Рішення № 12882193, 13.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/57613.12.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоШевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

Простягнення 35327,21 грн.

                              Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представнки сторін:

від позивача:           Гаркавенко С.В. –дов. № Д07/2010/06/03-1 від 03.06.10 р.          

від відповідача:           Томашевич О.А. –дов. № 59/11848 від 03.11.10 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення 30160,88 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 1679,26 грн. пені, 2111,26 грн. штрафу, 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором на користування електричною енергією № 1049, о/р 3101049 від 01.08.02 р., додатком до цього договору № 13а та додатковою угодою до даного договору від 07.12.05 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.10 р. було порушено провадження у справі № 37/576, розгляд справи призначено на 08.12.10 р., зобов’язано сторін надати певні документи.

08.12.10 р. через службу діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, з якої стало відомо про погашення відповідачем суми основного боргу та згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача 1679,26 грн. пені, 2111,26 грн. штрафу, 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних. Зазначена заява була прийнята судом до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 08.12.10 р. підтримав позовні вимоги в частині стягнення штрафів, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали від 19.11.10 р. надав витребувані судом документи та оригінали документів для огляду у судовому засіданні, копії яких було додано до позовної заяви.

Представник відповідача у судове засідання 08.12.10 р. надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у стягненні штрафних санкцій повністю.

У судовому засіданні 13.12.10 р. представник позивача повторно підтримав позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.12.10 р. надав усні пояснення по суті спору.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(електропостачальна організація) та Шевченківським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (споживач) був укладений договір № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р. на користування електричною енергією, відповідно до пункту 1 якого електропостачальна організація зобов’язується постачати електричну енергію у відповідності до умов договору, а споживач –своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені даним договором.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 4.1. договору № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р. передбачено, що споживач зобов’язується оплачувати використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України, діючим індексом цін та умовами договору.

Відповідно до пункту 1 додатку № 13а до договору № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р., щомісячно 22 –25 числа, згідно з додатком № 4 до даного договору направляється представник абонента в РВЕ «Західне»за адресою: м. Київ, вул. Довженка, 12 Б, кім. 22 для подання звіту про використану електроенергію за розрахунковий місяць, документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, та одержання платіжних вимог-доручень (платіжних доручень) для оплати використаної електроенергії в наступному періоді та інших платіжних документів (надбавка за компенсацію реактивної енергії, плата за перевищення договірних величин електричної енергії та потужності і т. ін.).

При цьому сума оплати за використану електроенергію визначається у відповідності з очікуваним споживанням електроенергії в наступному розрахунковому періоді, з урахуванням сальдо розрахунків за минулий розрахунковий період, і є передоплатою.

Згідно з п. 2. вищезазначеного додатку, оплата платіжних документів здійснюється абонентом самостійно, в 3-денний строк, після дати, зазначеної в платіжному документі.

Позивач у позовній заяві пояснив суду, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р., поставлено відповідачу за період з 01.03.10 р. до 01.11.10 р. активну електричну енергію на суму 34914,22 грн., тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, сплатив тільки 4753,34 грн., внаслідок чого станом на 01.11.10 р. у нього виникла заборгованість за використану активну електричну енергію в розмірі 30160,88 грн., що підтверджується довідкою про надходження грошових коштів від Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві за спожиту від АЕК «Київенерго»електроенергію.

За таких обставин АЕК «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення 30160,88 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 1679,26 грн. пені, 2111,26 грн. штрафу, 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором на користування електричною енергією № 1049, о/р 3101049 від 01.08.02 р., додатком до цього договору № 13а та додатковою угодою до даного договору від 07.12.05 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску електричної енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р. строк оплату за спожиту активну енергію здійснив не в повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні 08.12.10 р. надав суду заяву про уточнення позовних вимог, з якої стало відомо про погашення відповідачем суми основного боргу та згідно з якою просив стягнути з відповідача 1679,26 грн. пені, 2111,26 грн. штрафу, 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних.

Відповідач у судовому засіданні 08.12.10 р. надав суду відзив на позовну заяву та копії платіжних доручень № 658 від 18.11.10 р. на суму 30160,88 грн. та № 732 від 26.11.10 р. на суму 1536,12 грн. у підтвердження сплати суми основного боргу.

Оскільки, основний борг в розмірі 30160,88 грн. був погашений після звернення позивача з даним позовом до суду, то провадження в цій частині підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 30160,88 грн. основного боргу за спожиту активну електроенергію підлягає припиненню в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 1043,80 грн. інфляційної складової боргу та 332,01 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р. за період з 01.03.10 р. до 01.11.10 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов’язані із встановленням рівня інфляції у квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно.

У зв’язку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого стягненню з Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві за період з 01.04.2010 р. до 01.11.2010 р. підлягають 835,21 грн. інфляційних нарахувань.

Також, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р. станом на 01.11.10 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 332,01 грн. трьох відсотків річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача 1679,26 грн. пені та 2111,26 грн. –7 % штрафу за порушення грошового зобов’язання за договором № 1049 о/р 3101049 від 01.08.02 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

В обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 2111,26 грн. (7 %) позивач посилається на те, що АЕК «Київенерго»належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу пеню та штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що дані пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов’язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобов’язання щодо оплати за спожиту електричну енергію (Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09 р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31).

У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Акціонерена енергопостачальна компанія «Київенерго»діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.

При цьому, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, наданий суду представником позивача, не є належним доказом того, що АЕК «Київенерго»належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, оскільки містить інформацію про засновника компанії –держава в особі Міністерства енергетики України, але відсутня будь-яка інформація про акціонерів (учасників)компанії станом на день розгляду справи в суді.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, у зв’язку з чим, відсутні підстави до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України та позовні вимоги про стягнення 2111,26 грн. штрафу та 1679,26 грн. пені задоволенню не підлягають, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

При подачі даного позову АЕК «Київенерго»в особі СВП «Енергозбут Київенерго»було сплачено державне мито відповідно до платіжних доручень № 9901 від 15.10.10 р. на суму 48,15 грн., № 10804 від 05.11.10 р. на суму 102,35 грн. та № 9028 від 17.09.10 р. на суму 210,02 грн., що становить 360,52 грн., тоді як, відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів»із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доході громадян. У відповідності до ціни позову у даній справі позивач повинен був сплатити 353,27 грн. За таких обставин зайво сплачене державне мито у розмірі 7,25 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ст. 47 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 193, 216, 217, 230, 231, 232, 233, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Шевченківського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (04050, м. Київ, вул. Герцена, 9, код ЄДРПОУ 08672940) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 835 (вісімсот тридцять п’ять) грн. 21 коп. інфляційної складової боргу, 332 (триста тридцять дві) грн. 01 коп. трьох відсотків річних, 313 (триста тринадцять) грн. 28 коп. витрат по сплаті державного мита та 209 (двісті дев’ять) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 30160,88 грн. основного боргу припинити.

4.          У позовних вимогах про стягнення 208,59 грн. інфляційних нарахувань, 1679,26 грн. пені та 2111,26 грн. штрафу відмовити.

5.          На підставі даного рішення повернути Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України державне мито в сумі 7 (сім) грн. 25 коп., що перераховане платіжним дорученням № 9901 від 15.10.10 р. (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

6.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.