Ухвала суду № 128751175, 28.03.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 638/13753/21-ц

пр. № 2-1603/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2025 р.

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судових засідань Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача-1: не з`явився,

позивача-2: не з`явився,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, скасування приватного обтяження на транспортні засоби, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач-1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач-2, ОСОБА_2 ) звернулись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - відповідач-1, ТОВ «Вердикт Капітал»), Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (далі - відповідач-2, АТ «Райффайзен Банк») про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, скасування приватного обтяження на транспортні засоби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 листопада 2005 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції) було укладено Генеральну кредитну угоду № 278 з урахуванням змін, які були внесені до кредитного договору шляхом укладання додаткових угод. На виконання умов Генеральної кредитної угоди від 22 листопада 2005 року № 278 укладено кредитний договір від 16 листопада 2006 року №011/02/3-1553-06 та кредитний договір від 28 листопада 2006 року №012/02/3-1580-06.

Виконання вказаних кредитних договорів було забезпечено договором застави рухомого майна, серія та номер 3059, укладеним 22 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ПAT «Райффайзен Банк Аваль», за яким у заставу банку передано належні ОСОБА_3 транспортні засоби Фургон- Рефрижератор-С, марки та моделі DAIMLER CHRYSLER, 2000 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та Причіп- Рефрижератор-Е, марки та моделі ACKERMAN Fruehauf, 1992 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2009 року спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 , по 1/2 частині кожний.

23 грудня 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відчужили на користь ОСОБА_2 Причіп- Рефрижератор-Е, марки та моделі ACKERMAN Fruehauf, 1992 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу, а 17 січня 2015 року на користь ОСОБА_1 - Фургон- Рефрижератор-С, марки та моделі DAIMLER CHRYSLER, 2000 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

07 серпня 2021 року з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 74221372 їм ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) стало відомо те, що на ці транспортні засоби зареєстроване приватне обтяження рухомого майна на підставі договору про відступлення прав за договорами застави, серія та номер 8141, укладеного 16 серпня 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції та ТОВ «Вердикт Капітал».

Позивачі вважають це приватне обтяження належних їм транспортних засобів неправомірним та таким, що підлягає припиненню. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у зв`язку з пропуском строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, з 08 листопада 2012 року позбавлене права пред`явлення вимог за кредитними договорами від 16 та 28 листопада 2006 року № № 011/02/3-1553-06 та 012/02/3-1580-06 відповідно, що, у свою чергу, свідчить про припинення зобов`язань, які виникли за такими договорами.

Зважаючи на акцесорний, забезпечувальний характер договору застави рухомого майна щодо кредитного договору, договір застави рухомого майна, серія та номер: 3059, укладений 22 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та AT «Райффайзен Банк Аваль», також є припиненим з 08 листопада 2012 року.

Як наслідок, укладаючи 16 серпня 2019 року договір про відступлення прав за договором застави, AT «Райффайзен Банк Аваль» передало ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за зобов`язаннями, які є припиненими з 08 листопада 2012 року, отже передало більше прав, аніж належало йому самому, що є окремою підставою для визнання такого договору недійсним.

Посилаючись на наведене, позивачі просять:

визнати недійсним договір про відступлення прав за договорами застави, серія та номер 8141, укладений 16 серпня 2019 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції та ТОВ «Вердикт Капітал»;

скасувати приватне обтяження (застава рухового майна) № 4132298 ТОВ «Вердикт Капітал» на транспортний засіб Причіп- Рефрижератор-Е, марки та моделі ACKERMAN Fruehauf, 1992 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , та на транспортний засіб Фургон- Рефрижератор-С, марки та моделі DAIMLER CHRYSLER, 2000 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на віз власності ОСОБА_1 ;

стягнути судові витрати з відповідачів на користь позивачів по 6 908,00 грн кожному.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2021 року матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Вердикт Капітал», АТ «Райффайзен Банк» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, скасування приватного обтяження на транспортні засоби направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2023 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у вищезазначеній цивільній справі та призначено підготовче засідання у справі на 24 липня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року відкладено підготовче засідання на 19 жовтня 2023 року.

26 липня 2023 року від представника АТ «Райффайзен Банк» Лозіної О.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зазначає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та скасування приватного обтяження є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що договір укладено з дотриманням норм чинного законодавства, а правочин є дійсним і породжує належні правові наслідки. Відступлення права вимоги не припиняє забезпечення зобов`язанням, тому обтяження, накладене на предмет застави, зберігає свою чинність. Окремо відповідач заперечує проти стягнення судових витрат, оскільки позивачі не надали належних доказів витрат: відсутні договори з адвокатами, розрахунки, квитанції тощо.

01 серпня 2023 року від представника ТОВ «Вердикт Капітал» надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору відступлення права вимоги. У відзиві зазначено, що правочин було укладено у відповідній формі, між належними сторонами, з дотриманням норм законодавства. Сторони вільно виразили свою волю, тому правочин є чинним. ТОВ «Вердикт Капітал» вважає, що позивачі не довели наявності правових підстав для визнання договору недійсним; не обґрунтували, які саме їхні права були порушені, яким чином та в який спосіб це порушення підлягає судовому захисту. У відзиві також вказано на презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та наголошено, що правочин може бути визнаний недійсним лише за наявності передбачених законом підстав, яких у даному випадку не встановлено. У зв`язку з викладеним, відповідач-2 просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року відкладено підготовче засідання на 07 лютого 2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 23 квітня 2024 року

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року розгляд справи відкладено до 23 липня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 року розгляд справи відкладено до 15 жовтня 2024 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 15 жовтня 2024 року, знято з розгляду у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги. Дата наступного судового засідання 03 лютого 2025 року.

В судовому засіданні 03 лютого 2025 року представник позивачів Саламаха В.Р. підтримав доводи, вкладені у позовній заяві, просив їх урахувати та позов задовольнити. Представник відповідачів заперечували проти позову, підтримали доводи, викладені у відзивах на позовну заяву та просити у позові відмовити.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року у справі оголошено перерву до 28 березня 2025 року.

Позивачі та представники відповідачів в судове засідання не з`явились; про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник позивачів подав заяву про розгляд справи за його відсутності та позивачів, в яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі позивачі звернулися з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал» та АТ «Райффайзен Банк» (яке є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договорами застави, яким було забезпечено виконання кредитних договорів від 16 та 28 листопада 2006 року № № 011/02/3-1553-06 та 012/02/3-1580-06, укладених між ФОП ОСОБА_3 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції, правонаступником якого, у свою чергу, є АТ «Райффайзен Банк»). Тобто, сторонами основного зобов`язання - кредитних договорів від 16 та 28 листопада 2006 року № № 011/02/3-1553-06 та 012/02/3-1580-06 є ФОП та юридична особа - банк. Ті ж самі сторони уклали й забезпечувальний договір застави.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18) вказано, що Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у червні 2018 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України.

З дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду тоді, коли сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має.

Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).

Тобто, з 15 грудня 2017 року, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року в справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20), у постановах Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 727/6828/18-ц, від 12 січня 2023 року у справі № 760/21482/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок, що «до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 522/11081/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 509/2956/21.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 (провадження № 61-4378сво23) вказано, що «справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів».

У справі, яка переглядається, за змістом позовної заяви предметом оскарження є договір відступлення права вимоги від 16 серпня 2019 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капіта», за якими відступлені права вимоги за договорами застави, укладеними між ФОП ОСОБА_3 та ПAT «Райффайзен Банк Аваль», за яким у заставу банку передано належні ОСОБА_3 транспортні засоби. Оспорюваний договір відступлення права вимоги за договором застави від 16 серпня 2019 року вчинений в рамках дії та виконання кредитних договорів від 16 та 28 листопада 2006 року № № 011/02/3-1553-06 та 012/02/3-1580-06, сторонами яких є ФОП ОСОБА_3 та АППБ «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції, правонаступником якого, у свою чергу, є АТ «Райффайзен Банк»).

Тобто, предметом позову у даній справі є дійсність договору відступлення прав вимоги, за яким відступлені права вимоги за забезпечувальним договором, сторонами якого є ФОП ОСОБА_3 та банківська установа, тому такий спір він має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Позивачі звернулися з позовом у вересні 2021 року, тобто після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлений у цій справі спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки після відкриття провадження у цій справі судом встановлено, що спір у даній справі, що виник між позивачами та відповідачами, є господарським та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

За таких обставин, підлягає поверненню ОСОБА_2 сплачений ними за подачу позовної заяви судовий збір в розмірі 908,00 грн (квитанція про сплату № 0.0.22511547401 від 01 серпня 2021 року), та ОСОБА_1 - судовий збір в розмірі 908,00 грн (квитанція про сплату № 0.0.22511538401 від 01 серпня 2021 року).

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 2, 20 Господарського процесуального кодексу України, статтями 1,2, 13, 200, 255, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, скасування приватного обтяження на транспортні засоби - закрити.

Повернути ОСОБА_2 сплачений ним за подачу позовної заяви судовий збір в розмірі 908,00 гривень (квитанція про сплату № 0.0.22511547401 від 01 серпня 2021 року), та повернути ОСОБА_1 сплачений ним за подачу позовної заяви судовий збір в розмірі 908,00 гривень (квитанція про сплату № 0.0.22511538401 від 01 серпня 2021 року).

Відповідно до частини 1 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України суд роз`яснює позивачам, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повне судове рішення складено та підписано 28.03.2025 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ