Рішення № 128522349, 14.04.2025, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 квітня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/64/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", провулок Несторівський, буд. 3-5, м. Київ

до відповідача Державного підприємства "Тернопільський експертно-технічний центр держпраці", вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль

про стягнення штрафу у розмірі 94 999,90 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Огреб М.А. адвокат.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Публічне акціонерне товариство "УКРНАФТА" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Державного підприємства "Тернопільський експертно-технічний центр держпраці" про стягнення штрафу у розмірі 94 999,90 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025, для розгляду справи №921/64/25 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.02.2025 відкрито провадження у справі №921/64/25 за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 11.03.2025.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 11.03.2025.

Ухвалою суду від 11.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/64/25 до судового розгляду по суті на 27.03.2025.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 27.03.2025 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 27.03.2025 судове засідання відкладено на 14.04.2025.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; заперечення представника відповідача (викладене у відзиві на позов).

У судовому засіданні 14.04.2025, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд, оголосив скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 05.03.2025 заяву представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору № 23/3031-Р від 13.12.2023 про надання послуг, в частині несвоєчасного надання послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 94 999,90 грн у вигляді штрафу, відповідно до п.7.1. Договору.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві (вх. №1341 від 25.02.2025). Просить суд у задоволенні позову, відмовити.

10.03.2025 відповідач надіслав до суду заяву (вх.№1682) про розгляд справи без участі представника відповідача. У даній заяві, відповідачем зазначено, що заперечує щодо позову повністю з підстав, наведених у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідь на відзив.

26.02.2025 позивачем надіслано відповідь на відзив (вх. №1386) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними.

Заперечення на відповідь на відзив.

03.03.2025 відповідачем надіслано заперечення (на відповідь на відзив) (вх. №1479).

Фактичні обставини, встановлені судом.

13.12.2023 між Публічним акціонерний товариством "Укрнафта" (як, Замовник) та Державним підприємством "Тернопільський експертно-технічний центр держпраці" (як, Виконавець) укладено Договір про надання послуг № 23/3031-Р (Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується за завданням Замовника, та у встановлені цим Договором строки надати послуги: "71630000-3 Послуги з технічного огляду та випробувань (Послуги з експертного обстеження промислових трубопроводів НГВУ "Охтирканафтогаз", а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані Виконавцем послуги (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що обсяг, вимоги до послуг визначаються за взаємною згодою Сторін та вказуються у Технічній специфікації (Додаток № 3), що додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 3.1. Договору встановлено, що строки надання послуг, передбачених п.1.1. цього Договору, згідно з умовами Технічної специфікації (Додаток №3).

Приймання послуг по кожному окремому етапу, наданих Виконавцем, оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, підписаним уповноваженими представниками сторін. Після завершення надання послуг по кожному окремому етапу, протягом п`яти робочих днів Виконавець готує акт приймання-передачі наданих послуг і надає його Замовнику. Замовник протягом п`яти робочих днів перевіряє достовірність акта в частині фактично наданих послуг, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання (п.4.1., п.4.2. Договору).

Відповідно до пункту 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 5 % від вартості Послуг та 10 % за прострочення 30 днів і більше.

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 30 червня 2024 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання ( п. 10.1 Договору).

Також, між сторонами підписано Додатки до Договору №23/3031-Р від 13.12.2023, зокрема: Додаток №1 "Взаємодія сторін з питань охорони праці, пожежної безпеки та охорони довкілля", Додаток №2 "Корпоративний Стандарт "Золоті правила безпечного виконання робіт ПАТ "Укрнафта", Додаток №3 "Технічна специфікація", Додаток №4 "Календарний план" , Додаток №5 "Протокол погодження договірної ціни", Додаток №5.1 "Розрахунок договірної ціни".

Технічною специфікацією, що є Додатком № 3 до Договору визначено строки надання послуг, а саме п. 3 не більше 90 робочих днів з моменту заявки, яка відправляється Замовником на електронну пошту Виконавця. Послуга надається, згідно календарного плану виконання експертного обстеження промислових трубопроводів.

Позивач зазначає, що 27.02.2024 та 28.02.2024 Замовник звертався з відповідними листами до Виконавця про початок надання послуг, передбачених умовами Договору.

Таким чином, послуга мала б бути надана не пізніше 01.06.2024.

Проте, відповідач свій обов`язок щодо своєчасного надання послуг виконав з порушенням строків, у зв"язку з чим позивачем нараховано штраф у розмірі 94 999,90 грн, відповідно до п.7.1 Договору.

Як стверджує позивач, що відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 94 999,90 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).

З метою досудового врегулювання спору, 24.09.2024 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №01/01/12/05/03/04-02/01/847, в якій вимагає сплатити штраф у розмірі 94 999,90 грн.

Вказана претензія розглянута відповідачем та надана відповідь №418/01-1/24 від 04.11.2024, зі змісту якої відповідач не вбачає підстав до застосування штрафних санкцій, визначених пунктом 7.1 Договору, оскільки надання послуг не могло бути розпочатим раніше визначених календарним планом строків.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням Договору про надання послуг № 23/3031-Р від 13.12.2023, який за правовою природою є договором надання послуг, які підпадають під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору про надання послуг № 23/3031-Р від 13.12.2023, який за правовою природою є договором надання послуг.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строк дії договору, умови надання послуг/отримання, факт виконання, загальна вартість наданих послуг, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Правова природа цих зобов`язань - що виникають з надання/споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо надання/споживання/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 ЦК України

Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільним кодексом України, статтею 901 якою передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.

Встановлені обставини у даній справі, свідчать 13.12.2023 між Публічним акціонерний товариством "Укрнафта" (як, Замовником) та Державним підприємством "Тернопільський експертно-технічний центр держпраці" (як, Виконавцем) укладено Договір про надання послуг № 23/3031-Р (Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався за завданням Замовника, та у встановлені цим Договором строки надати послуги: "71630000-3 Послуги з технічного огляду та випробувань (Послуги з експертного обстеження промислових трубопроводів НГВУ "Охтирканафтогаз", а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані Виконавцем послуги (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що обсяг, вимоги до послуг визначаються за взаємною згодою Сторін та вказуються у Технічній специфікації (Додаток № 3), що додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 3.1. Договору встановлено, що строки надання послуг, передбачених п.1.1. цього Договору, згідно з умовами Технічної специфікації (Додаток №3).

Технічною специфікацією, що є Додатком № 3 до Договору визначено строки надання послуг, а саме п. 3 не більше 90 робочих днів з моменту заявки, яка відправляється Замовником на електронну пошту Виконавця.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як слідує з матеріалів справи, 27.02.2024 та 28.02.2024 позивач звернувся з відповідними листами (електронною поштою) до відповідача про початок надання послуг, передбачених умовами Договору.

Отже, послуга мала б бути надана не пізніше 01.06.2024, тобто не більше 90 робочих днів з моменту заявки, яка відправляється Замовником на електронну пошту Виконавця.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З метою досудового врегулювання спору, 24.09.2024 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №01/01/12/05/03/04-02/01/847, в якій вимагає сплатити штраф у розмірі 94 999,90 грн.

Вказана претензія розглянута відповідачем та надана відповідь №418/01-1/24 від 04.11.2024, зі змісту якої відповідач не вбачає підстав до застосування штрафних санкцій, визначених пунктом 7.1 Договору, оскільки надання послуг не могло бути розпочатим раніше визначених календарним планом строків.

Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем штрафу матеріали справи не містять.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Чинний Господарський кодексу України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 5 % від вартості Послуг та 10 % за прострочення 30 днів і більше.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив взяті на себе за Договором зобов`язання шляхом не виконання вказаних у пункті 1.2 Договору надання послуг за завданням замовника у строк, встановлений Договором.

Суд, перевіривши розрахунок штрафу, сума якого становить 94 999,90 грн, вважає його правильним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у визначені договором строки не надав послуги, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10 % від вартості послуг за Договором про надання послуг № 23/3031-Р від 23.12.2023 у розмірі 94 999,90 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

Щодо заперечень відповідача, суд зазначає таке.

Пунктом 10.1 Договору сторони домовились, що Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 30 червня 2024 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

Технічною специфікацією, що є Додатком № 3 до Договору сторонами визначено строки надання послуг, в тому числі послуга надається, згідно календарного плану виконання експертного обстеження промислових трубопроводів.

Проте, матеріали справи не містять доказів експертного обстеження промислових трубопроводів.

Пунктом 14.3 Договору передбачено порядок внесення змін у Договір, а саме сторона ініціатор внесення змін до Договору надсилає в порядку, передбаченому актами чинного законодавства України та Договором інші Стороні зміни (проєкт додаткової угоди) до Договору. Сторона, яка одержала зміни до Договору, має право протягом 30 календарних днів у разі згоди оформити такі зміни або направити іншій Стороні протокол розбіжностей разом з підписаною Додатковою угодою.

Однак, матеріали справи не містять Додаткової угоди до спірного правочину щодо продовження строку надання послуг.

За таких обставин, твердження відповідача щодо строку надання послуг згідно Додатку №4 "Календарний план", яким визначено графік надання послуг після 30.06.2024 спростовується викладеним.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Як передбачено частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Суд звертає увагу на те, що позовна заява подана за допомогою підсистеми "Електронний суд".

Зважаючи на це, при зверненні до суду із позовною заявою позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Вказана сума визначена з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору (3028,00 грн за майнову вимогу (стягнення у розмірі 94 999,90 грн) х 0,8).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 2422,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2422,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2422,40 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Державного підприємства "Тернопільський експертно-технічний центр держпраці", вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 22607725 на користь Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", провулок Несторівський, буд. 3-5, м. Київ, код ЄДРПОУ 00135390 - 94 999,90 грн штрафу та 2422,40 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "30" червня 2025 року.

Суддя Я.Я. Боровець