Постанова № 12875444, 13.12.2010, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-8783/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2010 року. м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

суддів Катаєвої Е.В., Соколенко О.М.,

при секретарі Катеренчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «УКРКОЛОРГРУП»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси, за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси, про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси по складанню Акту перевірки від 23.07.2010 року № 266/23-213/32623055 про результати планової виїзної перевірки ПП «УКРКОЛОРГРУП»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.08.2010 року № 0008342301/0, від 03.08.2010 року № 0008352301/0, від 15.09.2010 року 0008342301/1, від 15.09.2010 року № 0008352301/1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перевірка підприємства проведена з численними порушеннями процедури її проведення та оформлення, передбаченими чинним законодавством України. Зокрема перевіряючими порушені терміни проведення перевірки; під час проведення перевірки та за її підсумками посадовим особам підприємства не надані оформлені додатки; під час перевірки допущені помилки та неточності, а сама перевірка проведена на невідповідному кваліфікаційному рівні. В основу висновків податкового органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства покладені необґрунтовані дані, що засновані на невірному застосуванні законодавства. Так, валові доходи та витрати підприємства підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку, а податковий кредит з податку на додану вартість сформований на підставі належно оформлених податкових накладних. При цьому розширення податковим органом кола первинних документів для підтвердження звязку витрат з господарською діяльністю підприємства не ґрунтується на чинному законодавства та суперечить йому.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, в задоволенні адміністративного позову просила відмовити, зазначивши, що перевірка підприємства здійснена у відповідності до вимог чинного законодавства. Оскаржувані податкові-повідомлення-рішення ґрунтуються на висновках за актом перевірки, складені у відповідності до вимог законодавства, тому не підлягають задоволенню. Також в судовому засіданні представники відповідача надали пояснення, що відтворюють зміст акту перевірки та рішення податкового органу за результатами розгляду скарги на спірні податкові повідомлення-рішення.

Представник прокуратури в судове засідання не зявився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимог підлягають частковому задоволенню. Судом встановлено, що на підставі направлень від 07.06.2010 року № 862, від 21.06.2010 року № 918, від 29.06.2010 року № 950, від 13.07.2010 року № 993 та наказів від 21.06.2010 року № 543, від 29.06.2010 року № 572, від 13.07.2010 року № 616 співробітниками податкової служби проведена планова документальна перевірка Приватного підприємства «УКРКОЛОРГРУП»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складений акт від 23.07.2010 року № 266/23-213/32623035.

Перевіркою встановлено порушення п.1.23 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1716189,58 гривень; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 744948,76 гривень.

У звязку з незгодою з такими висновками за результатами перевірки ПП «УКРКОЛОРГРУП»подало до податкової інспекції заперечення до акту перевірки. За результатами розгляду заперечень ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийнято рішення від 30.07.2010 року № 33482/23-108/77, відповідно до висновків якого сума заниженого податку на прибуток в періоді, що перевірявся, склала 1696204,80 гривень; сума заниженого податку на додану вартість - залишена без змін.

На підставі вищевказаного акту перевірки та рішення за результатами розгляду заперечень до акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.08.2010 року № 0008342301/0, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 1696204,80 гривень та штрафні санкції в розмірі 1315170,83 гривень, від 03.08.2010 року № 0008352301/0, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 744948,76 гривень та штрафні санкції в розмірі 372474,38 гривень.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ПП «УКРКОЛОРГРУП» звернулося до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси з первинною скаргою на означені рішення від 10.08.2010 року № 7/08. Рішенням ДПІ у Малиновському районі м. Одеси про результати розгляду скарги від 27.08.2010 року № 37357/10/15-012 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення; податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення рішення від 15.09.2010 року №№ 0008342301/1, 0008352301/1.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими в частині визначення податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість від господарських операцій щодо консультаційних, маркетингових та мерчендайзенгових послуг, а позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у звязку з наступним.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді ПП «УКРКОЛОРГРУП» по кредиту рахунків 201 «Сировина й матеріали», 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби», 25 «Напівфабрикати», 26 «Готова продукція», 281 «Товари на складі»в Дт рахунку 90 «Собівартість реалізації»списані товарно-матеріальні цінності на суму 3160956,50 гривень. Операції купівлі-продажу здійснені на виконання договорів з контрагентами позивача, підтверджені видатковими та податковими накладними, які були надані до перевірки, що не заперечувалось представниками відповідача. На письмовий запит перевіряючих щодо надання довіреностей від покупців на отримання означених товарів керівництвом ПП «УКРКОЛОРГРУП»надано відповідь, відповідно до якої позивач зазначив, що представлення довіреностей вважає необовязковим.

Перевіряючі дійшли висновку щодо порушення підприємством п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ПП «УКРКОЛОРГРУП»невірно визначено суму приросту та убутку балансової вартості залишків товару за перевіряємий період, так як до перевірки не було надано довіреностей на отримання товарів, тобто операції не підтверджені первинними документами. У звязку із цим перевіряючими зроблений висновок щодо заниження валового доходу підприємством на суму 3160959,50 гривень.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99, довіреність це документ, який дає право довіреній особі отримати цінності, які зазначені у цій довіреності.

Згідно з п.13 Інструкції при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

На підтвердження факту видачі/отримання товарів представниками позивача в судове засідання надані копії додатків до договорів поставки продукції /т.2, а.с. 33-54/, складені між позивачем та покупцями у відповідності до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей. При цьому представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що відповідні договори були предметом перевірки та не заперечували цього факту.

Поряд із тим, суд критично оцінює посилання представників відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на норми Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року, відповідно до якої передбачено виписування довіреностей на отримання цінностей. Суд вважає, що факт порушення вказаних вимог був би недостатнім для спростування спірних господарських операцій, оскільки наявність чи відсутність фактів виписування довіреностей є лише дотриманням чи порушенням тільки вищевказаної інструкції, які не повязані з дотриманням вимог податкового законодавства. При цьому в разі необхідності документального підтвердження достовірності здійснення господарських операцій на підприємствах, що мали договірні взаємовідносини з позивачем, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (повноти їх відображення) податковий орган міг би здійснити зустрічні перевірки. Однак, перевіряючі, встановивши факт відсутності довіреностей, та за умови відповідних договорів, податкових та видаткових накладних, дійшли висновку про відсутність факту списання будь-яких товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, суд враховує, що в ході проведення перевірки ПП «УКРКОЛОРГРУП»з 08.06.2010 року по 21.06.2010 року завідувачем сектору по організації роботи з безхазяйним майном відділу погашення прострочених податкових зобовязань ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було проведено планову виїзну перевірки з питання наявності безхазяйного майна у ПП «УКРКОЛОРГРУП». Згідно з Довідкою № 1575/24-00 від 29.06.2010 року при проведенні перевірки безхазяйного майна не виявлено. В судовому засіданні представники відповідача не змогли пояснити протиріччя даного факту з висновками за актом перевірки щодо відсутності факту списання будь-яких товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств від операцій по списанню товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що у перевіряємому періоді ПП «УКРКОЛОРГРУП»укладено угоди про отримання маркетингових (мерчендайзенгових) послуг з ПП «Тезей», ТОВ «Алекс-Хорс», ТОВ «Експансія», ДП «Маркет-Плазо». Понесені в результаті виконання зазначених договорів витрати в загальному розмірі 40418,47 гривень (у т.ч. ПДВ 6736,43) гривень віднесені позивачем до валових витрат та податкового кредиту.

Дослідивши надані до перевірки документи (договори, акти виконаних робіт, податкові накладні), перевіряючі дійшли висновку про недоведеність фактичного надання та отримання означених послуг та про неповязаність таких послуг з діяльністю позивача, у звязку із чим дійшли висновку про порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищені валові витрати на вартість інформаційно-консультаційних, мерчендайзенгових, маркетингових послуг на 33682,00 гривень та завищений податковий кредит в сумі 6736,43 гривень.

В обґрунтування позовних вимог щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в цій частині позивач зазначив, що надані послуги безпосередньо повязані з господарською діяльністю підприємства, від цих послуг залежать обсяги продажу товару, що призводить до підвищення валового доходу підприємства. Зокрема представники позивача зазначили, що до валових витрати, як передпродажні та рекламні заходи, віднесені витрати на маркетинг у відповідності до п.п.5.4.4. п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зазначене також узгоджується з п.1.2 Договору № 5н/г від 30.04.2009 року, укладеному з ТОВ «Експансія», відповідно до якого предметом договору є послуги з передпродажної підготовки, розміщенню продукції на полицях, стендах та ін.; п.1 Договору № 30/04-001 від 30.04.2009 року, укладеному з ПП «Тезей», відповідно до якого предметом договору є послуги з просунення товару (розпакування товару, очищення від зовнішніх забруднень, розміщення товару на полицях та паллетомісцях). На підтвердження виконання зазначених договорі позивач посилається на надані до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні, розрахункові документи.

Відповідно до п.п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Дана правова норма визначає, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п.2 ст.3, п.1 та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу ж вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником обєкта оподаткування (податкових зобовязань), зокрема, на суму податку на додану вартість, нараховану на вартість отриманих послуг, є факт реального надання послуг та безпосередній звязок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

В свою чергу факт безпосереднього звязку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, вищезазначені акти виконаних робіт та акти надання послуг не містять вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій конкретних видів послуг, внаслідок чого неможливо достовірно визначити перелік наданих послуг, їх обєм, вартість та зв'язок з господарською діяльністю підприємства, не вказано посади осіб, відповідальних за здійснення кожної конкретної господарської операції і правильності її оформлення, відсутні особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, яки брали участь у здійсненні господарських операцій.

З наданих позивачем до суду документів не вбачається, які саме роботи та послуги були надані, не доведено економічної доцільності витрат на зазначені послуги, зокрема їх вплив на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на їх формування.

Доводи представників позивача про те, що надані контрагентами послуги безпосередньо впливають на результати діяльності підприємства є бездоказовими та ґрунтуються на узагальнюючих припущеннях, які не можуть бути взяти судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Поряд із тим суд враховує, що господарська операція платника у межах його діяльності не обовязково має бути прибутковою. Тобто власне негативний фінансово-економічний результат (або взагалі відсутність очікуваного результату) від використання позивачем результатів наданих послуг не нівелює звязок цих послуг з господарською діяльністю підприємства. Економічна ж доцільність наданих послуг є оціночним поняттям та може бути встановлена за наслідками комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, у тому числі і після спливу певного проміжку часу.

Однак, в даному випадку слід врахувати сферу діяльності ПП «УКРКОЛОРГРУП»оптова торгівля косметичними виробами. Право власності на товар, який знаходиться на полицях та стелажах у роздрібній торгівлі відповідно до договорів з покупцями переходить до покупця з моменту фактичної передачі товару. ПП «УКРКОЛОРГРУП» відвантажує товар покупцям згідно актів виконаних робіт, дата постачання товару дата виписки накладної. При відвантаженні товару покупцям по бухгалтерському обліку позивача відображена проводка Дт 361 «розрахунки з покупцями»Кт 281 «товар», тобто право власності на товар, який знаходиться в магазинах належить покупцеві, послуги маркетингу, мерчендайзенгу надавалися по товарам, які на момент надання таких послуг не належали ПП «УКРКОЛОРГРУП».

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд вважає, що ПП «УКРКОЛОРГРУП»в порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищені валові витрати за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року в сумі 33682,00 гривень, в т.ч. по періодах: у 4 кварталі 2008 року на 1695,83 гривень, у 1 кварталі 2008 року на 5216,66 гривень, у 2 кварталі 2009 року 11896,96 гривень, у 3 кварталі 2009 року 5087,27 гривень, у 4 кварталі 2009 року 7535,32 гривень, у 1 кварталі 2010 року 2250,00 гривень; в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищений валовий кредит у цьому ж періоді в сумі 6736,43 гривень.

Згідно з п.п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на вищевикладене суд вважає правомірним визначення ПП «УКРКОЛОРГРУП»податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 8420,50 гривень та 4210,25 гривень штрафних санкцій, рівно як і визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 6736,43 гривень та 3368,22 гривень штрафних санкцій. У звязку із цим оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині є правомірними, тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Крім того, судом встановлено, що у періоді, що перевірявся, ПП «УКРКОЛОРГРУП»укладено договір щодо отримання товарів побутової хімії від 01.01.2008 року № 01/01-1/08 з ПП «Дева-ЛТД», відповідно до якого ПП «Дева-ЛТД»зобовязується передати товар у власність ПП «УКРКОЛОРГРУП», а ПП «УКРКОЛОРГРУП»зобовязується прийняти товар та сплатити за нього, та договір щодо отримання товарів побутової хімії від 01.01.2009 року № б/н з ПП «Герміон-Сервіс», згідно якого ПП «Герміон-Сервіс»зобовязується передати товар у власність ПП «УКРКОЛОРГРУП», а ПП «УКРКОЛОРГРУП»зобовязується прийняти товар та сплатити за нього. На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надані накладні, згідно з якими від ПП «Герміон-Сервіс»було отримано товарів на суму 1980945,43 гривень (у т.ч. ПДВ 330157,57 гривень), від ПП «Дева-ЛТД»було отримано товарів на суму 2271955,22 гривень (у т.ч. ПДВ 378659,20 гривень).

Відповідно до п.2.1 вищевказаних договорів у вартість товару включена вартість транспортування. Згідно з п.3.3 вищевказаних договорів доставка товару на склад покупця здійснюється транспортом і за рахунок продавця або покупця за домовленістю сторін.

Із акту перевірки убачається, що перевіяючі дійшли висновку про порушення позивачем вимог п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки підприємством до валових витрат віднесені видатки на придбання товарів побутової хімії на суму 3544083,88 гривень (без ПДВ), а до податкового кредиту з податку на додану вартість 378659,20 гривень, - без підтвердження даних витрат первинними документами товарно-транспортними накладними. Виходячи з цих сум, підприємству визначені податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Іншою підставою для формування податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість став висновок перевіряючих про порушення підприємством п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок віднесення видатків на послуги автопогрузчика до валових витрат та до податкового кредиту. Такий висновок ґрунтується зокрема на тому факті, що підприємством не зазначена номенклатура фактично отриманих послуг, документально не підтверджено використання у власній господарській діяльності означених послуг автопогрузчика, не надано первинних документів (товарно-транспортних накладних).

Судом встановлено, що ПП «УКРКОЛОРГРУП»було укладено договір № 17 від 01.03.2006 року з ТОВ «ПП ТКТ»щодо надання послуг автопогрузчика. На підтвердження виконання умов зазначеного договору підприємством надані акти здачі-прийому виконаних робіт та податкові накладні на загальну суму 55316,00 гривень (у т.ч. ПДВ 9219,53 гривень).

В судовому засіданні представники відповідача підтримали надані заперечення, мотивуючи тим, що при перевезенні вантажів автомобільним транспортом обовязковим є оформлення товарно-транспортної накладної. Відповідно до «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, прибуткування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи. Також посилались на те, що в результаті аналізу договорів, укладених позивачем з контрагентами, випливає, що транспортування на склад покупця здійснювалось транспортом і за рахунок покупців ПП «Дева-ЛТД», ПП «Герміон-Сервіс»; у відносинах з ТОВ «ПП ТКТ»позивачем документально не підтверджено використання у власній господарській діяльності витрат на придбання послуг автопогрузчика.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 5.1. зазначеного Закону встановлено, що валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, ... з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Приписами п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку встановлені виключно у ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою регламентуються лише питання про податкові періоди (п.11.1), про дату збільшення валових витрат (п. 11.2), про дату збільшення валового доходу (п. 11.3).

В законодавчих актах України, зокрема, п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. У той же час, правила ведення податкового обліку, встановлені ст.11 зазначеного Закону, не містять вказівок на те, що валові витрати мають бути підтверджені товарно-транспортними накладними. Навпаки, цей закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як «розрахункові», «платіжні», так і «інші документі».

Тобто, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати взагалі не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Посилання представника відповідача на Закон України «Про автомобільний транспорт»та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінстрансу України від 14.10.1997 року № 363, в обґрунтування неправомірності віднесення позивачем витрат підприємства до валових витрат без наявності товарно-транспортних накладних не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Наказом Міністерства транспорту та звязку України від 22.05.2006 року № 493 з «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні»виключений п.11.2, абз.2 якого встановлював, що форма та порядок заповнення товарно-транспортних накладних визначається відповідними нормативними актами.

За відсутністю форми та порядку оформлення товарно-транспортних накладних, їх обовязковості відповідач не має жодних правових підстав вимагати від позивача їх наявності для правомірності віднесення витрат підприємства до валових витрат.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність товарно-транспортних накладних для визначення валових витрат, встановлює додаткові обмеження для позивача, що суперечить нормам чинного податкового законодавства.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт»регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до якого відноситься визначення валових витрат.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»встановлений перелік документів, яки повинні супроводжувати вантаж при його перевезенні: дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до абз. «г»п.п.2.1. п.2 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 року № 1306/2001, на вантаж, що перевозиться, мають бути «документи на вантаж».

Таким чином, зазначені нормативні акти не містять вказівок на обовязковість оформлення товарно-транспортної накладної.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги, що відповідачем не оспорюється товарність операцій, - факт реального здійснення господарських операцій з поставки товарів побутової хімії позивачеві протягом спірного періоду не входить до предмету доказування у справі, у матеріалах справи відсутні суперечливі дані з цього приводу, а фактичним спором являється правильність формування позивачем валових витрат, суд вважає висновки за актом перевірки необґрунтованими.

Разом із цим, судом встановлено, що позивач є підприємством, яке здійснює оптову торгівлю, що не заперечувалось представниками сторін, у звязку із чим згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

У звязку із здійсненням позивачем статутної діяльності, він є постійним замовником транспортних послуг та послуг автопогрузчика. В судовому засіданні представники позивача пояснили, що послуги автопогрузчика використовувались безпосередньо на складах для завантаження/розвантаження товару, що належить ПП «УКРКОЛОРГРУП». При цьому, суд також враховує надані представником позивача в судовому засіданні протокол погодження цін на послуги автопогрузчика /т.2, а.с.74/, планову калькуляцію на роботи автопогрузчика /т.2, а.с.75/, довідки за підписом головного бухгалтера ТОВ «ПП ТКТ»Т.Д. Медвецької /т.2, 76-93/, які засвідчують кількість витраченого часу за надані послуги автопогрузчика.

З огляду на вищевикладене, враховуючи специфіку та характер господарської діяльності ПП «УКРКОЛОРГРУП», суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг автопогрузчика безпосередньо повязані з його господарською діяльністю, тому вказані витрати правомірно віднесені підприємством до його валових витрат відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, визначення ПП «УКРКОЛОРГРУП» податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість в результаті порушень п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від операцій з придбання товарів побутової хімії та послуг автопогрузчика є неправомірним, оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Крім того, з акту перевірки убачається, що у періоді, що перевірявся, ПП «УКРКОЛОРГУП»до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суму ПДВ в розмірі 20176,00 гривень по податковим накладним, виписаних у минулих періодах. Перевіряючі дійшли висновку, що податковий кредит по податковим накладним минулих податкових періодів не пов'язаний з господарською діяльністю платника податку звітних періодів перевіряємового періоду, тому податковий кредит, зазначений у податкових накладних минулих податкових періодів не відповідає вимогам п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «про податок на додану вартість». На підставі вказаних висновків позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість та штрафні санкції.

Суд не погоджується з вищезазначеними висновками перевіряючих, оскільки суми податку на додану вартість за цими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 15.3.1 п.15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З аналізу вищенаведених норм виплаває, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. При цьому, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах 1095 днів. Крім того, платник податку має право включити до складу податкового кредиту суми нарахованого (сплаченого) в ціні товару ПДВ не раніше податкового періоду, в якому платник податку фактично отримує податкову накладну на придбаний товар, оскільки відсутність податкової накладної таке право платника податку виключає.

Законом встановлені дві підстави для невключення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість, зокрема, відсутність податкової накладної та невикористання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності. Спеціальним Законом також не передбачена відповідальність платника податку за порушення його контрагентами вимог законодавства, як і не передбачена залежність права покупця на віднесення суми податку на додану вартість до податкового кредиту із своєчасністю надання продавцем податкових накладних.

Поряд із тим, суд критично оцінює висновки за актом перевірки щодо того, що податковий кредит по податковим накладним минулих податкових періодів, не повязані з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку у звітних періодах перевіряємого періоду, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та є результатом його хибного тлумачення. Так, абз.3 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З урахуванням вищевикладеного, висновки перевіряючих щодо порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованими, оскільки позивачем включено до складу податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними з урахуванням вказаних норм Закону, який є спеціальним в спірних правовідносинах. У звязку із цим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в частині визначення ПП «УКРКОЛОРГРУП»податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 20176,00 гривень та 10088,00 гривень штрафних санкцій.

Згідно з поданою позивачем до канцелярії суду заяви про збільшення позовних вимог від 20.09.2010 року № 16/09, позивач також просить визнати протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси по складанню акту від 23.07.2010 року № 266/23-213/32623035 про результати планової виїзної перевірки ПП «УКРКОЛОРГРУП»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року.

Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вищевказаної позовної вимоги з огляду на наступне. Зазначений акт перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень, оскільки він не має обовязкового характеру, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору. В суді не можуть оскаржуватися як акти перевірок, так і дії службових осіб, вчинені в процесі чи за результатами перевірок. Так, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Суд вважає, що вимоги ПП «УКРКОЛОРГРУП»щодо протиправності дій ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення перевірки та складання акту повинні оцінюватися судом в рамках розгляду справи за позовною заявою позивача про скасування відповідних рішень, прийнятих на підставі акту перевірки.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав, які він вважає порушеними, не відповідає законодавству, позаяк факт проведення перевірки та стверджувані ним обставини не спроможні порушити права особи та складаються виключно на реалізацію компетенції субєкта владних повноважень, в даному випадку Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо визнання дій ДПІ у Малиновському районі м. Одеси по складанню акту перевірки не підлягають задоволенню.

В той же час суд відхиляє посилання представників позивачів, як на підставу для задоволення позовних вимог, на допущені співробітниками податкової інспекції недоліки при складенні акту перевірки, оскільки зазначене не спростовує фактів допущених позивачем порушень та не призвело до порушення прав та законних інтересів позивача. Також суд враховує, що за умови встановлення порушення платник податку повинен нести відповідальність, а будь-які помилки чи описки, допущені при оформленні акту перевірки, не свідчать про відсутність порушення податкового законодавства та не звільняють платника від відповідальності.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення рішення від 03.08.2010 року № 0008342301/0, від 15.09.2010 року № 0008342301/1 підлягають скасуванню в частині визначення податкового зобовязання в сумі 1687784,30 гривень та штрафних санкцій в сумі 1310960,58 гривень, 03.08.2010 року № 0008352301/0, від 15.09.2010 року № 0008352301/1 в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 738212,33 гривень та штрафних санкції в розмірі 369106,16 гривень. В іншій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного підприємства «УКРКОЛОРГРУП» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 03.08.2010 року № 0008342301/0, від 15.09.2010 року № 0008342301/1 в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1687784,30 гривень (один мільйон шістсот вісімдесят сім тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні тридцять коп.) та штрафних санкцій в розмірі 1310960,58 гривень (один мільйон триста десять тисяч девятсот шістдесят гривень пятдесят вісім коп.).

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 03.08.2010 року № 0008352301/0, від 15.09.2010 року № 0008352301/1 в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 738212,33 гривень (сімсот тридцять вісім тисяч двісті дванадцять гривень тридцять три коп.) та штрафних санкції в розмірі 369106,16 гривень (триста шістдесят девять тисяч сто шість гривень шістнадцять коп.)

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі.

Повний текст постанови складено та підписано «13»грудня 2010 року.

Головуючий суддя /ПІДПИС/І.В. Завальнюк

Суддя /ПІДПИС/Е.В. Катаєва

Суддя /ПІДПИС/О.М. Соколенко

Повний текст постанови складений 13 грудня 2010 року .

/