Ухвала суду № 128783165, 11.07.2025, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

Справа № 495/5118/25

Номер провадження 2-з/495/35/2025

11 липня 2025 рокум. Білгород-Дністровський

Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного малого підприємства «Славянский двор», ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні, розпорядженні нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) шляхом виселення, стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) за ст. 1212 ЦК України, інфляційних витрат, процентів за користування безпідставно набутим майном та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до приватного малого підприємства «Славянский двор», ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні, розпорядженні нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) шляхом виселення, стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) за ст. 1212 ЦК України, інфляційних витрат, процентів за користування безпідставно набутим майном та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.07.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

Разом з позовною заявою, позивач звернулася із заявою, в якій просить забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: будинок АДРЕСА_1 , що знаходиться в Об`єднаному садовому товаристві «Колос» Шабівської сільради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, який розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером: 5120887700:01:003:0580; накладення арешту на все інше нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти на рахунках, які належать ОСОБА_2 , у межах заявленої суми позову що становить 309811,84 грн. (триста дев`ять тисячі вісімсот одинадцять грн. вісімдесят чотири коп.); та заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження або обтяження зазначеногомайна.

В обґрунтування свої вимог заявник зазначає, що підставами для подання позову є протиправні дії Відповідачів, які самовільно зайняли нерухоме майно позивача, без правових підстав користуються ним, перешкоджають позивачу у реалізації права власності та несуть відповідальність відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Окрім того, Відповідач ОСОБА_2 вчинив низку дій, спрямованих на відчуження мого майна, фальсифікацію документів, викрадення оригіналів, зловживання процесуальними правами та погрози фізичної розправи зі мною, що підтверджується наявними доказами та зверненнями до правоохоронних органів.

Відповідач ОСОБА_2 має намір уникнути відповідальності. Доказом такого твердження є уже існування Постанови № ВП 77960883 за виконавчим листом № 495/5463/13-ц, який виданий 22 квітня 2025 року про відкриття виконавчого провадження до боржника «Приватне мале підприємство «Славянский двор», де ОСОБА_2 є єдиним кінцевим бенефіціарним власником.

Постанова відкрита державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Степановою Анастасією Миколаївною для стягнення з відповідача Приватного малого підприємства «Славянский двор» на користь позивачки ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень). А також, винесена постанова про арешт коштів боржника. Але, в матеріалах справи присутній доказ, в якому відповідач ОСОБА_2 стверджує, що у підприємства «взагалі не має майна», а згідно установчих документів Приватного малого підприємства «Славянский двір», воно володіє 6 000 000 грн. уставного капіталу. То ж, за для розумного вирішення питання задоволення позову, доцільно стягнення звернути на ОСОБА_2 , натомість правильно буде накласти арешт на його майно для забезпечення позову, оскільки існує реальна загроза відчуження або приховування належного майна Відповідачем ОСОБА_2 з метою уникнення відповідальності та ускладнення виконання рішення суду.

Така поведінка узгоджується із його попередніми діями: Відповідач веде себе недобросовісно; умисно блокує доступ до майна позивача; задіює спроби захопити право власності; подає фіктивні позови; погрожує фізичною розправою; викрав документи на право власності; має намір уникнути відповідальності; уникає добровільного відшкодування збитків та ігноруєзаконнівимоги.

Суддя, вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підстави вимог своєї заяви, вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України, визначено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 3, 4, 6, ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006, № 9 постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову має запобіжний характер і спрямоване на забезпечення можливості виконання ймовірного рішення суду та на недопущення порушень прав осіб, інтересів яких стосується спір.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке вона заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник (позивач), та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Однак, всупереч вказаних процесуальних норм та роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України, позивачем не зазначено про існування об`єктивних та беззаперечних обставин вважати, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно п. 20 Постанови пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачам і де вони знаходяться.

Саме з цією метою положеннями частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

З наведеного випливає, що відомості про те, на які саме розрахункові рахунки позивач просить накласти арешт, в яких саме фінансових установах знаходяться грошові кошти, в якій сумі та в якій валюті перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.

Проте як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявником не зазначено якими рахунками володіє відповідач, банківські реквізити, статус цих рахунків, для уникнення накладення арешту на заробітну плату, пенсію, тощо. Відповідних клопотань про витребування вказаної інформації щодо банківських реквізитів, статусів цих рахунків до суду не було подано.

Відсутність відомостей про рахунки та вклади відповідача не дає змоги визначити співмірність засобів забезпечення позову із заявленими вимогами.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особи відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Разом з тим, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачу, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення вимог вказаної заяви.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, встановлено, що позивач обґрунтовує свою заяву про забезпечення позову тим, що Відповідач ОСОБА_2 має намір уникнути відповідальності.

Проте суд не може погодитись з доводами позивача.

Позивачем не підтверджено доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: будинок АДРЕСА_1 , який розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером: 5120887700:01:003:0580 - призведе до утруднення чи неможливості виконання можливого майбутнього рішення суду у даній справі; заходи забезпечення позову, запропоновані позивачем не є співмірними із заявленими позовними вимогами та можуть порушувати право відповідача, як власника майна, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви в цій справі. А тому, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову у виді накладення арешту на нерухоме майно земельні ділянки відповідачів слід відмовити.

Крім того, накладення арешту на майно передбачає неможливість його використання за призначенням, а накладення арешту на нерухоме майно може призвести до порушення права відповідача на користування власністю, що є недопустимим.

Щодо вимоги про накладення арешту на все інше нерухоме та рухоме майно, які належать ОСОБА_2 , суд зазначає, що за положеннями частини 1 статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

З наведеного випливає, що відомості про те, на яке саме майно позивач просить накласти арешт, де це майно знаходиться, є необхідними для забезпечення позову. Проте, такі відомості позивачем суду не надані, відповідних клопотань про їх витребування до суду також не надходило.

Враховуючи вищенаведене, вимога арешту всього майна відповідача є очевидно неспівмірною з суттю позовних вимог позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

За матеріалами заяви вбачається, що заявником не наведено обґрунтованих підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно, впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення вимог позову про стягнення грошових коштів. В той же час, невиконання відповідачем зобов`язань не є самостійною підставою для накладення арешту на його нерухоме майно в порядку вжиття заходів забезпечення позову.

Прийняття рішення про задоволення або відмову у забезпечення позову залежить від думки суду, оскільки більшість аргументів, які пов`язані із застосуванням забезпечення позову, мають оціночний характер. Зважаючи на це позивач повинен довести усі обставини та надати докази того, що у разі не вжиття заходів забезпечення позову рішення суду не можливо буде виконати.

Крім того, у поданій заяві відсутнє обґрунтування співмірності заявленого способу забезпечення позову із заявленими вимогами позовної заяви.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 149-153 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного малого підприємства «Славянский двор», ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні, розпорядженні нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) шляхом виселення, стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) за ст. 1212 ЦК України, інфляційних витрат, процентів за користування безпідставно набутим майном та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її постановлення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Юлія ШЕВЧУК