Постанова № 12852489, 07.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2010                                                                                           № 7/293

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондратової І.Д.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Марковська В.В.- пред. за дов. № Д07/2009/12/31-13 від 31.12.2009 р.,

від відповідача - Мазурок Я.В.- пред. за дов. № 155/1/23-2065 від 31.05.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП "Київжитлоспецексплуатація"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.09.2010

у справі № 7/293 ( )

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   КП "Київжитлоспецексплуатація"

про                                                   стягнення боргу за спожиту теплову енергію у розмірі 99546,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року Акціонерна енергопостачальна компанія Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про стягнення 89340,14 грн. боргу, 3443,80 грн. інфляційних збитків, 863,37 грн. – 3 % річних, 5899,68 грн. пені, 995,47 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що він на підставі договору № 811174 від 01.02.1999 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді протягом листопада 2009 – березня 2010 р. поставляв відповідачу теплову енергію, але відповідач розрахувався за отриману енергію частково, в наслідок чого створилася заборгованість на суму 89340,14 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. у справі № 7/293 скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 51486,43 грн. основного боргу, 34,69 грн. інфляційних втрат, 331,11 грн. – 3 % річних, 2262,58 грн. – пені, а в іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник апеляційної скарги відзначає, що суд першої інстанції не дослідив та не спростовував доводи відповідача, про те, що станом на 30.09.2009 р у відповідача існувала переплата в сумі 37853,69 грн., яку позивач не враховував, оскільки при нарахуванні вартості наданих послуг з постачання теплової енергії за період з 01.12.2008 р. по лютий 2009 р. позивач керувався тарифами, які були затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № № 1662, 1663 від 27.10.2008 року, № 1780/1 від 25.12.2008 року, № 127, № 128 від 05.02.2009 р. скасовані Указами Президента України №№ 1199/2008 від 24.12.2008 р, № 65/2009 від 03.02.2009р., № 76/2009 від 09.02.2009 р., як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. апеляційну скаргу КП "Київжитлоспецексплуатація" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2010 р.

25.11.2010 р. представники позивача та відповідача через загальний відділ документального забезпечення суду подали на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. розрахунок вартості наданих послуг за період з 01.10.2008 р. по 01.05.2010 р., а також копії табуляграм, звітів за період жовтень 2008 р.– травень 2010 р.

В судовому засіданні 30.11.2010 р. оголошувалась перерва до 07.12.2010 р. у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/3 від 07.12.2010 р. "Про зміну складу колегії суддів" було внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 7/293 колегії суддів у наступному складі: Кондратова І.Д. - головуючий суддя, судді Калатай Н.Ф., Попікова О.В., яка здійснила розгляд справи заново та прийняла постанову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

В судовому засіданні 07.12.2010 р. представник позивача просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 23.09.2010 р. у справі № 7/293 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. При цьому, позивач відзначив, що в мотивувальній та резолютивній часинах рішення допущена описка, а тому рішення щодо стягнення суми основного боргу підлягає викладенню в новій редакції у розмірі 89340,14 грн.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що взаємовідносини у сфері теплопостачання регулюються Господарським кодексом України, нормами Законів України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", постанови Кабінету Міністрів України N 630 від 21.07.2005 року "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення".

Статтею 275 Господарського кодексу України та статті 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено виключно договірне формування відносин суб'єктів у сфері теплопостачання.

З наданих позивачем доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що правовідносини між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (далі – постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі –абонент, відповідач) виникли на підставі договору № 811174 від 01.02.1999 року про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі-договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно додатком № 1 до даного договору, а відповідач зобов’язувався додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у додатку № 1 до договору не допускаючи їх перевищення та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 договору.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором в розмірі 89340,14 грн. за період листопад 2009 р. – квітень 2010 р., а також нарахованих позивачем пені в сумі 5899,68 грн., 3 % річних в розмірі 863,37 грн. та 3443,80 грн. – інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач порушив договірні зобов’язання щодо здійснення оплати за теплову енергію, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Враховуючи вимоги ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526,530, 625, 629 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про задоволення вимог позивача повністю, стягнувши на його користь суму основного боргу в розмірі 74450,12 грн., пені в розмірі 5899,68 грн., інфляційних збитків в розмірі 3443,80 грн. та 3 % річних в розмірі 863,37 грн.

Однак судова колегія вважає, що прийняте судове рішення не відповідає вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи та є помилковим, а місцевий господарський суд дійшов неправильних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному з наступних підстав.

Зокрема, господарський суд першої інстанції, безпідставно не оцінив доводи та розрахунки відповідача про наявність у відповідача передплати станом на 01.11.2009 р. в розмірі 37853,69 грн. (а.с. 89, т. 1), а також заперечення відповідача щодо тарифів, на підставі яких позивачем визначалась вартість теплової енергії. В порушення вимог ст. ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, цих доводів і розрахунків у судовому засіданні не перевірив та їх відхилення в прийнятому рішенні не обґрунтував.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

У той же час, дійшовши висновку про задоволення грошових вимог, місцевий господарський суд не з'ясував обґрунтованості вартості наданих відповідачу послуг з постачання теплової енергії та не навів в прийнятому рішенні доказів і розрахунків, а також не зазначив тарифи, з яких виходив суд першої інстанції при задоволенні грошових вимог.

В свою чергу, колегією суддів встановлено, що між сторонами існують розбіжності щодо вартості теплової енергії за період з 01.12.2008 р. по 10.02.2009 р., в зв’язку з чим відповідач вважає, що станом на 01.11.2009 р. у нього існувала переплата в розмірі 37853,69 грн., а позивач безпідставно при визначенні заборгованості за спірний період дану переплату не враховує та в розрахунку (а.с. 4, т. 1) наводить дані, що станом на 01.11.2009 р. сальдо становить 0,00 грн.

Колегія суддів оцінила зазначені доводи сторін та встановила наступне.

Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до пункту 2 статті 15, статті 20 Закону України "Про теплопостачання" основним завданням державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є, зокрема, регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписом пункту "а" підпункту 2 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів в сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" закріплено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що при нарахуванні вартості наданих послуг з постачання теплової енергії, позивач керувався тарифами, які затверджені розпорядженнями № 1662 від 27.11.2008 року та № 1780/1 від 25.12.2008 року – при нарахуванні вартості наданих послуг за період грудень 2008 р. – січень 2009 року.

Згідно з Указами Президента України №№ 1199/2008 від 24.12.2008 р, №65/209 від 03.02.2009р. зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані, як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (частини 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Як визначено в статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов’язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. А відповідно до частини 7 статті 118 Конституції України Президент України наділений правом скасовувати рішення голів місцевих адміністрацій, тобто органів виконавчої влади.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні вартості наданих позивачем комунальних послуг тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27.11.2008 року та № 1780/1 від 25.12.2008 року, не підлягають застосуванню, як такі, що не відповідають законодавству України. (зазначена правова позиція підтверджується постанова ВГСУ № 42/392 від 12.11.2009 р., № 42/379 від 29.10.2009 р.). З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок позивача вартості наданих послуг з постачання теплової енергії, визначеного з урахуванням тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27.11.2008 року та № 1780/1 від 25.12.2008 року, є неправомірним.

До 1 грудня 2008 року тарифи на теплову енергію, що виробляється АЕК "Київенерго", були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 року. При цьому, колегія суддів відзначає, що вказаним розпорядженням були затверджені тарифи на теплову енергію, що виробляється АЕК "Київенерго", в розмірі 205,944 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал.

Як вбачається з облікових карток, які надані позивачем за період листопад 2008 р.– квітень 2009 р. було поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії 190,90 Гкал (листопад 2008 р. - 28,35 Гкал (облікова картка за листопад 2008 р. (а.с. 21, т. 2), грудень 2008 р. – 35,26 Гкал (облікова картка за грудень 2008 р., (а.с. 21, т. 2), січень 2009 р. – 42,51 Гкал (облікова картка за січень 2009 р., (а.с. 22, т. 2), лютий 2009 р. – 34,90 Гкал (облікова картка за січень 2009 р., (а.с. 22, т. 2), березень 2009 р. – 33,40 Гкал (облікова картка за лютий 2009 р., (а.с. 22, т. 2), квітень 2009 р. – 16,48 Гкал (облікова картка за квітень 2009 р., (а.с. 23, т. 2). В міжопалювальний сезон (травень –жовтень 2009 р.) постачання теплової енергії не здійснювалось.

Враховуючи те, що згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 року тариф на теплову енергію, що виробляється АЕК "Київенерго" за 1 Гкал становить 205,94 грн., колегією суддів встановлено, що вартість поставленої теплової енергії за період листопад 2008 р.– квітень 2009 р. становить 39314,71 грн. (190,90 Гкал * 205,944 грн.).

Відповідачем згідно платіжних доручень № 140 від 03.02.2009 р. на суму 20316,64 грн., № 458 від 21.04.2009 р. на суму 8454,58 грн., № 1043 від 05.10.2009 р., а також шляхом проведення взаємозаліку на суму 5838,51 грн., в рахунок оплати вартості поставленої теплової енергії було сплачено 77168,41 грн. За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, та відзначає, що станом на 01.11.2009 р. у відповідача існувала переплата в розмірі 37853,70 грн., а відповідно сальдо станом на 01.11.2009 р. становило – 37853,70 грн., а не 0, як помилково зазначає позивач в своєму розрахунку заборгованості.

У відповідності до пункту 2 додатку 4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорів кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

За період з листопад 2009 р. – лютий 2010 р. позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії вартістю 118340,12 грн. (175,02 Гкал*563,46 грн. (тариф згідно розпорядження КМДА № 758 від 30.062009 р.) +20 %). Споживачем сплачено 29000,00 грн. (платіжні доручення № 52 від 22.01.2010 р. на суму 14000,00 грн., платіжні доручення № 252 від 19.02.2010 р. на суму 15000,00 грн.).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що за період споживання листопад 2009 р. – лютий 2010 р. заборгованість відповідача з оплати вартості теплової енергії становить 51486,42 грн. (118340,12 грн. (поставлено)- 37853,70 грн.(переплата станом на 01.11.2009 р.) - 29000,00 грн. (сплачено)). Дана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до статей 525, 526,530, 625, 629 Цивільного кодексу України. В стягненні основного боргу в сумі 37817,72 грн. слід відмовити, оскільки позовні вимоги, як встановлено судом апеляційної інстанції, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Вказані обставини не були досліджені судом першої інстанції належним чином, що призвело до прийняття рішення, яке не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідження обставин справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції щодо розміру суми основного боргу, який підлягає стягненню з відповідача, - зміні.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7 додатка 4 до договору сторони визначили, що на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем були порушені строки оплати вартості теплової енергії, які визначені у додатку № 4 до договору, а відповідно останній має нести відповідальність у вигляді сплати пені в сумі 2262,58 грн., яка нарахована за період 29.01.2010 р. по 31.05.2010р. (контррозрахунок пені – а.с. 16, т. 2). Підстави для нарахування пені грудень 2009 р. відсутні, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції листопад – грудень 2009 р. у відповідача існувала переплата, а прострочена заборгованість відсутня.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення 3443,80 грн. - інфляційних збитків, 863,37 грн. – 3 % річних. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог та зміні рішення суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання з 29.01.2010 р., а також те, що позивачем невірно визначено суми основного боргу, судова колегія дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 331,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 34,69 грн. за період з 29.01.2010 р. по 31.05.2010р. згідно правильного та обґрунтованого контррозрахунку 3 % річних та інфляційних (а.с. 16, т. 2).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних та 3 % річних, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог за правилами норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 4 ч. 1 ст. 103, п.п.1, 4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу КП "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 року у справі № 7/293 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

"1. Позов задовольнити частково.

2. Сягнути з КП "Київжитлоспецексплуатація" (юрид. адреса: 01034, м Київ, вул. Володимирська 51-А; адреса 04080, м. Київ, вул. Артема 58/2Д, код ЄДРПОУ: 03366500) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 51486,43 грн. – основного боргу, 34,69 грн. - інфляційних збитків, 331,11 грн. – 3% річних, 2262,58 грн. – пені, 541,15 грн. – державного мита, 128,29 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовити".

3.          Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (юрид. адреса: 01034, м Київ, вул. Володимирська 51-А; адреса 04080, м. Київ, вул. Артема 58/2Д, код ЄДРПОУ: 03366500) 152,71 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

5.          Матеріали справи № 7/293 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді