Рішення № 12878484, 18.11.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" листопада 2010 р.Справа № 9/43-1075 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Прокурора м. Тернополя, бул. Шевченка, 7, м. Тернопіль в інтересах держави, в особі Міністерства промислової політики України, вул. Сурікова,3 м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль, 46010

про cтягнення боргу за договорами про фінансову підтримку в сумі 967 816 грн. 05 коп.

За участю представників:

          позивача: Голоюх С. Р. - довіреність № 20/1-6 - 135 від 23.03.2010 р.

відповідача: Питель В.І. - довіреність № 4/ГСТ від 02.11.2010 р.

прокуратури: Ющук О.М. –посвідчення №41

Прокурору та представникам позивача, відповідача роз’яснено права та обов’язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 29, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.77 ГПК України, про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 18.11.2010р. оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

Суть справи: Позивач –Прокурор м. Тернополя, бул. Шевченка, 7, м. Тернопіль в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, вул. Сурікова,3 м. Київ звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль про стягнення боргу за договорами про фінансову підтримку в сумі 967 816 грн. 05 коп.

Позов обґрунтовується належним чином завіреними копіями : договору №К-4971/2 від 03.04.2002р., додаткової угоди №1 від 28.08.2004р. до договору №К-4971/2 від 03.04.2002р.; договору застави до договору №К-4971/2 від 03.04.2002р., Договору з додатками №К-4994/2 від 15.12.2003р., договору застави до договору №К-4994/2 від 15.12.2003р., платіжних доручень сплати грошових сум за договорами №К-4971/2 від 03.04.2002р. та №К-4994/2 від 15.12.2003р., розподілу виділених бюджетних асигнувань від 13.09.2002р. №61 до договору №К-4971/2 від 03.04.2002р., розподілу виділених бюджетних асигнувань від 24.12.2003р. №82 до договору №К-4994/2 від 15.12.2003р., претензії №10/1-6-820 від 22.06.2009р., листа Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області, та іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 29.06.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд вперше призначено на 09.07.2010 р. В порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 23.07.2010р., на 03.09.2010р., на 14.10.2010р., на 04.11.2010р. та на 18.11.2010р., а також в судовому засіданні оголошувались перерви до 17.09.2010р. та до 01.10.2010р. за клопотанням позивача та через неподання сторонами необхідних для розгляду справи документів.

Враховуючи дату подання позовної заяви (вх. №1179 (к) від 24.06.2010р.) строк вирішення спору у справі № 9/43-1075 встановлено до 24.08.2010р.

Прокурор та сторони у справі надали суду клопотання про розгляд справи у більш тривалий строк відповідно до ч. 4 ст. 69 ГПК України, зокрема, таке узгоджене письмове клопотанням подано сторонами у судовому засіданні 23.07.2010р.

В силу положень ч. 4 ст. 69 ГПК України (в редакції до 30.07.2010р.) за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Разом з цим, Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ змінено вказані положення ст. 69 ГПК України, зокрема, встановлено, що продовження передбачених строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (ч. 3 ст. 69 ГПК України).

Вказаний закон набрав чинності 30.07.2010р. Зворотної дії в часі Законові не надано. Тому він, у тому числі його положення, якими внесено зміни до ГПК, застосовуються до правовідносин, які виникли після набрання Законом чинності (рішення ВГСУ від 04.08.2010р. № 4).

Враховуючи вищезазначене, а також те, що клопотання прокурора, позивача та відповідача про продовження строку вирішення спору подано суду до набрання чинності Законом від 07.07.2010р. № 2453-VІ, а саме 23.07.2010р., коли відповідні положення ч. 4 ст. 69 ГПК України були чинні і передбачали право сторін подати таке клопотання, при цьому зазначене клопотання сторін не було відхилене судом, спір у справі розглядався у більш тривалий строк ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України за клопотанням сторін.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на докази, додані до позовної заяви.

Позивач в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві від 22.06.2010р. та стверджує, що відповідач –ТзОВ "Ротор" отримав згідно договорів фінансової підтримки №К-4971/2 від 03.04.2002 року; №К-4994/2 від 15.12.2003 року 1300000,00 грн. державної позики на здійснення заходів, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва бурякозбиральної техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки на поворотній основі з поверненням їх протягом 2003-2005 років.

Проте, кошти відповідачем повернуто частково, а саме за Договором №К-4971/2 від 03.04.2002р. повернуто 376000,00 грн. (02.09.2003р. –10000,00 грн.; 03.09.2003р. –300000,00 грн.; 23.09.2004р. –60000,00 грн.; 30.06.2005р. –6000,00 грн.), та за Договором №К-4994/2 від 15.12.2003р. повернуто 34000,00 грн. (02.09.2004р. –30000,00 грн.; 30.06.2005р. –4000,00 грн.; 11.02.2010р. –50000,00 грн.) та перераховано 7000,00 грн. відсотків за користування бюджетною позикою. І станом на час звернення до суду відповідач заборгував 840 000 грн. неповернутої бюджетної позички (624 000 грн. заборгованості за Договором №К-4971/2 + 216 000 грн. заборгованості за Договором №К-4994/2 ).

В зв’язку із простроченням повернення коштів відповідачу нараховано пеню по Договору № К-4971/2 в сумі 11 356,80 грн., та за Договором № К-4994/2 в сумі 3 931,20 грн., а також 112 528,05 грн. відсотків за користування бюджетною позикою. Всього нараховано пені та відсотків, за Договорами на суму 127 816,05грн.

Таким чином, позивач підтримує позовні вимоги щодо стягнення в доход Державного бюджету України з відповідача 967 816,05 грн. заборгованості з неповернутої бюджетної позички та пені і відсотків, нарахованих згідно Договорів.

Відповідач в судове засідання 18.11.2010 року прибув та підтримав, подані раніше ним заяви від 27 жовтня 2010 року та від 02.11.2010року., у яких він повністю визнав позовні вимоги позивача.

Разом з цим, у попередніх судових засіданнях та в запереченні на позовну заяву (вх.№16731(н) від 03.09.2010р. згідно журналу вхідної кореспонденції господарського суду) проти позовних вимог заперечував, посилаючись на закінчення строку позовної давності, зокрема, вважав, що такий сплинув 15 жовтня 2008 року, а це є вагомою підставою для відмови у позові. Враховуючи зазначене, заявою (вх.№16733(н) від 03.09.2010р.) відповідач просив суд застосувати позовну давність та відмовити у позові у зв’язку з спливом позовної давності.

Також, відповідач у наданих суду запереченнях на позовну заяву (вх.№17127 (н) від 17.09.2010р.) зазначав, що 03 серпня 2010 року в офіційному друкованому органі –газеті “Голос України” №142 (4892) було опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВФ Ротор” та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Кіцулу Сергія Богдановича, а відтак, у відповідності до пунктів 1,2 ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” строк для подання до господарського суду Тернопільської області письмової заяви з вимогами до боржника, а також, документів, що їх підтверджують закінчився 03 вересня 2010 року, оскільки, такої заяви позивачем подано не було, то його вимоги вважаються погашеними в силу статті 14 Закону України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .

Однак, в подальшому на відміну від своїх попередніх заперечень, відповідач подав суду заяву від 27 жовтня 2010 року (за підписом безпосередньо директора товариства Матвієнко А.А.), а також заяву від 02.11.2010року. (подана представником відповідача по довіреності, виданій ліквідатором товариства), у яких позовні вимоги прокурора та позивача щодо стягнення з ТОВ “ТВФ Ротор” боргу за Договорамм фінансової підтримки в сумі 967 816,05 грн., відповідач визнав повністю. Зазначені, заяви підтримані також, і представником відповідача у судових засіданнях 04.11.2010р. та 18.11.2010р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, обґрунтування представника позивача, заперечення та заяви відповідача про визнання позовних вимог та оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 2 ГПК України Господарський суд порушує справи в тому числі і за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно з ч.2 ст.21 ГПК України, позивачем є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно вимог ст. 121 Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина.

В силу ст. ст.20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб при наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з п.5 ст.20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звернутись до суду з заявою про захист прав та законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа N 1-1/99 про представництво прокуратурою інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Як вбачається із позовної заяви, прокурор звернувся до суду за захистом прав і законних інтересів держави в особі Міністерства промислової політики України.

При цьому прокурор вказує на те, що відповідно до "Положення про Міністерство промислової політики України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 року, Міністерство промислової політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінпромполітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики,

Розглянувши та оцінивши матеріали справи та доводи прокурора суд вважає, що прокурором належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави і як наслідок такого порушення його право на звернення у суд з позовом для захисту законних прав та інтересів держави, передбачене законом.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами проведеної прокуратурою м. Тернополя перевірки, встановлено, що між Міністерством промислової політики України (далі по тексту –Мінпромполітики, Міністерство або позивач) та відкритим акціонерним товариством "Тернопільський комбайновий завод" було укладено договір №К-4971/2 фінансової підтримки на здійснення заходів, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2002р. № 42 "Про використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансову підтримку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" від 03.04.2002 року (з наступними змінами і доповненнями внесеними Додатковою угодою № 1 від 28.08.2004р. (далі по тексту - Договір - 1) та договір №К-4994/2 фінансової підтримки на здійснення заходів, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва техніки для агропромислового комплексу від 15.12.2003р. (далі по тексту - Договір - 2).

Саме порушення зобов’язань з боку відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод" за вказаними Договорами і стало підставою для звернення прокурора та позивача з позовом до суду.

Разом з цим, як вбачається із позовної заяви прокурор звернувся у суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Ротор”, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 38. При цьому, суду Позивачем надано докази, в підтвердження того, що товариство з обмеженою відповідальністю “Ротор” є правонаступником юридичної особи –відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод".

Зокрема, відповідно до змісту поданого на розгляд суду статуту товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 01 від 26.05.2010 року та зареєстрованого державним реєстратором 01.06.2010року № 16461050002005343, товариство з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор" перейменовано та є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський комбайновий завод", яке в свою чергу створено внаслідок реорганізації шляхом перетворення відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод" у товариство з обмеженою відповідальністю на основі рішення, прийнятого загальними зборами акціонерів відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод" від 11.04.2009 року. Товариство є правонаступником усіх прав та обов’язків (зобов'язань) Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод", код ЄДРПОУ 05754502.

При цьому, сторонами надані суду як докази правонаступництва і безпосередньо протокол загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства "Тернопільський комбайновий завод" від 11.04.2009 року, на яких приймалось рішення про перетворення товариства та протокол загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільский комбайновий завод" від 26.05.2010р., на яких приймалось рішення про зміну найменування товариства на товариство з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор".

Крім того, як вбачається із наданого прокурором витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 03.11.1995р. за місцезнаходженням : Тернопільська обл., м.Тернопіль, вул. Лук’яновича,8 зареєстровано відкрите акціонерне товариство “Тернопільський комбайновий завод”, ідент. код 05754502, тоді як, станом на час розгляду справи за місцезнаходженням: Тернопільська обл., м.Тернопіль, вул.Текстильна, 38, зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю “ТВФ Ротор”, ідент. код 05754502 .

Про факт вищевказаного правонаступництва товариства суд повідомляв і безпосередньо відповідач, зокрема, листом №279 від 10.08.2010р. за підписом директора товариства з обмеженою відповідальністю “ТВФ “Ротор” Матвієнко А.А.

Враховуючи зазначене, суд вважає належним чином підтвердженим той факт, що товариство з обмеженою відповідальністю “ТВФ “Ротор” (далі по тексту –ТзОВ “ТВФ “Ротор” або відповідач) є правонаступником усіх прав та обов’язків (зобов’язань) ВАТ “Тернопільський комбайновий завод” і, відповідно, належним відповідачем у даній справі.

Як стверджує прокурор, позивач та зазначене підтверджується матеріалами справи, за Договором - 1 позивач зобов’язався перерахувати відповідачу бюджетні кошти відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.02.2002 року №42-р "Про використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансову підтримку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" в обсязі 1000000,00 грн. на здійснення заходів, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва бурякозбиральної техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки, а відповідач зобов’язується використати кошти за призначенням на заходи, пов’язані із збільшенням обсягів виробництва бурякозбиральної техніки для агропромислового комплексу та розвитку ринку цієї техніки.

На виконання умов Договору 1 Мінпромполітики перераховано відповідачу кошти у повному обсязі (1000000,00 грн.), що підтверджується Розподілом виділених бюджетних асигнувань від 13.09.2002 року №61.

Фінансова допомога за Договором 1 виділялась на поворотній основі без нарахування відсотків за користування зазначеними коштами з поверненням їх протягом 2003-2005 років.

Відповідно до розділу 1 Договору 1 з метою забезпечення виконання зобов’язання між позивачем та відповідачем укладено Договір застави від 03.04.2002 року на рівні 150 відсотків від розміру фінансової підтримки, який є невід'ємною частиною цього Договору. За цим Договором в заставу передається майно відповідача на загальну суму 1631018,00 грн., яке знаходиться за адресою : м.Тернопіль, вул. Лукіяновича,8, а саме : 1. Автоматична лінія Т8 052-166 (виробництва колишньої НДР), №28811, рік випуску 1987, балансова вартість 684667 грн. –одна штука ; 2. Автоматична лінія 052-180, №29100, рік випуску 1987, балансова вартість 946 351 грн. –одна штука.

Відповідно до п.3.6 Договору 1 відповідач зобов’язувався повернути отримані бюджетні кошти протягом трьох років, починаючи з 2003 року, згідно з графіками їх повернення (додаток №2 до даного Договору). За цим графіком відповідач мав повернути виділені кошти до 15.10.2005 року, розподіляючи борг частинами на три роки, як зобов’язує затверджений графік : 2003 рік –300000 грн., 2004 рік –325 000 грн., всього 1000000 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, Міністерство, станом на час розгляду справи, отримало від відповідача 376000 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по поверненню бюджетних коштів, одержаних як фінансова підтримка, становить 624 000 грн.

В свою чергу за умовами Договору 2 позивач відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету, що надходять від повернення кредитів, наданих з Держбюджету України підприємствам вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу щодо здійснення заходів. Пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва та розвитком ринку техніки для АПК, затвердженого спільним наказом Мінпромполітики і Міністерства фінансів України від 09.06.2003 року №233/391 та на виконання бюджетної програми "Державна підтримка вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" зобов’язується перерахувати відповідачу бюджетні кошти в обсязі 300000 грн. Кошти надаються на зворотній основі та підлягають поверненню згідно до умов Договору 2.

Відповідач зобов’язався використати кошти за призначенням на заходи, пов’язані із збільшенням обсягів виробництва бурякозбиральної техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки.

Міністерством за Договором 2 перераховано кошти в повному обсязі, а саме: 300000 грн., що підтверджується Розподілом виділених бюджетних асигнувань від 24.12.2003 року №82.

Відповідно до п.1.3 Договору 2 з метою забезпечення виконання зобов’язання між позивачем та відповідачем укладено Договір застави №1 від 15.12.2003 року на рівні 150 відсотків від розміру фінансової підтримки, який є невід'ємною частиною Договору 2. За цим договором в заставу передається майно (згідно додатку №1) на загальну суму 453135,75 грн., яке знаходиться за адресою: м.Тернопіль, вул. Лукіяновича,8, а саме : 1. Агрегат СНЦА-5.10,5/7,5 И2, №32281, рік введення в експлуатацію 1989, залишкова балансова вартість 22459,27 грн.;

2. Верстат 1Б240 П-6К, №35719, рік введення в експлуатацію 1995, залишкова балансова вартість 91253,17 грн.;

3. Верстат 1Б265 М, №35717, рік введення в експлуатацію 1995, залишкова балансова вартість 61167,83 грн.;

4. В-т агрегат ЗХА 10862, №35720, рік введення в експлуатацію 1995, залишкова балансова вартість 49902,20 грн.;

5. Зубопротяжний півавтомат СТ268062А, №34416, рік введення в експлуатацію 1991, залишкова балансова вартість 57654,83 грн.;

6. Зубострогальний півавтомат 5С276П, №30401, рік введення в експлуатацію 1988, залишкова балансова вартість 10683,29 грн.;

7. Зубострогальний півавтомат 5С276П, №31008, рік введення в експлуатацію 1989, залишкова балансова вартість 11954,21 грн.;

8. Зубофрезерний напівавтомат СТ267069, №34440, рік введення в експлуатацію 1991, залишкова балансова вартість 33776,15 грн.;

9. Н/автомат токар.трубовідрізний ТТ 2302, №35716, рік введення в експлуатацію 1995, залишкова балансова вартість 36442,88 грн.;

10. Токарний 6-ти шпінд. н/а ЖА0489-3058, №34603, рік введення в експлуатацію 1991, залишкова балансова вартість 30103,94 грн.;

11. Токарний 6-ти шпінд. н/а ЖА0489-3063, №34605, рік введення в експлуатацію 1991, залишкова балансова вартість 30103,94 грн.;

12. Токарний 6-ти шпінд. Горизон. прутк. авт., №34300, рік введення в експлуатацію 1991, залишкова балансова вартість 17634,04 грн.

Відповідно до п.3.6 Договору 2 відповідач зобов’язався повернути отримані кошти, визначені в предметі цього договору з урахуванням річної відсоткової плати за користування зазначеними коштами на рівні облікової ставки Національного банку України згідно з графіком повернення отриманих коштів (додаток №3 до даного Договору), який є невід'ємною частиною Договору 2.

За цим графіком відповідач мав повернути виділені кошти до 15.10.2005 року, розподіляючи борг частинами на два роки, як зобов’язує затверджений графік : 2004 рік –70 000 грн.; 2005 рік –230 000 грн. Всього 300 000 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, Міністерство, станом на час розгляду справи, отримало від відповідача 84 000 грн. Таким чином, заборгованість відповідача по поверненню бюджетних коштів, одержаних як фінансова підтримка за Договором 2, становить 216 000 грн.

Факт існування заборгованості з неповернутої позики за Договором 1 у розмірі 624 000 грн. та за Договором 2 у розмірі 216 000 грн. підтверджується безпосередньо і відповідачем, зокрема згідно довідки від 31.05.2010р. вих. № 217, виданої на адресу прокуратури м. Тернополя та безпосередньо представником відповідача у судових засіданнях.

В силу приписів частини 1 ст. 104-9 Цивільного України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши матеріали справи, суд вважає належним чином доведеним з боку позивача існування у відповідача заборгованості за Договором 1 та Договором 2 у вигляді неповернутих бюджетних коштів, одержаних як фінансова підтримка, всього у розмірі 840 000 грн.

Щодо нарахованих пені та річних за Договором 1 та Договором 2, то судом встановлено наступне.

Пунктом 4.1 зазначених вище Договорів, сторони передбачили, що за невиконання обов’язків сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Як встановлено судом відповідно до умов п.4.4 зазначеного Договору-1 в разі несвоєчасного повернення коштів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,01% від загальної суми отриманих коштів за кожний день прострочки, що за весь час прострочення, станом на 01.06.2010року, складає 11356,80 грн.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. З аналізу умов Договору - 1 вбачається, що ним не передбачено більш тривалий термін нарахування штрафних санкцій (пені), а тому прострочення, на яке вони підлягають нарахуванню, складає 6 місяців.

Зазначені вимоги чинного законодавства та умов Договору-1 враховані прокурором та позивачем при обрахунку ними пені за прострочення виконання зобов’язань за Договором -1. Зокрема, згідно поданого позивачем розрахунку, пеня складає 11356,80 грн. і була обрахована на прострочення, яке склало 182 дні.

В свою чергу відповідно до умов п.2.2 Договору -2 за користування коштами встановлюється річна відсоткова плата на рівні облікової ставки Національного банку України, що діяла на день укладення договору. На момент укладання Договору 2 облікова ставка НБУ складала 7%. Таким чином, враховуючи те, що відповідачем 24.12.2003 року отримано кредит в сумі 300000 грн., з врахування часткового погашення заборгованості в сумі 30 000 грн., згідно поданого позивачем розрахунку, відповідачу, станом на 01.06.2010 року, нараховано відсотки в розмірі 112 528,05 грн. (з врахуванням перерахованих відповідачем 7000,00 грн. за користування бюджетною позикою).

Крім того відповідно до умов п.4.4 зазначеного Договору фінансової підтримки, в разі несвоєчасного повернення коштів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,01% від загальної суми отриманих коштів за кожний день прострочки.

За Договором 2 сплачено 34 000 грн., що підтверджено копіями наступних накладних, які знаходяться в матеріалах справи : ПД №1740 від 02.09.2004 року –30 000 грн.; ПД №796 від 30.06.2005 року –4000 грн.; ПД від 11.02.2010 року –50 000 грн.

Відповідно, станом на 01.06.2010року з врахуванням фактично сплачених 84000 грн. та наявної суми заборгованості 216 000 грн., нарахована відповідачу пеня становить 3931,20 грн.

При цьому як вбачається із обрахунку пені вона була обрахована на прострочення, яке склало 182 дні, що відповідає в цій частині вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, в процесі розгляду справи, судом встановлено, а прокурором та позивачем підтверджено належними доказами, що станом на 01.06.2010 року, загальна сума боргу відповідача з врахуванням нарахованої пені та річних за договорами №К-4971/2 від 03.04.2002 року (Договір 1) та №К-4994/2 від 15.12.2003 року (Договір 2) складає 967 816,05 грн.

Щодо заяви відповідача стосовно пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні з позовною заявою до суду, то суд зазначає наступне.

Згідно п.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За правилами ст.256 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність визначена ст.257 ЦК України становить три роки.

Пунктом 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Поряд з цим, статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. У відповідності до п.3 цієї ж статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому судом у справі встановлено, що 11 лютого 2010 року ТОВ “Тернопільський комбайновий завод” було перераховано до Державного бюджету 50 000 грн. у погашення державної позики згідно договору №К-4994/2 від 15.12.2003р. Зазначений факт підтверджується копією платіжного доручення від 11.02.2010р. № 79.

Крім того, факт визнання відповідачем існування заборгованості з неповернутої позики за Договором-1 у розмірі 624 000 грн. та за Договором-2 у розмірі 216 000 грн. підтверджується і іншим документом, зокрема, поданою суду прокуратурою довідкою від 31.05.2010р. вих. № 217, виданою ТзОВ "ТВФ Ротор" на адресу прокуратури м. Тернополя, у якій зазначені борги за Договором-1 та Договором-2, визнаються відповідачем повністю.

Враховуючи зазначене, оцінивши подані прокурором та позивачем докази, суд приходить до висновку, що у даному випадку мали місце з боку відповідача дії, що свідчать про визнання ним свого боргу за Договором 1 та Договором 2. При цьому, зазначені дії відповідача відповідно до правил визначених ст. 264 ЦК України перервали строк позовної давності і його перебіг розпочався заново.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позивачем не порушено строку позовної давності при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості, а тому відсутні підстави для застосування судом наслідків спливу строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Крім того, суд має за необхідне зазначити, що в силу ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу змісту ч. 1,4 статті 631 ЦК України, ч. 7 статті 180 ГК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору, встановлюється строком дії договору, який є істотною умовою та який сторони зобов’язані погодити. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Оскільки строк дії договору, який сторони зобов’язані погодити, законодавством не обмежений будь-яким максимальним строком, тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов’язків, які з нього виникли. Зокрема, таке правило передбачено у п. 6.1. укладених між сторонами Договору-1 та Договору-2, в яких зазначено, що ці Договори набирають чинності з моменту їх підписання і діють до моменту їх остаточного виконання.

Також, суд критично оцінює посилання відповідача на порушення та розгляд справи про банкрутство ТзОВ "ТВФ Ротор", що на думку відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову.

Зокрема, як вбачається із представлених відповідачем суду доказів 03.08.2010р. в офіційному друкованому засобі - газеті "Голос України" № 142 (4892) було опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТзОВ "ТВФ Ротор", в зв'язку з чим строк для подання до господарського суду Тернопільської області письмової заяви з вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують закінчився 03.09.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. В свою чергу, ч. 2 ст. 14 Закону передбачено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

11 жовтня 2010 року суддею господарського суду Тернопільської області Гирилою І.М. винесено ухвалу по справі №8/Б-1258 про визнання грошових вимог та включення в Реєстр вимог кредиторів по даній справі.

При цьому, відповідач стверджує, що позивачем не подавалось письмової заяви до господарського суду Тернопільської області із вимогами до боржника відповідача в строк до 03.09.2010р., а відтак його вимоги як кредитора вважаються погашеними в силу ч. 1,2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".

Проте, суд не погоджується із зазначеним запереченням відповідача та відхиляє його, зокрема, з огляду на наступне.

Відповідач, аргументуючи свої заперечення посилається на положення статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" (ч. 1,2), що визначають порядок звернення з вимогами до боржника конкурсних кредиторів, якими відповідно до ст. 1 Закону вважаються кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

Разом з цим, як встановлено судом позивач у справі є кредитором вимоги якого за Договором-1 та Договором-2 забезпечені заставою, зокрема, даний факт підтверджено суду з боку прокурора та позивача наданими суду Договором застави до договору №К-4994/2 від 15.12.2003р. та договором застави до договору №К-4971/2 від 03.04.2002р., укладеними між сторонами у справі.

Стаття 572 Цивільного кодексу України надає кредитору право в силу застави у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Аналогічні норми містяться в Законі України "Про заставу" від 02.10.1992 року №2654-ХІІ.

Відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

При цьому, факт включення вимог позивача як заставних до реєстру вимог кредиторів підтверджується доповідною про внесення змін до реєстру від 02.11.2010р. №2/ГСТО/кл/Ртр та уточненим реєстром вимог кредиторів ТзОВ "ТВФ Ротор" по справі господарського суду Тернопільської області №8/Б-1258 станом на 02 листопада 2010 року., складених арбітражним керуючим розпорядником майна ТзОВ "ТВФ Ротор" Кіцул С.Б.

Враховуючи зазначене, Мінпромполітики є кредитором ТзОВ "ТВФ Ротор", вимоги якого забезпечені заставним майном боржника, а тому положення ч. 1 та 2 ст. 14 Закону щодо строку звернення конкурсного кредитора та погашення його вимог внаслідок пропуску такого строку не застосовуються до позивача, як кредитора вимоги якого забезпечені заставою.

Разом з цим, відповідач на відміну від своїх попередніх заперечень на позовні вимоги, в подальшому спростовуючи їх подав суду заяву від 27 жовтня 2010 року (за підписом безпосередньо директора товариства Матвієнко А.А.), а також заяву від 02.11.2010року. (подана представником відповідача по довіреності виданою ліквідатором товариства) у яких позовні вимоги прокурора та позивача - Міністерства промислової політики щодо стягнення з ТзОВ “ТВФ Ротор” боргу за договором фінансової підтримки в сумі 967 816,05 грн., відповідач визнав повністю.

Визнання позовних вимог відповідачем згідно вказаних заяв, також, підтримано і представником відповідача у судових засіданнях 04.11.2010р. та 18.11.2010р. При цьому, судом встановлено, що відповідно до довіреностей на підставі яких діяв представник відповідача, йому надано таке право.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В свою чергу ч.5 ст. 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Розглянувши вказані заяви відповідача про визнання позову у сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем не суперечать законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому суд приймає його як таке, що подане у відповідності до вимог ГПК України.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи, беручи до уваги те, що доводи прокурора та позивача щодо порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань по поверненню отриманої на поворотній основі коштів за Договором № К-4971/2 від 03.04.2002р. та Договором №4994/2 від 15.12.2003р. є правомірними, документально підтвердженими, при цьому позовні вимоги визнані відповідачем повністю в установленому законом порядку, проте, станом на день розгляду справи, суму заборгованості не погашено, суд позов прокурора задовольняє шляхом примусового стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль в доход Державного бюджету України 967 816 грн. 05 коп. боргу за Договором № К-4971/2 від 03.04.2002р. та Договором №4994/2 від 15.12.2003р.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

В свою чергу, в силу приписів ч. 3 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Враховуючи зазначене, державне мито в сумі 9678,16 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України, на підставі ст. 49 ГПК України.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити.

          2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль (ідент. код 05754502), в доход Державного бюджету України (Реквізити одержувача : Управління Державного казначейства в м. Тернополі, код ЗКПО 03511530 : рахунок одержувача : 31235465700002; банк одержувача: УДК м. Тернопіль. МФО 838012, ідент. код одержувача 23588119. в "Призначення платежу" зазначається: "*,101; Повернення коштів, наданих підприємствам машинобудування для здійснення заходів, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва та розвитку ринку техніки для агропромислового комплексу за Договором №К-4971/2 від 03.04.2002 року та за Договором №4994/2 від 15.12.2003 року") - 967 816 (дев’ятсот шістдесят сім тисяч вісімсот шістнадцять) грн. 05 коп. боргу за договорами про фінансову підтримку.

          3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль (ідент. код 05754502 ) в доход Державного бюджету України на р/р 31111095700002 у ГУДК України у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі - 9 678 (дев’ять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 16 коп. державного мита.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВФ "Ротор", вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль (ідент. код 05754502) в доход Державного бюджету України на р/р 31210264700002 у ГУДК у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі 2205003 - 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України, через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          

Повне рішення складено та підписано 23 листопада 2010 р.