Рішення № 12877232, 30.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2010Справа №2-24/4643-2010 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», ( м. Київ, вул. Мечникова, 16а, ЄДРПОУ 30401456 ).

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримлізингагроінвест», ( м. Сімферополь, вул. Лизи Чайкіної, 1, оф. 211 , ідентифікаційний номер 33581342).

про стягнення 354617,26 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Рискін Д.Ю., представник за довіреністю від 03.02.2010р. №14/20-73-10

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи:

Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримлізингагроінвест» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 208034,56 грн., пені у розмірі 17408,68 грн., індексу інфляції у розмірі 110523,94 грн. та 3% річних у розмірі 18650,08 грн., а всього у розмірі 354617,26 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 3546,17 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу №1-05-679/1 від 14.10.2005р., що привело до виникнення заборгованості у загальному розмірі 208034,56 грн.

Також позивачем була нарахована на суму заборгованості пеня у розмірі 17408,68 грн., 3% річних у розмірі 18650,08 грн. і індекс інфляції у розмірі 110523,94 грн.

Представником позивача було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи до 06.12.2010р. у порядку ст..69 ГПК України.

Суд вказане клопотання задовольнив та ухвалою від 02.11.2010 р. продовжив строк розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні надав копії актів прийому-передачі сільськогосподарської техніки від 09.10.2007р. та від 01.12.2005р. №62 Повт та №1 Повт, копію акту звірки розрахунків від 09.09.2007р.

Надані документи суд залучив до матеріалів справи.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та у поясненнях від 24.11.201 р. повідомив про те, що при поданні позовної заяви ним помилково додано до позову у якості доказу по справі акт приймання – передачі сільськогосподарської технічки від 14.10.2005 р., вартість техніки по якому відрізняється від графіків сплати лізингових платежів. В судовому засіданні були надані акти приймання – передачі сільськогосподарської технічки №1 повт. від 01.12.2005 р. на суму 165397,32 грн. та №62 повт. від 01.12.2005 р. на суму 45374,16 грн., згідно яких були підписані графіки сплати лізингових платежів №2 та №4. На підставі вказаного просив суд вважати акти №№1 повт. і 62п повт. належними доказами по справі.

Також позивачем 30.11.2010 р. було надано додаткові пояснення, відповідно до яких він просив суд акти приймання – передачі техніки від 14.10.2005 р., що знаходяться у справі, не вважати дійсними, оскільки вони були додані до позову помилково. Замість них слід вважати належними акти №1 повт. від 01.12.2005 р. на суму 165397,32 грн. та №62 повт. від 01.12.2005 р. на суму 45374,16 грн. саме за цими актами приймання – передачі проводився розрахунок заборгованості.

Також пояснив суду про те, що нарахування 3% річних від суми основного боргу розраховувалися з 02.06.2007 р. по 02.06.2010 р. і з 10.10.2007 р. по 16.09.2010 р.

Відповідач явку представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, відзив на позов не представив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, оригінали документів були досліджені у судовому засіданні, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю представника відповідача.

Розгляд справи відкладався, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

14.10.2005 р. між позивачем по справі ( Лізингодавець ) та відповідачем по справі (Лізингоодержувач ) був укладений договір №1 – 05 – 679/1 пфл ( прямий лізинг ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору лізингодавець передає лізингоодержувачу виключно у користування на визначений договором строк предмет лізингу, що є власністю лізингодавця та визначений у додатку до договору, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюється графіком сплати лізингових платежів.

Відповідно до Додатків №1 і №3 до вказаного договору під предметом лізингу розумівся трактор колісний загального призначення Т – 150К – 09 та борона дискова важка до тракторів класу 3 т. с. БДВП – 4.2.

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору предмет лізингу протягом всього строку дії договору є власністю лізингодавця.

Відповідно до п. 2.2. вказаного договору строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання – передачі між сторонами ( двосторонній акт ), що укладається в трьох примірниках і є підставою для передачі предмету лізингу.

У виконання умов вказаного договору позивач передав відповідачу у лізинг наступну сільськогосподарську техніку - трактор колісний загального призначення Т – 150К – 09 вартістю 165397,32 грн. та борону дискову важку до тракторів класу 3 т. с. БДВП – 4.2. вартістю 45374,16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами №1 повт. від 01.12.2005 р. та №62 повт. від 01.12.2005 р. ( а. с. 39 – 40 ).

Також пунктом 4.2 вказаного договору лізингу сторони пердбачили, що розмір лізингових платежів та строк їх сплати встановлюються додатками до договору ( Графік сплати лізингових платежів ).

У виконання вказаного, сторонами були складені та узгоджені графіки сплати лізингових платежів ( Додатки №2 і №4 до вказаного договору лізингу ) ( а. с. 18, 20 ).

Так відповідно до Додатку №2 до вказаного договору відповідач повинен був сплачувати лізингові платежі за трактор в наступному порядку: 01.06.2006 р. – 49619,20 грн.; 01.12.2006 р. – 47551,73 грн.; 01.06.2007 р. – 45484,26 грн.; 01.12.2007 р. – 43416,80 грн., а всього 186071,99 грн.

Також відповідно до Додатку №4 до вказаного договору відповідач повинен був сплачувати лізингові платежі за борону в наступному порядку: 01.06.2006 р. – 9831,07 грн.; 01.12.2006 р. – 9452,95 грн.; 01.06.2007 р. – 9074,83 грн.; 01.12.2007 р. – 8696,71 грн.; 31.05.2008 р. 8318,60 грн.; 30.11.2008 р. – 7940,48 грн., а всього на суму 53314,64 грн.

Оригінали документів, зокрема актів приймання – передачі та додатків, були судом оглянуті в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до п. 3.5.2 вищевказаного договору лізингу лізингоодержувач, зокрема, зобов’язався своєчасно та в повному обсязі згідно погодженого з лізингодавцем графіку сплачувати лізингові платежі відповідно до умов вказаного договору.

Однак відповідач взяті на себе зобов’язання за вищевказаним договором не виконав, у порушення встановленого сторонами графіку не сплатив жодного лізингового платежу.

Відповідно до п. 3.1.2 вищевказаного договору лізингу сторони передбачили, що лізингодавець, зокрема, має право вимагати повернення предмету лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив частково або повністю лізингові платежі протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до п. 3.5.3 вказаного договору лізингодавець також зобов’язався, зокрема, за несплату частково або повністю лізингових платежів протягом трьох місяців підряд або порушення правил утримання чи використання предмету лізингу на вимогу лізингодавця добровільно повернути йому предмет лізингу згідно акту приймання - передачі в технічно справному та комплектному стані.

Відповідно до п. 8.7 вказаного договору за несплату на протязі трьох місяців підряд лізингового платежу чи невиконання ( неналежне виконання ) положень договору лізингоодержувачем останній за власний рахунок невідкладно повертає лізингодавцю предмет лізингу в комплектному стані з урахуванням його нормального ступеню спрацювання на підставі акту повернення предмету лізингу.

Оскільки відповідач, починаючи з 01.06.2006 р. не здійснював сплати лізингових платежів, 09.10.2007 р. відповідач передав, а позивач прийняв вищевказану сільськогосподарську техніку, яка знаходилася у платному користуванні відповідача на умовах вищевказаного договору фінансового лізингу №1 – 05 – 679/1 пфл. Вартість техніки, що була повернена, встановлювалася на рівні невідшкодованої частини вартості техніки, отриманої у фінансовий лізинг ( залишкова вартість ), згідно графіків сплати лізингових платежів станом на 09.10.2010 р. Вказаний факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання – передачі сільськогосподарської техніки від 09.10.2007 р. ( а. с. 38).

При таких обставинах, за відповідачем значиться заборгованість по несплаченим лізинговим платежам до моменту повернення предмета лізингу позивачу, тобто за період з 01.06.2006 р. по 09.10.2010 р. у розмірі 208034,56 грн.

Відповідач, всупереч вимогам ст.. 33 ГПК України, доказів сплати вказаної заборгованості не представив, в зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 208034,56 грн. підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у розмірі 17 408,68 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.1 договору оренди сторони дійшли згоди про те, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 02.06.2006 р. по 06.04.2008 р. у розмірі 17403,29 грн.

З урахуванням вказаного, в частині стягнення пені у розмірі 5,39 грн. у позові необхідно відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 110523,94 грн. та 3 % річних у розмірі 18 650,08 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перерахувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив з відповідача підлягають стягненню вказані втрати за період з жовтня 2010 р. по серпень 2010 р. у розмірі 106117,28 грн.

При таких обставинах у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4406,66 грн. необхідно відмовити.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд з ним погодився та дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних за період з 02.06.2007 р. по 16.09.2010 р. у розмірі 18650,08 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Також необхідно вказати, що при подачі позову відповідно до платіжнього доручення №3566 від 17.09.2010 р. позивач сплатив витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу на бюджетний рахунок №31218259700002.

Однак з 21.06.2010 р. було відкрито новий рахунок: « р/р № 31214264700002; отримувач: Державний бюджету м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь; МФО 824026».

На вимогу суду, позивачем було представлено платіжне доручення №3818 від 01.10.2010 р. про сплату вказаних витрат на вірні банківські реквізити.

При таких обставинах, суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь позивача витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн., сплачені на підставі платіжнього доручення №3566 від 17.09.2010 р.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено сторонам, що повний текст рішення буде складено 06.12.2010 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 06.12.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кримлізингагроінвест», м. Сімферополь, вул. Лизи Чайкіної, 1, оф. 211, ( п/р 260017949 в АППБ «Аваль», м. Сімферополь, МФО 380805, ідентифікаційний номер 33581342) на користь відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ, вул. Мечникова, 16а, ( р/р 26006010890602 в ЗАТ «Альфа Банк», м. Київ, МФО 300346, ЄДРПОУ 30401456 ) заборгованість за основним боргом у розмірі 208 034,56 грн., пеню у розмірі 17403,29 грн., інфляційні втрати у розмірі 106117,28 грн., 3% річних у розмірі 18650,08 грн., державне мито у розмірі 3502,05 грн. та 233,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ, вул. Мечникова, 16а, ( р/р 26006010890602 в ЗАТ «Альфа Банк», м. Київ, МФО 300346, ЄДРПОУ 30401456 ) витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. сплачені на підставі платіжнього доручення №3566 від 17.09.2010 р.

4.          В частині стягнення пені у розмірі 5,39 грн. і інфляційних втрат у розмірі 4406,66 грн. у позові відмовити.

Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.