Постанова № 12878811, 02.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2010                                                                                           № 31/146-48/220

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Отрюха Б.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: Поляков П.Л. – юрист

від відповідача-1: Трегубов С.В. – юрист

від відповідача-2: не з»явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Раритет"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.08.2010

у справі № 31/146-48/220 ( .....)

за позовом                               Приватна фірма "Ультра"

до                                                   Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Раритет"

                                                  ТОВ "Аеро-Експрес"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма "Ультра" звернулась до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Раритет" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес" про стягнення 239 085,00 грн. та зобов’язання визнати факт.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не виконуються умови договору страхування в частині виплати страхового відшкодування за договором №11-2008/629 від 17.04.2008 р. Вимоги до відповідача -2 обґрунтовані невизнанням факту повної загибелі вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 31/146 від 23.07.2009 р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ЗАТ "СК "Раритет" на користь ПФ "Ультра" страхове відшкодування у розмірі 224 881,47 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2009 р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2009 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2009 р. скасовано, справу № 31/146 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставою сксування рішень попередніх інстанцій є те, що суди належним чином не з»ясували фактичні обставини щодо отримання вантажу згідно п.2.3 контракту на постачання годиннків № PER-2 від 25.04.2005 р. та наявність передбачених ст.. 26 Закону України «Про страхування підстав для відмови у страхових платежах або страховому відшкодуванні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2010 р. у справі № 31/146-48/220 позовні вимоги Приватної фірми "Ультра" задоволено частково, з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Раритет" підлягає стягненню на користь Приватної фірми «Ультра» сума страхового відшкодування у розмірі 224 700 грн. 15 коп., пеня у розмірі 3213 грн. 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 943 грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 2641 грн. 00 коп., державне мито у розмірі 3 550 грн. 40 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 116 грн. 38 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Раритет» звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати в частині задоволення позову та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права та матеріального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для даної справи, що призвело до прийняття неправильного рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт полається на те, що місцевий суд як на доказ посилається на так званий «аффідавіт», який є за своїм змістом, суттю та природою поясненнями свідка, що також підтверджується і самою назвою документа. Разом з тим Господарським процесуальним кодексом не передбачено такої форми доказів як пояснення свідків.

Крім того, судом не було належним чином з»ясовано питання щодо існування інших договорів страхування майна (вантажу), який було втрачено. Після звернення позивача за отриманням страхового відшкодування, до ПАТ «СК «Раритет» надійшла копія контракту на постачання годинників №PER-2 від 25 квітня 2005 року, на підставі якого здійснювалася пересилка втраченого вантажу (надалі - Контракт), у пункті 2.3. якого чітко зазначено, що умовами постачання згідно з даним Контрактом є: СІР Харків або СІР Бориспіль (Київ) у відповідності до INCOTERMS-2000. Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2000 року (INCOTERMS-2000) умова поставки СІР відноситься до групи «С» та означає що фрахт/перевезення та страхування оплачені до місця призначення (відповідно до умов Контракту місцем призначення є Харків або Бориспіль). Пунктом 9.3. INCOTERMS-2000 встановлено, що за умовами терміну СІР продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Частиною другою пункту 9.3. INCOTERMS-2000 визначено, що сутність "С"-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу шляхом укладення договору перевезення та передання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за терміном СІР.

Також у частині 12 пункту 9.3. INCOTERMS-2000 вказано, що існують тільки два терміни, пов'язані із страхуванням, як-от терміни CIF і СІР. Відповідно до них продавець зобов'язаний забезпечити страхування на користь покупця. Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 дійшов висновку що відповідно до умов Контракту постачальник зобов'язаний укласти на користь позивача договір страхування вантажу, що в свою чергу відповідає положенням статті 696 Цивільного кодексу України, та є доказом факту укладення та існування щонайменше ще одного договору страхування вантажу, застрахованого відповідно до умов Договору страхування.

Апелянт зазначає що листом від 06.06.2008 року вих. №227 попросив позивача повідомити про всі існуючі договори страхування стосовно даного предмету страхування та надати копію таких договорів страхування. Однак позивач відповідь на лист не надав та звернувся до суду з позовом про стягнення з ПрАТ «СК «РАРИТЕТ» страхового відшкодування, штрафних санкцій та судових витрат.

Під час судового розгляду справи позивачем було надано до суду, як доказ не укладення постачальником договорів страхування вантажу, копію документа під назвою «АФФІДАВІТ», у якому представники постачальника повідомляють, що ними не укладалося жодних договорів страхування вантажу.

Разом з тим твердження, викладені представниками постачальника щодо не укладення договорів страхування, суперечать умовам Контракту. При цьому ні позивач, ні представники постачальника не дали жодного пояснення такої колізії у наданих ними Контракті та АФФІДАВІТі.

В той же час доказом існування іншого договору страхування є той факт, що постачальник не звертався до позивача з жодними претензіями щодо не оплати вартості вантажу, при тому що строк оплати минув ще 15 квітня 2009 року (Додаткова угода від 15.04.2008, т.1 а. с. 47).

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що суд безпідставно відхилив заперечення представника ПАТ «СК «РАРИТЕТ» про не доведення майнового інтересу позивача у втраченому вантажі ні у Контракті на постачання годинників, ні в інших матеріалах справи немає доказів того, що право власності на втрачений вантаж дійсно перейшло до позивача.

В той же час позивачем не виконано зобов'язань, передбачених умовами Контракту щодо оплати вартості товару (вантажу). При цьому постачальник не звертався до позивача з претензіями щодо оплати вартості товару (вантажу), а у фінансовій звітності позивача (згідно пояснень представника позивача) відсутні відомості щодо існування у позивача заборгованості перед постачальником щодо оплати вартості втраченого вантажу. Таким чином судом не було встановлено факту заподіяння збитків позивачеві в результаті втрати вантажу, так як втрачений вантаж позивачеві не належав, а тому оплата за його поставку не здійснювалась.

Апелянт звертає увагу суду на те, що втрата вантажу відбулась після закінчення строку дії договору страхування, оскільки договір закінчив свою дію 01.05.2008р., а посилання позивача на те, що ним 30.04.2008р. направлялась на адресу відповідача-1 відповідна заява, не підтверджується належними доказами.

В судове засідання представник відповідача-2 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Вислухавши думку представника позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та вдповідача-1, колегія встановила наступне.

01.10.2007 р. між позивачем та підповідачем-2 – представником світової мережі TNT express у особі директора регіонального представництва у м. Харкові було укладено Договір перевезення № ХА-2007/152 Асс. №5873 (надалі – “Договір перевезення”), відповідно до розділу 1 якого відповідач-2 зобов’язався надати послуги з доставки відправлень позивача до пункту призначення за адресою, що вказується у Транспортній накладній TNT у відповідності до Генеральних умов перевезень TNT (додаток 31 до Договору перевезення), а позивач зобов’язався сплачувати за перевезення відправлень встановлену плату у відповідності з узгодженими тарифами.

Відповідно до п. 2.1. та п. 2.5. укладеного договору перевезення у рамках зазначеного договору під відправленням розуміється відправлення документального характеру або вантаж, який передано/прийнято до перевезення та який перевозиться за транспортною накладною TNT. Вантажем визнається відправлення не документального характеру, що транспортується повітряним чи наземним транспортом або щодо якого відбуваються операції, передбачені Договором перевезення (крім поштових відправлень, що перевозяться згідно з міжнародною поштовою угодою, і багажу, що перевозиться згідно з багажною квитанцією), підлягає митному оформленню, як у країні відправлення, так і у країні призначення (для експортних/імпортних відправлень) та може бути застраховано.

Відповідно до п. 3.1. Договору перевезення відповідач-2 зобов’язався організовувати та виконувати експрес-перевезення або надавати послуги спеціального сервісу у відповідності до чинного законодавства України, Генеральних умов перевезень TNT та положень Договору перевезення (п. 3.1.1.), забезпечувати збереження відправлення з моменту прийому до перевезення до моменту передачі відправлення позивачу за адресою, що вказана у Транспортній накладній TNT (п. 3.1.2.), видавати відправлення позивачу за адресою, що вказана у Транспортній накладній TNT. Факт одержання відправлення фіксується підписом позивача у листі доставок відправлень (п. 3.1.3.).

Згідно з розділом 4 Договору перевезення позивач зобов‘язався здійснити оплату послуг впродовж 7 банківських днів з дати виставлення рахунків і актів виконаних робіт та повернути підписаний примірник акту виконаних робіт відповідачу-2 впродовж 7 банківських днів з моменту його отримання (п. 4.1); розрахунок за надані послуги проводиться в національній валюті України на підставі тарифів і діючих надбавок за курсом Національного банку України на день прийому відправлення до перевезення (п. 4.2); оплата позивачем вартості експрес-перевезення імпортних відправлень в Україну і відправлень в межах України, коли позивач є одержувачем відправлення та послуг спеціального сервісу здійснюється на умовах 100% передплати; відповідач-2 надає позивачу рахунок, після сплати якого (зарахування коштів на поточний рахунок відповідача-2) відправлення доставляється за місцем призначення, що вказане у Транспортній накладній TNT (п. 4.3).

Пунктом 5.1 Договору перевезення встановлювалося, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов‘язань за Договором перевезення, сторони несуть відповідальність, передбачену Генеральними умовами перевезень TNT та чинним законодавством України.

01.04.2008 р. позивачем та відповідачем-2 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору перевезень, відповідно до якої сторони домовилися вважати таким, що втратив чинність, додаток №2 до Договору перевезення (Тарифи на експрес-перевезення експортних відправлень за послугами “Глобал Експрес”), додаток №3 до Договору (Тарифи на експрес-перевезення експортних відправлень за послугами “Економ Експрес” з оплатою в Україні), додаток №4 (Тарифи на експрес-перевезення експортних відправлень за послугами “Глобал Експрес” з оплатою в Україні), додаток №5 (Тарифи на експрес-перевезення експортних відправлень за послугами “Економ Експрес” з оплатою в Україні) та погодилися застосовувати для розрахунків за послуги TNT з перевезень експортно-імпортних відправлень послугами “Глобал” та “Економ” тарифи, викладені у додатках №№1-3 до Додаткової угоди №1.

17.04.2008 р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено Договір страхування на одне перевезення №11-2008/629 (надалі –“Договір страхування”).

Пунктом 3 Договору страхування було визначено вантаж, що перевозиться: годинники «Perrelet», вагою брутто 3 100 кг., упаковані у картонний ящик.

Пунктом 6 Договору страхування було визначено умови страхування: від усіх ризиків на випадок пошкодження, знищення або нестачі під час перевезення відповідно та на умовах “Правил добровільного страхування вантажів та багажу”№11-02 від 10.06.2002 р.

Пунктом 7 Договору страхування сторони домовилися про застосування безумовної франшизи у розмірі 1%.

Пунктом 8 Договору страхування страхову суму було визначено у сумі 245 285, 27 грн., страховий тариф – 1 226, 43 грн.

Термін дії Договору страхування згідно з п. 9 було встановлено з 17.04.2008 р. до 01.05.2008 р.

Розділом 11 Договору страхування було встановлено порядок виплати страхового відшкодування, відповідно до якого оплата страхових відшкодувань здійснюється по страхових випадках, визначених у Договорі страхування (п. 11.1.1). Страхове відшкодування виплачується відповідачем 1 на підставі заяви позивача на проведення страхової виплати та страхового акту протягом 5 робочих днів після отримання всіх необхідних документів по страховому випадку (п. 11.1.2.). Відповідач-1 має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, коли: позивачем вчинені навмисні дії, спрямовані на настання страхового випадку (пп. 11.1.3.1), позивач повідомив свідомо неправдиві відомості про об’єкт страхування (пп. 11.1.3.2.), позивач несвоєчасно повідомив про настання страхового випадку без поважних на це причин або створив відповідачу-1 перешкоди у визначенні обставин, характеру та розміру збитків (пп. 11.1.3.3), позивач не виконав своїх обов’язків за Договором страхування (пп. 11.1.3.4.), позивач отримав повне відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні (пп. 11.1.3.5.), а також у інших випадках, передбачених чинним законодавством України (пп. 11.1.3.6.).

Згідно з п. 11.1.5. Договору страхування рішення про відмову у виплаті страхових відшкодувань приймається відповідачем-1 у строк, не більше 5 робочих днів з дня представлення позивачем необхідних документів і відомостей про настання страхового випадку.

17.04.2008 р. відповідачем-2 було виставлено позивачу рахунок №РАС-02766 (копія залучена до матеріалів справи) на оплату послуг з документального оформлення договору страхування та виплату страхової премії на суму 1471, 71 грн. з ПДВ.

17.04.2008 р. за авіавантажною накладною TNT №313029345 на адресу позивача з Швейцарії фірмою Montres Perrelet SA було відправлено 13 ручних годинників, які було придбано позивачем на підставі Контракту з фірмою Montres Perrelet SA на постачання годинників №PER-2 від 25.04.2005р., додаткової угоди від 15.04.2008 р., специфікації від 15.04.2008р. на загальну суму 48 475,35 швейцарських франків (227 153 грн.) (надалі –“Вантаж”).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру серії 12 ААА3 083599 відповідачем-2 було прийнято від позивача грошові кошти за страхування вантажу у сумі 1471,71 грн. Копія ордеру залучена до матеріалів справи та відповідно досліджувалася під час судового розгляду спору.

29.04.2008 р. листом №8 позивач повідомив відповідача-2 про те, що вантаж позивачем отримано не було та просив повідомити про стан вантажу.

30.04.2008 р. позивачем було направлено відповідачу-2 заяву, якою відповідача-2 було повідомлено про неотримання вантажу позивачем.

16.05.2008 р. позивачем було направлено на адресу відповідача-1 заяву, якою позивач просив провести страхове відшкодування за втрату вантажу у сумі 245 285,27 грн. до вказаної заяви додані копії договору страхування, контракту, авіанакладної, інвойсу, Договору перевезення. Зазначена заява з доданими документами була отримана відповідачем-1 20.05.2008 р., що визнається відповідачем-1 в листі (а.с.65-66 т. 2), запереченні на позов (а.с. 56-58 т.1), витягу з журналу вхідної кореспонденції (а.с. 61 т.1) та відміткою на листі, який надано відповідачем-1 (а.с. 62 т.1).

Листом від 06.06.2008 р. №227 (копія є у матеріалах справи) відповідач 1 просив позивача для вирішення питання виплати страхового відшкодування надати наступні документи: повідомлення про настання страхового випадку, комерційний акт, підписаний позивачем та відповідачем 2, документ, що підтверджує сплату позивачем страхового платежу за Договором страхування, документи, що доводять майновий інтерес позивача в застрахованому вантажі на момент настання страхового випадку і обґрунтованість вартості вантажу та страхової суми, повідомити про всі існуючі договори страхування вантажу та надати копії таких договорів, листування з відповідачем-1 стосовно загубленого вантажу.

Надалі позивач звернувся до відповідача-2 з претензією (копія є у матеріалах справи), якою вимагав надати йому комерційний акт про втрату вантажу.

Листом №9-16690/08 від 08.10.2008 р. відповідач-2 повідомив позивача про те, що у зв’язку з ненадходженням на територію України відправлення вантажу акт огляду відправлення та будь-який інший комерційний акт не складався, а 25.06.2008 р. на запит відповідача-1 відповідачем-2 було надано відповідь за №9-13926/08 (копія є у матеріалах справи) з доданням усіх необхідних документів (належним чином засвідчену копію накладної №313029345 та витяг з банківського рахунку).

26.06.2009 р. листом № 480 відповідачем-1 було повідомлено позивача про розгляд документів та витребувано у позивача письмове повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку з зазначенням обставин події та розміру збитку, оригінал листа відповідача-2 про підтвердження факту втрати вантажу, документів, які підтверджують факт втрати вантажу, документів, які підтверджують факт передачі вантажу перевізнику, митну декларацію на вантаж, документ щодо оплати позивачем страхового платежу, документи, що доводять майновий інтерес позивача у застрахованому вантажі, окрему специфікацію на постачання вантажу, сертифікат походження вантажу, виданий ТПП Швейцарії, документи на підтвердження розміру прямих збитків, інформацію про існуючі договори страхування вантажу, оригінали всіх документів, наданих раніше.

ПП “Ультра” звернулось з позовом до господарського суду, в якому просить зобов’язати ТОВ “Аеро-Експрес” визнати факт повної загибелі вказаного вантажу, а ЗАТ “СК “Раритет” сплатити страхове відшкодування у сумі 224881,47грн., пеню у розмірі 4092,84грн., 3% річних у розмірі 3364грн. та інфляційні втрати у сумі 6746,44грн.

Позовні вимоги про зобов’язання ТОВ “Аеро-Експрес” визнати факт втрати вантажу не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У матеріалах справи знаходиться копія листа відповідача-2 від 27.05.2009 р. за №9-24339, яким відповідач-2 повідомляє відповідача-1 про втрату вантажу на етапі його транспортування до митного кордону України. Таким чином, зміст зазначеного листа вказує на те, що факт втрати вантажу визнається відповідачем-1 та не оспорюється ним.

Крім того, станом на сьогоднішній день відповідно до норм ст. 919 ЦК України оскільки з моменту, коли вантаж мав бути виданий позивачу, пройшло більш ніж 30 календарних днів, то, такий вантаж вважається втраченим.

З огляду на ці обставини, суд приходить до висновку , що позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача-2 визнати факт повної загибелі вантажу є безпідставними та такими, що заявлені без врахування розмежування підвідомчості спорів між загальними та господарськими судами, тому ці вимоги не підлягають задоволенню.

Вимога щодо стягнення з ЗАТ “СК “Раритет” суми страхового відшкодування та штрафних санкцій за затримку цієї виплати також не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Договір, укладений між позивачем та відповідачем-1 є договором страхування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Позовна вимога щодо стягнення з ЗАТ “СК “Раритет” суми страхового відшкодування та штрафних санкцій у розмірі 239085,00 за затримку цієї виплати задоволенню не підлягає задоволенню у зв’язку з наступним.

Відповідно до п.3 ст. 21 Закону України “Про страхування”, Страхувальник зобов’язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору.

Умовами пункту 14.1.3. Правил добровільного страхування вантажів та багажу №11-02 (надалі – Правила страхування), у відповідності до яких відповідачем-1 було укладено з позивачем договір страхування №11-2008/629 від 17.04.2008 року (надалі – Договір страхування), з якими позивач ознайомився та надав згоду їх дотримуватись, також встановлено обов’язок страхувальника повідомити страховика про інші діючі Договори страхування по наданому об’єкту страхування.

При укладені Договору страхування позивач не повідомив відповідача-1 про укладення інших договорів страхування вантажу. Після звернення позивача за отриманням страхового відшкодування до ЗАТ “СК “РАРИТЕТ” надійшла копія контракту на постачання годинників №PER-2 від 25 квітня 2005 року, на підставі якого здійснювалася пересилка втраченого вантажу (надалі – Контракт), у пункті 2.3. якого чітко зазначено, що умовами постачання згідно з даним Контрактом є: СІР Харків або СІР Бориспіль (Київ) у відповідності до INCOTERMS-2000.

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2000 року (INCOTERMS-2000) умова поставки СІР відноситься до групи “С” та означає що фрахт/перевезення та страхування оплачені до місця призначення (відповідно до умов Контракту місцем призначення є Харків або Бориспіль).

Пунктом 9.3. INCOTERMS-2000 встановлено, що за умовами терміну СІР продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування.

Частиною другою пункту 9.3. INCOTERMS-2000 також визначено, що сутність “С” – термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу шляхом укладення договору перевезення та передання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за терміном СІР.

Також, у частині 12 пункту 9.3. INCOTERMS-2000 вказано, що існують тільки два терміни, пов’язані із страхуванням, терміни CIF і СІР. Відповідно до них продавець зобов’язаний забезпечити страхування на користь покупця.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 дійшов обґрунтованого висновку що відповідно до умов укладеного Контракту постачальник зобов’язаний укласти на користь позивача договір страхування вантажу, що в свою чергу відповідає положенням статті 696 Цивільного кодексу України та є доказом факту укладення та існування щонайменше ще одного договору страхування вантажу, застрахованого відповідно до умов Договору страхування.

06.06.2008р. відповідач-1 направив на адресу позивача вих. №227 попросив позивача повідомити про всі існуючі договори страхування стосовно даного предмету страхування та надати копію таких договорів страхування. Позивач проігнорував прохання відповідача -1, викладені у листі, в тому числі і щодо повідомлення про існуючі Договори страхування, та звернувся до суду з позовом про стягнення з ЗАТ “СК “РАРИТЕТ” страхового відшкодування, штрафних санкцій та судових витрат.

Під час розгляду справи у місцевому суді позивачем було надано копію документа під назвою “АФФІДАВІТ”, у якому представники постачальника повідомляють, що ними не укладалося жодних договорів страхування вантажу, як доказ не укладення постачальником договорів страхування вантажу.

Однак, твердження викладені представниками постачальника щодо не укладення договорів страхування, суперечать умовам Контракту. При цьому ні позивач, ні представники постачальника не дали жодного пояснення такої колізії у наданих ними Контракті та АФФІДАВІТі.

Одночасно, на думку колегії, доказом існування іншого договору страхування є той факт, що постачальник не звертався до позивача з жодними претензіями щодо не оплати вартості вантажу, при тому що строк оплати минув ще 15.04.2009 року (Додаткова угода від 15.04.2008р., а.с. 47 т. 1).

Так, положеннями статті 9 Закону України “Про страхування” встановлено, що у разі якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

На думку колегії, умови Контракту доводять факт укладення щонайменше одного договору страхування вантажу, виплата страхового відшкодування за втрату якого є предметом спору. Суд першої інстанції залишив це поза увагою, та виніс своє рішення без з’ясування таких важливих обставин, що мають істотне значення для справи.

Судова колегія, також зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно визнано наявність майнового інтересу позивача у втраченому вантажі, а також факт заподіяння позивачеві збитку в результаті втрати вантажу.

Так, відповідно до статті 1 Закону України “Про страхування” страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про страхування” предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до п. 6.1 Контракту на постачання годинників покупець (ПФ “Ультра”) зобов’язаний негайно проінформувати продавця про одержання дефектного постачання або крадіжку і отримати офіційне підтвердження збитку.

Позивач не надав ні відповідачеві-1, ні суду жодних доказів виконання ним вказаної вище умови контракту та заподіяння йому збитків у результаті втрати вантажу. Також, позивач не довів, що страхове відшкодування у розмірі 224 881,47 гривень (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню 47 копійок), виплату якого він вимагає від відповідача 1, відповідає розміру начебто отриманого ним збитку.

Як вбачається з матеріалів справи, втрачений вантаж було відправлено позивачеві відповідно до умов Контракту. Відповідно до наданих позивачем документів, в строк до 15 квітня 2009 року. Позивач був зобов’язаний оплатити постачальникові вартість вантажу.

При цьому позивачем по цей час так і не було надано ні суду, ні страховій компанії жодних доказів оплати ним втраченого вантажу, тому судова колегія не приймає доводи про отримання ним матеріального збитку.

Крім того, згідно п.1 додаткової угоди від 15.04.2008 до контракту на постачання годинників № PER-2 від 25.04.2005р. постачання годинників за специфікацією б/н від 15.04.2008 здійснюється на умовах відстрочення платежу. Оплата здійснюється покупцем протягом року з моменту підписання цієї угоди.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази заподіяння позивачеві будь-яких збитків у результаті втрати вантажу, а саме - немає жодних доказів оплати позивачем будь-яких сум грошових коштів за вантаж, який було втрачено.

Позивач не підтвердив факту існування кредиторської заборгованості, в тому числі і таких як фінансова звітність, у якій відповідно до вимог закону зазначається наявність кредиторської заборгованості та її розмір, та таких як спілкування з кредитором з питання існування та погашення заборгованості.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на підтвердження викладеного в позові, тому позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є правомірними та обґрунтованими, а позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи у зв’язку з чим підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідача покладаються на позивача згідно ст. 49 ГПК України в зв'язку із задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 101, 103-105 Господарського процесуального Кодексу України,

суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Раритет” задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.08.2010р. у справі № 31/146-48/220 скасувати частково.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

У задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Раритет" відмовити повністю.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Приватної фірми “Ультра” (Юридична адреса: 61135, м.Харків, вул. Гв. Широнівців, 23, кв. 190, фактична адреса: 61002, м. Харків, вул. Іванова, 18, Рахунок № 260060133890 в ВАТ “Ін промбанк”, м. Харків МФО 351878, Код ЄДРПОУ 22707059) на користь Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Раритет” (юридична адреса: м. Київ, 01025, Шевченківський район, вул. Велика Житомирська, 6.15 літ. Б., код ЄДРПОУ 30407332) 1124 (одна тисяча сто двадцять чотири) грн. 49 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Матеріали справи № 31/146-48/220 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

10.12.10 (відправлено)