Рішення № 128522350, 24.04.2025, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 квітня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/94/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", вул. Кирилівська, 85, м. Київ

до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Гусятинська комунальна лікарня", вул. Лепкого Б.1, смт. Гусятин, Чортківський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в сумі 445 786,53 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Атаманюк В.В. представник ( участь в режимі відеоконференції).

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно вимог Господарського процесуального кодексу України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача - Комунального некомерційного підприємства "Гусятинська комунальна лікарня" про стягнення заборгованості в сумі 445 786,53 грн, з яких: 193 885,43 грн борг за спожиту електричну енергію; 107 019,49 грн 15% річних; 46 343,47 грн пеня та 98 538,14 грн інфляційні втрати.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025, для розгляду справи №921/94/25 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.02.2025 відкрито провадження у справі №921/94/25 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 25.03.2025.

Розгляд справи по суті.

Ухвалами суду від 25.03.2025 та від 16.04.2025, які занесені до протоколів судових засідань, судове засідання відкладено на 16.04.2025 та, відповідно, на 24.04.2025

При розгляді справи по суті, суд заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача (його вступне слово), з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

У судовому засіданні 24.04.2025, яке відбулось в режимі відеоконференції за участі повноважного представника позивача, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд оголосив скорочене рішення (його вступну та резолютивну частини).

Інші процесуальні дії.

Ухвалами суду від 19.03.2025 та від 09.04.2025 задоволено заяви представників позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалами від 25.03.2025 та від 16.04.2025 суд повідомив відповідача про судові засідання 16.04.2025 та 24.04.2025.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором №44/6-99 від 19.09.2024 про реструктуризацію заборгованості, що виникла на підставі Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" за поставлену відповідачу у березні 2021 року електричну енергію та включає: борг за спожиту електричну енергію на суму 193 885,43 грн (з ПДВ); інфляційні втрати на суму 88 482,31 грн, нараховані станом на 31.07.2024; 15% річних на суму 96 442,22 грн, нараховані станом на 12.08.2024 та пеню в сумі 27 499,86 грн, нараховану станом на 23.02.2022.

Також, позивач зазначає, що у зв`язку з порушенням визначених Договором про реструктуризацію строків оплати, відповідно до умов останнього (п. 6.1 та 6.2), відповідачу нараховано пеню у розмірі 18 843,61 грн, 15 % річних у розмірі 10 577,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 10 055,83 грн, з врахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України.

В якості правових підстав позову позивач вказує, зокрема статті Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закон України "Про ринок електричної енергії".

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі. Просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неприбуття суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Слід зазначити, що усі процесуальні документи у даній справі були направлені судом на адресу реєстрації місцезнаходження відповідача (вул. Б. Лепкого, буд. 1, смт. Гусятин, Чортківський район, Тернопільська область), яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (сформована засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" на запит суду відповідь за №1159759 від 28.02.2025 з ЄДРЮОФОП та ГФ - в матеріалах справи).

Ухвали суду від 25.02.2025 та від 25.03.2025 отримані відповідачем 13.03.2025 та 04.04.2025 (рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення за №0610236700030 від 04.03.2025, №0610242329964 від 27.03.2025 в матеріалах справи).

Інформація, наявна на офіційному сайті АТ "Укрпошта" https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, свідчить про те, що рекомендоване повідомлення за № 0610247559690 (ухвала суду від 16.04.2025) отримана адресатом (відповідачем у даній справі) 23.04.2025.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 Господарського процесуального кодексу України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без його участі, за наявними у ній матеріалами.

Крім того, судом враховано, що відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №1344 від 06.11.2018 про видачу ліцензій на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (позивач у даній справі) здійснює ліцензійне постачання електричної енергії на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 (зі змінами) Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01.01.2019 до 31.12.2025. Територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

За висвітленою у позові позицією позивача, між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" та Комунальним некомерційним підприємством "Гусятинська комунальна лікарня" (відповідачем у справі) був укладений Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року за № 312, по оператору системи розподілу АТ "Тернопільобленерго".

Комунальне некомерційне підприємство "Гусятинська комунальна лікарня" перебувало на постачанні у Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" у березні 2021 року. Однак, своєчасну та повну оплату вартості спожитої у вказаний період електричної енергії, інших платежів, нарахованих відповідно до умов вказаного правочину не здійснило, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

19 вересня 2024 року між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", як Постачальником, з однієї сторони, та Комунальним некомерційним підприємством "Гусятинська комунальна лікарня", як Споживачем, з другої сторони, укладено Договір № 44/6-99 про реструктуризацію заборгованості (далі - Договір про реструктуризацію).

Відповідно до пункту 1.1. Договору про реструктуризацію сторони дійшли згоди що цей Договір про реструктуризацію заборгованості є невід`ємною частиною Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - Договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії") та укладається Сторонами на підставі положень пункту 5.12. Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" та п. 5.12. Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який є Додатком 7 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

За змістом пункту 1.2. Договору про реструктуризацію сторони підтвердили, що у Споживача перед Постачальником станом на день підписання цього Договору існує заборгованість за поставлену електричну енергію за Договором (Договорами) про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" за березень 2021 року в сумі 406 309,82 грн, з них:

- 193 885,43 грн (з ПДВ) заборгованість за спожиту в березні 2021 року електричну енергію (рахунок №000002000582/18/О03/18615 від 12.04.2021) по зоні оператора системи розподілу АТ "Тернопільобленерго";

- 212 424,39 грн майнових втрат Постачальника (пені, інфляційних втрат та 15% річних), нарахованих відповідно до положень пунктів 6.1 та 7.4 Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019, а саме:

- інфляційні нарахування (втрати) на заборгованість Споживача за спожиту електричну енергію постачальника "останньої надії", станом на 31.07.2024, становлять 88 482,31 грн;

- 15% річних, що нараховані на заборгованість Споживача за спожиту електричну енергію постачальника "останньої надії", станом на 12.08.2024, становлять 96 442,22 грн;

- пеня, що нарахована на заборгованість Споживача за спожиту електричну енергію постачальника "останньої надії" станом на 23.02.2022, становить 27 499,86 грн.

Розрахунок майнових втрат Постачальника (інфляція та 15% річних) та/або штрафних санкцій (штраф, пені) додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 2.1. Договору про реструктуризацію сторони дійшли згоди реструктурувати заборгованість в сумі 406 309,82 грн на умовах, викладених в пункті 2.2. цього Договору.

Так, положеннями пункту 2.2. Договору про реструктуризацію визначено, що Постачальник надає Споживачу розстрочку на погашення заборгованості з дня підписання цього Договору до 30 вересня 2024 року, а Споживач зобов`язується погасити заборгованість, зазначену в пункті 1.2. цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на зазначені Постачальником рахунки та здійснювати поточну оплату спожитої електроенергії в порядку, передбаченому Договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», відповідно до такого графіку погашення заборгованості та інших платежів за цим Договором, а саме:

- до 23 вересня 2024 року погасити пеню, інфляційні нарахування та 15% річних у сумі 212 424,39 грн;

- до 30 вересня 2024 року погасити заборгованість за електричну енергію у сумі 193 885,43 грн.

Підпунктами 3.2.1., 3.2.4.-3.2.5. пункту 3.2. Договору про реструктуризацію сторони передбачили право Постачальника: вимагати від Споживача внесення платежів на умовах цього Договору; нарахувати Споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов`язання Споживача), встановленого положеннями пункту 2.2. цього Договору, враховуючи день фактичної оплати; нарахувати Споживачу інфляційні втрати та 15 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу відповідно до графіку (грошове зобов`язання Споживача), встановленого положенням пункту 2.2. цього Договору, враховуючи день фактичної сплати.

Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та цим Договором (15 % річних, інфляційних втрат) за невиконання або неналежне виконання Споживачем грошового зобов`язання за цим Договором починається на наступний день після закінчення терміну або термінів, встановлених пунктом 2.2. цього Договору (пункт 3.4. Договору про реструктуризацію).

Згідно з вимогами підпунктів 4.1.1., 4.1.3 пункту 4.1 Договору про реструктуризацію Споживач зобов`язався: своєчасно та в строки визначені пунктом 2.2 цього Договору здійснювати платежі з погашення заборгованості; сплатити штрафні санкції за невиконання графіку погашення заборгованості, встановленого пунктом 2.2. Договору, а також інфляційні нарахування та 15% річних від суми несплачених відповідно до графіку платежів.

За змістом пункту 5.3 Договору про реструктуризацію зобов`язання Споживача із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Постачальника коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості, відповідно до положень пункту 2.2. цього Договору.

У пунктах 6.1.- 6.2. Договору про реструктуризацію сторони погодили, що за несплату або за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених пунктом 2.2. цього Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

За несплату або за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених пунктом 2.2. цього Договору, Споживач сплачує Постачальнику інфляційні втрати та 15% річних за кожний день прострочення платежу по цьому Договору, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до пункту 7.1 Договору про реструктуризацію останній набирає чинності з дня підписання і діє до 30 вересня 2024 року, але в будь-якому разі до повного виконання Споживачем зобов`язань за цим Договором.

Сторони підтверджують, що цей Договір підписано ними з усвідомленням його предмета та всіх умов, а також уповноваженими на його підписання представниками сторін (пункт 9.1 Договору про реструктуризацію).

Позивач стверджує, що зобов`язання, встановлені умовами Договору №44/6-99 про реструктуризацію заборгованості від 19.09.2024 відповідачем не виконані, заборгованість у розмірі 406 309,82 грн, погоджена сторонами у пункті 1.2. Договору про реструктуризацію у визначені сторонами у пункті 2.2. вказаного правочину строки відповідачем не погашена, що і зумовило звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної суми з відповідача у примусовому порядку.

Також, у зв`язку із невиконанням відповідачем умов Договору №44/6-99 про реструктуризацію заборгованості від 19.09.2024 в частині сплати 193 885, 43 грн боргу у строк до 30.09.2024, позивачем нараховано та заявлено до стягнення: інфляційні втрати у розмірі 10 055,83 грн за період жовтень-грудень 2024 року; 15% річних у розмірі 10 577,27 грн та пеню у розмірі 18 843,61 грн, що нараховані за період з 01.10.2024 по 10.02.2025.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Спір у справі виник з підстав несплати відповідачем заборгованості перед позивачем за Договором про реструктуризацію заборгованості №44/6-99 від 19.09.2024, якою сторони погодили погашення заборгованості за публічним договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Норми права, які застосував суд. Мотивована оцінка судом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 1 статті 653 Цивільного кодексу України вказано, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно з частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України, статтею 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В судовому засіданні встановлено та зазначено вище, що Договір №44/6-99 про реструктуризацію заборгованості, невиконання зобов`язань по якому слугувало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, між сторонами у справі укладено у зв`язку із невиконанням відповідачем публічного Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (нездійсненням своєчасного розрахунку за спожиту у березні місяці 2021 року електричну енергію).

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частинами 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону; оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 611-612 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19).

З матеріалів справи вбачається, що розмір заявленої до стягнення заборгованості відповідача перед позивачем за електричну енергію за березень місяць 2021 в загальній сумі 406 309,87 грн, у тому числі 193 885,43 грн основний борг, визначено та погоджено сторонами у пункті 1.2. Договору про реструктуризацію заборгованості, який, за змістом п. 9.1 останнього, підписано ними з усвідомленням його предмета та всіх умов, а також уповноваженими на його підписання представниками сторін.

Укладений між сторонами у даній справі Договір №44/6-99 про реструктуризацію заборгованості від 19.09.2024 не має ознак договору, недійсність якого прямо встановлена законом. Станом на день розгляду даного спору в суді відомості про визнання зазначеного правочину недійсним у суду відсутні.

Положеннями пункту 2.2. Договору сторони визначили обов`язок відповідача погасити дану суму боргу у строк до 30 вересня 2024 року.

Поряд із цим, докази сплати заборгованості в сумі 193 885,43 грн в матеріалах справи відсутні, а сторонами не надані.

Відповідач в судове засідання не прибув. Належними та достовірними доказами не спростував зазначених позивачем у позові та встановлених вище судом обставин.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що наявність боргу у розмірі 193 885,43 грн є доведеною. Відповідно, позов у цій частині визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає таке.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (пункт 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, передбачено, що платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось вище, у пункті 6.1 Договору про реструктуризацію сторони передбачили, що за несплату або за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених пунктом 2.2. цього Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання зобов`язань за Договором №44/6-99 про реструктуризацію заборгованості від 19.09.2024, зокрема, в частині сплати боргу в розмірі 193 885,43 грн, позивач, з врахуванням наведених вище приписів чинного законодавства та умов укладеного правочину, нарахував до стягнення пеню в розмірі 18 843,61 грн за період прострочення оплати з 01.10.2024 по 10.02.2025.

Згідно із усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Перевіривши за допомогою калькулятора програми "Ліга" здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує, що останній є арифметично вірним.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову в цій частині.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 15% річних та інфляційних, суд зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Аналіз наведеної норми права вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Пунктом 6.2 Договору про реструктуризацію сторони погодили, що за несплату або за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених пунктом 2.2. цього Договору, Споживач сплачує Постачальнику інфляційні втрати та 15% річних за кожний день прострочення платежу по цьому Договору, враховуючи день фактичної оплати.

Факт прострочення виконання грошових зобов`язань відповідачем, не виконання їх у строк, встановлений умовами укладеного між сторонами правочину, встановлено в судовому засіданні та відповідачем не спростовано.

Зазначене надає позивачу право на нарахування передбачених п. 6.2 Договору про реструктуризацію 15% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення.

Здійснений позивачем розрахунок, який наведено у позовній заяві, свідчить про те, що за допущені відповідачем порушення договірних зобов`язань на суму несплаченого боргу в розмірі 193 885,43 грн, ДПЗД "Укрінтеренерго" нараховано та заявлено до стягнення 10 577,27 грн - 15% річних за період прострочення оплати з 01.10.2024 до 10.02.2025, та 10 055,83грн - інфляційних втрат за період прострочення оплати з жовтня по грудень 2024 року.

Суд перевірив розрахунки заявлених до стягнення сум 15% річних та інфляційних втрат та вважає їх вірно обрахованими, а тому позовні вимоги і у даній частині є такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Окрім того, станом на день розгляду спору в суді, несплаченою відповідачем залишилася погоджених сторонами у п. 1.2 Договору про реструктуризацію сума майнових втрат Постачальника (пені, інфляційних втрат та 15% річних), нарахованих відповідно до положень пунктів 6.1 та 7.4 Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019 в загальному розмірі 212 424,39 грн.

Судом встановлено та зазначено вище, що за змістом п. 1.2 Договору про реструктуризацію майнові втрати в розмірі 212 424, 39 грн включають пеню в сумі 27 499,86 грн, 15% річних в сумі 96 442,22 грн та інфляційні втрати в сумі 88 482, 31 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору про реструктуризацію інфляційні нарахування, 15% річних та пеню відповідач мав погасити у строк до 23 вересня 2024 року.

Станом на день розгляду спору в суді докази оплати вказаних вище нарахувань в загальній сумі 212 424,39 грн у суду відсутні та сторонами не надані.

Враховуючи наведене, позов у даній частині вимог також підлягає задоволенню.

Таким чином суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 15% в загальній сумі 107 019,49 грн, інфляційні втрати в загальній сумі 98 538,14 грн та, відповідно, пеня в загальній сумі 46 343,47 грн.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 6 686,80 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 6686,80 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області (міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 6 686,80грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 46, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 6 686,80 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Гусятинська комунальна лікарня", вул. Лепкого Б.1, смт. Гусятин, Чортківський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02000582 на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", вул. Кирилівська, 85, м. Київ, код ЄДРПОУ 19480600 193 885,43 грн борг за поставлену електричну енергію на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк".

4. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Гусятинська комунальна лікарня", вул. Лепкого Б.1, смт. Гусятин, Чортківський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02000582 на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", вул. Кирилівська, 85, м. Київ, код ЄДРПОУ 19480600 107 019,49 грн 15% річних, 98 538,14 грн інфляційних втрат, 46 343,47 грн пені на рахунок IBAN НОМЕР_2 в ГУ ДКСУ у Київській області.

5. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Гусятинська комунальна лікарня", вул. Лепкого Б.1, смт. Гусятин, Чортківський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02000582 на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", вул. Кирилівська, 85, м. Київ, код ЄДРПОУ 19480600 - 6686,80 грн судового збору.

6. Видати накази стягувачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати позивачу у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Відповідачу - рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "30" червня 2025 року.

Суддя Я.Я. Боровець