Постанова № 12720567, 03.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03.12.2010 року№ 2-а-7513/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супрун Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Фоміна В.В.,

за участю:

представника позивача - Даншиної Г.О.,

представника відповідача - Кізілова О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ЛВВ" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ЛВВ» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000552330/0 від 13.05.2010 року про визнання податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 108796,50 грн..

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова проведено перевірку Приватного підприємства «ЛВВ» та складено акт № /233/21172337 від 26.04.2010 року про результати документальної невиїзної позапланової перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю "Проф-рембуд" за період з 01.04.2007 року по 24.03.2010 року. На підставі даного акту перевірки винесене податкове повідомлення-рішення № 0000552330/0 від 13.05.2010 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 108796,50 грн., у тому числі за основним платежем 72531,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 36265,50 грн.. Позивач не згоден з висновками акту перевірки та вважає, що вони не відповідають дійсному стану справ і суперечать вимогам чинного законодавства України. Зазначена сума в податковому повідомлені-рішенні є такою, що визначена неправомірно, а податкове повідомлення-рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем порушено вимоги п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення на позов та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцем державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Приватного підприємства «ЛВВ» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю "Проф-рембуд" (код ЄДРПОУ 14306300) за період з 01.04.2007 року по 24.03.2010 року та складено акт № /233/21172337 від 26.04.10 року.

Відповідачем за результатами проведеної невиїзної документальної позапланової перевірки встановлено порушення п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" від 30.05.1997 року за № 165 зі змінами та доповненнями, встановлено завищення задекларованої суми податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю "Проф-рембуд" за липень 2009 року, за серпень 2009 року та за вересень 2009 року на загальну суму 72531,00 грн. та відповідно донараховано податок на додану вартість у розмірі 72531,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000552330/0 від 13.05.2010 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 72531,00 грн..

На підставі наявних у адміністративній справі документів судом встановлено, що 22.10.2008 року між Приватним підприємством "ЛВВ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Проф-рембуд" укладено договір поставки № 14/ЛВ-08. На виконання умов договору субєктом господарювання поставлено товари та виписано податкові накладні № 1200 від 23.07.2009 року на суму 63982, 08 грн. в т.ч. ПДВ 10663,68 грн., № 1403 від 12.08.2009 року на суму 76478,28 грн. в т.ч. ПДВ 12746,38 грн, № 1465 від 27.08.2009 року на суму 76398, 36 грн. в т.ч. ПДВ 12733,06 грн., № 1429 від 19.08.2009 року на суму 76398,36 грн. в т.ч. ПДВ 10663, 68 грн., № 1523 від 03.09.2009 року на суму 76398,36 грн. в т.ч. ПДВ 12733, 06

Сплата повної вартості згідно вказаного договору підтверджується платіжними дорученнями № 221 від 03.09.2009 р. на суму 76398,36 грн., № 208 від 27.08.2009 р. на суму 76398,36 грн., № 205 від 19.08.2009 р. на суму 76398,36 грн., № 194 від 12.08.2009 року на суму 76478, 28 грн., № 182 від 04.08.2009 року на суму 65528,92 грн., № 172 від 23.07.2009 року на суму 63982,08 грн..

Посилання відповідача на порушення позивачем п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" від 30.05.1997 року за № 165 зі змінами та доповненнями, не знайшло свого підтвердження, оскільки цей пункт Порядку вказує на те, що "Усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку-продавця". Вказані реквізити містяться в податкових накладних № 1200 від 23.07.2009 року, № 1403 від 12.08.2009 року, № 1465 від 27.08.2009 року, № 1429 від 19.08.2009 року, № 1523 від 03.09.2009 року. В судовому засіданні представник відповідача не навів жодного порушення.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Така позиція і Верховного суду України, яка вказана в Постанові від 09.09.2008 р. по справі №08/158, де зазначено, що у Законі 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Як вказано в акті перевірки ПП «ЛВВ» на порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, виписаним з наступним порушенням: вказане місце розташування юридичної особи-постачальника, яке не відповідає дійсності.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На час складення податкових накладних ПП "ЛВВ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Проф-рембуд" рахувалися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, були зареєстровані за адресами, вказаними на виданих податкових накладних, були зареєстровані та стояли на обліку як платники податку на додану вартість, щодо них не було внесено змін чи відомостей про відсутність за юридичною адресою до ЄДРПОУ, тому посилання відповідача на те, що в податкових накладних вказане місце розташування юридичної особи - постачальника, яке не відповідає дійсності - не може бути прийняте судом.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. «а», «в», «г», «д» п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону (168/97-ВР ).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, а також за можливу недостовірність відомостей про продавця (постачальника робіт, послуг), включених до Єдиного державного реєстру, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість". Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про відсутність законних підстав у податкового органу для нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2 з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист прав та інтересів юридичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: Законом України "Про податок на додану вартість", а тому її дії є неправомірними.

Згідно вимог ст. 8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст. 9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст. 8 Конституції України та ст. 22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення позивачем п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства України.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9, ч. З ст. 70 КАС України, суд приходить до висновку, що прийняте Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова спірне податкове повідомлення-рішення № 0000552330/1 від 07.06.2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 108796,50 грн. є протиправним і повинно бути скасовано, як таке, що прийнято з порушенням чинного законодавства України.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ЛВВ" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення рішення № 0000552330/1 від 07.06.2010 року Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визначення податкового зобов'язання Приватного підприємства "ЛВВ" з податку на додану вартість у розмірі 108796 гривень 50 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ЛВВ" (61001, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 7/8 оф. 1003, код ЄДРПОУ 21172337, р/р 26009000127191 в ФВАТ "Держ.Екс.-Імп.Банк України", МФО 351618) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) гривень 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 08.12.2010 року.

Суддя Супрун Ю.О.