Постанова № 12748752, 09.12.2010, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 2 а - 2450/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2010 року м. Монастирище

Суддя Монастирищенського районного суду Черкаської області Ротаєнко Д.С., розглянувши в скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаські області про визнання дій протиправними, зобов»язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», збов»язати вчинити дії ,

в с т а н о в и в :

Позивач 05.11.2010 року (згідно поштового штемпелю) звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача про визнання дій протиправними, зобов»язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», збов»язати вчинити дії. Підставою для звернення вважає те, що на виконання рішення Конституційного Суду України № 19 рп/2010 від 09 вересня 2010 року та на використання права на використання в Україні ефективного правового захисту подає до повноважного і компетентного суду даний адміністративний позов. Відповідно до норми ч. 2 ст. 21 КАС України, яка зазначена і у рішенні Конституційного Суду України № 19 рп/2010 від 09 вересня 2010 року, : «Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства». Таким чином, в адміністративному позові можуть зазначатися вимоги про відшкодування шкоди. Відповідно до правил ст. 72 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням не потребують доказуванню. В цьому сенсі, нижче приводить рішення КСУ, якими визнано такими, що не відповідають вимогам Конституції, внесені зміни до чинних законів України, а норми ст. 92 Конституції України зазначають, що виключно законами України визначаються права і свободи людини, і громадянина, правовий режим власності. Відповідно до норми ст. 8 Конституції їй гарантовано звертатися до суду на підставі норм Конституції України, що вона і робить. Норма ст. 3 Конституції зобов'язує державу відповідати перед людиною (сподівається відповідачі це визнають - що вона людина) за свою діяльність. Норма ст. 152 Конституції України встановлює, що порядок відшкодування шкоди встановлюється законом, отже, називає і зазначає такий закон ст. 1175 ЦК України, яка встановлює підстави і порядок відшкодування шкоди заподіяної внаслідок прийняття нормативно-правового акту, визнаного незаконним. Норма ст. 268 ЦК України не поширює позовну давність на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Як визначає ця норма, приведена вище - не поширюється позовна давність на вимоги щодо відшкодування шкоди заподіяної державою при прийнятті нормативно - правового акту, визнаного незаконним. Слід зазначити, що відповідно до норми ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» і Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права, які застосовують суди. Отже, пенсії та соціальні виплати відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини є власністю в розумінні ст.1 Першого Протоколу Конвенції, таким чином в контексті п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюється позовна давність на відшкодування шкоди при перерахуванні і призначені та виплати пенсій і соціальних виплат внаслідок, якщо таке нарахування або виплата здійснювалася на підставі нормативно-правового акту визнаного незаконним. Перед викладенням обставин, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, вона на використання конституційного права (ст. 129 Конституції України) та на використання права гарантованого ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зазначає суду свої тверді переконання та доводи на підтвердження законності її позовних вимог. Отже, прямо тут і зараз в адміністративному позові надає: доводи сторони позивача до адміністративного позову про непоширення позовної давності на заявлені у позові вимоги, про виникнення у суді загальної юрисдикції спору відносно конституційності норми закону, застосовану судом і довід (переконання) щодо необхідності застосування судами загальної юрисдикції і Конвенції, і практики Європейського Суду з прав людини. І вона дуже сподівається, що надані нею доводи будуть зазначені в описовій частині судового рішення, як це гарантує їй ст.163 КАС України з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини - справа Проніна проти України та норми ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». Отже, її доводи і переконання: вона є громадянином України згідно норм діючої Конституції України і нормативно - правових актів: вона не є суб'єктом законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції України); вона не є суб'єктом права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України (ст. 150 Конституції України). Проте, при цьому відповідно норм чинного законодавства: відповідно до норми ст. З Закону України «Про основи національної безпеки України» вона є об'єктом забезпечення національної безпеки України; відповідно до норми ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» вона є суб'єктом забезпечення національної України, і таким суб'єктом, до зазначеної вище норми Закону, є суди загальної юрисдикції. Відповідно до норми ст. З Конституції України: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність», за нормою ст. 8 Конституції України звернення до суду на підставі норм Конституції гарантовано, зокрема на підставі ст. 152 Конституції України «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку». І такий встановлений законом порядок є - і це ніщо не інше, як норма ст. 1175 ЦК України - прямо цитує: «Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно - правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Таке її посилання є і логічним, і доречним, і законним відповідно до норми ч. 2 ст. 21 КАС України - цитує: «Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про, відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства». Таким чином, вона заявляє вимогу про відшкодування шкоди в контексті вини органів державної влади, які прийняли нормативно-правовий акт (нижче буде зазначено), що був визнаний неодноразово Конституційним Судом України таким, що не відповідав Конституції України - тобто незаконним і за нормами ст. 1175 ЦК України така шкода повинна їй відшкодовуватися незалежно від вини посадових осіб. Ще раз акцентує і звертає увагу судів загальної юрисдикції, як суб'єкта забезпечення національної безпеки України, що її вимоги стосуються відшкодування шкоди, і зазначає цю шкоду - завдану її, громадянину України, в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Таким чином, за загально визнаним принципом права в обов'язок держави покладе відшкодувати їй таку шкоду. На використання права на свободу доведення суду своїх переконань і доводів зазначає наступний довід: Припустимо: Верховна Рада Україна прийняла Закон «Про податки з осіб похилого віку» і другий Закон «Про податки для осіб, що носять мантію судді» за якими обидві, категорії повинні з 1 січня 2010 року сплачувати державі по 1000 (одній тисячі) грн. Припустимо: Конституційний Суд України за поданням суб'єктів права на Конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України лише у грудні 2010 року визнає неконституційними такі норми Закону, за якими особи похилого віку разом з суддями (і молодими суддями теж) повинні сплачувати державі по 1000 (одній тисячі) грн. щомісячно. Питання для цього припущення (припущення не в сенсі доказу, а в сенсі доводу задане собі, проте це питання в контексті ст. 161 КАС України зобов'язані поставити собі і суд загальної юрисдикції і Конституційний Суд України, завданням якого є забезпечення гарантування верховенства Конституції України, як Основного Закону держави на всій території України, чи повинен Конституційний Суд України вирішити це таке доречне питання: «З якого моменту ця норма визнана неконституційною і який порядок відшкодування?». «І чи потрібно це зазначати в судовому рішенні - коли є норма ст. 152 Конституції України - є норма ст. 1175 ЦК України?». Щоб не було такого, що втрачають свою власність зазначені категорії осіб (судді і особи похилого віку), а саме: незаконне стягнення коштів аж за 12 місяців (втрати грошових коштів сягають від 12 000 (дванадцяти тисяч) грн. до 11 000 (одинадцяти тисяч) грн., і це буде за логікою ст. 99 КАС України. Скажіть, що вище норми ст. 3, 8, 152 Конституції України чи норма ст. 99 КАС України? І ще, особливо виділяє свій довід про те, що вона на відміну від головного органу судів загальної юрисдикції - Верховного Суду України, не є суб'єктом права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України, і вона не може напряму, на відміну від судді, звернутися до КСУ з конституційним поданням в якому ставиться питання про конституційність норми закону - у тому числі, яку має застосувати суд, проте судді, маю право, а ще точніше зобов'язані за законом - цитує: норму ст. 83 Закону України «Про Конституційний Суд України: « У разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється. За таких умов відкривається конституційне провадження у справі і справа розглядається Конституційним Судом України невідкладно». І таке ж право обов»язок визначений нормою ч. 5 ст. 9 КАС України, теж цитує: « у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи, щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта». Це обов'язок суддів, оскільки, якщо по іншому, то держава визнає обмеження використання її права на ефективний правовий захист у судовій системі України ( до якої належать не тільки суди загальної юрисдикції, а ще й Конституційний Суд України куди вхід для неї перекритий у законодавчому полі України), визнає обмеження її права гарантованого ст. 13 Європейської Конвенції. В цьому сенсі є вже прецеденти і не тільки Проніна проти Україна. Зовсім не випадково до Європейського Суду з прав людини зовсім недавно приїжджали судді Конституційного Суду Словенії. Ще раз, вона не є суб'єктом права на конституційне подання - проте, ніхто не може відмінити у неї її права на свободу надання суду своїх переконань зазначає ці переконання: виникнення у судді загальної юрисдикції спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом. Надає таблицю 1, яка показує виникнення спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом:

Таблиця 1.

ч. 5 ст. 99 КАС

України: «Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження

рішення суб'єкта владних

повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється

місячний строк.» ст. 1175 ЦК України: «Шкода, завдана

фізичній або юридичній особі в прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно - правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів». ст. 268 ЦК України: «Вимоги, на які позовна давність не поширюється. 1. Позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Ст. 233 Кодексу Законів про працю України: «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком» Доводи сторони позивача: пенсія є основним засобом існування

пенсіонера. І яка різниця між

пенсією та заробітною

платою, а точніше до строку заяви вимоги щодо

стягнення

недоотриманої

пенсії? Чому може виникати сумнів, що пенсія є власністю відповідно до практики

Європейського

Суду з прав людини?

Чи може пенсія

накопичуватися

у банку?

Б. Щодо сумнівів відносно конституційності норми ч. 5 ст. 99 КАС України: великі сумніви сторони позивача виникли б щодо конституційності норми закону, застосовану судом (ст. 99 КАС України), якщо зазначає суду нижче. Як це розуміти, згідно прецедентів Суду, пенсія і інші соціальні виплати є власністю і органами державної влади України порушено право власності, і як що так, то є норма ст. 268 ЦК України (читають п.4 ч. 1 цієї статті), то до чого ч. 5 ст. 99 КАС України. Проте позивач (особа, яка надає йому правову допомогу) обізнана у нормі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду прав людини» цитує: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело) права». Як обізнана сторона позивача і у практиці (прецедентах Європейського Суду з прав людини), які визнають і пенсії і соціальні виплати, як власністю, яка підлягає захисту відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції. Як обізнана сторона позивача, і у нормі ч. 6 ст. 9 КАС України - цитує: «Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Отже, Конвенція покликана забезпечувати ситуацію, за якої і саме національне законодавство відповідатиме основним вимогам «закону». Це передбачає наявність справедливої і належної процедури, за якої кожний конкретний захід має призначатися й виконуватися відповідним органом, і не може бути свавільним (справа Вінтерверп проти Нидердандів АЗЗ /1979/). Також мають існувати процедурні гарантії від зловживання державою своїми повноваженнями. Принцип правові визначеності повинен бути встановлений національними судами в контексті прав гарантованих і фізичним і юридичним особам ст.1 Першого Протоколу Конвенції. Запитання, які слід поставити: Як випливає зі сказаного, щоб вирішити, чи відбулося порушення права на власність, передбаченого ст. 1 Першого протоколу, слід поставити такі запитання: Чи йдеться про право на власність або майно, як визначено змістом ст. 1? Чи мало місце втручання в це право на власність? За яким із трьох положень ст. 1 слід розглядати таке втручання? Чи переслідує це втручання легітимну мету в суспільних або загальних інтересах? Чи є таке втручання пропорційним? Тобто чи забезпечується при цьому справедливий баланс між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і вимогам щодо захисту основних прав особи? Чи відповідає таке втручання принципу правової визначеності, або законності?" Якщо втручання у право на власність мало місце, то воно не буде несумісним положеннями ст. 1 Першого протоколу, якщо відповідь на будь-яке з четвертого по шосте запитання буде «ні». Право, гарантоване ст.1 Першого Протоколу Конвенції: принцип мирного володіння майном (перше речення частини першої). Позбавлення майна (друге речення частини першої). Контроль за користуванням (частина друга). Як бачимо сам Конституційний Суд України визнав втручання законодавчого органу таким, що не відповідає принципу законності, а завданням Конституційного Суду України відповідно до норми ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України гарантування верховенства Конституції України, як Основного Закону держави на всі території України. З урахуванням вищезазначеного на використання свободи наданню суду своїх переконань (ст. 129 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод») зазначає суду свої тверді переконання, що: на вимоги її адміністративного позову не поширюється позовна давність; в разі виникнення у суді сумніву щодо застосування норм законів є пряме не обмежене право суду загальної юрисдикції звернутися до Конституційного Суду України; ч. 5 ст. 99 КАС України входить у правовий конфлікт з іншими нормами права і прецедентами Європейського Суду з прав людини і ст. 1 Першого Протоколу Конвенції, і які мінімум за таких умов провадження у справі зупиняється, і справа направляється до Конституційного Суду України у порядку визначеним ст. 83 Закону України «Про Конституційний Суд України». Обставини якими вона обгрунтовує її позовні вимоги: вона, позивач, на підставі ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України звертається до суду за захистом порушених прав. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року (далі - Закон), з послідуючими змінами та доповненнями, вона є особою, що належить до соціальної категорії громадян «Діти війни». Згідно ст. 6 цього Закону з 01 січня 2006 року Пенсійний фонд України повинен був нараховувати та виплачувати їй щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але це підвищення їй спочатку не виплачувалось, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі. Вона звернулась до Відповідача з проханням здійснити перерахунок раніше неправомірно нарахованого і частково виплаченого їй, як дитині війни, щомісячного підвищення до пенсії за віком та виплатити ненараховане та недоплачене щомісячне підвищення до пенсії, починаючи з 01 січня 2006 року, тобто з моменту набрання чинності Законом України «Про соціальний захист дітей війни», і по цей час. Відповідач на її звернення, посилаючись на Закони України про Державний бюджет України на 2006, 2007 та 2008 роки, якими була неодноразово зупинена, а потім змінена редакція ст. 6 Закону України «Про соціальну допомогу дітям війни», відмовив в задоволенні прохань, викладених в моїй заяві. Але ж при цьому Відповідач підтверджує те, що дійсно, «ст. 6 Закону № 2195 встановлює, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком». Так, інакше ж і не може бути, це дійсно так, тому що перша чинна редакція Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що був виданий 18 квітня 2004 рок) вступив в дію 01 січня 2006 року, містила в собі ст. 6 у наступній редакції: «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком». Пізніше дія цієї статті декілька разів зупинялась та відновлялась. Так, на 2006 рік дію ст. 6 було зупинено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235 - IV від 20.12.2005 р., а потім дію статті було відновлено у зв'язку з виключенням п. 17 ст. 77 Закону України № 3235 IV згідно із Законом України № 3367 - ІV від 19.01.2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». А на 2007 рік дію ст. 6 було зупинено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489 - V від 19.12.2006 р., з урахуванням ст. 111 цього Закону, а потім це зупинення дії ст. 6 на 2007 рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України № 489 V від 19.12.2006 р., було визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6 - рп /2007 від 09.07.2007 р. І вже після цього текст ст. 6 було змінено в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107 - VI від 28.12.2007 р., внаслідок чого її перша частина стала такою: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої, для учасників війни». Але таку зміну редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10 - рп /2008 від 22.05.2008 р., тому вона не повинна діяти, тобто бути чинною. Вважає, що відповідач порушив її конституційні права та інтереси, порушив принцип верховенства права та вимоги рішень Конституційного Суду України № 8 рп/99 від 06 липня 1999 року (справа щодо права на пільги), № 5-рп/2002 від 20 березня 2002 року (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), № 7-рп/2004 від 17 березня 2004 року (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), № 20 - рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про зупинення дії обмеження пільг, компенсацій і гарантій), № 6 рп/2007 від 09 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян), № 10 рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета за змісту закону про Державний бюджет України). Враховуючи мотиви та висновки, що містяться в вищезазначених Рішеннях Конституційного Суду України, можна впевнено і беззаперечно стверджувати, що всі ті зміни, які відбувались стосовно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є неконституційними і незаконними, бо такими їх визнав Конституційний Суд України. Конституційний Суд України своїм Рішенням №6-рп/07 від 09 липня 2007 року визнав п.п. З, 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинена дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неконституційними. І вони є неконституційними не з моменту визнання їх такими Конституційним Судом України у своєму Рішенні, а з моменту набрання чинності. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно ст. ст. 19, 22 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставах, передбачених Конституцією і Законами України. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. «... права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21 Конституції), «їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не може бути звужений» (ст. 22 Конституції). У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. визначено наступне: «Отже, відповідно до ч. З ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайно стану на певний строк». (Абзац шостий п. 3.1. мотивувальної частини Рішення). «... держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист,... а тому ... вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами ... » (Абзац перший п. 3.2. мотивувальної частини Рішення). «Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України». (Абзац восьмий п. 4 мотивувальної частини Рішення). «... Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям ... Конституції України ...» (Абзац перший п. 5 мотивувальної частини Рішення). «Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин». (Абзац другий п. 5 мотивувальної частини Рішення). А у п. 5 резолютивної частини цього Рішення записано наступне: «Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними». В Рішенні Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визначено наступне: «У Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що «рішення Конституційного Суду України мають пряму дію, і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України …» (абзац перший п. 5.3. мотивувальної частини Рішення). «Таким чином, Конституційний суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дії чи скасовувати їх оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина». (Абзац третій п. 5.4 мотивувальної частини Рішення). В резолютивній частині цього Рішення Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення окремих статей Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими була змінена редакція, а разом з нею - і зміст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Враховуючи вищезазначене, можна зробити беззаперечний висновок про те, ще до цього часу залишається чинною початкова (перша) редакція ст. 6 цього Закону, в якій йдеться про право дітей війни отримувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії. Тому, і вона має повне, законне, беззаперечне конституційне право на отримання безстроково, тобто довічно, від Відповідача до її пенсії щомісячної доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Ця доплата відповідачем за рішенням суду повинна бути перерахована та сплачена їй з 01 січня 2006 року і по цей час. У подальшому перебігу часу вона має отримувати таке ж щомісячне підвищення до своєї пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Таким чином, зважаючи на вищевикладене, ненарахування та невиплата їй щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі, визначеним цим законом, є противоправною, протизаконною і такою, що суперечить Конституції України та вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України. Як вже зазначалось вище, розмір щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має становити 30 % мінімальної пенсії за віком. А мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Цей прожитковий мінімум визначається на кожний рік законами «Про Державний бюджет України». Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, яки втратили працездатність, становить: з 01 січня 2006 року - 350,00 грн.; з 01 квітня 2006 року - 359,00 грн.; з 01 жовтня 2006 року - 366,00 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня 2007 року - 380,00 грн.; з 01 квітня 2007 року - 406,00 грн.; з 01 жовтня 2007 року - 411,00 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня 2008 року - 470,00 грн.; з 01 квітня 2008 року-481,00 грн.; з 01 липня 2008 року - 482,00 грн.; з 01 жовтня 2008 року - 498,00 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік прожитковий мінімум для осіб, яки втратили працездатність, становить: з 01 січня 2009 року - 498,00 грн.; з 01 листопада 2009 року - 573, 00 грн. Згідно із Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» № 1646 - VI від 20.10.2009 р. прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня 2010 року - 695,00 грн.; - із 01 квітня 2010 року 706,00 грн; - із 1 липня 2010 року 709,00 грн.; - із 01 жовтня 2010 року 723,00 грн.; - із 01 грудня 2010 року 734,00 грн. Із цього витікає наступне: сума прожиткового мінімуму за період із 01.01.2006 року по 01.11.2010 року, тобто за весь час чинності Закону України «Про соціальний захист дітей війни», для осіб, які втратили працездатність, становить:

Місяць 2006 рік 2007 рік 2008 рік 2009 рік 2010 рік Січень 350,00 грн. 380,00 грн. 470,00 грн. 498,00 грн. 695,00 грн. Лютий 350,00 грн. 380,00 грн. 470,00 грн 498,00 грн. 695,00 грн. Березень 350,00 грн. 380,00 грн. 470,00 грн 498,00 грн. 695,00 грн. Квітень 359,00 грн. 406,00 грн. 481,00 грн. 498,00 грн. 706,00 грн. Травень 359,00 грн. 406,00 грн. 481,00 грн. 498,00 грн. 706,00 грн. Червень 359,00 грн. 406,00 грн. 481,00 грн. 498,00 грн. 706,00 грн. Липень 359,00 грн. 406,00 грн. 482,00 грн. 498,00 грн. 709,00 грн. Серпень 359,00 грн. 406,00 грн. 482,00 грн. 498,00 грн. 709,00 грн. Вересень 359,00 грн. 406,00 грн. 482,00 грн. 498,00 грн. 709,00 грн. Жовтень 366,00 грн. 411,00 грн. 498,00 грн. 498,00 грн. 723,00 грн. Листопад 366,00 грн. 411,00 грн. 498,00 грн. 573,00 грн. Грудень 366,00 грн. 411,00 грн. 498,00 грн. 573,00 грн. Загальна сума прожиткового мінімуму 4302.00 411,00 грн. 5793.00 грн. 6126.00 грн. 7053,00 грн

Таким чином, сума не нарахованого та невиплаченого підвищення до пенсії для дитини війни на цей час за період з 01.01.2006 року по 01.09.2010 року становить: за 2006 рік: 4302,00 грн. х 30% = 1290,60 грн; за 2007 рік: 4809,00 грн. х 30% = 1442,70 грн.; за 2008 рік: 5793,00 грн х 20 % = 1158,60 грн.; за 2009 рік: 6126,00 грн. х 20 % = 1225,20 грн.; за 2010 рік: 7053,00 грн. х 20 % = 1410,60 грн. всього: 6527,70 грн. (шість тисяч п»ятсот двадцять сім грн. 70 коп.). Її законні права та інтереси були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно - правових актів, у тому числі законів України. Про грубе порушення її прав, як дитини війни, їй стало відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації. Вона мала повну довіру до держави України, проте, дізнавшись про порушення її законних прав з боку відповідача щодо неналежного нарахування і виплати щомісячного підвищення пенсії, яке продовжується, і до цього часу, вона звернулась до відповідача. До того ж, права, що порушені по довготривалому правопорушенню повинні поновлюватись з моменту, коли виникло таке порушення. Відповідно до норми ст. 22 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними». Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 105 КАС України: «зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій». У судовому Прецеденті Європейського Суду з прав людини зазначено: «Суд нагадує, що відповідно до його судових прецедентів, правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави - сторони Конвенції дозволяв би невиконання остаточного, і обов'язкового рішення стосовно однією зі сторін. Крім того виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невід'ємною частиною «судового розгляду» зазначенні ст. 6 (справа ОСОБА_2 проти Італії/ОСОБА_2 v/ Italy від 28 липня 1999 року п. 63». Тому, щоб правосуддя в Україні не було би ілюзорним, то в межах процесуального права на заявлення вимоги, гарантоване п. 3 ч. 4 ст. 105 КАС України заявляє вимоги: «зобов'язати відповідача утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії». Задоволення такої вимоги гармонує із принципом верховенства права та підвищує авторитет правосуддя, і встановлює перепони для підриву національної безпеки України щодо людини об»єкту забезпечення національної безпеки України. Для звернення до суду з метою забезпечення належного захисту її на підставі ст. 16 КАС України вона, Позивач, була вимушена користуватися платними послугам юристів. На цей час нею сплачено ТОВ «Надія» 300 (триста) гривень 00 коп. за надання консультативно - правових послуг, у тому числі інформування та консультування, складання та подання адміністративного позову з необхідними додатками до суду, що підтверджується рахунком, квитанціями та актом, які додаються до цього позову. Відповідно до ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони судового процесу. А відповідно до ст. 94 КАС України «стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею, і документально підтверджені судові витрати. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України або місцевого бюджету». На підтвердження того, що ТОВ «Надія» (код ЄДРПОУ 31117367, м. Київ) має право здійснювати надання юридичних послуг у галузі права до позову додається копія довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видана ТОВ «Надія», в якій одним з основних видів діяльності вказана адвокатська діяльність. Генеральним директором ТОВ «Надія» є ОСОБА_3, яка має диплом про юридичну освіту та має право на зайняття адвокатською діяльністю (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2306/10). Тому вважає, що понесені нею витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані їй за судовим рішенням за рахунок відповідача з бюджету. Також, відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове держави пенсійне страхування» зазначається, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає, і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Просить для забезпечення її прав і законних інтересів з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини (у тому числі і пілотних рішень відповідно до Протоколу №14 Конвенції) вийти за межі заявлених нею вимог у порядку визначеному у ч. 2 ст. 11 КАС України; застосувати практику Європейського Суду з прав людини відповідно до якої пенсії і соціальні виплати визнано власністю у розумінні ст. 1 Першого Протоколу Конвенції та застосувати норму п. 5 ст. 268 ЦК України та не поширювати позовну давність на заявлені позовні вимоги щодо відшкодування шкоди завданої прийняттям нормативно-правових актів визнаних незаконними заявлені у порядку ст. 21 КАС України та ст. 152 Конституції України і ст. 1175 ЦК України; в разі потреби та з метою сприяння їй у використанні її права на використання ним у судовій системі України ефективного правового захисту та з метою не перебирання судами загальної юрисдикції на себе функцій Конституційного Суду України звернутися встановленим порядком до Конституційного Суду України; визнати дії Відповідача такими, що були здійснені відповідачем без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України ст. 268 ЦК України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеного щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни; зобов»язати відповідача перерахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період із 01.01.2006 року по дату винесення рішення у справі із урахуванням проведених виплат; зобов'язати Відповідача усунути порушення, а саме призначити їй щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; не відкладати розгляд справи у разі неприбуття відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також у разі її відсутності на судовому засіданні, як позивача, - просить розглядати справу без неї на підставі наявних у справі матеріалів; стягнути на її користь, згідно ст. 90, 94 КАС України, кошти, затрачені нею на правову допомогу в розмірі 300,00 (триста) грн; не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення просит надіслати на її адресу вище вказане рішення; зобов'язати відповідача утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії.

Відповідачем суду заперечення у строк, передбачений ч.5 ст.183-2 КАС не подано.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

- ухвалою Монастирищенського районного суду від 22.11.2010 року позовні вимоги в частині періоду з 01.01.2006 року до 05.05.2010 року включно залишено без розгляду;

- позивач відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні та його паспортом, копії яких є у матеріалах справи та не заперечується відповідачем . Згідно із ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статус дитини війни має особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років;

- позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області, отримує пенсію за віком та має правовий статус «дитини війни», що не заперечується відповідачем та надає йому права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни";

- відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком;

- згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

- з набранням чинності 01 січня 2006 року Закону № 2195 дія ст.6 цього закону була призупинена на 2006 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до останнього змін було передбачено поетапне запровадження такого підвищення;

- підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008р. визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо викладення положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції;

- відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені;

- таким чином, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18 листопада 2004р;

- у 2010 році дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України;

- з матеріалів справи вбачається, що управління будь-яких дій, повязаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2010 році не здійснював, а також не проводив виплату. За таких обставин суд вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”;

- за положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09липня 2003 року №1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає;

- згідно ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом;

- з матеріалів справи вбачається, що відповідач виплачував щомісячно позивачеві, як дитині війни, підвищення до пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону №2195-IV, який має вищу юридичну силу;

- враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо невиконання законодавчо визначеного обовязку здійснити за вказані періоди перерахунок надбавки до пенсії позивачу та виплатити йому пенсію у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-IV;

- особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV);

- Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів;

- таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ в Монастирищенському районі Черкаської області за місцем проживання позивача;

- статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав;

- за змістом ч. 1 ст.4 6 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом;

- Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії;

- відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України;

- згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади;

- відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій;

- пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії;

- отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України;

- враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини;

- відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком;

- отже, можлива відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих їм Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача;

- задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про нарахування відповідачем доплати до пенсії у грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки, такі виплати не були їм нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження, в зв"язку з чим і не підлягає до застосування положення ст.256 КАС про негайне виконання постанови, так як не задовольняються вимоги щодо стягнення суми;

- також суд вважає безпідставними посилання позивача на ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» згідно якої нараховані суми пенсії, які не були отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки, дані суми відповідачем не були нараховані;

- тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності УПФУ в Монастирищенському районі по невиконанню з 06.05.2010 року до 05.11.2010 року включно приписів статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії підлягає до задоволення;

- суд вважає, що позов в частині позовних вимог з 06.11.2010 року та зобов»язнання надалі нараховувати допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не підлягає до задоволення, оскільки, позивач не надав суду доказів, що на час його подання відповідач мав намір в майбутньому порушувати його права.

Судові витрати у справі підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України. Позивачем ставлиться 4 позовні вимоги, з яких задоволено одну частково в періоді часу 6 місяців. Тому до стягнення підлягає сума : 3,40 грн + 300 грн = 303,4 грн; 303,4 грн : 4 вимоги = 75, 75 грн; 75,75 грн х 184 дні (кількість днів щодо яких позовні вимоги задоволені) : 1804 дні (кількість днів відповідно до яких ставились позовні вимоги) = 7,73 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст.ст.11, 69-71, 99, 100, 122, 160, 162, 183-2, 256КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду в Монастирищенському районі Черкаської області щодо невиплати в повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 з 06 травня 2010 року до 05 листопада 2010 року включно.

Зобов"язати управління Пенсійного фонду в Монастирищенському районі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати з 06 травня 2010 року до 05 листопада 2010 року включно за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7 (сім) гривень 73 коп.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Апеляційну скаргу на постанову суду може бути подано протягом 10 днів з дня отримання копії цієї постанови до Київського апеляційного адміністративного суду через Монастирищенський районний суд.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д. С. Ротаєнко

- з