Постанова № 12773419, 07.12.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2010 р. Справа № 47/222-10

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: Мітяєва А.С. - дов.

відповідача 1: Калюжної К.М. –дов.

відповідача 2: Кравченко Т.А. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 2-го відповідача (вх. № 3859Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2010 року у справі № 47/222-10

за позовом Приватного підприємства «Гранд-Б», м. Балаклія Харківської області

до 1. Приватного підприємства «Юнайтед Консалтінг», м. Харків

2. Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», м. Дніпропетровськ

про розірвання договорів купівлі - продажу та повернення майна

встановила:

Позивач, ПП «Гранд-Б», у листопаді 2009 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій він після уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 67-69, т. 2 а. с. 11-13) просив суд розірвати біржові договори № № 076, 077, 078, 078 купівлі-продажу транспортних засобів (ТЗ) або номерних агрегатів (НА), укладених між приватним підприємством «Гранд-Б»та приватним підприємством «Юнайтед Консалтінг»30 липня 2008 року та витребувати з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на користь приватного підприємства «Гранд-Б»чотири транспортних засоби:

автомобіль КАМАЗ 5410, рік випуску 1983, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541085377, колір червоний;

автомобіль КАМАЗ 5410, рік випуску 1981, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541063914, колір червоний;

автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1988, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 54100177675, колір червоний;

автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1989, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541120021286, колір червоний.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2010 року у справі № 47/222-10 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено повністю.

Розірвано біржовий договір № 076 купівлі-продажу транспортного засобу (ТЗ) або номерного агрегату (НА), укладений між приватним підприємством «Гранд-Б»та приватним підприємством «Юнайтед Консалтінг»30 липня 2008 року.

Розірвано біржовий договір № 077 купівлі-продажу транспортного засобу (ТЗ) або номерного агрегату (НА), укладений між приватним підприємством «Гранд-Б»та приватним підприємством «Юнайтед Консалтінг»30 липня 2008 року.

Розірвано біржовий договір № 078 купівлі-продажу транспортного засобу (ТЗ) або номерного агрегату (НА), укладений між приватним підприємством «Гранд-Б»та приватним підприємством «Юнайтед Консалтінг»30 липня 2008 року.

Розірвано біржовий договір № 078 купівлі-продажу транспортного засобу (ТЗ) або номерного агрегату (НА), укладений між приватним підприємством «Гранд-Б»та приватним підприємством «Юнайтед Консалтінг»30 липня 2008 року.

Витребувано з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на користь приватного підприємства «Гранд-Б»:

автомобіль КАМАЗ 5410, рік випуску 1983, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541085377, колір червоний;

автомобіль КАМАЗ 5410, рік випуску 1981, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541063914, колір червоний;

автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1988, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 54100177675, колір червоний;

автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1989, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541120021286, колір червоний.

Стягнуто з Приватного підприємства «Юнайтед Консалтінг»та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»на користь Приватного підприємства «Гранд-Б»держмито у розмірі 442,00 грн. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн.

2-й відповідач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2010 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У апеляційні скарзі 2-й відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, що виявилось у неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин справи позивачем, які господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків господарського суду обставинам справи, а також неправильному застосуванню норм матеріального права.

2-й відповідач вважає, що відносно розірвання договорів купівлі-продажу у рішенні господарського суду наведено єдину обставину для розірвання цих договорів, а саме, що 1-й відповідач не сплатив за автотранспортні засоби, і не зважаючи на положення спірних договорів щодо передачі товару після попередньої оплати та відсутності у цих договорах вказівки про можливість розірвання договорів у випадку прострочення оплати, тобто, незважаючи на те, що саме позивачем був порушений порядок передачі товару, господарським судом задоволені позовні вимоги позивача. На думку скаржника, судом не надана належна правова оцінка і тим обставинам, що право власності на спірні засоби зареєстровано відповідними компетентними органами за 1-м відповідачем та така реєстрація не скасована.

Позивач та 1-й відповідач відзивів на апеляційну скаргу не надали, присутні у судовому засіданні представники позивача та 1-го відповідача з апеляційною скаргою не погоджуються, вважають, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга 2-го відповідача не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на припущеннях, не доведених належними доказами.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів та пояснень, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та 2-го відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 30 липня 2008 року між Приватним підприємством «Гранд-Б»та Приватним підприємством «Юнайтед Консалтінг»було укладено чотири біржові договори про купівлю-продаж транспортних засобів або номерних агрегатів: № № 076, 077, 078, 079 (т. 1 а. с. 10-17, 43-46), предметом купівлі-продажу яких згідно п. 1 вказаних договорів є відповідно:

автомобіль КАМАЗ 5410, рік випуску 1983, № двигуна У=10850 куб. см., № шасі 541085377, колір червоний, (договір № 076 від 30.07.2008 р.);

автомобіль КАМАЗ 5410, рік випуску 1981, № двигуна У=10850 куб. см., № шасі 541063914, колір червоний, (договір № 077 від 30.07.2008 р.);

автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1988, № двигуна У=10850 куб. см., № шасі 54100177675, колір червоний, (договір № 078 від 30.07.2008 р.);

автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1989, № двигуна У=10850 куб. см., № шасі 541120021286, колір червоний (договір № 079 від 30.07.2008 р.).

Згідно п. 1.4 вказаних договорів, продаж товарів здійснюється за суму відповідно: 50,00 грн., 2000,00 грн., 50,00 грн. та 125,00 грн., загалом по всім чотирьом договорам –2225,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов'язання за вказаними договорами виконав належним чином та передав відповідачу вищевказані транспортні засоби, що підтверджується відповідними актами прийому - передачі від 30.07.2008 р. (т 1 а. с. 18-21), однак, відповідачем не було внесено попередньої оплати за майбутню поставку транспортних засобів згідно з п. 1.5 договорів, направлена на адресу 1-го відповідача вимога про оплату останнім залишена без задоволення, а відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що 1-й відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставлених позивачем транспортних засобів, за договорами №№ 076, 077, 078 та 079 від 30.07.2008 р.

На думку суду першої інстанції, позивач через невиконання зобов'язань відповідачем виявився повністю позбавленим грошових коштів, які він розраховував отримати від відповідача за вказаними договорами, а відтак, з урахуванням положень ст. 651 ЦК України, вимога позивача про розірвання цих договорів є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

З урахуванням положень ст. 387 ЦК України, тих обставин, що розірвання договорів має наслідком припинення права власності 1-го відповідача на відповідні транспортні засоби, а також того, що майно, яке є предметом позову, на сьогоднішній день знаходиться у володінні Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- 2-го відповідача, суд першої інстанції також визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо витребування транспортних засобів у 2-го відповідача.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно досліджені усі фактичні обставин справи, не надана належна правова оцінка усім наявним у справі доказам, невірно застосовані норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що й призвело до прийняття невірного рішення.

Так, як вбачається із умов укладених між сторонами договорів (п. 1.5) покупцем сума, зазначена у п. 1.4 договору, сплачена продавцю до підписання (засвідчення) цього договору.

П. 1.7 спірних договір зазначено, що покупець жодних претензій, в тому числі і фінансових, до продавця не має.

Згідно з п. 9 договорів, оригінали правовстановлюючих документів на товар видані покупцю разом з цим договором на руки.

Отже, умовами спірних договорів сторонами підтверджено факт оплати спірних транспортних засобів до підписання та засвідчення біржею таких договорів, факт відсутності з боку 1-го відповідача фінансових претензій до позивача та факт передачі 1-му відповідачу оригіналів правовстановлюючих документів.

На підтвердження факту передачі транспортних засобів згідно з укладеними договорами, сторонами цього ж дня підписані акти приймання-передачі таких засобів (т. 1 а. с. 47-50).

Умовами спірних договорів не передбачено строку переходу права власності на спірні транспортні засоби, а відтак, в силу положень ст. 334 ЦК України право власності на спірні транспортні засоби у 1-го відповідача виникло з моменту передачі цих засобів, тобто, з 30.07.2008 р., та саме з цієї дати 1-й відповідач і міг розпоряджатися ними.

Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи позивачем та 1-м відповідачем дійсно не надано доказів оплати спірного товару (відповідних платіжних доручень, квитанцій, роздруківок банку за спірний період, тощо), до позовної заяви позивачем додано підписаний з 1-м відповідачем акт звірки розрахунків станом на 28.10.2009 р., за яким останній визнає свою заборгованість перед позивачем у розмірі 2225,00 грн. (т. 1 а. с. 22, 51). Саме не оплата отриманих транспортних засобів 1-м відповідачем і стала підставою, як зазначає позивач, для подання ним позову про розірвання спірних договорів купівлі-продажу.

При цьому, у якості підстав для розірвання договорів позивач посилається на ч.2 ст. 651 ЦК України, відповідно до положень якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Позивач вважає невиконання 1-м відповідачем зобов’язань по оплаті за договором істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання у судовому порядку.

З такими твердженнями позивача погодився суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Однак, колегія суддів не може погодитися з твердженнями позивача та висновками суду у цій частині позовних вимог, оскільки, як встановлено вище та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та 1-м відповідачем виникли зобов’язальні правовідносини з купівлі-продажу транспортних засобів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, ЦК України визначає загальні підстави для зміни і розірвання будь-яких договорів.

Дослідженням спірних договорів купівлі-продажу встановлено, що їх умовами не передбачено розірвання договору у випадку прострочення оплати, як і будь-яких інших випадків розірвання договору в односторонньому порядку.

Що ж стосується істотного порушення 1-м відповідачем умов договору: як зазначено вище, п. 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Тобто, для застосування відповідного пункту необхідно підтвердження наступних фактів: істотного порушення однією із сторін умов договору та вимога другої сторони про розірвання договору у зв'язку з таким порушенням.

Дослідженням умов спірних договорів та фактичних обставин справи колегією суддів встановлено, що безпосередньо у цих договорах сторонами підтверджено факт оплати спірних транспортних засобів до підписання та засвідчення біржею таких договорів (п. 1.4), факт відсутності з боку 1-го відповідача фінансових претензій до позивача (п. 1.7) та факт передачі 1-му відповідачу оригіналів правовстановлюючих документів (п.9).

Таким чином, на думку колегії суддів, твердження позивача про істотне порушення 1-м відповідачем умов спірних договорів в частині не оплати отриманого товару спростовується умовами самих договорів.

Той факт, що між сторонами підписаний акт звірки розрахунків станом на 28.10.2009 р., за яким 1-й відповідач визнає свою заборгованість перед позивачем у розмірі 2225,00 грн. не може бути свідченням наявності такої заборгованості у зв’язку з вищенаведеними обставинами, а також з урахуванням того, що ані позивачем, ані першим відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності такої заборгованості (відображення її у бухгалтерському та податковому обліку, зміна умов договору щодо оплати транспортних засобів, ін.).

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не оформлення відповідних платіжних документів щодо оплати товару (про факт отримання позивачем грошових коштів в рахунок оплати прямо зазначено у спірних договорах) та підписання в подальшому акту звірки за яким 1-й відповідач визнає заборгованість перед позивачем за отримані транспортні засоби, може бути свідченням ухилення сторін від оподаткування чи інших зловмисних дій, що можуть переслідуватись у кримінальному порядку.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо позивач дійсно підписав спірні договори не отримавши при цьому від 1-го відповідача грошових коштів за переданий товар, то можлива не оплата спірних транспортних засобів сталася з вини позивача (або, в тому числі з його вини), яким, в порушення норм чинного законодавства у спірних договорах визнано факт оплати спірних транспортних засобів до підписання та засвідчення біржею таких договорів (п. 1.4), а відтак, підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України (істотного порушення договору лише 1-м відповідачем) колегія суддів не вбачає.

Натомість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ЦК України встановлені правові наслідки прострочення оплати товару. Так, відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, враховуючи зазначене та те, що метою укладання спірних договорів купівлі-продажу у позивача було продаж товару та отримання за нього грошових коштів, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми ЦК України, якими регулюються зобов’язання з купівлі-продажу (у разі доведення позивачем факту не оплати 1-м відповідачем отриманого товару, оскільки, на думку колегії суддів, на даний час такий факт не доведений та спростовується умовами укладених договорів).

Згідно з п. 4 ст. 692 ЦК України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав доказів на підтвердження того, що покупець (1-й відповідач) відмовився прийняти та оплатити товар, отже, не доведено і права продавця на відмову від договору, передбаченого ч. 4 ст. 692 ЦК України. Навпаки, сторони в судових засіданнях судів обох інстанцій підтвердили факт передачі продавцем та прийняття покупцем спірних транспортних засобів.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договорів купівлі-продажу від 30.07.2008 р., оскільки такий висновок не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на неналежних доказах.

Згідно з ч.1 ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Разом з тим, як встановлено вище, умовами укладених договорів відповідний порядок сторонами не був передбачений, а тому, в силу положень ст. 334 ЦК України право власності у 1-го відповідача на спірні транспортні засоби виникло з моменту передачі цих засобів, тобто, з 30.07.2008 р., та саме з цієї дати 1-й відповідач і міг розпоряджатися ними.

Наявні у справі докази свідчать про те, що 1-м відповідачем такі засоби були передані на відповідальне зберігання 2-му відповідачу –Публічному акціонерному товариству КБ «ПриватБанк»задля їх реалізації в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 088/Р-08 від 29.07.2008 р.

Факт відповідної передачі на зберігання підтверджується наявними у справі актами (т. 1 а. с. 104-105) а також ухвалою Орджонікідзевського районного суду від 26.11.2010 р. у справі № 2-491/10р., якою накладено арешт на спірні транспортні засоби. Відповідна ухвала надана представником 2-го відповідача 06.12.2010 р. разом з письмовими поясненнями до апеляційної скарги. Як стверджує представник 2-го відповідача, така ухвала набула чинності, а представниками 1-го відповідача та позивача такий факт не спростований.

Вищезазначена передача транспортних засобів 2-му відповідачу і стала підставою для другої частини позовних вимог позивача, згідно з якими він просить витребувати з незаконного володіння ПАТ КБ «ПриватБанк»спірні автомобілі. При цьому, як вбачається із позовних вимог, позивачем не обгрунтовано належними та допустимими доказами того, в чому ж позивач вбачає незаконне володіння банком спірних автомобілів.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині судом першої інстанції також не зазначено, з яких підстав він дійшов до висновку про незаконність володіння банком спірним майном (відсутність правових підстав). Висновки суду першої інстанції в цій частині позовних вимог фактично зводяться до цитування положень ст. 387 ЦК України та посилання на те, що оскільки розірвання договорів має наслідком припинення права власності 1-го відповідача на відповідні транспорті засоби, останні повинні бути витребувані у 2-го відповідача та повернуті позивачу.

Однак, як встановлено вище, підстав для розірвання спірних договорів купівлі-продажу транспортних засобів колегія суддів не вбачає, а відтак, право власності 1-го відповідача на спірні автомобілі не є припиненим і у позивача відсутні підстави вимагати їх повернення у 2-го відповідача.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається із змісту позовних вимог (т. 1 а. с. 3-5, 67-69, т. 2 а. с. 11-13), позивач просить витребувати з незаконного володіння 2-го відповідача, в т. ч. автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1989, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541120021286, колір червоний, що переданий ним 1-му відповідачу згідно з договором № 079 від 30.07.2008 р.

В той же час, як вбачається зі змісту позовних вимог позивача (з урахуванням відповідних уточнень), вимоги про розірвання біржового договору № 079 не були предметом спору у даній справі (відповідні вимоги позивачем не заявлялися та не досліджувалися судом першої інстанції).

Дослідженням уточнених позовних вимог колегією суддів встановлено, що позивач просив розірвати біржові договори № № 076, 077, 078. При цьому у позовних вимогах позивачем двічі зазначено договір № 078. Відповідне знайшло своє відображення і в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції (тобто, судом в резолютивній частині рішення двічі зазначено про розірвання договору № 078 та не вказано про розірвання договору № 079).

Присутній у судовому засіданні представник позивача зазначив, що при поданні позову та подальших уточненнях позивачем допущено помилку у номері договору –замість договору № 079 повторно вказано договір № 078.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями позивача щодо допущення ним помилки, оскільки в подальшому така помилка (якщо вона і мала місце бути) не виправлена позивачем до прийняття рішення по справі та про наявність такої помилки не зазначено в оскаржуваному рішенні. Відповідна можлива помилка має суттєве значення для вирішення справи, оскільки, як вже встановлено вище, така помилка позивача фактично призвела до унеможливлення розгляду вимог позивача про розірвання договору № 079, та, як наслідок –до відсутності правових підстав стверджувати що автомобіль КАМАЗ 54112, рік випуску 1989, № двигуна V=10850 куб. см., № шасі 541120021286, колір червоний, що переданий ним 1-му відповідачу згідно з договором № 079 від 30.07.2008 р. знаходиться у незаконному володінні 2-го відповідача (оскільки правовою підставою для другої частини позовних вимог про витребування майна позивачем було зазначено розірвання договорів купівлі-продажу).

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в позовній заяві, зроблені при довільному трактуванні норм діючого законодавства та спростовуються фактичними обставинами справи, при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та положення чинного законодавства, що стосуються спірних відносин, порушені норми матеріального та процесуального права, а тому ухвалене ним рішення не є законним і обґрунтованим, у зв’язку з чим апеляційна скарга 2-го відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення –скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1- 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк»м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2010 р. у справі № 47/222-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Гранд-Б»(64200 Харківська область, М. Балаклея, вул.. Геологічна, 16-А р/р 2600374432 в ХОД «Райффайзен Банк Аваль»МФО 380805 Код 32728564) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»(49094 м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50, рахунок 74199940900096 в ПАТ КБ «ПриватБанк»м. Дніпропетровськ, МФО 305299 Код 14360570) 221,00 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя О. В. Шевель

Суддя В. В. Афанасьєв

Суддя М. М. Слободін

повний текст постанови підписано 08 грудня 2010 р.