Ухвала суду № 12850962, 21.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2010 р. м. КиївК-15102/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засіданняГорбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 21.09.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой” на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010

у справі № 2а-2735/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой”

доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

провизнання нечинним податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой” звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002282301/3 від 08.11.2007 в частині визнання товариству з обмеженою відповідальністю „Альянс - Жилстрой” суми податкового зобовязання за платежем - податок на додану вартість в сумі 781845 грн. у тому числі 521230 грн. за основним платежем та 260615 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2008 позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення року № 0002282301/3 від 08.11.2007 в частині визнання товариству з обмеженою відповідальністю „Альянс - Жилстрой” суми податкового зобовязання за платежем - податок на додану вартість в сумі 781845 грн. у тому числі 521230 грн. за основним платежем та 260615 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2008 скасовано, прийнято нову Постанову якою в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду апеляційної інстанції товариство з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой” звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2008 залишити без змін.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, в період з 10.05.2007 по 06.06.2007, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2007, та складено акт № 1222/23-02/32470359/140 від 13.06.2007

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994 (зі змінами та доповненнями), п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, (із змінами та доповненнями), пп. 7.2.1, п.п. 7.2.3 п.7.2 пп. 7.4.1 н. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997 р., (із змінами та доповненнями), в.1.3, п.1,9 ст. 1, пп. 3.1.3 п.3.1, п.3.5 ст. З, пп. 4.2.1 п.4.2 ст. 4, пп. 6.3.2 п.6.3 ст. 6, п.7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п.8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п.16.3 ст. 16, пп. ”а” п.17.2 ст. 17, ст. 19, п.22.3 ст. 22 Закону України №889-ІУ від 22.05.2003 „Про податок з доходів фізичних осіб” (із змінами та доповненнями).

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002282301/0 від 20.06.2007 про визначення позивачу за порушення: пп. 7.2.1, пп. 7.2,3 п.7.2, пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, № 168/97-ВР від 03.04.1997 (із змінами та доповненнями), податкового зобовязання за платежем - податок на додану вартість в сумі 788733 грн., у тому числі 525822 грн. за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 262911 грн.

Позивач оскаржив в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення, за результатами розгляду скарги відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення: №0002282301/1 від 17.07.2007 згідно якого донараховано за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 788733 грн., в тому числі 525 822 грн., за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 262911 грн.

Позивачем повторно оскаржене податкове повідомлення рішення до Державної податкової адміністрації в Одеській області, якою за результати розгляду повторної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс - Жилстрой” рішенням № 20216/10/25-0007 від 21.08.2007, залишено без задоволення повторна скарга.

За результатами розгляду повторної скарги Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси, прийнято, податкове повідомлення-рішення № 0002282301/2 23.08.2007 згідно якого донараховано податок на додану вартість в сумі 525822 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 262911 грн., всього 788733 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, приймаючи податкове повідомлення рішення відповідач виходив з того, що в порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 (із змінами та доповненнями), позивачем до податкового складу кредиту листопада 2006 року віднесені податкові накладні: податкова накладна № 26 від 31.10.2006 на загальну суму 773995 грн., в тому числі ПДВ - 128999 грн. виписана дочірнім підприємством „Жилбуд”, підписана від дочірнього підприємства „Жилбуд” ОСОБА_5; податкова накладна № 27 від 31.10.2006 на загальну суму 2353389 грн., в тому числі ПДВ - 392231 грн. виписана дочірнім підприємством „Жилбуд” та підписана від дочірнім підприємством „Жилбуд” ОСОБА_5, що призвело до заниження чистої суми податкових зобовязань з ПДВ за листопад 2006 року на 521230 грн.

Також як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Одеської області від 17.10.2006 у справі № 2/323-06-10489, визнано банкрутом дочірнє підприємство „Жилбуд”, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута Жукова Ю.А.

Постановою господарського суду Одеської області від 17.10.2006 визнано банкрутом дочірне підприємство „Жилбуд”, повноваження ОСОБА_7, як особи відповідальної за фінансово-господарську діяльність підприємства припинені.

Приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що у звязку з винесенням постанови господарського суду Одеської області від 17.10.2006 про визнання банкрутом дочірнього підприємства „Жилбуд”, у нього не могло виникнути та не виникли податкові зобовязання з податку на додану вартість, а податкові накладні № 26 та № 27 від 31.10.2006 були виписані дочірнім підприємством „Жилбуд” в порушення 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, не у момент виникнення податкових зобовязань продавця, оскільки були підписані неналежною особою.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати, зокрема, такий обовязковий реквізит як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.2005 документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Виходячи з наведеного, вимоги щодо наявності обовязкових реквізитів у первинних документах, у тому числі податкових накладних, є дотриманими в разі, якщо відповідні дані (зокрема, підпис) є достатніми для ідентифікації особи, що здійснила господарську операцію. При цьому такою особою є субєкт господарювання, тобто в нашому випадку - платник податку, який видав податкову накладну.

Податкові накладні № 26 та № 27 від 31.10.2006 відповідають вимогам діючого законодавства, що не заперечується сторонами по справі.

Підпис директора є достатнім для ідентифікації особи, що здійснила господарську операцію, тобто платника податку, що видав податкову накладну.

Що стосується відсутності у директора повноважень на підписання податкових накладних в звязку з прийняттям постанови про банкрутство платника податку, суд виходить із такого.

Судом апеляційної інстанції перевірено не особу яка видала податкові накладні, а особистість директора.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у звязку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

З наведеного випливає, що прийняття постанови про банкрутство має наслідком обмеження повноважень керівних органів підприємства щодо управління банкрутом та розпорядження його майном. Вжиття таких заходів спрямовано на досягнення визначеної Законом мети - задоволення вимог кредиторів банкрута.

Разом із тим, видача податкової накладної за операцією, що раніше здійснювалася платником податку, не може вважатися управлінням банкрутом чи розпорядженням його майном. Видача податкової накладної в такому разі є виконанням обовязку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно з яким податкова накладна видається платником податку, що поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу. При цьому строк виконання всіх грошових зобовязань банкрута та зобовязання щодо сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообовязкового державного соціального страхування, податків і зборів (обовязкових платежів) вважається таким, що настав.

Виходячи з вказаної норми, банкрут повинен завершити технологічний цикл по всіх операціях, що розпочаті ним до прийняття постанови про банкрутство, не повязується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобовязання.

Повноваження органів управління банкрута (загальних зборів акціонерів, наглядової ради акціонерного товариства тощо) припиняються виключно щодо управління персоналом банкрута та розпорядження його майном. Тому ці органи продовжують існувати і в ліквідаційній процедурі, але можуть виконувати лише ті зі своїх повноважень, які їм дозволені Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Наведене стосується і операції з виконання будівельних робіт у жовтні 2006 року, за якими виписані спірні податкові накладні. При цьому завершення технологічного циклу не повязане із управлінням банкрутом чи розпорядженням його майном, а тому здійснюється керівником банкрута, а не призначеним господарським судом ліквідатором.

Відтак, керівник платника податку-банкрута був зобовязаний підписати спірні податкові накладні, що мали бути видані позивачу на виконання вимог Закону України „Про податок на додану вартість”.

Крім того, підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено вичерпний перелік реквізитів податкової накладної. Серед цих реквізитів немає підпису керівника платника податку.

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.97 № 165, визначено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Відповідно до абзацу четвертого частини пятої статті 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підприємство самостійно розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Отже, податкова накладна може підписуватися не лише керівником підприємства, а й іншою особою, що уповноважена здійснювати поставку товарів (послуг).

Таким чином, обмеження деяких керівних функцій директора внаслідок прийняття постанови про банкрутство підприємства не позбавляє такого директора права підпису податкових накладних по операціях, які ним здійснювалися та технологічний цикл із яких повинен бути завершений на підставі частини першої статті 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Також слід врахувати встановлення судом першої інстанції факти виконання робіт, за якими видані спірні податкові накладні, та відсутність заперечень податкового органу щодо реальності здійснення відповідної господарської операції.

Крім того, дані про керівника підприємства дочірнього підприємства „Жилбуд” ОСОБА_8 наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що дозволяє посилатися на них позивачу.

Відповідно до статті 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Матеріалами справи не встановлено, що позивач у будь-який спосіб був чи міг бути обізнаний щодо недостовірності даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про керівника дочірнього підприємства „Жилбуд”, з яким у позивача були наявні господарські відносини.

За таких обставин, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.10 підлягає скасуванню, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.08 повинна бути залишена в силі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой” на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010 у справі № 2а-2735/08 слід задовольнити, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010 скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2008 повинна бути залишена в силі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой” задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2010 у справі № 2а-2735/08 скасувати, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.І. Брайко

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О.Рибченко