Рішення № 12723253, 23.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2010 р. Справа № 38/264-10

вх. № 8024/6-38

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Пономаренко Ю.Ю., довіреність від 04.10.2010 року; відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Державного підприємства "48 Завод залізничної техніки", м. Харків

до ФОП ОСОБА_2 , м. Харків

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним укладений 10.08.2007 року між позивачем та відповідачем договір № 1 на надання послуг арбітражного керуючого. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Харківської області від 23.11.2010 року № 775-10 справу передано для розгляду судді Погореловій О.В.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 10.11.2010 року до 09:10 години 17.11.2010 року, з 17.11.2010 року до 11:00 години 23.11.2010 року та з 23.11.2010 року до 14:00 години 23.12.2010 року.

09.11.2010 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд застосувати при вирішенні спору у даній справі положення ЦК України щодо спливу позовної давності та відмовити позивачу у позові на підставі спливу позовної давності.

17.11.2010 року до господарського суду від позивача надійшли пояснення, в яких він вказує на те, що в зв'язку зі зміною керівництва підприємства позивача та відповідно до акту приймання-передачі справ договір № 1 від 10.08.2007 року на надання послуг арбітражного керуючого новому керівнику підприємства не передавався, а про існування спірного договору позивачу стало відомо 10.09.2009 року.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.06.2007 року за заявою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було порушено провадження у справі № Б-19/172-07 про банкрутство позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.07.2007 року ОСОБА_2 було призначено розпорядником майна позивача.

15.08.2008 року ухвалою господарського суду Харківської області провадження у справі № Б-19/172-07 було припинено на підставі повного погашення вимог кредитора.

10.08.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 1 на надання послуг арбітражного керуючого.

Відповідно до умов договору, предметом даного договору є надання позивачу послуг арбітражного керуючого відповідно до Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 10.07.2007 року по справі № Б-19/172-07.

Пунктом 4.1 договору вартість послуг арбітражного керуючого визначена як 3000,00 грн. за кожний місяць роботи. Згідно пункту 4.2 договору до додаткових витрат арбітражного керуючого належать витрати пов'язані з оплатою послуг мобільного зв'язку, транспортні розрахунки, канцелярські витрати - 600,00 грн. на місяць.

Позивач просить суд визначити спірний договір недійсним, оскільки він не відповідає вимогам законодавства.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно частини 10 статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо інше не встановлено цим Законом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство (частина 12 статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Відповідно до частини 14 статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", звіт про оплату послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого затверджується рішенням комітету кредиторів та ухвалою господарського суду. Ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку.

Судовий захист інтересів осіб, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен зясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та за наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Згідно з Роз'ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, за переконанням суду, в матеріалах справи наявні всі докази в підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача, що вказує на наявність правових підстав для їх задоволення, оскільки договір № 1 від 10.08.2007 року про надання послуг арбітражного керуючого суперечить актам цивільного законодавства, зокрема положенням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За таких обставин господарський суд, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи клопотання відповідача про застосування при вирішенні даного спору положень ЦК щодо спливу позовної давності суд виходить з наступного.

Загальний строк позовної давності згідно ст. 257 ЦК України встановлюється в три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Позивач вказує на те, що попереднім керівництвом підприємства позивача документи новому директору були передані не в повному обсязі та відповідно до акту прийому-передачі справ договір № 1 від 10.08.2007 року на надання послуг арбітражного керуючого новому керівнику підприємства не передавався, а про існування спірного договору позивачу стало відомо 10.09.2009 року з копії позовної заяви відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку перебіг позовної давності розпочався 10.09.2009 року, тобто з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. На підставі викладеного суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про застосування положень ЦК щодо спливу позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 203, 215, 257, 261 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3-1, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про застосування положень ЦК щодо спливу позовної давності.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 1 на надання послуг арбітражного керуючого укладений 10 серпня 2007 року між Державним підприємством "48 завод залізничної техніки" (код 08112520) та ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_1).

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 (61071, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "48 завод залізничної техніки" (61051, м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36, код 08112520) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя