Рішення № 12877233, 30.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2010Справа №2-24/4837-2010 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,(АДРЕСА_2)

Про стягнення 45590,13 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача не зявився.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи:

Фізична особа-підприємцець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 45590,13грн., що складається з суми боргу у розмірі 38903,00 грн., інфляційних втрат за період з липня 2009 р. по серпень 2010 р. у розмірі 3085,40 грн. та 3% річних у розмірі 701,73 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги ґрунтуються наступним: 21 липня 2009 року Приватний підприємець ОСОБА_1 передав, а Приватний підприємець ОСОБА_2 прийняв товар на загальну суму 38,903.00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ТО- 0001204 від 21 липня 2009 року та Довіреністю серії НБМ від 21 липня 2009 року.

17 липня 2009 року Приватним підприємцем ОСОБА_1 було виставлено Приватному підприємцю ОСОБА_2 рахунок - фактуру №ТО- 0001117 від 17 липня 2009 року на загальну суму 38,903.00 грн., про який зазначено в Довіреності серії НМБ від 21 липня 2009 року. Боржник повинен був виконати свої зобовязання у семиденний термін, проте взятих на себе зобов'язань в термін визначений ч.2 ст. 530 ЦК України Відповідач по справі не виконав - розрахунок за надані товари не здійснений.

За період прострочки виплати вартості Товару відбулась значна інфляція, що спричинила знецінення грошових коштів, що, відповідно, завдало Позивачу збитки в розмірі 3085.40 грн., 3% річних становлять до сплати - 701.73 грн.

Таким чином, відповідач за прострочку виконання зобов'язання повинен сплатити на користь позивача кошти в розмірі 43590,13 грн.

Також позивач заявою просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві на загальну суму 43590,13 грн.

Ухвалою ГС АР Крим від 30.11.2010 р. у задоволенні вказаної заяви було відмовлено в звязку з її необґрунтованістю.

Позивачем було надано новий розрахунок позовних вимог, відповідно до якого він зазначив, що загальна сума позовних вимог складає 38235,76 грн., а саме: сума основного боргу у розмірі 33278,00 грн., 3% річних у розмірі 1281, 41 грн. та індекс інфляції за період з серпня 2009 р. по вересень 2010 р. у розмірі 3676,35 грн.

Таким чином, відповідно до вказаного розрахунку позивач зменшив суму основного боргу, збільшив розмір 3% річних та інфляційні втрати. Однак заяву про зменшення або збільшення позовних вимог, в порядку ст.. 22 ГПК України, суду не надав.

В подальшому позивач представив новий розрахунок позовних вимог, у якому зазначив, що сума основного боргу складає 39803,00 грн., інфляційні втрати за період з липня 2009 р. по вересень 2010 р. у розмірі 4334,43 грн. і 3% річних за період з 25.07.2009 р. по 27.09.2010 р. у розмірі 1406,72 грн. Однак при цьому позивачем знов не надано заяви про збільшення або зменшення позовних вимоги, в порядку ст. 22 ГПК України.

В судове засідання, що відбулося 30.11.2010 р., позивач явку представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Відповідач явку представника в судові засідання жодного разу не забезпечив, відзив на позов не представив, про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.

Розгляд справи відкладався, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, оригінали документів були досліджені у судовому засіданні, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судом встановлено, що між сторонами по справі існували господарські відносини щодо купівлі продажу обладнання, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №ТО 0001204 від 21.07.2009 р., відповідно до якої вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на суму 38903,00 грн. Вказана накладна була підписана представниками обох сторін та завірена відповідними печатками ( а. с. 11 ).

Факт поставки позивачем відповідачу вказаного товару на суму 38903,00 грн. підтверджується також наявними в матеріалах справи довіреністю від 21.07.2009 р. ( а. с. 12 ) та виписаним рахунком фактурою №ТО 0001117 від 17.07.2009 р. ( а. с. 13 ).

Оригінали вказаних документів були досліджені судом в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач вказує, що відповідачу була надіслана вимога про сплату боргу 17.07.2009 р., що підтверджує рахунок - фактура №ТО 0001117 від 17.07.2009 р., а також прийом товару підтверджує видаткова накладна №ТО 0001204 від 21.07.2009 р. Позивач вважає, що відповідач зобовязався проводити розрахунок за переданий товар на протязі 7 ми календарних днів від дня отримання рахунку фактури, а, таким чином, остаточна дата погашення заборгованості є 24.07.2009 р., при цьому позивач посилається на ч. 2 ст. 530 ЦК України.

З вказаним суд не може погодитися, оскільки у видаткової накладної №ТО 0001204 від 21.07.2009 р. чітко зазначена дата сплати отриманого товару 21.07.2009 р. Оскільки вказана накладна була підписана обома сторонами, то суд дійшов висновку про те, що сторони в момент передачі товару дійшли згоди, що товар повинен бути сплачений в день передачі 21.07.2009 р.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач так і не сплатив вказаний товар. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідач на момент розгляду справи, всупереч вимогам ст.. 33 ГПК України, доказів сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 38903,00 грн. суду не представив.

При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 38903,00 грн. підлягають задоволенню.

Також позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3085,40 грн. та 3 % річних у розмірі 701,73 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В подальшому позивач представив новий розрахунок позовних вимог, у якому зазначив, що інфляційні втрати за період з липня 2009 р. по вересень 2010 р. складають у розмірі 4334,43 грн. і 3% річних за період з 25.07.2009 р. по 27.09.2010 р. складають у розмірі 1406,72 грн., тобто розмір інфляційних втрат і 3% річних був у розрахунку збільшений. Однак при цьому позивачем не було надано заяви про збільшення позовних вимог в даній частині, в порядку ст.. 22 ГПК України.

В звязку з вказаним, оскільки суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, суд перераховує розрахунок позивача, але бере до уваги тільки суми, заявлені позивачем первісно у позові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних за період з 25.07.2009 р. по 27.09.2010 р. у розмірі 701,73 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2009 р. по вересень 2010 р. у розмірі 3085,40 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно заявленим вимогам.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Враховуючи те, що позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 42 690,13 грн., то розмір державного мита за подачу даного позову складає 426,90 грн.

Однак відповідно до платіжнього доручення №211 від 27.09.2010 р. позивач сплатив державне мито у розмірі 435,90 грн.

При таких обставинах, суд дійшов висновку повернути на користь позивача з Державного бюджету надмірно сплачену суму державного мита у розмірі 9,00 грн.

Також необхідно вказати, що при подачі позову відповідно до платіжнього доручення №210 від 24.09.2010 р. позивач сплатив витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 285 грн. на бюджетний рахунок №31218259700002.

Однак з 21.06.2010 р. було відкрито новий рахунок: « р/р № 31214264700002; отримувач: Державний бюджету м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь; МФО 824026».

На вимогу суду, позивачем було представлено платіжне доручення №267 від 08.11.2010 р. про сплату вказаних витрат у розмірі 236 грн. на вірні банківські реквізити.

При таких обставинах, суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь позивача витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 285 грн., сплачені на підставі платіжнього доручення №210 від 24.09.2010 р.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено сторонам, що повний текст рішення буде складено 06.12.2010 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 06.12.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3, ( р/р НОМЕР_1 в ВАТ «Себ Банк» ( Україна ), м. Сімферополь, МФО НОМЕР_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ( п/р НОМЕР_2 в ЖРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) основний борг у розмірі 38903 грн., інфляційні втрати у розмірі 3085,40 грн., 3% річних у розмірі 701,73 грн., державне мито у розмірі 426,90 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002; Одержувач Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу 22090200 ; ЄДРПОУ 34740405; Банк ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ( п/р НОМЕР_2 в ЖРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) державне мито у розмірі 9,00 грн., надмірно сплачене на підставі платіжнього доручення №211 від 27.09.2010 р.

4.Повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ( п/р НОМЕР_2 в ЖРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 285,00 грн. сплачені на підставі платіжнього доручення №210 від 24.09.2010 р.

Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.