Рішення № 12953590, 07.12.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

07.12.2010Справа №2-15/4967-2010

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01023, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а; ЄДРПОУ 30401456)

До відповідача Селянського фермерського господарства «Іван» (97000, АР Крим, Красногвардійський р-н., смт. Красногвардійське, вул. Красногвардійська, 10, ЄДРПОУ 30389332)

Про стягнення 7607,78 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Рискін Д.Ю., представник, дов. №14/20-73-10 від 03.02.2010

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Селянського фермерського господарства «Іван» про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7607,78 грн., з яких: 7003,14 грн. основний борг, 444,96 грн. пеня, 78,21 грн. індекс інфляції, 81,47 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушені умови договору фінансового лізингу №1-08-552бфл/310 від 18.09.2008 в частині повноти та своєчасності сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу – Протруювач насіння камерний ПК-20 «Супер» зав.№2226, у зв'язку з чим за Селянським фермерським господарством «Іван» склалася заборгованість в розмірі 7003,14 грн., яку останній самостійно не погашає, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Так, у зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу, позивач вважає, що у нього виникло право на нарахування штрафних санкцій, а саме пені, індексу інфляції та 3% річних, сума яких і заявлена Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до стягнення.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання явку свого представника жодного разу не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи закінчення строку розгляду даної справи передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, судом не вбачається можливості для відкладення розгляду даної справи.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, задоговором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

18.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» та Селянським фермерським господарством «Іван» було укладено договір фінансового лізингу №1-08-522бфл/310, згідно пункту 1.1 якого, Лізингодавець (позивач) передає Лізингоодержувачу (відповідачу) у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визнаний у додатку до договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу», що є специфікацією Предмету лізингу, Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Згідно додатку №1 до договору фінансового лізингу від 18.09.2008 №1-08-522бфл/310, вартість предмета лізингу становить 34152,00 грн., перший лізинговий платіж становить 7154,84 грн.

Згідно пункту 2.2 Договору, строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання-передачі між сторонами та постачальником, що укладається у 5 автентичних примірниках.

Відповідно пункту 8.1, Договір набуває чинності в день, наступний за днем укладення, і діє до закінчення строку лізингу, але не довше 10 років.

Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання майна відповідачем – Протруювач насіння камерний ПК-20 «Супер» зав.№2226, підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 29.12.2008 на суму 34152,00 грн.

Відповідно до пункту 4.2 Договору, розмір лізингових платежів, їх склад та строк оплати встановлюється додатком до договору «Графік лізингових платежів».

Згідно Додатку №2 (Графік сплати лізингових платежів) до Договору, Лізингоодержувач за період користування технікою був зобов’язаний сплатити 16 704,94 грн.

У пункті 3.4.3 Договору вказано, що Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем у розмірі 7003,14 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу №1-08-552бфл/310 від 18.09.2008 щодо погашення заборгованості по лізинговим платежем, отже сума заборгованості у розмірі 7003,14 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 78,21 грн. інфляційних збитків та 81,47 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 78,21 грн. інфляційних збитків та 81,47 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 444,96 грн. пені.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 444,96 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Селянського фермерського господарства «Іван» (97000, АР Крим, Красногвардійський р-н., смт. Красногвардійське, вул. Красногвардійська, 10, ЄДРПОУ 30389332) на користь Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01023, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а; ЄДРПОУ 30401456) 7003,14 грн. боргу, 444,96 грн. пені, 81,47 грн. 3% річних, 78,21 грн. індексу інфляції, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 08.12.2010.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.