Постанова № 12773247, 24.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

24 листопада 2010 р. № 34/632 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Мирошниченка С.В. –головуючий,

Барицької Т.Л.,

Жукової Л.В. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця"

на рішеннягосподарського суду м. Києва від 29.03.2010р.

та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р.

у справі №34/632

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця"

прозвернення стягнення на предмет іпотеки

та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"

провизнання недійсним кредитного договору та припинення договору іпотеки

в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Кривенда М.В. (дов. від 25.01.2010р.);

відповідача: Кулинич Т.В. (дов. від 23.11.2010р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.03.2010р., первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця "–задоволено повністю.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №12/КВ-06 від 30 березня 2006 року на загальну суму –14061 595 грн. 62 коп., яка складається з:

- поточної заборгованості по кредиту –1288863 долари США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 10220683 грн. 59 коп. та 70511 грн. 02 грн.;

- простроченої заборгованості по кредиту 372118 доларів 89 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 2950902 грн. 79 коп.;

- простроченої заборгованості по процентах в сумі 74436 доларів 33 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 590280 грн. 09 коп. та 4277 грн. 11 коп.;

- поточної заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 28.08.2009 до 02.09.2009 (включно) 4677 доларів 4 центи США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 37088 грн.93 коп. та 272 грн. 39 коп.;

- пеня по простроченому кредиту становить 18968 долари 54 центи США, що за курсом НБУ станом на 150420 грн. 52 коп. та 1256 грн. 51 коп.;

- пеня по простроченим процентам 4412 доларів 7 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 34987 грн. 71 коп. та 964 (дев’ятсот шістдесят чотири) грн. 94 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки:

- нерухоме майно, а саме нежилі приміщення, №1,2,3,4, №4а, з приміщення №5 по №23, приміщення № 23а, з приміщення №24 по приміщення №56 (групи приміщень № 1) з приміщення №1 по приміщення №11, №13 (групи приміщень №2), приміщення №№I, IV, V в літері "А", загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дарниця" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-б, ідентифікаційний код 16285594) та які передані в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) згідно із іпотечним договором №12/2кіп-06 від 30.03.2006 року (із змінами та доповненнями), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., та зареєстрований в реєстрі за № 1119 шляхом проведення публічних торгів.

Встановив початкову ціну предмета іпотеки в сумі 13779 168 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дарниця"(02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-б, ідентифікаційний код 16285594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) 25500 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволені зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р., рішення господарського суду м.Києва від 29.03.2010р. у справі №34/632 залишено без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" залишено без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" подало касаційну скаргу (з урахуванням доповнень від 22.11.2010р. до касаційної скарги) до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду м.Києва від 29.03.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р. у справі №34/632 повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" подало заяву відповідно до статті 1211 ГПК України та просить зупинити виконання оскаржуваних рішень.

Заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" передано на розгляд колегії суддів 24.11.2010р.

Розглянувши відповідне клопотання у судовому засіданні 24.11.2010р., колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" у його задоволенні, оскільки заяву про зупинення виконання оскаржуваного рішення може бути подана в будь-який момент до закінчення касаційного перегляду. Втім, якщо заяву подано в судовому засіданні, в якому закінчується касаційний перегляд, вона не приймається до розгляду виходячи з того, що зупинення можливе лише до закінчення касаційного перегляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2006 між позивачем (Банк) та відповідачем (Позичальник) укладено Кредитний договір, відповідно до п.1.1 якого Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (далі –Кредит) на наступних умовах: ліміт кредитування –1250000 доларів США; строк кредитної лінії –з 30.03.2006 до 29.03.2011 включно; мета користування коштів –придбання нерухомості та проведення в ній ремонтних робіт; процента ставка –14% річних; комісія за підготовку та оформлення договору –6000 грн., в т.ч. ПДВ 1000 грн.

Додатковим договором № 7 від 02.12.2008 до Кредитного договору, сторони погодили викласти п.1.1 в такій редакції: ліміт кредитування, у гривні 500 000 грн., що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору; у доларах США –1714240 доларів США, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору; валюта кредиту: гривня, долар США; строк кредитної лінії –з 30.03.2006 до 29.03.2011 включно; процента ставка –23,5% річних (у гривні); 16,5% річних у доларах США; мета використання коштів –придбання нерухомості, виконання ремонтних, оздоблювальних, дизайнерських робіт, придбання обладнання та поповнення обігових коштів.

Даним додатковим договором сторони також домовились, що сплата Позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця, включно, на рахунки: у гривні №2088 101 30726 в КРУ ТОВ "Укрпромбанк", код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076; у доларах США №2088 10130726 в КРУ ТОВ "Укрпромбанк", код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076.

У випадку непогашення Позичальником простроченої заборгованості за процентами Банк, починаючи з дня виникнення такої заборгованості, може скористатися правом, зазначеним у п.5.2.7 цього договору.

Додатковим договором №8 до Кредитного договору від 24.04.2009 сторони погодили внести зміни в п.3 та викласти його в іншій редакції.

Додатковим договором №9 до Кредитного договору від 29.04.2009 сторони домовились внести зміни до Кредитного договору та виклали графік зменшення кредиту в іншій редакції, в якій зокрема встановили, що термін дії ліміту кредитування –29.03.2011.

Банк надав Позичальнику кредитні кошти на придбання нерухомості, виконання ремонтних, оздоблювальних, дизайнерських робіт, придбання обладнання та поповнення обігових коштів на загальну суму 2447599,22 долари США та 500000 грн.

Причиною виникнення спору про визнання Кредитного договору недійсним у даній справі є те, що на думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, а також те, що Банк в односторонньому випадку збільшив відсоткову ставку, яка стала складати 22,8% річних, не отримавши згоди на те Позичальника.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" про визнання недійсним кредитного договору та припинення договору іпотеки з наступних підстав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом .

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в"пункту 4 статті 5 Декрету); використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г"пункту 4 статті 5 Декрету).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

13.12.2001 Банку видана Національним банком України банківська ліцензія № 67, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Окрім того, у матеріалах справи міститься виданий Національним банком України Банку дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього Дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Крім того, порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі –Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України" (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними Кредитного договору та додаткових договорів до нього, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (частина 1).

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (частина 2).

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (частина 3).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що уразі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема змін умов зобов’язання.

Згідно з п.4.6 Кредитного договору (з урахування змін викладених в додатковій угоді №7 від 02.12.2008) у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту Позичальник сплачує у строки, передбачені п.4.4 цього договору, проценти з розрахунку 25,5% річних по заборгованості в гривні та 18,5% річних по заборгованості в доларах США, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення.

Таким чином, внаслідок порушення Позичальником умов Кредитного договору Банк правомірно, на підставі п.4.6 цього договору, змінив умови зобов’язання, а саме почав нараховувати проценти у розмірі передбаченому вказаним пунктом.

При цьому, суд зауважує, що зазначені дії Банку не є односторонньою зміною процентної ставки у розумінні статті 1056-1, а є наперед узгодженими між сторонами умовами зміни процентної ставки у випадку вчинення Позичальником встановленого порушення умов Кредитного договору.

Разом з тим, в своїх доповненнях на зустрічну позовну заяву Товариство підтвердило факт часткової сплати кредиту в наступних сумах: 720907,45 доларів США, 65709,87 доларів США та процентів за користування кредитними коштами в сумі 465906,45 доларів США, чим фактично підтвердив укладення оспорюваного договору з настанням реальних правових наслідків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки, вимоги наведені у статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору, підстав для задоволення позову про визнання недійсним Кредитного договору суд не вбачає.

Частиною 2 статті 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З огляду на викладене, у судів були відсутні правові підстави для визнання Кредитного договору недійсним, і як наслідок зобов’язання, що випливають з останнього є дійсними, то, відповідно, відсутні й підстави для визнання недійсними Іпотечних договорів відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України.

Стосовно вимог позивача за зустрічним позовом про припинення взаємних прав та обов’язків сторін за Кредитним договором, зобов’язання Банку зарахувати сплачену суму (по тілу кредиту з урахуванням процентів та пені) в сумі 8594031,25 грн. як взаємне зарахування, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З огляду на той факт, що судом встановлено відсутність у Товариства однорідних вимог з Банком, як того вимагає ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, суд визнав заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші вимоги позивача за зустрічним позовом (виключити з Державного реєстру іпотек заборону на відчуження нежилих приміщень) визнані судом також необґрунтованими, оскільки є похідними від основних вимог.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про закриття рахунків визнаються судом необґрунтованими, оскільки підстав визначених Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2009 №492 суд не вбачає.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, господарські суди обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Предметом первісного позову є дострокове стягнення Банком з Товариства кредитної заборгованості, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за Кредитним договором.

За умовами Кредитного договору Позичальник зобов’язаний був використати кредит за цільовим призначенням і своєчасно повернути його відповідно до умов договору, та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, в порядку, визначеному зазначеним договором.

Враховуючи те, що зобов’язання передбачені Кредитним договором Позичальником не виконувались, Банк звернувся до Товариства з вимогою, передбаченою п.9.2 Кредитного договору про дострокове повернення кредитних коштів.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Господарські суди задовольнили позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в сумі 1288863 доларів США та 70511,02 грн. – поточної заборгованості по кредиту, 372118,89 доларів США –простроченої заборгованості по кредиту, 74436,33 долари США та 4227,11 грн. –прострочених процентів за користування кредитом, 4677,04 доларів США –нарахованих процентів, 272,39 грн. –нарахованих процентів (гривня) та звернули стягнення на предмет іпотеки, оскільки заявлені вимоги відповідають матеріалам справи та умовам Кредитного договору.

Однак з таким висновком судів в частині задоволення первісних позовних вимог погодитися не можна.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в основу своїх рішень поклали звіт про оцінку майна (предмет іпотеки), проведеного ПП "Золотий лев", оціненого станом на 21.12.2009р., яка становить 1737600 доларів США, з округленням та без ПДВ, що за курсом НБУ станом на день винесення рішення становила 13779168 грн.

Однак, з висновками господарських судів стосовно оцінки майна погодитися не можна.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон), оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Статтею 11 Закону визначено виключний перелік осіб, які можуть виступати замовником оцінки майна, зокрема, замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

З аналізу наведених норм вбачається, що замовником оцінки майна може бути власник або особа, яка на законних підставах володіє майном (орендар) або особа, яка замовляє оцінку майна за дорученням вказаних осіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" заперечувало проти визначеної вартості майна, та зазначало що встановлена вартість майна нижче ринкової.

Однак суди попередніх інстанцій до уваги не прийняли доводи скаржника чим порушили норми чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення та постанова господарських судів у порушення вимог ст. 43 ГПК України прийняті без всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи та без аналізу норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення та постанова в частині задоволення первісного позову у даній справі не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В частині відмови у задоволенні зустрічних позивних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсним кредитного договору та припинення договору іпотеки, суд касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів, а тому підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дарниця" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р. у справі №34/632 в частині задоволення первісного позову скасувати. В цій частині справу №34/632 передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

В частині відмови в задоволенні зустрічного позову рішення та постанову у справі №34/632 залишити без змін.

Головуючий: Мирошниченко С.В.

Судді: Барицька Т.Л.

Жукова Л.В.