Рішення № 127794976, 02.06.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12627/24

пр. № 2/759/497/25

02 червня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Шило М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольги Олегівни про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за зазконом, визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя ,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаіального округу, в якій з врахування уточненої заяви просить суд: - визнати спільною сумісною власністю подружжя частини квартири, що знахдиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на частку у спільному майні подружжя.

Позов мотивований тим, що 27.08.2011 року між позивачем та ОСОБА_5 було уклдаено шлюб. 16.04.2020 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 21.12.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_5 на ім`я позивача. Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з частки квартири, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Вищевказана частка квартири належала ОСОБА_6 , сину спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його батько ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. 21.12.2023 року позивачем зареєстровано право власності на частку у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У той же час, 21.12.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної діх щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Згідно змісту постанови підставою для відмови виступає наступне: особою, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не надано оригіналу документа, що посвідчує право власності спадкодавця на майно, а саме на: частку у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , або даних якими можливо скористатися для отримання вищевказаної нотаріальної дії. 05.09.1996 року ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 продали свою квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу. У той же день, 05.09.1996 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 купили у рівних долях квартиру АДРЕСА_3 . Вказана квартира була придбана у шлюбі ОСОБА_5 з ОСОБА_7 11.04.2002 року шлюб між ними розірвано. Отже, з огляду на поширення режиму спільної сумісної власності на майно, набуте у період шлюбу - ОСОБА_5 після розірвання шлюбу має законне право на частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У той же час, з огляду на відсутність у спадкроємця - позивача, необхідних документів для отримання свідоцтва про право на спадщину на частку у квартирі, яка за життя належала її чоловіку, остання змушена звернутись до суду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.06.2024 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.02.2025 року відмовлено у поновленні строку на подання зустрічного позову та у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.02.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 заперечувала проти задоволення позову, з підстав зазначених у відзиві, зокрема посилалась на те, що відповідач з сином придбали спірну квартиру, за кошти від продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , а грошима отриманими за свою частку від продажу вказаної квартири, померлий ОСОБА_5 розпорядився на свій розсуд.

Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлвся належним чином.

В судове засідання приватний нотаріус КМНО Дуленко О.О. не з`явилась.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволенння за наступних підстав.

27.08.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 зареєстрована шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Київській області.

За життя ОСОБА_5 на випадок своє смерті склав заповіт, який посвідчений виконуючим обов`язки старости Сновської міської ради (с. Хотуничі) ОСОБА_11 , та зареєстровано в реєстрі за №23-7 від 16.04.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_5 все своє майно заповів ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17.06.2023 року.

З дослідженої спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , розпочатої 26.07.2023 року, встановлено що 26.07.2023 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. звернулась дружина померлого ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.12.2023 року, спадцоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_1 , яка отрмала спадщину відповідно до вказаного свідоцтва на частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із вищевказаного свдідоцтва, частка квартири належала ОСОБА_6 , сину спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його батько ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив свої спадкових прав на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 05.09.1996 року Українською біржею «Десятинна», за реєстраційний №6375-3094, зареєстрованого 03.10.19996 року Київським міським бюро технічної інвентаризації, за реєстровим №171.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 21.12.2023 року №359523742, позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 563, виданого 21.12.2023 року привтаним нотаріусом КМНО Дуленко О.О.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. від 21.12.2023 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме - видачі свдіоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з тим, що у спадкоємця ОСОБА_1 немає документу, що посвідчує право власності померлого на частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також відстутня інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

26.09.1987 року відповідач ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві. Про що складено актовий запис №881, що вбачається із повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу.

05.09.1996 року ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_7 , та їх син ОСОБА_6 відчужили квартиру, щло знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний номер №6369-А/3104.

05.09.1996 року відповідач ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (син) придбали у рівних долях квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджуєтьсґя договором купівлі-продажу від 05.09.1996 року, реєстраційний номер №6375-3094.

На підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.02.2002 року шлюб між відповідачем ОСОБА_7 , та померлим ОСОБА_5 розірвано, що також підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 31.05.2011 року.

Даний позов виник із сімейних правовідносин та спадкування.

За змістом статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Спірними у справі є правовідносини, які виникли до набрання чинності ЦК України та СК України, тобто до 01 січня 2004 року, тому вони регулюються положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю (далі КпШС) та ЦК УРСР в редакції 1963 року, положення яких діяли до 01.01.2004 року.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки квартира АДРЕСА_3 набута до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому при вирішенні справи застосовуванню підлягають положення КпШС України, чинного на момент набуття майна.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Положеннями статті 22 КпШС України (чинного на час набуття прав на спірний будинок) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до статті 16 Закону України від 07 лютого 1991 року «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України.

Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, були установлені статтею 57 Кодексу про шлюб та сім`ю України. До такого майна законодавець відніс майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що майно подружжя, набуте у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не спростовано відповідними доказами.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.

Матеріалами справи підтверджено , що до 11.04.2002 відповідач ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , а спірна кваритра, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 05.09.1996 року.

Відповідач ОСОБА_2 стверджує, що спірна квартира придбана нею та її сином за кошти з продажу квартири, що знаходиться за даресою: АДРЕСА_4 , а гроші за частку померлого ОСОБА_5 від продажу вказаної кварти витрачені останнім на свій розсуд.

Проте відповідачем не надано жодного доказу придбання спірної квартири за її особисті та особисті кошти сина, а посилання на те, що квартира є її та її сина особистою власністю суперечить положенням ст. 22 КпШС УРСР.

Таким чином суд приходить до висновку, що доводи сторони відповідача про те, що спірна квартира була придбана на її особисті кошти та на той час її чоловік ОСОБА_5 участі у її придбанні не приймав, належним чином не підтверджені, отже презумпція права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_5 на частку квартири по АДРЕСА_1 залишається непохитною.

Оскільки частку спірної квартири ОСОБА_12 та ОСОБА_5 набули за час перебування в шлюбі, то з урахуванням положень статті 22 КпШС УРСР (що діяла на час виникнення спірних правовідносин), за якою майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, суд дійшов висновку про те, що частка спірної квартири є спільною сумісною власністю вказаного подружжя.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що 1/2 частка квартири АДРЕСА_3 є об`єктом спільного майном подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_5 .

Отже після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина у вигляді частини квартира АДРЕСА_3 .

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса звернулась, його дружина ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Враховуючи наведені положення закону, заповіт складений за життя померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , суд приходить до висновку, що відповідно позивач спадкує спірне нерухоме майно, як раніше було встановлено судом, що складається із 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 .

За таких фактичних обставин, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольги Олегівни про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за зазконом, визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольги Олегівни про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за зазконом, визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 право власності на частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на частку у спільному майні подружжя.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Журибеда