Постанова № 12816834, 01.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-2908/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.,

при секретарі: Плаксі В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Білоцерківської об?єднаної Державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Корунд»до Білоцерківської об?єднаної Державної податкової інспекції в Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Корунд»звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об?єднаної Державної податкової інспекції в Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач дійшов до помилкового висновку щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Корунд»п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 3.1 ст. З, п. 5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вважає, що віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту здійснено ним законно. Також зазначає, що не повинен відповідати за зобов?язаннями своїх контрагентів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об?єднаної Державної податкової інспекції в Київській області від 13.01.2010 гоку № 16/0000030232/0 та № 17/0000020232/0.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Білоцерківська об?єднана Державна податкова інспекція в Київській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Корунд»зареєстроване 23 лютого 1993 року Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області як юридична особа. Позивач взятий на податковий облік в Білоцерківській ОДПІ 27.06.1997 року за № 894 і має свідоцтво платника податку на додану вартість від 28.06.1997 року № 14130419 виданого Білоцерківською ОДПІ.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції було проведено з 30.11.2009 року по 11.12.2009 року планову виїзну перевірку з питань дотримання TOB «Фірма «Корунд»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року.

За результатами перевірки Білоцерківською ОДПІ було складено акт від 23.12.2009 року № 4264/23-2-032/19412461/258. Перевіркою було встановлено порушення TOB «Фірма «Корунд»вимог п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 1123406,00 грн. та п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 898724,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2010 року № 16/0000030232/0, яким TOB «Фірма «Корунд»донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму 2164220,00 грн. та № 17/0000020232/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1348088,00 грн.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може нести відповідальність за зобов?язаннями своїх контрагентів.

З таким висновком колегія суддів не погоджується та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено правила визначення дати виникнення податкових зобовязань, зокрема, п.п. 7.3.1 визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів ( утому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Відповідно до приписів вищевказаних законів при вирішенні спору щодо права платника податку на додану вартість на бюджетне відшкодування сплачених сум податку встановленню підлягає розмір суми податкових зобов'язань платника у певному звітному податковому періоді, суми податкового кредиту в цьому ж звітному податковому періоді, наявності чи відсутності у платника податкового боргу з цього податку за попередні податкові періоди та суми податку, фактично сплаченій платником постачальникам товарів (послуг) у ціні придбання товарів (послуг) у попередньому податковому періоді.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, а саме: або списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дати виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції встановлено, що податковим повідомленням-рішенням Білоцерківської об'єднаної державної інспекції від 13.01.2010 року №17/0000020232/0, TOB «Корунд»було донараховано по податку на додану вартість за основним платежем 898725,00 грн. та за штрафними санкціями 449363,00 грн., з підстав порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції було встановлено, що податковий кредит документально зафіксований на підприємстві, яке має всі права згідно Закону України «Про податок на додану вартість»фіксувати операції в податковій звітності та сплачувати вирахуваний таким чином за той чи інший відповідний податковий період податок на додану вартість.

Також встановлено, що анулювання свідоцтв контрагентів позивача, як платників ПДВ, відбулося після закінчення спірних господарських операцій.

Проте з даного приводу колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4, підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що за змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 КАС суд зобовязаний визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Судом першої інстанції було встановлено наявність у платника податку позивача в справі виданої йому продавцем товару податкової накладної і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість. Також суд першої інстанції зазначив про те, що вказані документи є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету, а анулювання свідоцтв платників ПДВ контрагентів позивача відбулося після закінчення спірних господарських операцій.

На думку колегії суддів, докази, на які посилається суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки згідно норм чинного законодавства предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про визнання якого недійсним заявлено позов, виходив із того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкової інспекції докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо податкова інспекція таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 КАС, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини оскільки наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але невичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Зокрема, фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, є підставою для відмови у наданні відповідного права, в тому числі і права на бюджетне відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

З урахуванням вказаних доказів колегія суддів приходить до висновку про те, що податкова вигода повинна бути визнана необґрунтованою, оскільки для цілей оподаткування операції враховано недійсний правочин. Зазначені докази податкового органу на думку колегії суддів свідчать про безпідставність вимоги щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, оскільки з їх оцінки відповідно до правил ст. 86 КАС України вбачається, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, а тому у визнанні обґрунтованості одержання такої вигоди має бути відмовлено.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було оцінені відповідно до вимог статті 86 КАС України докази, надані податковим органом на підтвердження безпідставного виникнення у платника податків податкової вигоди, зокрема, про факту виключення їх з ЄДРПОУ TOB "Корунд»та TOB «СМУ-17», TOB «Сіріус-А», TOB «Ремтехсервіс-В», TOB «Промлісінтертрейд», TOB «Аджест Груп», TOB «Юпітер-2008», за результатами господарських правовідносин між якими з позивачем було прийнято оспорювані рішення відповідача.

Зазначене на думку колегії суддів свідчить про порушення судом першої інстанції вимог статті 159 КАС, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому колегія суддів зауважує, що відсутність судового рішення про недійсність правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище товариствами не свідчить про створення ними певних правових наслідків, оскільки докази, надані відповідачем, спростовують реальність господарських операції, на підставі яких формувалися дані податкового обліку сторін цих договорів.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що головною метою позивача в справі є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об?єднаної Державної податкової інспекції в Київській області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року скасувати.

Постановити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Корунд»до Білоцерківської об?єднаної Державної податкової інспекції в Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Е.Ю. Шведа

О.В. Попович