Постанова № 12720578, 24.11.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"24" листопада 2010 р. № 2а- 10875/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Шляхова О.М.,

за участі представника позивача Гавріш Н.С. (довіреність б/н від 22.03.2010р);

представників відповідача - Кельгіна А.В. (довіреність №15/15-5606 від 04.10.2010р.), Біла Т.Є.( довіреність № 15/15-3729 від 17.08.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Укрбуд-ПБК 21" до відповідача 1 - Харківської обласної митниці, відповідача 2 - Головного управління державного казначейства України у місті Києві про визнання дій протиправними ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд визнати рішення № 807070006/2010/400071/1, № 807070006/2010/400073/1, № 807070006/2010/400074/1, № 807070006/2010/400075/1, № 807070006/2010/400076/1, 807070006/2010/400077/1, № 807070006/2010/400078/1 від 26.07.2010 року про визначення митної вартості, які були прийняті Харківською обласною митницею (місцезнаходження: вул. Короленка, 14, 16а, м. Харків, 61003) протиправними, визнати дії Харківської обласної митниці щодо визначення митної вартості поліетилену марки 293-285Д, якій був поставлений за Контрактом від 04.05.2009 року, що був укладений між Приватним підприємством "Укрбуд-ПБК 21" та ВАТ "Казаньоргсінтез" протиправними, зобов"язати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві повернути з Державного бюджету України Приватному підприємству "Укрбуд-ПБК 21" надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість) в розмірі 73188,5 грн., судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 7,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечувалт, посилаючись на обставини, викладені у письмовому запереченні, а саме: 04.05.2009 року між Приватним підприємством «Укрбуд-ПБК 21» та Відкритим акціонерним товариством «Казаньоргсінтез» (Російська Федерація)було укладено Контракт № 752/00203335/90070 про поставку полімерних матеріалів. Абзацем п.3.1. Контракту було передбачено, що «ціна узгоджується сторонами в додатках на кожну партію товару та встановлюється в доларах США та розуміється на умовах DAF кордон Російська Федерація/Україна згідно Інкотермс 2000». В абз.2 п.3.1 Контракту сторони домовились про порядок визначення ціни та обсягів поставки «ціна, кількість та умови поставки кожного календарного місяця повинні бути узгодженні сторонами до 20 числа місяця, якій передує місяцю відвантаження в Додатках, які є невідємною частиною цього Контракту». На підставі цієї умови Контракту, 24.06.2010 року сторонами було укладено додаток № 23, де сторони визначили марку товару, вартість товару та дату, з якої діє така вартість, а саме: в липні 2010 року вартість поліетилену марки 293-285Д становить 1290,00 доларів США. 26.07.2010 року позивачем було отримано поліетилен в гранулах, який був задекларований ним за цінами, що були встановленні в додатках до Контракту. Для здійснення митного оформлення товару позивачем були подані вантажно-митні декларації (далі - ВМД), копія контракту, додатки до контракту, копії рахунків фактури, виписки з банку, про рух грошових коштів, де зазначено, що було здійснено оплату товару. На вимогу відповідача 1 позивачем для підтвердження митної вартості були наданні, копії сертифікатів якості товару, копії накладних за формою, встановленою Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 року. У ВМД позивачем була визначена митна вартість товару за першим методом, тобто за ціною контракту та додатків до нього. Відповідач 1 відмовився приймати ВМД за ціною контракту та прийняв рішення про визначення митної вартості товарів №№ 807070006/2010/400071/1; 807070006/2010/400073/1; 807070006/2010/400074/1; 807070006/2010/400075/1; 807070006/2010/400076/1; 807070006/2010/400077/1; 807070006/2010/400078/1 від 26.07.2010 року в бік збільшення, що призвело до завищення митної вартості товару та повязаним з цим надмірною сплатою позивачем податку на додану вартість в розмірі 87826,2 гривень. Вказані рішення про визначення митної вартості були прийняти з використанням другого методу (за ціною договору щодо ідентичних товарів).

Відповідач 1 проти позову заперечував в повному обсязі, про що було подано письмові заперечення та зазначено причини, на підставі яких було застосовані другий метод визначення митної вартості. Також, відповідач 1 пояснив, що метод визначення митної вартості за ціною угоди не був використаний у звязку з тим, що вартість товару була нижче вартості сировини, використаної для її виготовлення та наявність сумнівів щодо достовірності та обєктивності наданих документів, оскільки митна вартість товару була нижче рівня цін в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної митної служби України (далі ЄАІС ДМСУ).

Під час розгляду справи представником відповідача 1 було зазначено, що позивачем не виконано вимог митного органу щодо підтвердження митної вартості та не надано документів, які підтверджують митну вартість товару, а саме:

- договір з третіми особами, що повязанні з договором.

- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця.

- рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послугах.

- відповідна бухгалтерська документація.

- ліцензійний чи авторській договір

- каталоги, специфікації, прейскуранти, прайслисти

- калькуляція фірми виробника

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження

- відомості про якісні характеристики товару

- інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару/або сировини.

У судових засіданнях відповідач 1 надавав пояснення, що у працівника митного органу виникли сумніви стосовно достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки митна вартість товарів, заявлена позивачем відрізнялась від вартості, що була визначена відповідачем 1 під час митного оформлення ідентичних та подібних товарів, ввезених на територію України за іншими угодами.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного .

Відповідно до ст.259 Митного кодексу України - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст.260 Митного Кодексу України - митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Статтею 261 Митного Кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ). Згідно ч.2 ст.VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або фіктивних оцінках.

Відповідно до ст.262 Митного кодексу України, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Статтею 264 Митного кодексу України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 266 Митного кодексу України встановлено методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну.

1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу».

Згідно ст.267 Митного кодексу України - митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті.

Митний орган має право контролювати митну вартість, яка була заявлена позивачем, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих чинним законодавством з урахуванням ст.40 Митного кодексу України - митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Так, пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затвер. Постановою КМУ від 20.12.06 року № 1766, далі Порядок,) встановлено обовязковий перелік документів, який необхідний для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару:

- зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього;

- рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;

- банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом);

- пакувальні листи;

- копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню (якщо товар підлягає ліцензуванню). Протягом всього розгляду справи, відповідач 1 не заперечував того факту, що позивачем були наданні всі документи, як того вимагає п.7 Порядку.

Пунктом 11 Порядку зазначено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобовязаний подати додаткові документи. На виконання зазначених вимог митним органом були запитані у позивача додаткові документи для підтвердження митної вартості, про що були зроблені записи на зворотному боці ВМД. Відповідач 1 під час судового розгляду не заперечував того факту, що позивачем були наданні копії сертифікатів якості товару, копії накладних за формою СМГС, тобто ті додаткові документи, які зазначенні в переліку п.11 вказаного Порядку. Проте відповідач 1 в запереченнях стверджував, що позивачем не було надано каталогів, специфікації, прейскуранти, прайслисти, калькуляція фірми виробника, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару/або сировини, що і стало підставою для самостійного визначення митної вартості митним органом шляхом застосування другого методу.

Суд не погоджується з доводами відповідача 1 щодо неможливості застосування першого методу з причин відсутності документів, які про підтверджують вартість сировини. Тому що, сам товар в вигляді полімеру в гранулах є за своїм призначенням сировиною, яка виготовляється з нафтових відходів. Наявність лише інформації про ціну на нафту не може в повній мірі надати можливості визначити собівартість полімеру без врахування вартості інших виробничих процесів, які задіяні в процесі виготовлення полімерних гранул. Тому витребування такої інформації не було доцільним. Також, посилання відповідача 1 на те, що позивачем не було надано калькуляції фірми виробника товару, відомості біржових котирувань на товар є неприйнятним, оскільки відсутність вказаних документів, при наявності всіх обовязкових документів за п.7 Порядку, не може бути підставою для незастосування першого методу визначення митної вартості товару.

Крім того системний аналіз норм Порядку дозволяє зробити висновок, що п.11 Порядку не зобовязує позивача надати повний перелік документів, які в ньому зазначенні. При цьому, саме формулювання вказаної норми - «можуть подаватися», вказує на те, що витребування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Разом із тим, витребувавши практично весь перелік документів, передбачених п.11 Порядку, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Твердження відповідача 1 про те, що позивач не надав всі документи, які були необхідні для перевірки задекларованої митної вартості спростовується наступним. Відповідно до абз. 2 п.11 Порядку встановлено, що «посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис». В цьому переліку зазначено, що «для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: … каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару». Вказана норма кореспондується з п.9 цього Порядку, який визначає що, бухгалтерські документи виробника, які підтверджують вартість товарів можуть подаватися лише в тому випадку, коли продавець та покупець є повязаними особами. Відповідачем 1 не було надано доказів того, що позивач та ВАТ «Казаньоргсінтез» є повязаними особами, таким чином відповідачем 1 було витребувані такі документи, які не були необхідними для перевірки митної вартості товарів.

Аргументуючи правомірність своїх рішень та законність своїх дії, відповідач 1 посилається на наявність обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей що містяться в документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю, виникнення якого було викликано наявною в митного органу інформації в ЄАІС ДМСУ.

На запитання позивача у судовому засіданні про підстави виникнення «обґрунтованого сумніву» у судовому засіданні, відповідач 1 відповів, що такий сумнів виникає в випадку спрацювання профілю ризику АСАУР (автоматизована система аналізу та управління ризиками під час митного контролю), код 124. Суд вважає, що така позиція відповідача 1 є невірною у звязку з наступним.

Згідно з ч.2 ст.265 МКУ - митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Відповідно до п.п.18 п.3 Наказу Державної митної служби України від 20.04.2005р. №314 «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації» (надалі - Наказ №314), одним з видів здійснення митної процедури є митний контроль, при якому здійснюється перевірка правильності визначення митної вартості товарів.

Відповідно до п.п.1 п.3 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів (затверд. ПКМУ від 09.08.2008 року) - контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митним органом відповідно до п.5 ч.1 ст.41, ст.ст.60 і 69 Митного кодексу України у разі: виникнення обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей, що містяться в документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю. Але данні рівнів цінової бази ЄАЇС ДМСУ та спрацювання профілю ризику АСАУР не можуть викликати обгрунтовний сумнів стосовно достовірності зазначення митної вартості товару, якщо були поданні всі обовязкові та додаткові документи. Крім того, цінову базу ЄАЇС ДМСУ та АСАУР було створено без можливості моніторингу товарних ринків та цін, що складаються на таких ринках, отже данні цінової бази ЄАЇС ДМСУ не можуть бути обєктивними. Таким чином, рішення про визначення митної вартості не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДМСУ, оскільки таке рішення повинне базуватися на оцінці і інших наданих доказів у сукупності.

Позивачем разом з письмовими поясненнями було надано ВМД № 800000017/2010/471533 від 30.03.2010 року, з зазначенням марки поліетилену 293-285Д (графа 31 ВМД) вартістю 554750,00 за 50 тонн (графа 42 ВМД. Відповідач 1 прийняв рішення про визначення митної вартості № 800000006/2010/000954/2, яким визначив вартість цього поліетилену в розмірі 1410,00 за тонну (графа 31 рішення).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2010 року відповідач 1 приймає рішення, якими визначає митну вартість товару в розмірі 1450,00 доларів за тону за ту ж саму марку поліетилену.

Наказом ДМСУ № 634 від 15.06.2010 року «Про ведення в постійну експлуатацію програмно-інформаційних комплексів та втрату чинності деяких наказів Держмитслужби», з метою вдосконалення автоматизованого ведення інформації в ЄАІС ДМСУ, було введено та розпочато постійну експлуатацію «Інформаційну пошукову систему обробки та аналізу цінової інформації при визначенні митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон». Пунктом 1.6 Наказу ДМСУ від 18.06.2009 року № 506 «Про затвердження форми рішення», рішення про визначення митної вартості реєструється у відповідному журналі, який ведеться в електронному вигляді за допомогою Пошукового інформаційного комплексу. Під час судового засідання, представником відповідача 1 було надано усне пояснення, що відомості з рівня митної вартості, яка визначається митним органом в формі рішення заносяться в ПІК, який є частиною ЄАІС ДМСУ.

Відповідно до підпунктів 1.9. та 1.11. пункту 1 «Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон» (Наказ ДМСУ від 24.06.2009 року № 602, реєстр. номер в МЮ № 669/16685, далі Порядок № 602) «контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів здійснюється шляхом: порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів».

Суд дійшов висновку, що 26.07.2010 року ціну товару збільшено, в порівняні з ціною того ж самого товару, який проходив митний контроль чотирма місяцями раніше.

Відповідно до ч.1 ст.268 Митного кодексу України «у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті». Тобто, митний кодекс дозволяє застосовувати другий метод визначення митної вартості на підставі даних про ціни на товар, що був перевезений раніше. Як вбачається у відповідача 1 була можливість застосування другого методу з зазначенням той ціни товару, яку митний орган визначив раніше. У звязку з цим позиція відповідача 1 є невірною, та є недоведеним факт про неможливість визначення митної вартості на підставі рішення від 30.03.2010 року № 800000006/2010/000954/2. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем 1 в судових засіданнях не надано доказів правомірності своїх дій щодо визначення митної вартості товарів, не доведена законність, обґрунтованість своїх дії. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 1, приймаючі рішення про митну вартість, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення. Зазначені обставини дають суду підстави для визнання протиправними рішень митного органу про визначення митної вартості.

Оскільки судом визнані неправомірними дії митниці щодо встановлення митної вартості товару, суд вважає, що позивачу підлягає поверненню сума надмірно сплаченого податку на додану вартість. У відповідності до п.4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609, юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання, у разі повернення за рішенням суду надмірно та/або помилково сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів. Таким чином, суд зобовязує ГУ ДКУ у м. Києві повернути з Державного бюджету України ПП „Укрбуд ПБК - 21” надмірно сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 87826,2 гривень.

Згідно ст. 94 КАС України, суд присуджує судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Укрбуд-ПБК 21" до відповідача 1 - Харківської обласної митниці, відповідача 2 - Головного управління державного казначейства України у місті Києві про визнання дій протиправними задовольнити у повному обсязі.

Визнати рішення № 807070006/2010/400071/1, № 807070006/2010/400073/1, № 807070006/2010/400074/1, №807070006/2010/400075/1, №807070006/2010/400076/1, 807070006/2010/400077/1, № 807070006/2010/400078/1 від 26.07.2010 року про визначення митної вартості, які були прийняті Харківською обласною митницею (місцезнаходження: вул. Короленка, 14, 16а, м. Харків, 61003) протиправними.

Визнати дії Харківської обласної митниці щодо визначення митної вартості поліетилену марки 293-285Д, якій був поставлений за Контрактом від 04.05.2009 року, що був укладений між Приватним підприємством "Укрбуд-ПБК 21" та ВАТ "Казаньоргсінтез" протиправними.

Зобов"язати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві повернути з Державного бюджету України Приватному підприємству "Укрбуд-ПБК 21" надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість) в розмірі 87 826, 2 грн. грн. (вісімдесят сім тисяч вісімсот двадцять шість грн. 02 коп.)

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Укрбуд-ПБК 21" (код ЄДРПОУ 33481728) судові витрати у розмірі 07,00 ( сім гривень).

Постанова може бути оскаржена. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 29 листопада 2010 року.

Суддя Шляхова О.М.