Рішення № 12882230, 13.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/9213.12.10 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» До                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмеляр»

Про                    стягнення 37835,73 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача: Зайцев М.М. –представник на підставі довіреності № 24 від 11.04.2010 р.

Від відповідача: не з»явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмеляр»(відповідач) про стягнення 37835,73 грн. заборгованості на підставі Договору фінансового лізингу № 80 від 24.03.2009 р. та Додатку № 4 від 24.03.2006 р., з яких: 36452,30 грн. - основний борг, 579,60 грн. - пеня за період з 01.12.2008 р. по 21.01.2009 р., 38,63 грн. - три проценти річних за період з 01.12.2008 р. по 21.01.2009 р., 765,50 грн. - індекс інфляції за грудень 2008 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов вказаного Договору позивач надав відповідачу послуги (на підставі замовлень на відповідний транспортний засіб надав відповідачу транспортний засіб), проте, відповідач в порушення умов Договору зобов‘язання по сплаті лізингових платежів за період з 22.12.2008 р. по 20.01.2009 р. не виконав. Крім того, відповідач не оплатив позивачу вартість послуг по технічному обслуговуванню транспортних засобів згідно Додатку № 4 від 24.03.2006 р. до вказаного Договору за період з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2009 р. порушено провадження у справі № 39/92 та призначено розгляд справи на 02.03.2009 р. о 14:40 год.

27.02.2009 р. представник відповідача через відділ діловодства суду подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи. Судом заяву задоволено.

Представник відповідача в судове засідання 02.03.2009 р. не з"явився, вимоги ухвали суду від 06.02.2009 р. не виконав, подав через канцелярію суду клопотання № 7-ЮВ від 27.02.2009 р. про відкладення розгляду справи. Зазначене клопотання представника відповідача судом задоволено.

Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2009 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду від 06.02.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2009 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2009 р. о 12:10 год.

23.03.2009 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду від 02.03.2009 р.

В судовому засіданні 23.03.2009 р. представник позивача подав до суду заяву про продовження строку розгляду справи № 39/92. Представник відповідача підтримав подану заяву. Спільне клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, на підставі ст. 69 ГПК України, судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 р., на підставі ст. ст. 69, 77 ГПК України, продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 13.04.2009 р. о 11:20 год.

Представник позивача у судовому засіданні 13.04.2009 р. подав заяву про збільшення позовних вимог № 6646 від 07.04.2009 р., відповідно до якої збільшив позовні вимоги на 45836,42 грн., а саме: в частині основного боргу збільшив позовні вимоги на 44639,39 грн. (лізингові платежі за лютий, березень 2009 р.), в частині пені - на 1106,13 грн. за період з 14.02.2009 р. по 27.03.2009 р. та в частині трьох процентів річних - на 90,90 грн. за період з 14.02.2009 р. по 27.03.2009 р., вимоги в частині стягнення 765,50 грн. інфляційних нарахувань за грудень 2008 р. залишив без змін.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

З огляду наведене, суд прийняв наведену заяву про збільшення позовних вимог до розгляду, а тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 83672,15 грн., з яких: 81091,69 грн. основного боргу, 1685,43 грн. пені, 129,53 грн. 3% річних та 765,50 грн. інфляційних нарахувань.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.04.2009 р. подав заяву про зобов’язання позивача надати пояснення з відповідними доказами щодо виконання позивачем робіт по сервісному обслуговуванню транспортних засобів, періоду та обсягів зазначених робіт.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.04.2009 р. також подав заяву про зупинення провадження у справі № 39/92 до вирішення Господарським судом міста Києва пов’язаної з нею справи № 32/146 за позовом ТОВ «Хмеляр»до ТОВ «Євро Лізинг»про визнання Договору фінансового лізингу № 80 від 24.03.2009 р. недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 р., на підставі ст. ст. 79, 86 ГПК України, провадження у справі № 39/92 зупинено до вирішення пов’язаної з нею справи № 32/146.

16.11.2010 року позивач через відділ діловодства суду подав заяву про поновлення провадження у справі № 39/92, в якій зазначив про усунення обставин, що стали підставою зупинення провадження у справі та надав суду копію постанови Вищого господарського суду України у справі № 32/146.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 р. поновлено провадження у справі № 39/92 та призначено її розгляд на 13.12.10 о 09:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 13.12.2010 р. на виконання вимог ухвали суду від 24.11.2010 р. подав докази виконання позивачем робіт по сервісному обслуговуванню транспортних засобів, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 6646 від 07.04.2009 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.12.2010 р. не з»явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/92 від 24.11.2010 було направлене відповідачу за поштовою адресою останнього (10001, м. Житомир, вул. металістів, буд. 2), вказаною у позовній заяві.

Отримання поштової кореспонденції уповноваженим представником відповідача за наведеною вище адресою підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 12193967, яке наявне в матеріалах справи.

За таких обставин, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/92 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 13.12.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

24.03.2006 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(надалі - Лізингодавець) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Хмеляр»(надалі - Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 80 (надалі - Договір), у відповідності до умов якого Лізингодавець передав Лізингоодержувачу у платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби (державні номери № АА3236ВІ, № АА3237ВІ, № АА1810ВМ, № АА8193АМ, № АА0627ВС) (надалі –транспортні засоби) у відповідності з Замовленням на транспортний засіб (Додаток № 1 до Договору).

Факт передачі вищевказаних транспортних засобів підтверджується відповідними актами приймання-передачі (Додаток № 2 до Договору), а саме: Актом приймання - передачі від 07.04.2006 р., від 10.04.2006 р., від 23.05.2006 р., від 06.07.2010 р. та від 14.07.2006 р.

Відповідно до п. 5.1 Договору за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу (Додатку № 3 до Договору), а саме: План лізингу № 80/1 від 24.03.2006 р., № 80/2 від 24.03.2006 р., № 80/3 від 06.05.2006 р. та зміни від 22.05.2006 р. до Плану лізингу № 80/3 від 06.05.2006 р., № 80/4 від 19.05.2006 р., № 80/5 від 19.05.2006 р. та зміни від 14.07.2006 р. до Плану лізингу № 80/5 від 19.05.2006 р. (надалі разом –Плани –лізингу). Також, у наведеному пункті Договору передбачено право Лізингодавця вносити зміни в порядок та розмір лізингових платежів в залежності від зміни курсу обміну тієї валюти, за яку Лізингодавець одержав транспортний засіб.

У пункті 5.2 Договору передбачено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовується при кожному платежі частини вартості транспортного засобу; комісію лізингодавця за наданий у лізинг транспортний засіб; технічне та сервісне обслуговування, інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов»язані з виконанням даного договору. Зокрема, відповідно до розділу 1 Договору «Визначення термінів»під технічним та сервісним обслуговуванням у даному Договорі розуміється збов»язання Лізингодавця з технічного та сервісного обслуговування транспортного засобу згідно Додатку № 4 до Договору (Технічне та сервісне обслуговування).

Згідно п. 5.5 Договору Лізингоодержувач не має права затримувати лізингові платежі, строк сплати яких настав.

У відповідності до п. 5.8 Договору визначено, що оплата послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за даним договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до долара США або Євро як буде зазначено в Плані лізингу на момент оплати. Моментом оплати вважається дата зарахування платежу за цим Договором на рахунок Лізингодавця.

З огляду на підписання сторонами Договору Планів –лізингу, сторони досягли згоди стосовно тривалості лізингу, дати надання та дати повернення відповідного транспортного засобу, розміру лізингового платежу, умов оплати та періодичності сплати лізингових платежів. Так, дата лізингового платежу за відповідний період користування Лізиногоодержувачем транспортним засобом визначена 20-м числом кожного місяця.

Згідно п. 7.16 Договору визначено, що Лізингоодержувач зобов»язаний вчасно та в повному обсязі сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі і при їхній наявності відшкодувати Лізингодавцю понесені додаткові витрати, які пов»язані з експлуатацією транспортного засобу Лізингоодержувачем.

Умовами спірного Договору сторони передбачили, що при порушенні Лізингоодержувачем зобов»язань по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, Лізингоодержувач сплачує пеню, а також штраф за кожен день прострочки заборгованості у розмірі 1% від простроченої суми.

Відповідно до п. 19.5 Договору визначено, що додатки до Договору є його невід'ємною частиною.

Позивач зазначив, що в порушення умов Договору, Додатку № 3 (Плани –лізингу) та Додатку № 4 (Технічне та сервісне обслуговування) до Договору відповідач не виконав свої зобов»язання щодо сплати рахунків –фактур, виставлених на оплату лізингових платежів за період з 22.12.2008 р. по 27.03.2009 р. на загальну суму 78287,48 грн. та щодо сплати рахунків –фактур, виставлених на оплату послуг за сервісне обслуговування на підставі Додатку № 4 до Договору за період з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р. на загальну суму 2804,21 грн., а всього на суму 81091,72 грн. ( 78287,48 грн. + 2804,21 грн. = 81091,72 грн.).

З огляду наведене, позивач вважає, що у відповідача утворилась заборгованість за Договором та Додатками № 3, № 4 до нього у сумі 81091,72 грн. (основний борг).

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зібрані у справі докази свідчать, що між сторонами по справі укладено договір фінансового лізингу, а, отже, саме він та відповідні положення статей параграфа 6 глави 58 (лізинг), глави 58 (найм (оренда)), глави 52 (купівля –продаж), параграфа 3 глави 54 (поставка) Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), параграфа 5 глави 30 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг»(надалі –Закон України «Про фінансовий лізинг»), визначають права та обовЧязки сторін, зокрема зі здійснення передбаченого Договором № L1167-10/07 від 09.10.2007 р. фінансового лізингу.

Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на докази по справі, а саме: акти приймання - передачі від 07.04.2006 р., від 10.04.2006 р., від 23.05.2006 р., від 06.07.2010 р. та від 14.07.2006 р., підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, суд прийшов до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором фінансового лізингу № 80 від 24.03.2006 р. в повному обсязі та належним чином.

Судом також встановлено, що позивач на виконання умов Договору та Додатку № 3 до нього (Плани –лізингу) виставив відповідачу на оплату лізингових платежів за період з 22.12.2008 р. по 27.03.2009 р. рахунки - фактури на загальну суму 78287,48 грн. (перелік цих рахунків –фактур наведений у Додатку № 1 до позовної заяви № 4759 від 23.01.2009 р. та у Розрахунку штрафних санкцій, який доданий до заяви позивача про збільшення позовних вимог № 6646 від 07.04.2009 р., а копії рахунків –фактур знаходяться в матеріалах справи. При цьому суд звертає увагу, що дані рахунки –фактур виставлені на відшкодування вартості транспортного засобу, на комісію лізингодавця та на сервісне обслуговування транспортного засобу).

Проте відповідач вищевказані рахунки –фактури щодо оплати лізингових платежів на суму 78287,48 грн. станом на час звернення позивача з позовом до суду не оплатив, чим порушив свої договірні зобов'язання, зокрема щодо лізингових платежів у передбачені Договором та Додатком № 3 до нього строки.

В той же час, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт надання позивачем відповідачу послуг з сервісного обслуговування на підставі Додатку № 4 до Договору за період з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р. на загальну суму 2804,21 грн.

Так, пунктом 3.1 Додатку № 4 до Договору передбачено, що вартість послуг по технічному обслуговуванню транспортного засобу являє собою фіксовану (абонентську) суму, розмір якої встановлюється за кожний транспортний засіб, що перебуває на технічному обслуговуванні і вказується в Графіку оплати для кожного транспортного засобу, що є доповненням до даного додатку. Також, відповідно до п. 2.1.12 Додатку № 4 до Договору Лізингодавець зобов»язується надати пакет сервісних послуг за додаткову плату, що не входить у вартість послуг по технічному обслуговуванню транспортного засобу.

Судом стосовно рахунків –фактур, на які позивач посилається в Додатку № 2 до позовної заяви № 4759 від 23.01.2009 р. при обрахуванні суми заборгованості відповідача за послуги з сервісного обслуговування на підставі Додатку № 4 до Договору за період з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р. (№ С-00018934 від 22.07.2010 р., № С-00029024 від 20.10.2008 р., № 00029369 від 04.11.2008 р.) встановлено наступне:

- фактично ці рахунки не відносяться до періоду (з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р.), за який нараховується заборгованість за послуги з сервісного обслуговування у розмірі 2804,21 грн.;

- дані рахунки не містять зазначень, що вони виставлені на сплату фіксованої (абонентської) плати згідно Додатку № 4 до Договору за вказаний позивачем період (з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р.);

- дані рахунки не містять посилань на відповідні первинні документи (акти виконаних робіт, підписані сторонами), згідно яких позивач надав відповідачу пакет сервісних послуг за додаткову плату та у вказаний позивачем період (з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р.), а рівно такі первинні документи відсутні в матеріалах справи. При цьому суд враховує, що подані позивачем на виконання вимог ухвали суду від 24.11.2010 р. докази щодо виконання позивачем спірних робіт по сервісному обслуговуванню транспортних засобів (відповідні додатки до актів, акти виконаних робіт) не підписані з боку відповідача, а також з їх змісту не вбачається відношення цих документів саме до Договору фінансового лізингу № 80 від 24.03.2006 р. та Додатку № 4 до нього. А тому дані документи не є належними доказами на підтвердження надання позивачем відповідачу послуг з сервісного обслуговування на підставі Додатку № 4 до Договору за період з 01.12.2008 р. по 20.01.2009 р. у сумі 2804,21 грн., а рівно не являються доказами стосовно наявності у відповідача заборгованості у наведеній сумі.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач в порушення умов Договору та Додатку № 3 до нього (Плани –лізингу) свої зобов’язання по оплаті лізингових платежів за період з 22.12.2008 р. по 27.03.2009 р. не виконав.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 81091,72 грн. підлягають частковому задоволенню у сумі 78287,48 грн., яка відповідає заборгованості відповідача з оплати лізингових платежів за період з 22.12.2008 р. по 27.03.2009 р.

В іншій частині основного боргу у сумі 2804,21 грн. вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 6646 від 07.04.2009 р. 1685,43 грн. пені, 129,53 грн. 3% річних та 765,50 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно з приписами ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 611 ЦК України також передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов‘язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовЧязань», розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно п. 16.1 Договору сторони передбачили сплату пені Лізингоодержувачем (відповідачем) за порушення оплати лізингових платежів, передбачених Планом лізингу.

Враховуючи вищенаведене, а також, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 1685,43 грн. підлягають лише частковому задоволенню у сумі 1320,00 грн. за порушення відповідачем зобов»язання по оплаті спірних лізингових платежів.

В іншій частині вимог позивача щодо сплати пені в сумі 365,43 грн. (1685,43 грн. –1320,00 грн. = 365,43 грн.) позивачу належить відмовити, оскільки позивачем не доведено суду факт порушення відповідачем зобов»язання по оплаті спірних послуг з сервісного обслуговування.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, а також, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 129,53 грн. 3% річних підлягають лише частковому задоволенню у сумі 108,50 грн. за прострочення відповідачем зобов»язання по оплаті спірних лізингових платежів.

В іншій частині вимог позивача щодо сплати 3% річних в сумі 21,03 грн. (129,53 грн. –108,50 грн. = 21,03 грн.) позивачу належить відмовити, оскільки позивачем не доведено суду факт порушення відповідачем зобов»язання по оплаті спірних послуг з сервісного обслуговування.

Натомність, вимоги позивача про стягнення з відповідача 765,50 грн. інфляційних нарахувань обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання не з'явився, доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача з врахуванням збільшення їх розміру становить 83672,15 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 836,72 грн. Платіжними дорученнями № 5814 від 23.01.2009 р. на суму 964,30 грн. та № 6214 від 07.04.2009 р. на суму 458,36 грн. позивач перерахував державне мито на загальну суму 1422,66 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає до повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 585,94 грн. (1422,66 грн. - 836,72 грн. = 585,94 грн.).

Згідно ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 546, 549, 611, 625, 626, 806 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 216, 230, 232, 292 ГК України, та ст.ст. 22, 33, 34, 44, 47, 49, 82-85, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмеляр» (02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8; ідентифікаційний код 30466597; п/р 26003301001773 в АКБ «Мрія»м. Києва, МФО 321767) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення господарського суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код 32774741, п/р 2600510828 в ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) 78287,48 грн. (сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят сім гривень 48 коп.) основного боргу, 108,50 грн. (сто вісім гривень 50 коп.) 3% річних, 765,50 грн. (сімсот шістдесят п»ять гривень 50 коп.) інфляційних нарахувань, 1320,00 грн. (одну тисячу триста двадцять гривень 00 коп.) пені, 804,81 грн. (вісімсот чотири гривні 81 коп.) державного мита та 113,50 грн. (сто тринадцять гривень 50 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код 32774741, п/р 2600510828 в ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) з доходу Державного бюджету 585,94 грн. (п»ятсот вісімдесят п»ять гривень 94 коп.) державного мита, перерахованого платіжними дорученнями № 5814 від 23.01.2009 р., № 6214 від 07.04.2009 р., оригінали яких залишити в матеріалах справи № 39/92.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 16.12.2010 р.