Рішення № 127742695, 10.04.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2025Справа № 910/15649/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Литовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/15649/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління та житлової експлуатації "НОВОСЕРВІС"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАССАДОР-1",

2) ОСОБА_1 ,

3) ОСОБА_2

про стягнення 57 336,64 грн,

за участю представників:

від позивача Бабур О.П.

від відповідача-1 Нещерет Д.Б.

від відповідачів-2, 3 не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління та житлової експлуатації "НОВОСЕРВІС" (далі позивач, Товариство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАССАДОР-1" (далі - відповідач-1, ТОВ "АМБАССАДОР-1") про стягнення 57 336,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 не виконано зобов`язання за умовами договору від 01.09.2020 № 207-215/4 (далі - Договір) в частині оплати наданих послуг у встановлений Договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання доказів, на які сторона посилається у позові.

27.12.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій останнім вказується, що підстави, з яких відповідач-1 є користувачем приміщенням № 215 за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 5 , а також на яких умовах та домовленостях між власником означеного приміщення та відповідачем-1 узгоджено користування цим приміщенням, не стосуються предмета спору в цій справі, а отже, не є доказом позовних вимог позивача у цій справі.

При цьому жодних доказів перебування такого приміщення в оренді відповідача-1, як зазначає позивач у позовній заяві (2 стор., 3 абз.), у період з 01.09.2023 до 31.07.2024, за який позивачем заявлено вимоги, останнім суду не надано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 13.02.2025.

03.02.2025 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

11.02.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

13.02.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання, в якому ТОВ «АМБАССАДОР-1» просило суд продовжити процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив та у зв`язку з необхідністю підготовки та надання суду аргументованих заперечень - відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 13.02.2025 суд оголосив перерву до 03.03.2025, про що відповідача-1 повідомлено відповідною ухвалою.

14.02.2025 від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача, в якому Товариство просило залучити до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ).

03.03.2025 відповідач-1 надав суду заперечення (на відповідь на відзив).

У судовому засіданні 03.03.2025 оголошено перерву до 13.03.2025.

10.03.2025 від позивача надійшло до суду клопотання про залучення співвідповідача з усуненням недоліків.

11.03.2025 від відповідача-1 до суду надійшли клопотання про долучення доказів і заява про участь у справі в режимі відеоконферененції.

Ухвалою суду від 13.03.2025 клопотання представника ТОВ "АМБАССАДОР-1" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвалою суду від 13.03.2025 суд відклав засідання на 31.03.2025 та залучив до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) та ОСОБА_2 (далі - відповідач-3).

19.03.2025 від позивача надійшли до суду відповідь на відзив (уточнена) та позовна заява (уточнена).

24.03.2025 від відповідача-1 до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 31.03.2025 оголошено перерву до 10.03.2025.

07.04.2025 від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій Товариство просило стягнути солідарно з відповідачів 17 155,24 грн інфляційної складової боргу та 4 182,62 грн 3% річних.

07.04.2025 від позивача до суду надійшла заява про участь у справі в режимі відеоконферененції.

Ухвалою суду від 10.04.2025 клопотання представника Товариства про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

У судове засідання 10.04.2025 представники відповідачів-2, 3 не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 10.04.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 Товариством (виконавець) та ТОВ «АМБАССАДОР-1» (споживач) було укладено Договір про надання послуг по нежитловому приміщенню № 215, загальною площею 546,10 метрів квадратних, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 5, відповідно до якого виконавець надає споживачу, а останній оплачує житлово-комунальні послуги (послуги з обслуговування будинку, прибудинкової території та додаткових послуг, послуг з постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання електричної енергії).

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, укладений позивачем і відповідачем-1 Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

01.10.2019 за Актом приймання-передачі вбудованих нежитлових приміщень житлового будинку № 2 за ГП житлового комплексу з об`єктами соціально-громадського призначення та паркінгом по вул. Саперне поле, 5 в Печерському районі м. Києва зазначені об`єкти нежитлової нерухомості позивачем прийнято на облік для подальшого утримання, експлуатації та обслуговування.

Судом встановлено, що нежитлове приміщення № 215 перебувало у користування ТОВ «АМБАССАДОР-1» на підставі договору оренди.

Пунктом 3.1 Договору узгоджено на момент підписання Договору помісячну вартість послуг з обслуговування в розмірі 12,79 грн/1 кв. м. загальної площі приміщення та вартість додаткових послуг в розмірі 17,51 грн/1 кв. м. загальної площі приміщення.

Згідно з пунктом 3.2 Договору у випадку зміни розміру витрат виконавця з надання послуг, зокрема, у випадку зміни вартості послуг/робіт, що надаються виконавцю третіми особами (субвиконавцями/субпідрядниками), зростання індексу споживчих цін (індексу інфляції), зміни розміру податків та обов`язкових платежів, зміни мінімального розміру заробітної плати, а також у випадку зміни обсягів робіт/послуг, необхідних для належного утримання спільного майна будинку та прибудинкової (прилеглої) території тощо, вартість та/або перелік послуг можуть бути обґрунтовано змінені (збільшені або зменшені) за рішенням керівника виконавця.

Наказом від 15.07.2022 № 20 «Про встановлення вартості послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території, додаткових послуг для нежитлового приміщення № 215 у житловому будинку за адресою Саперне поле № 5» з 01.08.2022 встановлено: 20,40 грн/1 кв. м. (з ПДВ) - вартість послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території, 17,51 грн/1 кв.м. (з ПДВ) - вартість додаткових послуг

Наказом від 22.09.2023 № 34 для нежитлового приміщення № 215 з 01.11.2023 скориговано вартість послуг з обслуговування до розміру 21,73 грн/1 кв. м. (з ПДВ).

Наказом від 31.05.2024 № 24 «Про зміну вартості послуг з обслуговування будинків та прибудинкових територій для нежитлових приміщень ЖК «Бульвар Фонтанів» з 01.06.2024 для нежитлового приміщення № 215 скориговано вартість послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території в розмірі 24,54 грн/1м. кв. (з ПДВ).

Згідно з пунктом 3.5 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, на підставі рахунку, виставленого виконавцем

Відповідно до пункту 4.2.1 Договору споживач зобов`язується оплачувати послуги в установлені цими договорами строки та порядку.

Згідно з пунктом 5.1.7 Договору виконавець має право отримувати від споживача у повному обсязі платежі за послуги в установлені Договором строки та порядку.

Відповідно до пункту 5.1.8 Договору виконавець має право стягувати зі споживача в судовому порядку заборгованості з оплати послуг, штрафні санкції, відсотки та збитки.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач вказує, що за період з 01.09.2023 до 31.07.2024 у відповідача-1 виникла заборгованість за надані послуги за Договором у розмірі 35 998,60 грн.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, а саме в частині стягнення основної заборгованості, підтвердивши, що на рахунок Товариства 31.03.2025 надійшли грошові кошти у розмірі 35 998,60 грн.

Також, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 17 155,42 грн інфляційних втрат і 4 182,62 грн 3 % річних.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних і інфляційних втрат, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вони правильні.

Стосовно солідарного стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд, виходить з такого.

Нежитлове приміщення № 215 надавалося в оренду відповідачу-1 його власниками, а саме відповідачем-2 і відповідачем-3 за відповідними договорами (від 01.06.2023 № 01/06-1, від 01.06.2023 № 01/06-2).

01.09.2020 позивачем (кредитор) і відповідачами-2,3 (поручителі) укладено договір поруки, відповідно до умов якого власниці нежитлового приміщення взяли на себе обов`язок в повному обсязі нести відповідальність за своєчасне виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором про надання послуг.

Відповідно до пункту 2.4.4 договору поруки від 01.09.2020 відповідальність поручителів та боржника (ТОВ «АМБАССАДОР-1») є солідарною.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачами не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідачів солідарно.

Щодо вимоги позивача про покладення на відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити таке.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Слід зазначити, що такі докази подані позивачем до позовної заяви.

Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 123 ГПК України).

Частинами першою та другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що представництво позивача у цій справі здійснювалось адвокатом Бабур О.П.

01.04.2023 Товариством (клієнт) і адвокатом Бабур О.П. укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір від 01.04.2023).

У підтвердження понесених витрат позивачу подано суду копії таких документів:

- Договору від 01.04.2023;

- додаткової угоди від 31.05.2024 до Договору від 01.04.2023;

- акта від 2116.12.2024 прийому-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги за Договором, відповідно до якого загальна вартість послуг - фіксований розмір, складає 15 000,00 грн;

- попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу (оригінал);

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №8687/10;

- ордеру (оригінал) від 17.12.2024 № 1738168 серія АІ.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом з тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).

Натомість положеннями пункту 2 частини другої статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Слід зазначити, що відповідач-1 у відзиві на позовну заяву навів заперечення щодо заявлених позивачем витрат, вказуючи, зокрема, на неспівмірність зі складністю справи.

Враховуючи предмет та підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне покласти на відповідачів солідарно витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАССАДОР-1" (03169, м. Київ, вул. Московська (Князів Острозьких), буд. 44/1, кв. 33, код 41598099), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління та житлової експлуатації "НОВОСЕРВІС" (01103, м. Київ, вул. Михайла Драгомирова (Андрія Верхогляда), буд. 16, приміщення 270, код 33303255) 17 155 (сімнадцять тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 42 коп. інфляційних втрат, 4 182 (чотири тисячі сто вісімдесят дві) грн 62 коп. 3% річних, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.05.2025.

Суддя О.Г. Удалова