Рішення № 12882280, 09.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/27209.12.10 За позовом          Самсунг Електронікс Оверсіз Б. В. (юридична особа за законодавством Нідерландів) До                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек»

Третя особа без          WALTON INDUSTRIES S. A. (юридична особа за законодавством республіки

самостійних вимог          Панама)

на стороні відповідача

про стягнення 13736004, 64 грн.

За зустрічним позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек»

До                                        Самсунг Електронікс Оверсіз Б. В.

Третя особа без          WALTON INDUSTRIES S. A. (юридична особа за законодавством республіки

самостійних вимог          Панама)

на стороні відповідача

Про                                        визнання недійсним договору

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача

за первісним позовом          Галака О. В. (дов. б/н від 15.06.2010р.);

Марцин І. В. (дов. б/н від 15.06.2010 р.)

Від відповідача

за первісним позовом          Тетерський В. Ю. (дов. № 20/10 від 11.08.2010р.);

Величко О. В. (дов. № 20/10 від 11.08.2010 р.)

Від третьої особи                     не з’явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Самсунг Електронікс Оверсіз Б.В. (далі по тексту - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікотек" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 1734 475,42 доларів США, що на момент подання позовної заяви за офіційним курсом НБУ становить 13736004, 64 грн. заборгованості за контрактом на поставку товарів №1/6-06 від 01.01.2008 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2010 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 9/272, розгляд справи призначено на 12.08.2010 року. Цією ж ухвалою суд долучив до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Компанію «WALTON INDUSTRIES S. A.2 (юридична особа за законодавством республіки Панама) як основного боржника щодо виконання зобов’язань якого поручався відповідач у справі.

12.08.2010 року до канцелярії суду надійшов зустрічний позов від відповідача за первісним позовом про визнання недійним договору поруки від 30.09.2009 року №2/6-06, укладеного між позивачем та відповідачем, з моменту його укладання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року зустрічну позовну заяву прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом у порядку ст. 60 ГПК України, оскільки первісний позов та зустрічний позов є взаємопов’язаними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року розгляд справи був відкладений на 26.08.2010 року у зв'язку з неявкою третьої особи, неподанням сторонами по справі всіх витребуваних судом документів та необхідністю витребування нових доказів по справі, а також поданням зустрічного позову, який прийнятий для сумісного розгляду разом з первісно заявленими позовними вимогами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2010 року розгляд справи був відкладений на 29.09.2010 року у зв'язку з неявкою третьої особи, неподанням сторонами по справі всіх витребуваних судом документів та необхідністю витребування нових доказів по справі, зокрема у зв’язку з направленням судового запиту до Південної митниці Держмитслужби України щодо надання доказів, які підтверджують поставку товару позивачем на митну територію України.

10.09.2010 року до канцелярії суду надійшли письмові пояснення відповідача за первісним позовом з додатковими документами по справі.

У судовому засіданні 29.09.2010 року представники відповідача за первісним позовом надали усні уточнення по справі.

Третя особа у судове засідання 29.09.2010 року не з'явилась, вимог суду, викладених в ухвалі від 26.08.2010 року не виконала, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 р. розгляд справи був відкладений на 20.10.2010 року у зв'язку з неявкою третьої особи, неподанням сторонами по справі всіх витребуваних судом документів.

29.09.10р. до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли запитувані судом документи від Державної митної служби України згідно з переліком, зокрема ВМД, контракти на продаж побутової техніки, вкладені між третьою особою у справі (як продавцем) та іншими особами тощо, що підтверджують поставку позивачем товарів на митну територію України від позивача до третьої особи.

20.10.2010 р. третя особа у судове засідання року не з'явилась, вимог суду, викладених в ухвалі від 29.09.2010 року не виконала, про причини своєї неявки суд не повідомила. В судовому засіданні судом була оголошена перерва у розгляді справи на 24.11.2010 р. у зв’язку із необхідністю дослідження доказів по справі та наданням представниками сторін додаткових пояснень по справі.

Судове засідання, призначене на 24.11.10р. не відбулося, у зв’язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. на лікарняному, а тому розгляд справи призначено на 08.12.10р., про що представників сторін повідомлено під розписку.

В судовому засіданні 08.12.10р. було оголошено перерву до 09.12.10р. для надання можливості сторонам підготувати письмові пояснення, що підтверджують місце укладення договору поруки, а також надати пояснення щодо норм права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору щодо правовідносин, які склалися між сторонами у справі.

Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що у третьої особи по справі перед позивачем за первісним позовом виникла заборгованість за контрактом на поставку товарів № 1/6-06 від 01.01.2008 р. в розмірі 1734475, 42 доларів США станом на 31.12.2009 р. укладеного між ними. З метою забезпечення зобов’язань третьої особи перед позивачем за первісним позовом щодо оплати поставлених за контрактом товарів 30.09.2009 р. між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом було укладено договір поруки № 2/6-06. Відповідно до умов зазначеного договору поруки відповідач за первісним позовом безумовно поручився за належне та вчасне виконання забезпечених зобов’язань. Зважаючи на той факт, що третя особа не виконала належним чином взятого на себе зобов’язання по оплаті поставлених товарів, відповідач за первісним позовом, на підставі договору поруки, зобов’язаний сплатити суму заборгованості на користь позивача за первісним позовом. У квітні 2010 р. позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з відповідною вимогою, проте відповіді на неї не отримав.

У первісній позовній заяві позивач зазначає, що застосовуване право на підставі якого подається позов –це право Королівства Нідерландів, адже так визначено умовами договору поруки укладеного між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом (зокрема ст.ст. 8, 19 договору поруки), а отже відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»до правовідносин між сторонами договору поруки має застосовуватися право, застосування якого вони вибрали при укладенні договору. На підставі викладеного позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь заборгованість в розмірі 1734475, 42 доларів США та покласти на відповідача за первісним позовом судові витрати. Свої позовні вимоги позивач за первісним позовом обґрунтовує ст.ст. 850, 855 Цивільного кодексу Нідерландів, ст.ст. 5, 8, 73, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідач за первісним позовом заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав недійсності договору поруки, а також у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач надавав поруку (гарантію) перед позивачем за первісним позовом за третю особу саме з контракту на поставку товарів № 1/6-06, контракт на поставку товарів не набув чинності, а тому поставки здійснювалися у позадоговірний спосіб, також умовами контракту встановлено, що поручитель також підписує специфікації, погоджені сторонами, при цьому ні однієї специфікації відповідач за первісним позовом не підписував, та що сумнівним є сам факт поставок, адже матеріали справи не містять відповідних доказів.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що за своєю сутністю, юридичною природою договір поруки укладений між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом є не договором поруки, а договором гарантії, що підтверджується змістом договору поруки.

Позивач за зустрічним позовом не погоджується з твердженням позивача за первісним позовом, що регулюючим правом договору поруки є матеріальне право королівства Нідерланди, оскільки являє собою обхід закону (застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним законодавством) і зазначає, що регулюючим правом договору поруки є матеріальне право України.

Відповідно до ст. 560 ЦК України, ст. 200 ГК України суб’єктом надання гарантії може бути тільки банк, інша фінансова, кредитна, страхова організація. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту) мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). У відповідності до права України позивач за зустрічним позовом/відповідач за первісним позовом не дієздатний на вчинення гарантій, так як ніколи не був і не є фінансовою установою та не має на це ліцензії. Відповідно такий договір, який був укладений між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом (договір поруки, що по суті є договором гарантії) не міг бути укладений відповідачем за первісним позовом.

Отже, в силу ст. 207 ГК України, ст. 203 ЦК України договір поруки є недійсним, як такий, що укладений з порушенням відповідачем за первісним позовом своєї господарської компетенції/обсягу цивільної дієздатності.

Крім того, при укладанні оскаржуваного договору поруки мало місце недотримання форми правочину, так як з боку позивача за первісним позовом, який є юридичною особою він не скріплений печаткою, що суперечить вимогам норм про форму договору, встановленим ч. 1 ст. 181 ГК України, ч. 2 ст. 207 ЦК України про необхідність скріплення печатками договорів, які вчиняє юридична особа.

У зустрічному позові відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначив, що договір поруки було укладено відповідачем в порушення ним своєї господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), крім того, договір поруки підпорядковано праву королівства Нідерландів в обхід закону, договір повинен регулюватись правом України.

На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом, вважає оскаржуваний договір поруки недійсним, вчиненим не у формі передбаченій Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та таким що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. І відповідно просить суд визнати договір поруки від 30.09.2009 р. № 2/6-06 укладений між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом недійсним з моменту його укладання.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази за власним переконанням, яке ґрунтується на вимогах закону, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (юридичною особою створеною за законодавством Нідерланди) та третьою особою (юридичною особою створеною за законодавством республіки Панама) укладено Контракт № 1/6-06 на поставку товарів (далі за текстом –контракт на поставку товарів). Позивач зазначає в своїй позовній заяві, що вказаний контракт укладений 01.01.2008 р. Проте, із тексту контракту на поставку товарів не можливо визначити дату його укладання, в зв’язку з тим, що у його тексті вона відсутня. Також із тексту контракту на поставку не можливо визначити місце/країну його укладання.

Відповідно до умов контракту на поставку товарів позивач, як продавець зобов’язався поставляти протягом строку дії контракту на замовлення третьої особи, як покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах FCA Гамбург або FCA Ільїчівськ, відповідно ІНКОМТЕРМС 2000, товари найменування, кількість та характеристики яких вказані в специфікаціях, які є невід’ємною частиною контракту (ст. 1 контракту на поставку товарів).

Згідно ст.ст. 4, 5 контракту на поставку товарів якість проданого товару та упаковка, в якій відвантажується товар має відповідати встановленим в Україні державним стандартам або технічним умовам.

Згідно ст. 7 контракту на поставку товарів виконання всіх обов’язків покупця, що випливають із контракту, забезпечуються поручителем. Відношення між продавцем та поручителем регулюються окремим договором поруки. В зв’язку з виконанням договору поруки, укладеного з продавцем, поручитель також підписує специфікації, що узгоджуються сторонами. Обов’язок продавця по поставці товарів виникає при умові підписання відповідної специфікації поручителем.

Відповідно до ст. 12 контракту на поставку товарів к правовідносинам сторін, пов’язаних з виконанням контракту, застосовується право Нідерландів. Застосування Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі –продажу товарів 1980 р. виключається.

Відповідно до ст. 13 контракту на поставку товарів контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами, за умови, що на момент підписання контракту укладений договір поруки № 2/6-06 в забезпечення виконання зобов’язань за контрактом. Як вже зазначалося дати укладання контракт на поставку товарів не містить, як і дати підписання його сторонами. Отже визначити момент набрання чинності контракту на поставку товарів неможливо, виходячи з тексту контракту, однак враховуючи відкладальну умову, визначену самим контрактом, він вступає в дію з моменту підписання договору поруки № 2/6-06, який був укладений 30.09.2009 р.

Матеріали справи містять копії контракту на поставку товарів подані в матеріали справи позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом. При цьому на копії контракту на поставку товарів поданій в матеріали справи позивачем за первісним позовом наявні печатки позивача за первісним позовом та третьої особи, а на копії контракту на поставку товарів поданій в матеріали справи відповідачем за первісним позовом печатка позивача за первісним позовом відсутня.

Таким чином, суд приходить до висновку, що контракт на поставку почав діяти з 30.09.09р. та є відносини по контракту на поставку, укладеному між двома нерезидентами мають регулюватися правом Королівства Нідерландів (правом визначеним сторонами контракту).

Позивач за первісним позовом в своїй позовній заяві зазначає, що на виконання умов контракту на поставку товарів він здійснював поставки товарів на відповідні замовлення третьої особи. В якості доказу свого твердження позивач за первісним позовом надав в матеріали справи рахунки виписані третій особі, накладні, листи третьої особи, та інших осіб щодо належності вантажу відвантаженого позивачем за первісним позовом, замовлення на поставку. При цьому в поданих в матеріали справи рахунках не зазначено договір на підставі якого вони виписані/складені, в замовленнях на поставку товарів замовником зазначена не третя особа, а перевізник (третя особа зазначена як одержувач товарів).

Специфікації передбачені ст. 1 контракту на поставку товарів позивачем за первісним позовом в матеріали справи не надані.

У відповідь на Судовий запит №06-37.1/2544 від 26.08.2010 року Південна митниця Державної митної служби України надіслала лист №29/27-02/9782 від 24.09.2010 року та копії документів про поставку товарів на територію України від компаній Suzhou Samsung Electronics Co. Ltd (Китай), Samsung Electronics Co. Ltd (Південна Корея), одержувачі товару –Приватне підприємство «Лавар Імпорт», Приватне підприємство «Авто Транс Комерція», Товариство з обмеженою відповідальністю «Істр Трейд»; а також контракт на продаж побутової техніки №LW-01/08 від 30.01.2008 року між третьою особою та Приватним підприємством «Лавар Імпорт», контракт на продаж побутової техніки №WA-05/08 від 26.05.2008 року між третьою особою та Приватним підприємством «Авто Транс Комерція», контракт №IS-GR/07-07 від 07.07.2009 року між компанією GRAYWOLF LLP. та товариством з обмеженою відповідальністю «Істр Трейд».

Таким чином, згідно документів наданих в матеріали справи на відповідний судовий запит Південною митницею Держмитслужби відправлені позивачем за первісним позовом товари, щодо яких він зазначає, що вони були поставлені на виконання умов контракту на поставку товарів, прибули на територію України та були оформлені у відповідності до вимог законодавства. Одержувачами поставлених товарів були Приватне підприємство «Авто Транс Комерція», Приватне підприємство «Лавар-Імпорт»та ТОВ «Істр Трейд». Відповідно до наданих митницею документів товари поставлені позивачем за первісним позовом були оформлені на підставі договорів купівлі –продажу укладених третьою особою з кінцевими одержувачами товарів.

Виходячи з наведених вище доказів, суд вважає доведеним факт поставки товару позивачем у справі третій особі по контракту на поставку навіть при відсутності в матеріалах справи специфікацій, оскільки третя особа своїми конклюдентними (фактичними) діями здійснила прийняття товару від позивача, а також здійснила дії по подальшому відчуженню придбаного товару третім особам (контракти на продаж побутової техніки, укладені третьою особою як продавцем, які надані Держмитслужбою України, отримані нею для митного оформлення товару).

Рахунки за поставку товарів виставлені позивачем за первісним позовом третій особі на загальну суму 1734475, 42 доларів США остання не оплатила.

Позивач за первісним позовом в своїй позовній заяві зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов’язань третьої особи щодо оплати поставлених товарів за контрактом на поставку товарів 30.09.2009 р. між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом було укладено договір поруки № 2/6-06, укладення якого було обов’язковою умовою для набрання чинності контракту на поставку товару.

Судом встановлено, що дійсно між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом було укладено договір поруки № 2/6-06 від 30.09.2009 р. (далі за текстом –договір поруки). Відповідно до умов укладеного договору поруки оскільки (А) позивач за первісним позовом, як кредитор погодився продати третій особі, яка погодилась придбавати певні товари у відповідності до умов договору купівлі-продажу товарів, ціна купівлі таких товарів дорівнює вартості інвойсу, (Б) відповідач за первісним позовом, як поручитель погодився поручитися за зобов’язання покупця сплатити ціну купівлі бенефіціару відповідно до умов цієї гарантії. Як видно із викладеного в тексті договору поруки сторони посилаються на договір купівлі –продажу товарів без зазначення його номеру та дати укладання.

При цьому, інших достеменних доказів того, що контракт на поставку товарів і є договором купівлі –продажу товарів, окрім номера договору поруки, який вказаний в тексті контракту на поставку товарів та на титульному листі договору поруки матеріали справи не містять.

Із тексту договору поруки не можливо визначити місце/країну його укладання, проте договір викладений українською мовою. Однак, як слідує з пояснень сторін у справі, які долучені до матеріалів справи в письмовому вигляді, в судовому засіданні 09.12.10р. повідомили, що місцем укладення договору поруки є м. Київ, Україна.

Згідно п. 1.1. договору поруки «забезпечення зобов’язання»означає всі зобов’язання та обов’язки покупця перед бенефіціаром щодо сплати ціни купівлі та будь-яких процентів чи неустойки за нею у відповідності з тим, як такі зобов’язання та обов’язки визначені в договорі купівлі –продажу товарів.

Відповідно до п. 2.13 договору поруки гарант підтверджує те, що він отримав остаточну версію договору купівлі –продажу товарів і відповідно розуміє зобов’язання покупця за договором купівлі –продажу товарів.

Відповідно до п. 3.1.2. гарант зобов’язується перед бенефіціаром, що якщо покупець в будь-який час не сплатить будь-яку суму, що підлягає сплаті бенефіціару, грант сплатить таку суму негайно після отримання вимоги таким чином, що бенефіціар отримає такі самі вигоди, які він отримав би у разі повного виконання такого зобов’язання покупцем.

Згідно ст. 8 договору поруки регулюючим правом договору буде матеріальне право королівства Нідерландів. Відповідно до ст. 19 договору поруки ця гарантія регулюється та тлумачиться згідно з правом королівства Нідерланди.

Матеріали справи містять копії договору поруки подані в матеріали справи позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом. При цьому на копії договору поруки поданій в матеріали справи позивачем за первісним позовом наявні печатки позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом, а на копії договору поруки поданій в матеріали справи відповідачем за первісним позовом печатка позивача за первісним позовом відсутня.

23.04.2010 р. позивач за первісним позовом надіслав на адресу відповідача за первісним позовом лист з вимогою невідкладного виконання взятих на себе за договором поруки зобов’язань, а саме –виконання простроченого обов’язку третьої особи перед позивачем за первісним позовом. Відповідач за первісним позовом не дав жодної відповіді на надіслану вимогу та не сплатив на користь позивача за первісним позовом суму заборгованості –1734475, 42 доларів США. Доказів отримання відповідачем за первісним позовом зазначеної вимоги позивача за первісним позовом матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 8 договору поруки будь-який спір, що виникає у зв’язку з цією гарантією, включно з будь-яким питанням щодо її існування, чинності чи припинення, повинен бути переданий на розгляд і остаточно вирішений арбітражем. Спори, що були передані арбітражу, повинні вирішуватися у відповідності до Регламенту Амстердамського Міжнародного арбітражного суду, який вважається включеним до цієї статті шляхом посилання. Оскільки Амстердамського Міжнародного Арбітражного суду не існує, то суд дійшов висновку, що арбітражна угода не може бути виконана.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Оскільки сторони в арбітражній угоді зазначили арбітражну установу, якої не існує, спір, що виник між сторонами відповідно до ст. 1, 12, 15, 123, 124 ГПК України підвідомчий та підсудний господарському суду за місцезнаходженням відповідача у справі –резидента за законодавством України.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що первісно заявлені позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 1734475, 42 доларів США, що на момент подання позовної заяви за офіційним курсом НБУ становить 13736004, 64 грн. за контрактом про поставку товарів підлягають задоволенню, та не підлягає задоволенню зустрічна позовна заява про визнання договору поруки недійсним, виходячи з наступного.

Щодо права, як підлягає застосуванню щодо правовідносин, що склалися між сторонами у справі.

Згідно ст. 382 ГК України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Відповідно ст. 382 ГК України, форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Вказана редакція ст. 382 ГК України набрала чинності 16.02.2010 р.

На момент укладання сторонами договору поруки діяла інша редакція ст. 382 ГК України, а саме: форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладання. Місце укладання договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 211 ЦК України, якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.

Як визначено ст. 647 ЦК України, договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Сторонами у справі (позивачем та відповідачем) надано письмові пояснення щодо місця укладення договору поруки, яким є м. Київ, Україна.

Таким чином, суд приходить до висновку, що місцем укладення договору поруки є Україна (м. Київ), а отже щодо форми вказаного договору застосовуються норми права України.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 ГК України, права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Згідно ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Згідно ст. 3 зазначеного закону суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України. Згідно ст. 5 зазначеного закону юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право»право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами (норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом) та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Разом з тим, нормами ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено право сторін договору з іноземним елементом на автономію волі при обранні норм права, якими регулюються відносини між сторонами. Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.

Як встановлено ст. 5 вказаного вище закону, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.

Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:

1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми;

2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

Згідно ст. 7 зазначеного закону при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Як визначено ст.. 10 Закону України «Про міжнародне приватне право», правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень (положень закону), є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.

Згідно ст. 14 Закону України «Про міжнародне приватне право», правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. У національному законодавстві імперативна норма права —норма права, що містить чітко визначене правило поведінки, категоричні приписи. Формами вираження імперативності правових норм є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періодичність, частки, відсотки тощо) та якісних (перелік видів майна, опис передбачених дій і порядок їх виконання тощо) умов застосування і способу реалізації правової норми, заборона інших, ніж передбачено, дій.

Згідно ст. 25 Закону України «Про міжнародне право»особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до ст. 26 вказаного закону цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Відповідно до ст. 31 вказаного закону якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право»сторони договору згідно із статтями 5 та 10 зазначеного закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

На підставі викладених норм права суд дійшов таких висновків. Законом, а саме ст. 382 ГК України передбачено інше, ніж встановлено ст. 31 Закону України «Про міжнародне право». Тобто, форма договору поруки укладеного між сторонами має відповідати не вимогам права королівства Нідерландів, а визначається правом місця укладання договору поруки. Таким чином, відповідач за первісним позовом (який є резидентом України) мав бути здатним до укладання договору поруки (мати відповідний обсяг дієздатності) відповідно до законів України та/або закону місця укладання договору поруки.

Як встановлено судом при розгляді справи , місцем укладення договору поруки є Україна. Таким чином, при визначенні обсягу дієздатності відповідача за первісним позовом та дотримання форми зовнішньоекономічного контракту, має застосовуватися право України, як особисте право юридичної особи.

Суд також прийшов до висновку, що прав та обов’язків по договору поруки судом застосовуються норми українського законодавства, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 8 договору поруки №1/6-06 регулюючим правом договору буде матеріальне право королівства Нідерландів.

Встановлення змісту норм іноземного права регламентується ст. 8 Закону від 23.06.2005 р. N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Згідно з ч. 2 статті 8 зазначеного закону, з метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Відповідно до ч. 4 статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Позивач подав суду витяг глави 14 Цивільного кодексу Нідерландів «Договір поруки». Суд зазначає, що витяг, поданий позивачем, не може вважатись належним підтвердженням змісту норм іноземного права, оскільки не є легалізованим в установленому порядку витягом з нормативного акту, і є роздрукованою з Інтернету сторінкою, перекладеною на українську мову не встановленою особою.

Виходячи з наведених норм, суд застосовує при вирішенні спору щодо встановлення змісту правовідносин (прав і обов’язків) по договору поруки норми права України.

Вирішуючи зустрічний позов про визнання недійсним договору поруки, суд дійшов до висновку, що він відповідає нормам законодавства України, а отже не підлягає визнанню недійсним, виходячи з наступного.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одного з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заперечення позивача за зустрічним позовом про те, що він не мав необхідного обсягу дієздатності спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 4 Статуту відповідача за первісним позовом товариство займається зовнішньоекономічною діяльністю з метою насичення споживчого ринку різного роду послугами… При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності товариство користується усіма правами, які встановлені чинним законодавством. Отже, у відповідності до ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»відповідач мав необхідний обсяг дієздатності для укладання договору поруки як суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності.

За налізу норм договору поруки, який оскаржується за зустрічним позовом, суд прийшов до висновку, що він є саме договором поруки та правовідносини за ним мають регулюватися положеннями параграфу 3 глави 49 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що договір поруки №2/6-06 за своєю юридичною природою є договором гарантії, а не поруки. Так, укладення письмового договору, предметом якого є забезпечення виконання зобов’язання, в тому числі грошового, шляхом надання поруки, не вважається спеціальним видом діяльності суб’єктів господарювання.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено що надання гарантій і поручительств є фінансовою послугою.

Відповідно до ст. 5 даного Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

В п. 5 ст. 1 цього Закону зазначається, що фінансовою послугою є операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, –і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Тобто, одною з ознак фінансової послуги є прибутковість. Суд приходить до висновку, що договір №2/6-06 відноситься до договорів поруки як виду забезпечення зобов’язання. В договорі поруки №2/6-06 відсутня умова про винагороду за надання гарантії (поруки), а тому така послуга не може вважатись фінансовою.

В силу ст. 553 ЦК України надання поруки відповідачем, юридичною особою, що не має статусу фінансової установи, на забезпечення виконання зобов’язань третьої особи за контрактом на поставку товарів №1/6-06 є правомірним.

Крім того, суд зазначає, що основною відмінністю договору гарантії від договору поруки є наступне:

-          оплатність по договору гарантії;

-           спеціальний суб’єктний склад сторін по договору гарантії;

-           гарантія, як правило, є трьохстороннім договором;

-           гарантія носить строковий характер, тобто умовою договору гарантіє є зазначення строку, протягом якого вона діє.

Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором, як це випливає із ч. 1 ст. 553 ЦКУ. Водночас він є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.

Крім того, договір поруки є консенсуальним та безоплатним. Помилкова характеристика договору поруки як оплатного насамперед пов'язана із неправильним вирішенням питання про коло учасників вказаного договору, якими згідно із ст. 553 ЦКУ є кредитор та поручитель. Обов'язок останнього надати те, до чого зобов'язався боржник, жодним чином не зв'язаний і не обумовлений ніякими зустрічними діями кредитора. Водночас, це не позбавляє поручителя права на оплату згідно із ст. 558 ЦКУ, яку він, як правило, одержує від боржника на підставі договору про надання поручительських послуг. Цей договір, виходячи із презумпції оплатності цивільно-правових договорів, передбаченої ч. 5 ст. 626 ЦКУ, є оплатним. Тому слід говорити про безвідплатність договору поруки і водночас про відплатність послуг поручителя.

Для поручителів як суб'єктів правовідносин поруки чинним ЦКУ спеціальні вимоги не передбачені. За загальним правилом ними можуть бути юридичні особи всіх форм власності і організаційно-правових форм та фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Відповідні нормативні акти можуть передбачати у певних випадках додаткові вимоги до суб'єктів, котрі виступають як поручителі. Це стосується, зокрема, тих учасників цивільних правовідносин, що надають фінансову поруку.

З аналізу змісту договору поруки, який оскаржується за зустрічним позовом, суд дійшов висновку, що він не містить ознак оплатності, його укладено безстроково саме на забезпечення виконання основного зобов’язання (і саме з основним зобов’язанням пов’язується укладення договору поруки –дійсність основного зобов’язання поставлено в пряму залежність від забезпечення його виконання договором поруки № 2/6-06), договір поруки укладено між двома сторонами кредитором та поручителем, без участі боржника.

Щодо форми договору поруки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відповідно до ч. 7 зазначеної статті господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 547 ЦК України, встановлено обов’язкову письмову форму договору поруки, яку сторонами додержано.

Згідно п. 1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України N 201 від 06.09.2001 до умов, які повинні бути передбачені в договорі контракті, якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться, зокрема, назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення, ціна та загальна вартість договору (контракту).

Отже, враховуючи те, що договір поруки є безоплатним, його істотною умовою не є ціна, дата договору поруки є визначеною, також у сторін відсутній спір щодо місця укладення договору.

Крім того, сторонами погоджено, що договір поруки укладено на забезпечення виконання зобов’язань по контракту на поставку № 1/6-06. Виходячи зі змісту договору, відповідач за первісним позовом повністю був ознайомлений з умовами контракту поставки та йому був відомий зміст цього договору. Судом встановлено, що відповідно до умов договору поруки відповідач за первісним позовом підтвердив те, що він отримав остаточну версію договору поставки товарів і відповідно розуміє зобов’язання покупця за договором поставки товарів.

Судом встановлено, що згідно з умовами контракту на поставку товарів мали підписуватися відповідні специфікації, які є невід’ємною частиною контракту. У специфікаціях мала визначатися кількість товару та його характеристика.

Як вже вказувалося судом вище таких специфікацій матеріали справи не містять, однак судом встановлено, що такі специфікації мав підписувати поручитель, після чого у позивача виникає обов’язок щодо поставки товару.

Разом з тим, матеріали справи містять докази, що позивачем виконано зобов’язання щодо поставки товару третій особі, та таке виконання було прийнято третьою особою, а отже у поручителя також виникли зобов’язання щодо оплати поставленого та прийнятого товару по договору поставки.

Відповідно до умов укладеного договору поруки оскільки (А) позивач за первісним позовом, як кредитор погодився продати третій особі, яка погодилась придбавати певні товари у відповідності до умов договору купівлі-продажу товарів, ціна купівлі таких товарів дорівнює вартості інвойсу. Матеріали справи містять вказані інвойси, які надані суду на запит органами Державної митної служби України.

Отже, суд приходить до висновку про те, що сторонами договору поруки було погоджено загальну вартість договору поруки, яка відповідає ціни товарів по договору поставки, яка дорівнює вартості інвойсу.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. А саме, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин суд відмовляє позивачу за зустрічним позовом в задоволені позовних вимог щодо визнання договору поруки недійсним, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено недійсність даного договору, невідповідність його за формою чинному українському законодавству чи обмеження дієздатності позивача за зустрічним позовом на укладення договору поруки нормами чинного законодавства України.

Щодо змісту оскаржуваного договору поруки, то він не протирчить як нормам чинного законодавства України, які застосовувалися судом при з’ясуванні змісту (прав та обов’язків сторін) договору, так позивачем за зустрічним позовом не вказано яким нормам законодавства Королівства Нідерланди може протирічити оскаржуваний договір.

Позивач за первісним позовом в ході розгляду справи підтвердив факт поставки товарів на виконання замовлень третьої особи, надав розпорядження третьої особи на поставку товарів, рахунки, накладні та розпорядження третьої особи про передачу вантажу Приватному підприємству «Лавар Імпорт», Приватному підприємству «Авто Транс Комерція»та Товариству з обмеженою відповідальністю «Істр Трейд».

Відповідач в ході судового розгляду не заперечував факту поставки товару позивачем третій особі, зазначив, що залишає вирішення цього питання на розсуд суду.

Відповідно до розрахунку позовних вимог та доказів, що підтверджують поставку товару третій особі, сума заборгованості третьої особи за контрактом №1/6-06 за поставлений товар, станом на дату подання позову становить 1734475,42 дол. США.

Проте третя особа не виконала свого обов’язку щодо оплати поставленого товару, доказом чого є відсутність оплати з боку третьої особи, про що свідчить виписка з рахунку позивача.

Вимогу сплати заборгованості третьої особи за контрактом №1/6-06 позивач направив відповідачу листом від 23.04.2010 року (копія якого наявна в матеріалах справи), однак відповіді на лист відповідач не надав, свого обов’язку щодо оплати поставленого товару як поручитель не виконав.

Відповідно до статті 3.1.2 договору поруки №2/6-06 відповідач зобов’язується перед позивачем, що якщо третя особа в будь-який час не сплатить будь-яку суму, що підлягає сплаті позивачу, відповідач сплатить таку суму негайно після отримання вимоги таким чином, що позивач отримає такі самі вигоди, які він отримав б у разі повного виконання такого зобов’язання третьою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1734475,42 дол. США підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені в сторону позивача, то судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу покладаються на відповідача в повному розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов задовольнити повністю.

1.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек»(юридична адреса: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, буд. 9, код ЄДРПОУ 3119958, п/р № 26005000000522 у ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236, з будь-якого рахунку виявленого під час виконання рішення) на користь Samsung Electronics Overseas B.V. (Самсунг Електронікс Оверсіз Б.В.) (поштова адреса: Olof Palmestraat 10, NL-2616, LR Delft, the Netherlands, реєстраційний номер 33287426, банківські реквізити: Citibank, N.A. London Branch, Citigroup Centre, Canada Square, London E14 5 LB, United Kingdom, Account No. 10486167 USD, IBAN: GB56CITI18500810486167, SWIFT: CITIGB2L) 1734475,42 доларів США (один мільйон сімсот тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят п’ять доларів США 42 центи) суми боргу, 3219,94 доларів США (три тисячі двісті дев’ятнадцять доларів США 94 центи) витрат по сплаті державного мита; 236,00 (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2.          У задоволенні зустрічного позову відмовити.

3.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4.          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

СуддяГ.П. Бондаренко

Дата підписання рішення 16.12.2010 р.