Рішення № 12877238, 02.12.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

02.12.2010Справа №2-2/1466-2010 за позовом Гвардійської селищної Ради (97513, Сімферопольський район, смт.Гвардійське, вул. К.Маркса, 63)

до Приватного підприємства «Лора» (97513, Сімферопольський район, смт.Гвардійське, вул.Рикова, 7, кв.2)

про розірвання договору.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Позивач: Трегубов Н.І. – ю/к, довіреність у справі.

Відповідач: Штурцев Ю.Ю. – представник, довіреність у справі.

Суть спору:

Позивач – Гвардійська селищна Рада звернулась із позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства «Лора» про розірвання концесійного договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено концесійний договір від 25.07.2003 р. №1, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надати відповідачу право здійснювати управління об’єктом концесії з метою задоволення суспільних потреб у сфері житлово-комунальних послуг, за умовою оплати концесійних платежів та виконання інших умов договору. Проте, відповідач неналежним чином виконує умови договору концесії, що призвело до неодноразових скарг з боку споживачів послуг відповідача, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.5.2010 року надав суду відзив на позов, яким не погоджується із позовними вимогами позивача.

Представник позивача 30.9.2010р у судовому засіданні надав суду доповнення до позовної заяви, яким просить суд доповнити позовну заяву наступною вимогою: спонукати відповідача виконати п. 8.3 договору концесії №1 від 25.7.2003 року, як це закріплено та підписано сторонами в договорі.

Проте вказане доповнення не може бути прийнято судом до розгляду, оскільки вказаним доповненням позивач заявляє нову вимогу немайнового характеру, яка не була предметом спору при зверненні позивача з позовом до суду, тоді як відповідно до ст..22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням змін, внесених 07.7.2010р Законом України «Про судоустрій та статус судів», позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Тобто, під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви, оскільки під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Заяви та клопотання про зміну предмету або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті (розгляду безпосередньо позовних вимог), залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи.

9 листопада 2010 року до суду від відповідача надійшов відзив на доповнення до позовної заяви, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному об’ємі, оскільки вважає, що на даний час договір концесії №1 від 25.7.2003 року не розірваний та строк його дії не сплив, а отже у відповідача не виникло зобов’язання повернути майно, а також, що права позивача, пов’язані з поверненням майна, переданого по концесійному договору №1 від 25.7.2003р відповідачем не порушувалися та не оспорюються, тому відносно вимог про спонукання виконати п.8.3 концесійного договору відсутній предмет судового розгляду.

9 листопада 2010 року судове засідання відбулося за участю представника позивача - Трегубова Н.І. – ю/к, довіреність у справі, та представника відповідача - Штурцева Ю.Ю., довіреність у справі.

У судовому засіданні 09.11.2010р оголошувалась перерва на 02.12.2010р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Стаття 23 Господарського кодексу України передбачає, що спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Між Гвардійською селищною радою, як концесієдавцем, та Приватним підприємством “Лора”, як концесіонером, був укладений концесійний договір №1 від 25.7.2003р, відповідно до п.1.1, 1.2 якого концесієдавець надає на 10 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії, з метою задоволення суспільних потреб у сфері житлово-комунальних послуг за умови сплати концесійних платежів і виконання інших умов цього договору. Об’єктом концесії за даним договором являється перелік обертів відповідно до додатку №1 та додатку №2 до договору.

Відповідно до п.2.1.2 договору концесієдавець має право вимагати дострокового розірвання договору у випадку порушення концесіонером його умов.

Так, у пунктах 3.2.1, 3.2.7 сторони обумовили, що концесіонер зобов’язаний виконувати умови дійсного договору, а також нести відповідальність за виконання умов договору та законодавства України третіми особами, залученими до виконання спеціальних робіт на об’єктах концесії

Розділом 7 договору №1 від 25.7.2003р. встановлено, що за умовами цього договору ПП "Лора" здійснює таки види діяльності, роботи, послуги: водопостачання, водовідведення, вивіз ТБО, житлово – комунальні послуги, ремонтні та інші види робіт (пункт 7.1 договору).

Відповідно до п.8.1 договору з метою використання об’єкту концесії для надання послуг відносно задоволення суспільних потреб у сфері водопостачання, водовідведення, опалення житла, концесіонер здійснює поліпшення об’єктів по узгодженню з концесієдавцем з відшкодуванням витрат у відповідності з діючим законодавством.

Після скінчення строку концесії або дострокового розірвання договору концесіонер зобов’язаний у продовж 60-ти денного строку повернути концесієдавцю об’єкти концесії у технічно справному стані з усіма здійсненими поліпшеннями за виключенням тих, які можуть бути взяті концесіонером без погіршення технічного стану об’єкту та були здійснені за його рахунок (п.8.3 договору).

У пункті 14.3 спірного договору сторони обумовили, що за вимогою однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх обов’язків.

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про розірвання концесійного договору №1 від 25.7.2003р, укладеного між сторонами, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов укладеного концесійного договору №1 від 25.7.2003р з посиланням на приписи статей 526, 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК| України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Дослідивши представлені докази, суд дійшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 1115 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний, зокрема, забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем (пункт 2 статті 1121 цього Кодексу).

Відповідно до ст..1 Закону України «Про концесії» договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.

Частина 4 ст.188 Господарського кодексу України передбачає право заінтересованої особи у розірванні договору звернутися з позовом до суду з вимогою про розірвання договору.

Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 15 Закону України “Про концесії”, відповідно до якої на вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.

Згідно актів, скарг та колективних листів, складених жильцями об’єктів договору концесії, відповідачем неналежним чином виконуються зобов’язання, обумовлені спірним договором концесії, зокрема: постійне відключення відповідачем холодної води, без узгодженого графіка відключень; послуги, що входять у вартість квартирної плати та плати за утримання будинків та прибудинкової території виконуються не в повному обсязі: не проводиться підготовка будинків до опалювального сезону, не проводиться поточний ремонт будинків, не проводиться прибирання підвалів, горищ, дахів, не проводиться дератизація, дезінфекція, не висвітлені сходові клітки та підвали. За вказаними порушеннями були складені акти, затверджені Гвардійською селищною радою.

Як вже зазначалося, відповідно до п.2.1.2, 14.3 договору концесієдавець має право вимагати дострокового розірвання договору у випадку порушення концесіонером його умов. За вимогою однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх обов’язків

Рішенням 27-ої сесії 5-го скликання Гвардійської селищної ради від 16.10.2009р «Про невиконання договірних зобов’язань концесіонером ПП «Лора» було ініційовано дострокове розірвання концесійного договору №1 від 25.7.2003р з усіма додатковими угодами, у судовому порядку.

Способи захисту цивільних прав і інтересів перераховані в ч. 2 ст. 16 ЦК України, крім того, згідно підпункту 2 частини 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема припинення правовідношення.

Приймаючі до уваги, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем обов’язків за договором концесії №1 від 25.7.2003р., а також враховуючі, що Приватним підприємством “Лора” у порушення вимог статей 33,34 Господарського кодексу України не надано суду жодних доказів належного виконання зобов’язань за договором, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо розірвання концесійного договору №1 від 25.7.2003р, укладеного між сторонами.

Відповідно до п. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку не встановлено за рішенням суду.

Те саме убачається з норм Цивільного кодексу України, у ч.3 ст.653 якого зазначено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Аналогічна позиція була викладена у рішенні ГС АРК від 09.02.2010р по справі №2-1/602-2010, яке було залишено у силі постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.4.2010р та постановою Вищого господарського суду України від 20.7.2010р по аналогічній справі за позовом Гвардійської селищної Ради до Приватного підприємства «Лора» про розірвання концесійного договору.

Виходячи з вищевказаного, позовні вимоги Гвардійської селищної Ради до Приватного підприємства «Лора» обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про спонукання відповідача виконати п. 8.3 договору концесії №1 від 25.7.2003 року, як це закріплено та підписано сторонами в договорі, викладеній у доповненні №1703/02-13 від 29.09.2010р до позовної заяви, залишено судом без розгляду.

Тем не менш, суд звертає увагу на те, що як вже зазначалося, сторони у концесійному договорі №1 від 25.7.2003р передбачили правові наслідки розірвання договору, а саме: відповідно до п.8.3 договору після скінчення строку концесії або дострокового розірвання договору концесіонер зобов’язаний у продовж 60-ти денного строку повернути концесієдавцю об’єкти концесії у технічно справному стані з усіма здійсненими поліпшеннями за виключенням тих, які можуть бути взяті концесіонером без погіршення технічного стану об’єкту та були здійснені за його рахунок.

Відповідно до ст. 44,49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню відносяться на відповідача.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 03.12.2010р.

Керуючись ст.ст. 44,49,77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Розірвати договір концесії №1 від 25.7.2003р, укладений між Гвардійською селищною радою (97513, Сімферопольський район, смт.Гвардійське, вул. К.Маркса, 63, ЗКПО 24040814, р/р 31410637800269 в УДК в АРК м.Сімферополь, МФО 842026) та Приватним підприємством “Лора” (97513, Сімферопольський район, смт.Гвардійське, вул.Рикова, 7, кв.2, ЗКПО 20745893, р/р 26005000130 АКБ ЧБРР м.Сімферополь, МФО 384577).

3.          Стягнути з Приватного підприємства “Лора” (97513, Сімферопольський район, смт.Гвардійське, вул.Рикова, 7, кв.2, ЗКПО 20745893, р/р 26005000130 АКБ ЧБРР м.Сімферополь, МФО 384577) на користь Гвардійської селищної ради (97513, Сімферопольський район, смт.Гвардійське, вул. К.Маркса, 63, ЗКПО 24040814, р/р 31410637800269 в УДК в АРК м.Сімферополь, МФО 842026) 85,00грн. державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.