Рішення № 12785127, 30.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2010 р. Справа № 45/299-10

вх. № 9589/5-45

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 12.11.2010 року;

1-го відповідача - Ніколенко М.О. (особисто), після перерви не зявився;

2-го відповідача - не зявився;

3-го відповідача - Капустник В.В., доручення від 12.11.2010 року;

третя особа (ФО П ОСОБА_12) - ОСОБА_5, доручення від 26.08.2010 року;

третя особа (ТБ "Правопорядок") - не зявилась;

третя особа (ПН ХМНО Гуревічов О.М.) - не зявилась;

третя особа (ПН ХМНО Остапенко Є.М.) - не зявилась

розглянувши справу за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", м. Київ

до 1) Арбітражний керуючий ФО П ОСОБА_13 Ніколенко Михайло Олександрович, м. Харків

2) ФО П ОСОБА_8, м. Харків

3) ТОВ "Мір 5", м. Харків

3-я особа 1) ФО П ОСОБА_4, м. Харків

2) Товарна біржа "Правопорядок", м. Харків

3) приватний нотаріус ХМНО Гуревічов О.М., м. Харків

4) приватний нотаріус ХМНО Остапенко Є.М. м. Харків

про визнання недійсними договорів, визнання права власності та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", м. Київ (надалі - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до ліквідатора банкрута, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, арбітражного керуючого Ніколенко Михайло Олександровича, м. Харків (надалі - перший відповідач), фізичної особи-підприємця ОСОБА_8, м. Харків (надалі - другий відповідач), треті особи ФО П ОСОБА_4, м. Харків, Товарна біржа "Правопорядок", м. Харків про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 вересня 2010 року, реєстровий № 1422, укладеного між відповідачами, та посвідченого нотаріусом ХМНО Гуревічовим О.М.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 листопада 2010 року порушено провадження у справі № 45/299-10 за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", м. Київ до 1) Арбітражний керуючий ФО П ОСОБА_4 Ніколенко Михайло Олександрович, м. Харків, 2) ОСОБА_9 ОСОБА_10, м. Харків, 3-і особи 1) ФО П ОСОБА_4, м. Харків, 2) Товарна біржа "Правопорядок", м. Харків про визнання недійсним договору та залучено у якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича (яким посвідчено оспорюваній договір від 18 вересня 2010 року, реєстровий номер 1422). Розгляд справи призначено на 15 листопада 2010 року.

Також ухвалою від 01 листопада 2010 року по даній справі було задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на нежитлову будівлю літ. "В-2" загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Миру, б. 5.

Під час розгляду справи ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уточнив позовні вимоги та просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлової будівлі літери «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2) від 18 вересня 2010 року, укладений між ліквідатором банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражним керуючим Ніколенко Михайлом Олександровичем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1422; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 від 27 жовтня 2010 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір 5», що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1848; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 від 27 жовтня 2010 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір 5», що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1849; визнати за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» право власності на нежитлову будівлю літери «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2;витребувати з чужого незаконного володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір 5» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» нежитлову будівлю літери «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Вказані уточнення були прийняті ухвалою суду від 15 листопада 2010 року, вказаною ухвалою також було задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі у якості відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір 5». Також ухвалою від 15 листопада 2010 року судом було відмовлено ТОВ «Мір 5» у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову та задоволено усне клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 30 листопада 2010 року судом було розглянуто клопотання третьої особи (ФО П ОСОБА_13.) про колегіальний розгляд справи (клопотання від 29.11.2010 р. вх. № 326) в задоволенні якого судом було відмовлено третій особі; з метою розгляду вказаного клопотання в засіданні суду 29 листопада 2010 року оголошувалась перерва до 30 листопада 2010 року з узгодженням з учасниками судового процесу, які були присутні в засіданні суду 29 листопада 2010 р. дати та часу наступного судового засідання. В засідання суду 30 листопада 2010 року перший відповідач, належним чином повідомлений про час та дату засідання суду, не зявився, до матеріалів справи надав клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на необхідність в проведення зборів комітету кредиторів в іншій справі. Вислухавши заперечення позивача щодо задоволення клопотання першого відповідача, думку третього відповідача та третьої особи 1, які підтримували клопотання першого відповідача, з огляду на обізнаність першого відповідача щодо розгляду даної справи (місце, дата та час) та ненадання належних доказів першим відповідачем в обґрунтування вказаного клопотання, суд визнав його не підлягаючим задоволенню.

Під час розгляду справи позивач позовні вимоги з врахуванням уточнень підтримує, в тому числі вказує на те, що договори укладено в порушення, оскільки відповідно до Закону України «Про іпотеку» позивач є власником майна - нежитлової будівлі літера «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в силу приписів вказаного Закону та п. 11.3.1 іпотечного договору № М-282/1/КЛ-07-3 від 26 жовтня 2007 року.

Відповідач 1 (арбітражний керуючий Ніколенко М.О.) проти задоволення позову заперечує з підстав вказаних у запереченнях на позов (вх. № 25895 від 29.11.2010 р.), зокрема перший відповідач посилається на те, що на виконання ліквідаційної процедури ним було здійснено продаж спірного майна.

Відповідач 2 (ФО П ОСОБА_14.) в засідання суду не зявлявся, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення з датою отримання (а. с. 51).

Відповідач 3 (ТОВ «Мір 5») вказує на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову (заперечення на позов вх. № 30390 від 29.11.2010 р.).

Третя особа 1 (ФО П ОСОБА_15) проти задоволення позову заперечує, письмові заперечення до справи не надала, третя особа посилається на те, що спірне майно було відчужено першим відповідачем в рамках ліквідаційної процедури у справі № Б-50/23-09 без порушень, вказує на безпідставність позовних вимог позивача в цьому провадженні та просить суд у задоволенні позову відмовити. Також третя особа 1 вказує на справу № 22-ц-2519/10 (рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова та ухвалу апеляційного суду Харківської області) та при цьому посилається на ст. 35 ГПК України.

Третя особа 2 (ТБ «Правопорядок»), третя особа 3 та третя особа 4 (нотаріуси Гуревічов О.М. та Остапенко Є.М.) в засіданні суду не зявлялись.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив наступне.

26 жовтня 2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого згідно п. 1.3 Статуту є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - позивач, банк), та ОСОБА_4 (далі - третя особа-1, позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № М-282/КЛ-07, відповідно до п. 2.1 якого, банк відкриває позичальнику на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності невідновлювальну кредитну лінію з кредитним лімітом в розмірі 11150000,00 грн. зі сплатою процентів за користування Кредитними ресурсами у розмірі процентної ставки 16 % річних.

Пунктом 2.3 договору встановлено цільове призначення кредитних ресурсів, які видаються двома траншами: перший у розмірі 9130550,00 грн. - на погашення заборгованості перед КБ «Приватбанк» згідно кредитних договорів № 5-840/2007 від 01.06.2007 р. та №1-17/Е07 від 01.06.2007 р., а другий у розмірі 2019450,00 грн. на споживчі потреби.

Пунктом 3.2 договору позичальник зобовязувався повернути отримані кредитні ресурси до 26 жовтня 2019 р.

Відповідно до п. 3.3 договору позичальник зобовязувався здійснювати щомісячні платежі по погашенню позичкової заборгованості до 26 числа кожного місяця, відповідно до графіку зниження розміру заборгованості, який є додатком №1 до договору.

Пунктом 3.5 договору сторони встановили, що банк має право зупинити видачу кредитних ресурсів, відмовити позичальнику у продовжені дії цього договору, а також вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів та комісій, винагороди по них, неустойки відповідно до умов договору зокрема у випадку несвоєчасного або не повному обсязі здійсненого зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом, процентами та комісійною винагородою, відповідно до п. п. 3.2, 3.3, 4.3, 4.4, 4.7 договору. У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобовязаний повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценті протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги банку.

За змістом ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Третьою особою-1 зобовязання за кредитним договором договір про відкриття кредитної лінії № М-282/КЛ-07 виконувались неналежним чином, у звязку з чим у останньої виникла перед позивачем заборгованість.

Стаття 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що на забезпечення повернення кредитних коштів виданих за договором про відкриття кредитної лінії № М-282/КЛ-07 від 26.10.2007 р., між ОСОБА_4 (іпотекодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (іпотекодержатель) 26 жовтня 2007 р. укладено іпотечний договір № М-282/1/КЛ-07-3, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Анохіною В.М.

У пункті 1 іпотечного договору сторони встановили, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нежитлову будівлю літ. «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м. згідно технічного паспорту на громадський будинок, виготовленого станом на 10.04.2007 р. інв. справа № 81921, реєстровий № 4225, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Мира, будинок № 5., яка є предметом іпотеки.

Пунктом 8.4.8 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання боржником будь-яких умов основного зобовязання, в тому числі у разі несвоєчасної чи неповної сплати платежів, несвоєчасного повернення суми основного зобовязання, в тому числі кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо іпотекодержатель, відповідно до основного зобовязання (кредитного договору), заявить боржнику вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у основному зобовязані (Кредитному договорі), а боржник не виконає зазначене зобовязання.

Пунктом 10 іпотечного договору сторонами встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

У пункті 11.3.1 іпотечного договору міститься іпотечне застереження, відповідно до якого задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Господарського суду Харківської області від 12 травня 2009 у справі № Б-50/23-09 фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (далі - третя особа - 1, боржник) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16 червня 2010 р. задоволено заяву арбітражного керуючого Кузнєцової О.А., припинено обовязки ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражного керуючого Кузнєцової О.А., призначено ліквідатором СПДФО ОСОБА_4 арбітражного керуючого Ніколенка М.О.

За змістом ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Таким чином, до позивача перейшло право власності на предмет іпотеки в силу положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», договору іпотеки у звязку із порушенням позичальником умов кредитного договору.

Також судом встановлено, що 18 вересня 2010 р. ліквідатор банкрута - фізичної особи підприємця ОСОБА_4, арбітражний керуючий Ніколенко Михайло Олександрович, як продавець (далі - відповідач 1) та фізична особа-підприємець ОСОБА_8 (далі - відповідач-2), як покупець, уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений нотаріусом Харківського нотаріального округу Гуревічовим О.М., зареєстровано в реєстрі за № 1422, предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є передача продавцем у власність покупця обєкта аукціону нежитлова будівля літ. «В-2», загальною площею 1725,7 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Миру, б. 5 (обєкт аукціону), яку покупець зобовязався прийняти, сплатити ціну його продажу та виконати визначені в договорі умови.

Згідно пункту 1.3 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 вересня 2010 р. встановлено, що згідно з висновком про вартість обєкта аукціону, проведеним Товарною біржею «Правопорядок» 18.09.2010 р., вартість продажу обєкта аукціону становить 657250,00 грн. Пунктом 1.4 договору встановлено, що згідно з протоколом № 2 проведення аукціону від 18.09.2010 р. остаточна ціна обєкта аукціону становить 657250,00 грн., переможцем аукціону став покупець, який має внести ціну продажу обєкту аукціону в сумі 657250,00 грн.

В подальшому, 27 жовтня 2010 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_8, як продавець (відповідач-2) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір 5» (далі - відповідач-3), як покупець, уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., зареєстрований в реєстрі за № 1848, предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є передача продавцем у власність покупця нежитлових приміщень 1-го поверху № І, 1, 2, 6, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 15, 19, 20, 21 в літ. «В-2», загальною площею 1223,8 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Миру, б. 5, які покупець зобовязався прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору.

Також, 27 жовтня 2010 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_8, як продавець (відповідач-2) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір 5», як покупець, (відповідач-3) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., зареєстрований в реєстрі за № 1849, предметом якого відповідно до п.1.1 договору є передача продавцем у власність покупця нежитлових приміщень 2-го поверху № 28, 29 в літ. «В-2», загальною площею 501,9 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Миру, б. 5, які покупець зобовязався прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено непорушність права власності та зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд відзначає, що заявлені позивачем вимоги на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України є не підставою виникнення права власності позивача на предмет іпотеки, а є захистом вже існуючого права, яке виникло на підставі застереження в договорі іпотеки, яке визначено законодавцем як самостійна підстава виникнення права власності.

Згідно ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 317 Цивільного кодексу України встановлює зміст права власності відповідно до якого власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Для здійснення цього права, згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В порушення зазначених норм Цивільного кодексу України відчуження майна за оскаржуваними у справі договорами відбувалась особами, що не були його власниками.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст. 215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність законодавчо встановлених підстав для визнання недійсними: договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 вересня 2010 р., укладеного між ліквідатором банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражним керуючим Ніколенко Михайлом Олександровичем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 та договорів від 27 жовтня 2010 р. купівлі-продажу нерухомого майна, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір 5».

Згідно статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлені умови, за яких власник має право витребувати свою річ з чужого незаконного володіння. Так, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Судом встановлено, що нерухоме майно - нежитлова будівля літери «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 вибуло з володіння позивача поза його волею внаслідок незаконного продажу ліквідатором банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ОСОБА_14 ОСОБА_15 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 18 вересня 2010 р. та подальшого незаконного відчуження спірного майна на користь ТОВ «Мір 5» за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 27 жовтня 2010 р.

Таким чином, набувачі цього майна - ОСОБА_9 ОСОБА_10 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мір 5» не набули права власності на зазначене майно, а тому Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» має право витребувати його від набувача - ТОВ «Мір 5», що без відповідної правової підстави володіє ним. Позовні вимоги щодо витребування майна від набувача - ФО П ОСОБА_8 не задовольняються судом, оскільки майно передано останнім 27 жовтня 2010 р. за договорами ТОВ «Мір 5».

Суд не приймає посилання учасників судового процесу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2010 р. та Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 червня 2010 р. (справа №22-ц-2519/10) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, КП «Харківське бюро технічної інвентаризації», треті особи ПФ «Орнатус», ОСОБА_16, Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, державна податкова інспекція в Київському районі м. Харкова, ліквідатор Капустін Володимир Володимирович, Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, ПАТ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, як на рішення з цивільної справи, у яких встановлені факти, що мають преюдиціальне значення для даної справи.

Так, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено підстави звільнення від доказування, зокрема факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Враховуючи, що позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з цивільної справи № 22-ц-2519/10 по суті не вирішено, а залишено без розгляду та зважаючи на різний субєктний склад сторін, суд приходить до висновку, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2010 р., яке скасоване ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 червня 2010 р., та якою позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без розгляду не є рішенням суду з цивільної справи, що набрало законної сили та є обов'язковим для господарського у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно того, що наразі Господарським судом Харківської області розглядається справа № Б-50/23-09 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є майнова вимога Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, віндикаційна вимога щодо цього майна, немайнові вимоги про визнання договорів недійсними.

За визначенням, наданим статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Наведене кореспондується із змістом п. 8 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої виконавче провадження підлягає обовязковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження» згідно якої у разі порушення судом провадження у справі про банкрутство державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

Майно - нежитлова будівля літ «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 на праві власності, а отже на нього не розповсюджуються заходи, що провадяться в рамках справи про банкрутство, як наслідок, воно не підпадає під дію мораторію, та не може бути включено до ліквідаційної маси боржника.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Закон про банкрутство (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») було прийнято набагато раніше, ніж набули чинності Закон України «Про іпотеку» та новий ЦК України, а подальші зміни та доповнення до Закону про банкрутство вносилися без узгодження із цими законодавчими актами; практика застосування положень Закону про банкрутство переважно була сформована до прийняття Закону про іпотеку. Статтею 2 Закону про іпотеку встановлено, що законодавство про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України. Отже, відповідно до цієї норми відносини іпотеки врегульовуються не тільки Законом про іпотеку, а також іншими законами. Тому застосування до іпотечних правовідносин Закону про банкрутство не виключається. Разом з цим слід звернути увагу, що положення Закону про іпотеку мають пріоритет над нормами інших актів цивільного законодавства, які регулюють правовідносини іпотеки; зокрема, це прямо закріплено в п. 2 розд. VI (Прикінцеві положення) Закону про іпотеку, де зазначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Водночас на пріоритеті саме норм Закону про іпотеку щодо врегулювання задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок вартості предмета іпотеки наголошується також в абз. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону, де наводиться визначення поняття іпотеки як виду забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленому саме цим Законом. Отже, на підставі наведеного можна зробити висновок, що положення Закону про іпотеку мають перевагу над положеннями інших законодавчих актів. Інші законодавчі акти можуть застосовуватися до відносин, що виникають у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, за умови, якщо вони не суперечать Закону про іпотеку, а лише, встановлюючи певні особливості, доповнюють передбачений ним порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Розглядаючи в цьому контексті особливості застосування та співвідношення норм закону про іпотеку та Закону про банкрутство при здійсненні звернення стягнення предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок його вартості, можна стверджувати, що порушення справи про банкрутство боржника (іпотекодавця) не є перешкодою для здійснення іпотекодержателем звернення стягнення на предмет іпотеки. Цей висновок підтверджується також і тим, що відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону про іпотеку у разі порушення провадження у справі про банкрутство іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання. Закон про банкрутство разом із Законами про іпотеку та виконавче провадження не містять прямих обмежень щодо здійснення іпотекодержателем звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, наслідки розгляду у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 № Б-50/23-09 не впливають на обставини, що встановлюються судом у даній справі, а вимоги, що є предметом розгляду у даній справі не є грошовими.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 4-6, 12, 22, 33, 35, 43, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити відповідачу-1 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлової будівлі літери «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2) від 18 вересня 2010 року, укладений між ліквідатором банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражним керуючим Ніколенко Михайлом Олександровичем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1422.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 від 27 жовтня 2010 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір 5», що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1848.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 від 27 жовтня 2010 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Мір 5», що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1849.

Визнати за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, б. 60, код ЗКПО 09807856) право власності на нежитлову будівлю літера «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Мір 5» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» нежитлову будівлю літери «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

В позовних вимогах щодо витребування з чужого незаконного володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 нежитлової будівлі літера «В-2» загальною площею 1725,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 відмовити.

Стягнути з ліквідатора банкрута Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражного керуючого Ніколенка Михайла Олександровича (ліцензія серії АВ № 456381 від 26.02.2009 р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 61002, АДРЕСА_1) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», 04050, м. Київ, вул. Артема, 60 (код ЗКПО 09807856) 8613,33 грн. державного мита та 78,66 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ОСОБА_9 ОСОБА_10, АДРЕСА_3 (код НОМЕР_2) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», 04050, м. Київ, вул. Артема, 60 (код ЗКПО 09807856) 8613,33 грн. державного мита та 78,66 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ТОВ «Мір 5», 61007, м. Харків, вул. Миру, 5 (код ЗКПО 37365886) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», 04050, м. Київ, вул. Артема, 60 (код ЗКПО 09807856) 8613,33 грн. державного мита та 78,66 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст судового рішення по справі № 45/299-10 підписано 06 грудня 2010 року.