90 грн., як похідної від основного боргу, належить відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує приписи листа Верховного Суду України, від 03.04.1997, № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", щодо яких для визначення індексу за будь - який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, помножити між собою. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена за періоди з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

Враховуючи вказані норми ЦК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексу інфляції в розмірі 1579,39 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції

за періодІнфляційне збільшення

суми боргу

10.12.2009 - 27.08.201016190,001.053858,07

В іншій частині позовних вимог стосовно стягнення 721,32 грн. індексу інфляції (1579,39 грн. –858,07 грн. = 721,32 грн.) позивачу належить відмовити з огляду на встановлений судом початок прострочки виконання грошового зобов’язання з боку відповідача з 10.12.2009 р. (п’ять календарних днів з моменту отримання претензії).

Враховуючи вказані норми ЦК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 361,89 грн. підлягають частковому задоволенню у сумі 348,64 грн. за період з 10.12.2009 р. по 27.08.2010 р. (262 дні): 16190,00 грн. х 3% : 365 днів у 2010 році х 262 днів заборгованості = 348,64 грн. В іншій частині позовних вимог стосовно стягнення 13,25 грн. трьох відсотків річних (361,89 грн. –348,64 грн. = 13,25 грн.) позивачу належить відмовити з огляду на встановлений судом початок прострочки виконання грошового зобов’язання з боку відповідача з 10.12.2009 р. (5 календарних днів з моменту отримання претензії).

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 173,97 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 160,22 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконтракт - Київ»(02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7; код ЄДРПОУ № 33882687; р/р № 2600530159618 в ВАТ «БГ Банк»м. Київ, МФО 320995), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПапірПак Плюс»(40034, м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21; код ЄДРПОУ № 35907006; р/р № 26008076249301 в ВАТ «Сведбанк»м. Київ, МФО 300164) 16190,00 грн. (шістнадцять тисяч сто дев’яносто гривень 00 коп.) основного боргу, 858,07 грн. (вісімсот п’ятдесят вісім гривень 07 коп.) індексу інфляції, 348,64 грн. (триста сорок вісім гривень 64 коп.) три відсотки річних, 173,97 грн. (сто сімдесят три гривні 97 коп.) державного мита та 160,22 грн. (сто шістдесят гривень 22 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 17.12.2010 р.