Рішення № 12878493, 30.11.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2010 р. Справа № 12/96-1730

Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом т овариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська пересувна механізована колона №5", АДРЕСА_2, м. Тернопіль,46000

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, вул. АДРЕСА_1

про розірвання угоди

За участю представників від:

позивача: ОСОБА_2 адвокат (довіреність від 15.10.10р.);

відповідача: ОСОБА_3 адвокат (договір про надання юридичних послуг від 28.10.10р.); ОСОБА_1

В судових засіданнях учасникам судового процесу розяснено права і обовязки сторін, передбачені ст.ст.20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільська пересувна механізована колона №5" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про розірвання угоди про спільне використання та обслуговування від 01 січня 2003 року.

Відповідач надав суду відзив на позов, якій підтримав повноважний представник в судовому засіданні 16.11.2010р., в якому позовні вимоги не визнає, оскільки позивач жодного разу не звертався з пропозиціями чи вимогами про участь в обслуговуванні, ремонті спільної частини дороги, також зазначає, що згідно рішення Тернопільської міської ради від 22.11.2010р. за №1198 із користування позивача вилучено 0,1500 га землі, яка надана в оренду на 25 років та на якій знаходиться заготівельний цех, якій належить відповідачу на праві приватної власності, іншого проїзду на територію не існує, а тому просить суд в позові відмовити. Водночас, повноважний представник відповідача зазначив, що дану угоду вважає неукладеною, оскільки сторонами не узгоджено, яким саме чином буде здійснюватися спільне та рівноцінне обслуговування та ремонт спільної проїзної частини.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Господарським судом вчинено запит в Управління містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради, стосовно наявності інших під'їзних шляхів до цеху відповідача за адресою АДРЕСА_2, у м. Тернополі, окрім заїзду через територію позивача.

Згідно відповіді Управління містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради на зазначений запит, існує можливість влаштувати підїдні шляхи до опалуб очно-заготівельного цеху СПД-ФО ОСОБА_1 через земельні ділянки ПП "МЖК", ТОВ "Тернопільська ПМК №", СПД-ФО ОСОБА_4 з виїздом на вулицю Молодіжну, при умові укладення договору сервітуту між зацікавленими сторонами.

Згідно ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 є власником опалубно-заготівельного цеху під літ "Г" площею 365,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2, 31, на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу приміщення, посвідченого нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 06.07.2000р. за р.№2624 і записаний в реєстрову книгу за №1091 13.07.2000р., що підтверджується копією реєстраційного посвідчення, яка знаходиться в матеріалах справи.

Рішенням виконкому Тернопільської міської ради від 22.11.2000р. №1198 вилучено із користування ВАТ "ПМК-5" земельну ділянку площею 0,1500га за адресою АДРЕСА_2, та надано її в оренду відповідачу терміном на 25 років для обслуговування викупленого приміщення.

01 жовтня 2000 року між ВАТ "Тернопільська ПМК-5", правонаступником прав та обовязків якого є товариство позивача, що підтверджується положеннями Статуту останнього, та підприємцем ОСОБА_1 було укладено угоду про спільне користування, згідно з умовами якої, сторони домовились про право рівноцінного користування спільним заїздом для обох сторін та підїздом до приміщення опалубочно-заготівельного цеху.

Сторони не заперечують і що підтверджується матеріалами справи (а.с.10-19, 56,58, 68-82), що даний заїзд знаходиться на земельній ділянці, що орендується позивачем, за адресою: АДРЕСА_2, і проїзд на територію відповідача здійснювався останнім через територію позивача, що підтвердили представники сторін в судовому засіданні.

Згодом, 01 січня 2003 року між тими ж сторонами укладено угоду про спільне використання та обслуговування, відповідно до умов якої останні домовились про те, що ВАТ "Тернопільська ПМК-5" і підприємець ОСОБА_1, які розташовані на одній території, що має спільний заїзд із вул. Микулинецької, мають рівноцінне право на користування цим заїздом для обох сторін та підїздом до приміщення столярного цеху при умові рівноцінного 50% на 50% обслуговування й ремонту спільної проїзної частини.

В даній угоді сторони домовились спільно користуватися заїздом проїзною частиною, тобто - твердим покриттям, яке знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у позивача, при умові рівноцінного обслуговування і ремонту спільної проїзної частини.

Фактично даною угодою позивач погодився надати відповідачу право здійснювати користування відповідачу заїздом (а саме: твердим покриттям), при умові рівноцінного обслуговування і ремонту спільної проїзної частини сторонами.

Таким чином, угода від 01.10.2000р. припинила дію у звязку з укладенням між сторонами угоди від 01.01.2003р., оскільки має місце заміна одного правовідношення, яке було у вигляді надання відповідачу права безоплатно користуватися заїздом, новим зобовязанням за домовленістю сторін відповідно до угоди від 01.01.2003р..

Дана угода була укладена за для забезпечення доступу відповідача до своєї земельної ділянки, на якій розташоване приміщення цеху.

Відповідно до статті 41 ЦК УРСР, (1963 року), який діяв на час укладення спірної угоди та на момент укладення угоди від 01.10.2000р., угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Так, в силу ст. 153 ЦК, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. При цьому, істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 2 ст. 153 ЦК істотними є умови договору, які:

визнані такими за законом. Йдеться про конкретні нормативно-правові акти (не лише закони), що прямо вказують на окремі умови як на істотні;

необхідні для договорів даного виду. Йдеться про істотні умови, що прямо не визначені як такі у відповідних нормативно-правових актах, але конче потрібні для договорів конкретного виду;

вимагає включити до договору одна із сторін,

Діючим на момент укладення спірної угоди законодавством не були визначено переліку істотних умов для договору спільного користування, заяв сторін щодо встановлення істотних умов сторонами не представлено, вимогу про укладення угоди в простій письмовій формі сторони виконали, фактично відповідач користувався заїздом впродовж 2003-2010р.

Тобто, норми даних статей визначають обовязковість досягнення згоди між сторонами як по істотних умовах договору, так і по умовах визначених сторонами істотними при укладенні договору. Дані умови договору після їх укладення стають однаково обовязковими для сторін і у сукупності утворюють зміст договору.

Відповідно до статей 41, 153, 154 ЦК ця угода вважається укладеною і не визнавалася недійсною.

За правилами ст.ст. 98, 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати права проходу та проїзду на велосипеді, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху через чужу земельну ділянку шляхом встановлення земельного сервітуту.

Під сервітутом розуміється обмеження права власника, користувача земельної ділянки або іншого нерухомого майна, що встановлюється на підставі оформленої між сторонами угоди, рішення суду або іншої юридичної підстави, на використання земельної ділянки.

Земельний сервітут може бути постійним або строковим. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (п.п.2, 3, 4 ст. 98 Земельного кодексу України).

В даному випадку сервітут встановлений не був, а мало місце укладення сторонами договору користування майном спільною проїзною частиною за умови рівноцінного обслуговування та ремонту даного твердого покриття.

У відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності

Враховуючи, що спірна угода укладення 01 січня 2003 року і є діючою на день розгляду справи, при вирішенні питання щодо розірвання вказаної угоди слід застосовувати положення ЦК України.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Істотнім є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частин 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Дана норма кореспондується зі ст. 11 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, виходячи із змісту наведених положень чинного законодавства дії заінтересованої сторони, спрямовані на розірвання договору та непогодження з ними іншої сторони мають відбутися до звернення з відповідним позовом до суду. Оскільки, метою розірвання договору у звязку з істотною зміною є необхідність відновлення балансу інтересів сторін внаслідок неочікуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волевиявлення сторін, саме порушення права заінтересованої сторони на таке відновлення внаслідок не прийняття відповідної пропозиції іншою стороною є необхідною умовою для звернення до суду у відповідності зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи і випливає із тверджень позивача, протягом 2006-2007р. позивачем в односторонньому порядку здійснювалось обслуговування та ремонт заїзду (проїжджої частини), постійно проводиться повне обслуговування вказаної ділянки проїзної частини, здійснюється її освітлення та цілодобова охорона, відповідач жодної участі в цьому не приймає, внаслідок чого останньому направлено повідомлення від 20.09.2010р. №72, в якому повідомляється про розірвання угоди про спільне використання та обслуговування від 01.01.2003р.

У відповідь на дане повідомлення відповідачем позивачу вручено лист від 27.09.2010р. №18, в якому підприємець ОСОБА_1 зазначає про те, законних підстав для розірвання угоди від 01.10.2000р. немає і жодним чином не реагує на повідомлення про розірвання саме угоди від 01.01.2003р.

Відповідно до статей 11, 14, 526 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виникають також із договорів і повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач, користуючись встановленим угодою правом використання заїздом (проїзною частиною), не надав жодних доказів відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України здійснення та/або намагання здійснювати обслуговування і ремонт спільної проїзної частини, чим порушив умови даної угоди, твердження останнього про те, що позивач жодного разу не звертався з пропозиціями чи вимогами про участь в обслуговуванні, ремонті спільної частини дороги, до уваги судом не приймаються, оскільки умовами спірної угоди не передбачено обовязок позивача виставляти рахунки чи вчиняти інші дії, які необхідні для вчинення відповідачем зобовязань, передбачених угодою.

Слід зазначити, що із пояснень відповідача в судових засіданнях, останньому було відомо про проведення ремонтних робіт та облаштування спільної проїзної частини, а інших підїзних шляхів до приміщення цеху, який є його власністю, не існує, що підтверджується відповіддю Управління містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради на запит суду, де вказано, що лише існує можливість влаштувати підїдні шляхи до опалуб очно-заготівельного цеху СПД-ФО ОСОБА_1 через земельні ділянки ПП "МЖК", ТОВ "Тернопільська ПМК №", СПД-ФО ОСОБА_4 з виїздом на вулицю Молодіжну, при умові укладення договору сервітуту між зацікавленими сторонами, що також підтверджує, що відповідач знав про проведення ремонтних робіт та облаштування спірного заїзду позивачем, однак жодних дій щодо виконання зобовязання по рівноцінному спільному обслуговуванню та ремонту не вчиняв.

Метою спірного договору є рівноцінне право на користування цим заїздом для обох сторін та підїздом до приміщення столярного цеху при умові рівноцінного 50% на 50% обслуговування й ремонту спільної проїзної частини, і недосягнення цієї мети дає підстави вважати зазначені порушення істотними.

За таких обставин, позовні вимоги про розірвання угоди про спільне використання та обслуговування від 01 січня 2003 року, укладеної між сторонами, підлягають до задоволення .

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати угоду про спільне використання та обслуговування від 01 січня 2003 року, укладену між відкритим акціонерним товариством "Тернопільська пересувна механізована колона №5" та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1.

3. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, вул. АДРЕСА_1 ін..НОМЕР_1, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська пересувна механізована колона №5", вул..Микулинецька, 31, м.Тернопіль, код 00310670, 85грн.00коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 06 грудня 2010р . через місцевий господарський суд.

Суддя