Ухвала суду № 129215855, 30.07.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/12118/22

Провадження №1-кп/127/369/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

інших учасників судового процесу: представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених статтею257,частиною четвертоюстатті 187Кримінального кодексуУкраїни,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувають матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 257, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі КК).

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово. Клопотання мотивував тим, що ризики, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу, на цей час не відпали.

Представник потерпілої просив клопотання прокурора задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, наголосивши на тому він має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, мати з інвалідністю, яка потребує догляду, а також здійснює волонтерську діяльність. Зауважив, що застосування цілодобового домашнього арешту, а також наявність електронного браслету позбавляє його можливості належним чином отримувати необхідне лікування. Внаслідок застосування до нього запобіжного заходу він позбавлений можливості відвідувати укриття.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 , вважала, що правові підстави для задоволення клопотання прокурора відсутні. Зокрема, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на те, що зі спливом часу ризики мають бути переглянуті. На цей час обвинувачений допитаний, прокурор не навів наявності ризиків на обґрунтування поданого клопотання. Вважає, що на цей час правові підстави для продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу відпали, а тому останній має бути змінений на інший більш м`який.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії, обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 11.08.2025. Зі змісту клопотання прокурора убачається, що його копія була направлена електронною поштою захиснику обвинуваченого, однак надане прокурором клопотання не містить доказів вручення копії клопотання саме обвинуваченому. При цьому клопотання було направлене до суду електронною поштою і отримане судом 28.07.2025. Тому суд вважає, що стороною обвинувачення дотримані процесуальні вимоги щодо строку звернення до суду з клопотанням, однак не дотримані вимоги щодо вручення копії клопотання обвинуваченому. Разом з тим, суд враховує, що сторона захисту не заперечувала проти розгляду клопотання прокурора, не погоджуючись з його доводами, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті й надати доводам сторін відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час розгляд кримінального провадження не завершений, а тому вирішення цього питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Обвинувачений, заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, послався на ту обставину, що за умови перебування під цілодобовим домашнім арештом він позбавлений можливості належним чином утримувати свою сім`ю. Раніше суд неодноразово наголошував на тому, що при зміні застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт цілодобово обвинувачений та його захисник посилались на те, що працевлаштування обвинуваченого можливе і за умови роботи дистанційно. Відомості, які б свідчили про неможливість такого працевлаштування за наведених умов, суду надані не були. Суд вкотре звертає увагу на те, що сторона захисту, клопочучи про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на більш м`який, не надала суду жодних доказів вжиття обвинуваченим реальних заходів, спрямованих на працевлаштування, а також неможливості виконання роботи дистанційно. Натомість, суд враховує, що обвинувачений, заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, здійснив посилання на те, що він є фізичною особою-підприємцем та надає послуги з перевезення, за рахунок чого також допомагає Збройним Силам України. Наведені твердження обвинуваченого, на думку суду, підтверджують можливість останнього отримувати дохід для забезпечення своєї родини.

Саме тому, посилання обвинуваченого на неможливість належним чином забезпечувати свою сім`ю, як на підставу для зміни запобіжного заходу, суд оцінює критично.

Також ОСОБА_5 в якості доводу необхідності зміни застосованого до нього запобіжного заходу здійснив посилання на те, що у нього на утриманні перебуває три малолітні дитини. Разом з тим, обвинувачений у судовому засіданні не навів доводів, які б свідчили, яким чином перебування на його утриманні трьох малолітніх дітей може вплинути на доцільність зміни застосованого до нього запобіжного заходу.

Крім того, обвинувачений підтримав також висловлену раніше тезу, що йому необхідно здійснювати догляд за матір`ю похилого віку, яка є інвалідом. Разом з тим, доказів того, що мати обвинуваченого ОСОБА_5 не має інших родичів, які можуть здійснювати догляд за нею, суду не надані. Тому зазначені доводи сторони захисту суд також оцінює критично.

Окрім наведеного, захисник обвинуваченого та його захисник здійснили посилання на те, що застосування до обвинуваченого електронного засобу контролю перешкоджає отримувати відповідне лікування. Разом з тим, таке твердження сторони захисту відповідними доказами підтверджене не було, тому суд не може їх врахувати в якості підстави для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу.

Обвинувачений також здійснив посилання на перешкоджання застосованого до нього запобіжного заходу відвідувати укриття у разі виникнення такої необхідності. Проте, суд вважає такі твердження обвинуваченого неспроможними, оскільки наявність судової заборони на залишення місця проживання без дозволу суду не може бути застосованим у разі наявності небезпеки життю чи здоров`ю внаслідок оголошення повітряної тривоги.

Захисник обвинуваченого підтримала раніше висловлену тезу про те, що 03.06.2025 фактично були посилені застосовані до її підзахисного обмеження шляхом застосування електронного засобу контролю. Однак суд вважає, що такі твердження захисника не коректні, оскільки обов`язок носіння електронного засобу контролю був покладений на обвинуваченого під час вирішення питання щодо доцільності зміни застосованого до нього запобіжного заходу з утримання під вартою на домашній арешт.

З матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів. При цьому суд враховує, що під час досудового розслідування ОСОБА_5 у зв`язку з ухиленням від слідства був оголошений у розшук. Суд бере до уваги, що судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не завершене.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження, з метою попередження ухилення обвинуваченого від явки до суду, за відсутності доказів неможливості застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу як домашній арешт цілодобово з об`єктивних причин, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арештуцілодобово на 60 днів, поклавши на останнього обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8, 9 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово за адресою: АДРЕСА_1 на 60 днів, тобто з 30 липня 2025 року до 23:59 годину 28 вересня 2025 року.

Відповідно до пунктів 1-4, 8, 9 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України покласти на ОСОБА_5 такі зобов`язання: прибувати на виклики до суду за першою ж вимогою на визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; утримуватись від спілкування зі свідками кримінального провадження, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: