Постанова № 12955036, 09.12.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2010 року Справа № 5002-16/3391-2010 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГолика В.С.,

суддівСотула В.В.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 03.07.07, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2;

відповідач: не з'явився, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу суб'екта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 10 вересня 2010 року у справі № 5002-16/3391-2010

за позовом суб'екта підприємницької діяльності ОСОБА_2 АДРЕСА_2

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 АДРЕСА_1

про стягнення 5636,00 грн., та спонукання до виконання певних дій

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, в якій просив суд стягнути з відповідача 636, 00 грн. матеріальної шкоди та 5000, 00 грн. моральної шкоди, а також усі понесені витрати у розмірі 4 166, 21 грн. Крім того, позивач просив суд зобов'язати відповідача виправити допущені порушення та збудувати стіну складу - магазину окремо від стіни майстерні на відстані одного метру; перевести кровлю на збудовану стіну шляхом усунення її стиковки з крівлею майстерні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після реконструкції у 2006 році суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 сараю літ. "Г", позивачеві була спричинена шкода у вигляді використання стіни майстерні, яка належить останньому, шляхом приєднання до неї своєї крівлі.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 10 вересня 2010 року у справі № 5002-16/3391-2010 у позові суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про стягнення 5636, 00 грн. та спонукання до виконання певних дій відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із зазначеним рішенням, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 10 вересня 2010 року у справі № 5002-16/3391-2010 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційні вимоги обгрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач стверджує, що місцевий господарський суд не вивчив саме до якого факту позивач надавав свої заперечення. Позивач наполягає на тому, що його майстерня літ. "З" не входила в сферу спільної діяльності з відповідачем. Також, на думку заявника апеляційної скарги, ним було надано достатнє коло доказів для задоволення його вимог.

У судовому засіданні, призначеному на 02 грудня 2010 року, заявник апеляційної скарги підтримав свої доводи у повному обсязі, представник відповідача не з'явився.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Враховуючи те, що, відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, cудова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Переглянувши матеріали справи повторно, судова колегія встановила наступне.

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 18.02.2010р. у справі № 2-507/10 було закрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріального і морального збитку, примушуванні до виконання певних дій, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18.05.2010р. (т.1 а.с. 36)

Позивач є суб'єктом підприємницької діяльності відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В01 № 198405 від 01.09.1999 р. (т.1 а.с. 37).

Відповідач - ОСОБА_3 рішенням Виконавчого комітету Центральної районної ради від 26.03.2001р. була зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ № 04055647ф 0032876 та видано відповідне свідоцтво. (т 1, а.с.56).

На підставі свідоцтва про право власності від 20.11.1997р. ОСОБА_3 належить на праві приватної власності будинок літ «Д», який розташований у м. Сімферополі, по вул.. Крилова/ Караїмська, б22,/20.

В подальшому, на підставі договору дарування від 29.07.2004р. ОСОБА_3 було передано в дар ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/3 частки будинку (т.1., а.с.60).

Згідно з повідомленням КРП «Сімферопольське МБРТІ»№ 8086/10 від 09.08.2010р. сараї літ. «Л»та літ «Г»перебувають у користуванні суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, на підставі довідки з ЖЕУ - 3 від 23.07.2001р. (т.2., а.с.9)

23.05.2003р. виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради було прийнято рішення № 800 «Про надання дозволу суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 переобладнати господарсько - побутові прибудови до квартири АДРЕСА_3 під магазин»(т.1., зворотна сторінка а.с. 143-144).

На підставі вказаного рішення відповідачем було зроблено відповідне переобладнання.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 є власником будівлі - майстерні літ «З», яка розташована у м. Сімферополі по вул. Крилова/ Караїмська, 22/20, на підставі договору купівлі - продажу від 18.02.2002р.

На думку позивача, після переобладнання відповідачем сараю літ. «Л», йому була спричинена шкода у вигляді тріщин та інших пошкоджень, а також шляхом самовільної прибудови до стіни майстерні стіни магазину, що стало приводом для звернення до суду із даним позовом.

Як вказує заявник апеляційної скарги, на всі вказані дії він згоди не давав.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

В матеріалах справи є договір про спільну діяльність від 10 квітня 2002 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7. (т.1, а.с.57)

Сторони домовилися переобладнати гараж, який розташований у м. Сімферополі по вул.. Крилова/ Караїмська,22/20 літ. «Л», який належить ОСОБА_3 у торгівельну точку, для чого провести спільне фінансування. Ця торгівельна точка залишається у власності ОСОБА_3 (п.1. Договору).

Крім того, відповідно до цього договору сторонами був укладений реєстр витрат на закупівлю товару. Вказаний договір та реєстр були підписані обома сторонами та скріплені печатками.(т.1, а.с.57 зв. бік)

Також, позивач додатково у листі від 19.11.2003р. зазначив, що не заперечує проти реконструювання ОСОБА_3 «своих хозяйственных построек непосредственно примыкающих к моей мастерской в магазин строительных материалов»(т. 1., а.с.58)

Отже, у вказаному листі позивач не заперечував проти різноманітних будівель, що якимось чином можуть примикати до його будівлі, не надавши конкретного заперечення до якої саме стіни він не заперечує щодо відповідної прибудови.

Таким чином, вищевикладене дає право вважати, що позивач належним чином дав свою згоду на будь яку прибудову до майстерні магазину будівельних матеріалів.

У той же час, 31.07.2004р. ОСОБА_2 була написана розписка щодо отримання від ОСОБА_3 коштів у розмірі 3 568, 13 доларів США. Також, вказано, що претензій до ОСОБА_3 та ОСОБА_8 стосовно будівництва магазину будматеріалів по вул.. Крилова/ Караїмська, 22/20 не має, що відповідає положенням п.5 договору про спільну діяльність від 10.04.2002р.(т.1., зворотна сторінка а.с.58).

Вказані обставини були досліджені у рішенні Центрального районного суду м. Сімферополя від 25.07.2007р у справі № 2-612/07, залишеного без змін Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22.10.2007р.(т.1., а.с.68-71).

Факти, встановлені зазначеними рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнаються судовою колегією преюдиціальними та звільняються від доказування.

Зокрема, судом було встановлено, що позивачем не представлені докази того, що належна відповідачам будова перешкоджає йому у здійсненні права власності на належну йому будову скляну майстерню, (т.1, а.с.69). Навпроти, з документів, представлених відповідачами виходить, що позивач не тільки не заперечував проти переобладнання примикаючих до його майстерні споруд, але спочатку і сам брав участь у сумісній діяльності по переобладнанню приміщень будівельного магазину.

В рамках цивільної справи № 2-77/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3В була призначена судова будівельно - технічна експертиза.

За результатом проведеного дослідження експертом було зазначено, що стіна скляної майстерні є одночасно стіною будівлі складу - магазину будівельних матеріалів. Крім того, відхилення від робочого проекту при будівництві складу -магазину, який розташований у м. Сімферополі по вул.. Крилова/ Караїмська,22/20 існують.

З матеріалів справи вбачається, що в якості підстав для задоволення позову позивач посилається саме на ці факти, які викладені у висновку експерта № 1249 від 24.11.2009р.

Проте, всупереч доводам заявника апеляційної скарги, слід зазначити, що частина 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлює додаткове до статті 43 цього Кодексу правило оцінки доказів. Висновок експерта є рівноцінним з іншими вилами доказів. Висновок експерта не є обов'язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

Так у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97р. № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" зазначається, що у результаті дослідження та оцінки експертного висновку суд може не погоджуючись із висновком експерта, не враховуючи його у винесенні рішення, постановити рішення на підставі інших доказів.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Проте, вказаний висновок експерта у даній справі вказаним вимогам не відповідає.

Посилання позивача у своїй апеляційній скарзі на постанову № 895, яка була винесена 14.04.2009р. Інспекцією ДАБК про накладення штрафу на ОСОБА_3 у розмірі 85,00 грн., як на безспірний факт здійснення відповідачем будівельних робіт без дозволу є дійсно недостатньо обґрунтованим.

Так, вказана постанова була винесена відповідно до покладених на Інспекцію ДАБК функцій, які вказані у Положенні про державний архітектурно - будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993р. № 225, зокрема, розгляд справи про правопорушення у сфері містобудування і прийняття відповідних рішень.

Частиною 10 ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Але, відповідно до п.42 ч. 1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування»виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Згідно ч.2 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування»(застосування вказаної норми закону на початок здійснення перебудови) будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад.

На виконання приписів вказаної статті відповідачем відповідний дозвіл ради отриманий був, про що винесено рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 800 від 23.05.2003р.

Втім, відповідно до ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

В матеріалах справи є лист вих. № 3248/36.01-18 від 03.12.2009р. на ім'я ОСОБА_2, в якому міститься інформація, що подання позову до суду здійснюється комітетом архітектури та містобудування м. Сімферополя. Також в листі Прокуратури Центрального району м. Сімферополя вих. № 263-08 від 19.03.2010р. вказано, що лише готується відповідна позовна заява.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює умови цивільно - правової відповідальності: вини особи, що заподіяла шкоду, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою. Тобто, дана стаття вказує на значення вини особи, яка завдала шкоду, розглядаючи таку вину як умову відповідальності за завдану майнову шкоду.

Щодо вимог позивача стягнення моральної шкоди, слід зазначити, що стаття 1167 Цивільного кодексу України передбачає особливості умов компенсації моральної шкоди.

Моральна шкода стосовно фізичних осіб може бути визначена як фізичний або душевний біль та страждання, зазнані у зв'язку з протиправним поводженням інших осіб (завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я тощо).

Моральна шкода стосовно юридичних осіб може бути визначена як втрати немайнового характеру, що є наслідком приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Але, вищевказаних підстав для відшкодування моральної шкоди позивачем не було заявлено.

Більш того, вимоги позивача про зобов'язання відповідача усунути допущені порушення та збудувати стіну складу - магазину окремо від стіни майстерні на відстань одного метру, перевести крівлю на збудовану стіну шляхом усунення її стиковки з крівлею майстерні спростовуються тим, що позивач заперечує проти тих прибудов, які були фактично зроблені на підставі того, що він саме проти таких прибудов і не заперечував у своєму листі, більш того на початку приймав участь у безпосередньому фінансуванні вказаного будівництва.

Отже на тих підставах, що позивач не тільки не заперечував проти переобладнання примикаючих до його майстерні споруд, але спочатку і сам брав участь у сумісній діяльності по переобладнанню приміщень будівельного магазину та враховуючи вказані положення діючого законодавства України, судова колегія погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу суб'екта підприємницької діяльності ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2010 року у справі № 5002-16/3391-2010 залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Голик

СуддіВ.В.Сотула

І.В. Черткова