Рішення № 12834926, 30.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/38930.11.10 За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» ДоПублічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»

третя особа ОСОБА_1

Простягнення 29839, 06 грн. Суддя Дідиченко М. А.

Секретар Приходько Є. П.

Представники сторін:

від позивача:Амеліна О. О. представник за довіреністю від 12.03.2009 року;

від відповідача:Усенко А. М. представник за довіреністю від 15.01.2010 року;

від третьої особи:не зявились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка” до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»про стягнення 29839, 06 грн., що складається з страхового відшкодування у розмірі 29451, 36 грн. та пені за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у розмірі 387, 70 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.06.2010 року в м. Маріуполі, по вул. Кирова, навпроти будинку № 197, сталося ДТП між автомобілем марки Ваз-21061, д/н НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_1 та автомобілем марки Шевролет д/н НОМЕР_2. Останній автомобіль був застрахований Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Уніка” на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів. Приватним акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка” було виплачено страхове відшкодування у розмірі 29961, 36 грн. Згідно полісу ВС/8728423 цивільна відповідальність особи, винної у ДТП гр. ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна»та встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500, 00 грн., франшизу у розмірі 510, 00 грн. Крім того, між гр. ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна»було укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На думку позивача, враховуючи те, що страхувальник отримав страхове відшкодування від позивача, до останнього в порядку, передбаченому ст. 1191 ЦК України перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача. Тому, позивачем була направлена відповідачеві заява на виплату страхового відшкодування в порядку зворотного права вимоги (регресу) . Відповідач виплату не здійснив.

У звязку з цим, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка” звернулося до суду з вимогою про стягнення в порядку регресу з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»страхового відшкодування у розмірі 29451, 36 грн. та пені за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у розмірі 387, 70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2010 року порушено провадження у справі, залучено ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та призначено розгляд на 30.11.2010 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.11.2010 року подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач помилково вважає що між відповідачем та гр. ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому помилково нараховує відповідачеві матеріальну шкоду, яка перевищує ліміт відповідальності відповідача за укладеним із гр. ОСОБА_1 договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

До того ж відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що отримав пакет документів, передбачений ст. 35 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»13.09.2010 року, отже на підставі ч. 1 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач повинен був здійснити страхове відшкодування до 13.10.2010 року. Оплату відповідач здійснив 24.11.2010 року у розмірі 24999, 00 грн. У звязку із зазначеним, на думку позивача нарахована позивачем пеня підлягає перерахуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 11.11.2010 року та заяву про зменшення позовних вимог у звязку із тим, що між гр. ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна»не було укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно сума страхового відшкодування становить 24990, 00 грн. Однак, 24.11.2010 року відповідачем була сплачена сума страхового відшкодування у повному обсязі, тому, на день вирішення справи спір щодо стягнення з відповідача 24990, 00 грн. основної заборгованості відсутній, та позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у розмірі 328, 97 грн.

Представник третьої особи через загальний відділ діловодства подав письмові пояснення.

Розглянувши подані сторонами матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

З довідки ВДАІ з обслуговування адміністративної території м. Маріуполя та Автомобільно-технічної інспекції при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області від 16.06.2010 року та постанови Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області по справі № 3-2958 від 30.06.2010 року вбачається, що 02.06.2010 року близько 09 год. 30 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки Ваз-21061, д/н НОМЕР_1, в м. Маріуполі, по вул. Кирова, навпроти будинку № 197, під час зміни напрямку руху не впевнився в безпечності руху, в результаті чого здійснив наїзд на автомобіль марки Шевролет д/н НОМЕР_2, який стояв, під керуванням гр. ОСОБА_2., що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області по справі № 3-2958 від 30.06.2010 року гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. на користь держави.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Шевролет д/н НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору страхування № 098АК-98 від 23.09.1998 року, укладеного в останній редакції 12.02.2003 року між Закритим акціонерним товариством “Страхова компанія “ Кредо-Класик” та ОСОБА_3

Правонаступником Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія «Кредо-Класик» є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка».

Із матеріалів справи вбачається, що за замовленням Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»23.06.2010 року було проведено автотоварознавче дослідження. Згідно висновку автотоварознавчого дослідження (звіт № 221 про оцінку вартості оновлюючого ремонту колісного транспортного засобу, складений 30.06.2010 року), матеріальна шкода, нанесена власнику автомобіля Шевролет д/н НОМЕР_2, у результаті його ушкодження при ДТП, становить 30710, 36 грн.

Як вбачається із страхового акту № 00045575 від 23.04.2010 року Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка»було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 29961, 36 грн.

29.07.2010 року Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка»було здійснено на користь ОСОБА_3 виплату страхового відшкодування у розмірі 29961, 36 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 019018 від 29.07.2010 року.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відшкодувавши збитки, завдані водієм ОСОБА_1, позивач на підставі положень статті 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 ЦК України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобовязанні, що виникло з делікту, замість потерпілого ОСОБА_3

Тобто, позивач з моменту сплати шкоди за особу відповідальну за її спричинення став кредитором у деліктному зобовязанні отримавши право замість потерпілого вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається із матеріалів справи, транспортний засіб автомобіль марки Ваз-21061, д/н НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки Шевролет д/н НОМЕР_2, належить ОСОБА_1

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Вина особи, яка керувала автомобілем Ваз-21061, д/н НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

Тому, гр. ОСОБА_1 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю Шевролет д/н НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що між гр. ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна»укладено поліс № ВС/8728423 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»взяло на себе обовязок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіль Ваз-21061, д/н НОМЕР_1.

Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500, 00 грн., франшиза 510, 00 грн.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним правилом зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (стаття 511 ЦК України).

Водночас, згідно з частиною 7 статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Згідно з частинами 1, 2 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вказані норми містяться у розділі І «Загальні положення про зобовязання»книги пятої ЦК України і стосуються як договірних, так і недоговірних (деліктних) зобовязань.

Відповідно до статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Ні вище вказані договори страхування, ні закон не містять заборони на зміну кредитора у зобовязанні щодо відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»виникло право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»у порядку регресу на підставі вказаних норм та статей 27 Закону України «Про страхування»та ст. ст. 993, 1194 ЦК України на відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків у розмірі 24990, 00 грн. (25500, 00 грн. (ліміт відповідальності відповідача за шкоду заподіяну майну третіх осіб) - 510, 00 грн. (франшиза)).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2010 року відповідачем була одержана від позивача регресна вимога із доданими до неї документами.

Однак, вихідним листом № 6029 від 02.09.2010 року відповідач повідомив позивача про необхідність додати деякі документи для здійснення відповідачем страхового відшкодування.

Вихідним листом № 1350 від 10.09.2010 року позивач надіслав відповідачеві витребувані ним документи, який був одержаний відповідачем 13.09.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що оплата страхового відшкодування Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна»була здійснена 24.11.2010 року, що підтверджується платіжним дорученням № 466 від 24.11.2010 року, на суму 24990, 00 грн.

Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України якщо відсутній предмет спору, господарський суд припиняє провадження у справі.

Так, станом на день прийняття рішення, предмет спору щодо стягнення страхового відшкодування у порядку регресу відсутній, тому суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача 24990, 00 грн.

У звязку із несвоєчасною сплатою страхового відшкодування, позивачем була нарахована пеня у розмірі 328, 97 грн. за період з 01.10.2010 року до 01.11.2010 року.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 1 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Оскільки, як зазначалося вище, необхідні документи у повному обсязі відповідачем були отримані відповідачем 13.09.2010 року, місячний термін оплати останнім страхового відшкодування настав 13.10.2010 року,

Відповідач до зазначеного строку страхове відшкодування не сплатив, так, прострочення по сплаті ним страхового відшкодування починається з 14.10.2010 року.

Таким чином, пеня підлягає нарахуванню з 14.10.2010 року.

Враховуючи розмір облікової ставки Національного банку України у зазначений період та інших факторів, суд дійшов до висновку про те, що пеня за несвоєчасну сплату страхового відшкодування в період з 14.10.2010 по 01.11.2010 року становить

24990, 00 грн. х 15, 5 % х 19 днів (з 14.10.2010 по 01.11.2010 року) / 365 днів = 201, 63 грн.

Враховуючи зазначене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхового відшкодування обґрунтованою, але такою, що підлягає сплаті частково, а саме у розмірі 201, 63 грн.

Відносно розподілу державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд відзначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито», із заяв майнового характеру що подаються до господарських судів розмір ставки державного мита становить 1 відсоток ціни позову.

Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позову, позивачем з урахуванням первісної ціни позову, яка становить 29839, 06 грн. (29451, 36 грн. основної заборгованості плюс 387, 70 грн. пені), було сплачено державне мито у розмірі 298, 39 грн.

Під час розгляду справи, позивачем у звязку з невірним нарахуванням основної заборгованості та пені, заявою були зменшені позовні вимоги, відповідно до якої позивач зазначив, що основна заборгованість становить 24990, 00 грн., пеня становить 328, 97 грн.

Крім того, позивач вказав, що відповідачем була сплачена основна сума заборгованості у повному обсязі, а саме у розмірі 24990, 00 грн.

Згідно ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи зазначене, державне мито в частині неправильно нарахованої основної заборгованості та пені, позивачеві не відшкодовується.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України, про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.

Як зазначалося вище, сума основної заборгованості була сплачена відповідачем 24.11.2010 року, тобто після подачі позивачем позову.

Отже, на підставі положень ст. 49 ГПК України, державне мито в частині основної заборгованості, у розмірі 1 % основної заборгованості, що становить 249, 90 грн., покладається на відповідача.

Щодо державного мита, яке було сплачене в частині нарахованої пені, то згідно положень ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, державне мито в сумі 2, 02 грн. покладається на відповідача.

Таким чином, на відповідача покладається державне мито у розмірі 251, 92 грн. (2, 02 грн. + 249, 90 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 234, 82 грн.

На підставі викладеного та керуючись п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 11, ст.ст.22, 29, 509, 511, 512, 514, 528, 636, 993, 1187, 1188, 1191, 1192, 1194 ЦК України та ст.ст. 7, 8, 33, 49, ст. ст.ст. 80, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В

1.Припинити провадження у справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 24990 (двадцять тисяч девятсот девяносто) грн. 00 коп.

2.В частині стягнення пені у розмірі 201 (двісті одна) грн. 63 коп. позов до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»задовольнити частково.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»(04176, м. Київ, вул. Електриків, 29 А, ідентифікаційний код: 20842474) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»(01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 37; 01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 14-В; ідентифікаційний код 20033533), пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у розмірі 201 (двісті одна) грн. 63 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 251 (двісті пятдесят один) грн. 92 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 234 (двісті тридцять чотири) грн. 82 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Дідиченко М.А. дата підписання 13.12.2010 року