Постанова № 12852510, 29.11.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

29.11.10                                                                                           Справа № 3/3

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Р. Марко

суддів Т. Бонк

С. Бойко

При секретарі Чорній Н.

за участю представників сторін:

від позивача- не з»явився

від відповідача – з»явився

від третьої особи- не з»явився

розглянувши апеляційну скаргу ПАТ»МТС Україна»

на рішення господарського суду Чернівецької області від 15.06.10

у справі № 3/3

за позовом – Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області

до відповідача – ПАТ»МТС Україна»в особі Західного територіального управління

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача- РВ ФДМУ в Чернівецькій області

про звільнення займаної площі будівлі та стягнення боргу

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Чернівецької області від

15.06.10 у справі № 3/3, позов Служби автомобільних доріг

у Чернівецькій області задоволено частково. Зобов’язано

ПАТ “МТС УКРАЇНА” в особі Західного територіального

управління ПрАТ “МТС УКРАЇНА”(м. Львів, вул. В.Івасюка, 3,

код 22843868) звільнити приміщення адміністративного

інженерно-лабораторного корпусу площею 135 кв. м., що

розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Головна,

205 на даху будівлі, що знаходиться на балансі служби

автомобільних доріг. Стягнуто з Приватного акціонерного

товариства “МТС УКРАЇНА” в особі Західного територіального

управління ПрАТ “МТС УКРАЇНА”(м. Львів, вул. В.Івасюка, 3,

код 22843868) на користь Служби автомобільних доріг у

Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Головна, 205, код

22843868) 1873,80 грн. неустойки, 68 грн. державного мита та

157,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог –

відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі вказує, що жодних попереджень про намір використовувати зазначене майно для власних потреб від позивача на адресу відповідача, не надходило. 10.06.2009р., Верховною Радою України було внесено зміни до ст. 73 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік”, згідно якої орендар, який належно виконує свої обов'язки за договором оренди нерухомого майна, строк дії якого закінчується, має право на продовження договору оренди на новий строк, але не більше ніж на два роки. Орендар, який має намір скористатися таким правом, повинен повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди нерухомого майна. У відповідності до вказаної вище норми закону, для продовження строку дії договору оренди, не вимагається підписання угод про продовження строку його дії, а також наявності погодження орендодавця. Скориставшись правом на продовження договору оренди на новий строк ЗАТ відповідачем надіслано 20.10.2009р. на адресу позивача листа № 15/2150/171 в якому повідомлено останнього про намір продовжити дію даного договору на наступних два роки. Таким чином, укладений між сторонами договір оренди від 01.12.2003 року, продовжив свою дію до 1 грудня 2011р., включно. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо підсудності.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти доводів апелянта, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи. Щодо суті спору, то позивач зазначив, що згідно п.п. 10.1 договору оренди нерухомого майна від 01.12.2003 р., він укладений до 01.12.2009 р. Позивач, листами від 28.10.2009 р., 09.11.2009 р., 25.11.2009 р. повідомляв відповідача про припинення дії Договору та неможливість його подальшого продовження і вимагав в місячний термін звільнити приміщення та здати його за актом приймання-передачі. Проте, зазначає позивач, незважаючи на закінчення строку Договору, відповідач, орендоване приміщення не звільнив, а тому має сплатити неустойку за період з 01.12.2009 р. по 18.12.2009 р. в розмірі 1873,80 грн. та збитки в сумі 936,90 грн.

Колегією суддів до участі у справі було залучено РВ ФДМУ в Чернівецькій області, так як останній є власником спірного майна. Зокрема у поданих письмових поясненнях, РВ ФДМ заперечило проти доводів апелянта, просило рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив, письмові пояснення РВ ФДМУ по Чернівецькій області, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом, 01.12.2003 року між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди №9 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне майно - приміщення адміністративного інженерно-лабораторного корпусу (надалі - Майно), площею 135,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 205, на даху будівлі, що знаходиться на балансі Служби автомобільних доріг.

Майно передавалось в оренду з метою розміщення антен та пристроїв для мобільного зв'язку.

Згідно п.10.1 Договору, договір укладався строком на три роки, з 01 грудня 2003 р. до 01 грудня 2006 р., включно.

В подальшому, згідно з умовами п.п. 10.6 Договору, він був продовжений ще на три роки - до 01 грудня 2009 року.

Пунктом 10.9. Договору, та ч. 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.6. Договору, ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 4 ст. 284 ГК України, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом встановлено, що 01 грудня 2009 року закінчився термін дії Договору оренди № 9 від 01 грудня 2003 року.

Керуючись п.10.1. Договору, не бажаючи продовжити Договір на новий строк, орендодавець листами від 28.10.2009р. № 2108, 09.11.2009р. № 2249 та 25.11.2009р. № 2095 повідомляв відповідача про припинення дії Договору та неможливість його подальшого продовження і вимагав в місячний термін звільнити приміщення та здати його за актом приймання-передачі.

Однак, незважаючи на закінчення строку договору, орендар, орендоване майно не звільнив.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, враховуючи те, що 01.12.2009 року сплинув термін дії Договору, а відповідачем не виконано обов'язку щодо повернення державного майна, позивачем правомірно заявлено вимогу щодо звільнення приміщення та нараховано за період з 01.12.2009р. по 18.12.2009р. неустойку в розмірі 1873,80 грн.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про безпідставність посилань апелянта на ст. 73 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік”, так як відповідно до 5.4 Рішення Конституційного Суд України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України, зазначено у Рішенні, не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, резюмується у Рішенні, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Щодо вимоги про стягнення збитків, то позивачем в силу ст..ст. 33, 34 ГПК України, належними доказами не доведено протиправність дій відповідача і його вину, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків. А тому в частині стягнення 936,90 грн. збитків, у позові слід відмовити.

Також не знайшли свого правового підтвердження доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо підсудності.

З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

Постановив:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 15.06.10 у справі № 3/3 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий-суддя Р. Марко

Суддя Т. Бонк

Суддя С. Бойко