Рішення № 12755596, 23.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/32523.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміон-Оіл» До           Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних

перевезень»

Про           стягнення 21932,13 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Садовський Т.Є. –по дов. № 159/02 від 01.07.2010

Від відповідача не з’явились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміон-Оіл»про стягнення з Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень» 17704,34 грн. основного боргу, 2988,49 грн. збитків від інфляції та 7% штрафу в сумі 1239,30 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов’язань за отриманий по накладним № № 85435, 85436 від 21.05.2009 товар.

Відповідач в судове засідання 23.11.2010 не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 08.11.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення з огляду на наступне.

Ухвала суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 01.11.2010: м. Київ, просп. Науки, 57.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.11.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.05.2009 по накладній № 85435 Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміон-Оіл» поставило, а Головне територіальне відділення СМАП Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»отримало товар (оливу моторну напівсинтетичну 10W-40HD 205 Л) на загальну суму 7330,75 грн. в т.ч. ПДВ.

21.05.2009 по накладній № 85436 Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміон-Оіл» поставило, а Головне територіальне відділення СМАП Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»отримало товар (оливу моторну синтетичну 5W-40 205 Л) на загальну суму 10373,59 грн. в т.ч. ПДВ.

Отже, загалом позивачем було поставлено товар на загальну суму 17704,34 грн.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору купівлі-продажу не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17704,34 грн. та за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань нараховані 7% штрафу в розмірі 1239,30 грн. та збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 2988,49 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Подані позивачем документи свідчать, що Головне територіальне відділення СМАП Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень» не є юридичною особою, а тому позивач вірно визначив відповідачем Державне підприємство «Служба міжнародних автомобільних перевезень», яке має відповідати за зобов‘язаннями територіального відділення.

Пунктом 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов‘язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь –якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Також статтею 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема в частині 1 цієї статті зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.           

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що між сторонами шляхом поставлення позивачем та отримання відповідачем товару було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач зобов‘язався оплатити вартість поставленого товару.

Оскільки договір купівлі-продажу № 47, на який позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, підписаний сторонами 18.06.2009, тобто після фактично здійсненої поставки товару 21.05.2009, суд приходить до висновку, що зобов‘язання між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу укладеного між сторонами в спрощений спосіб.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов‘язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов‘язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування грошовими коштами.

Враховуючи те, що накладні № 85435 та № 85436 від 21.05.2009 не містять строк виконання зобов’язання за поставлений товар, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи відповідна вимога (претензія вих.. 83/03 від 09.08.2010) була надіслана відповідачу 09.08.2010 та отримана останнім 12.08.2010, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, по завершенню семиденного строку з моменту отримання вимоги позивача відповідач так і не здійснив погашення заборгованості за отриманий товар.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 17704,34 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначений строк оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки матеріали справи свідчать, що прострочення оплати мало місце понад 30 днів, відповідач є підприємством майно якого є державною власністю суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в сумі 1239,30 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті за отриманий товар, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь з відповідача 2988,49 грн. збитків від індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Як вбачається з розрахунку доданого до позовної заяви, позивач нараховує відповідачу на суму боргу інфляційні збитки в розмірі 2988,49 грн. за період з 01.06.2009 по 30.09.2010, з якими суд не погоджується, оскільки з урахуванням семиденного строку з моменту отримання відповідачем вимоги (претензії вих. 83/03 від 09.08.2010) початком перебігу прострочення є 19.08.2010.

Так, за наступними розрахунками суду розмір інфляційних збитків становить 513,43 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

19.08.2010 - 30.09.201017704,341,029513,4318217,77 За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 513,43 грн. збитків від індексу інфляції, та відповідно в задоволенні збитків від індексу інфляції в сумі 2475,06 грн. слід відмовити.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміон-Оіл»обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»(м. Київ, пр.-т Науки, 57, код ЄДРПОУ 33880040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміон-Оіл»(м. Київ, пр.-т Повітрофлотський, 58, код ЄДРПОУ 23536275) 17704 (сімнадцять тисяч сімсот чотири) грн. 34 коп. основного боргу, 513 (п‘ятсот тринадцять) грн. 43 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 7% штрафу в розмірі 1239 (одну тисячу двісті тридцять дев‘ять) грн. 30 коп., 194 (сто дев‘яносто чотири) грн. 57 коп. витрат по сплаті державного мита та 209 (двісті дев‘ять) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 29.11.2010