Постанова № 12720560, 01.12.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01.12.2010 р. справа № 2а- 9724/10/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

при секретарі судового засідання Міхно А. О.,

за участі представників :

позивача - Ульянін А.С.,

відповідача - Голіс С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватне мале підприємство фірма "Ірбіс"

до Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова

провизнання податкового повідомлення-рішення недійсним, - В С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватне мале підприємство фірма «Ірбіс»подав позов, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова №0000061800/0 від 09.12.2008р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав наступне. Висновки документальної невиїзної перевірки ПМП фірми «Ірбіс»з питань взаємовідносин з ПП «Каф-буд»(ідентифікаційний код 34630421), які оформлені актом від 14.07.2010р. №7541/18/21252148, є помилковими, порушень п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»ПМПФ «Ірбіс»не вчиняло. Правовідносини з ПП «Каф-буд»відбувались в межах правочину, який відповідає вимогам закону, господарські операції мали реальний характер, первинні документи були складені належним чином, витрати понесені. За таких обставин, ПМПФ «Ірбіс», отримавши від контрагента ПП «Каф-буд»податкові накладні правомірно віднесло зазначену в них суму податку на збільшення податкового кредиту з ПДВ. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач указав наступне. За висновками акта перевірки від 14.07.2010р. №7541/18/21252148 ПМПФ «Ірбіс»допущено порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», позаяк за укладеними з ПП «Каф-буд»нікчемними правочинами було сформовано податковий кредит з ПДВ. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

З 07.07.2010р. по 13.07.2010р. ДПІ у московському районі міста Харкова була проведена документальна невиїзна перевірка Приватного малого підприємства фірма «Ірьіс»(ідентифікаційний код 21252148) з питання взаємовідносин з ПП «Каф-буд»(ідентифікаційний код 34630421) за період діяльності 01.07.2007р. 30.09.2008р.

Результати перевірки оформлені актом від 14.07.2010р. №7541/18/21252148.

23.07.2010р. з посиланням на даний акт ДПІ у московському районі міста Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення №0000371800/0, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 119.236,50грн. (основний платіж 79.491,00грн.; штраф 39.745,50грн.).

Доказів винесення ДПІ у спірних правовідносинах відносно позивача податкового повідомлення рішення №0000061800/0 від 09.12.2008р. ПМПФ «Ірбіс»до суду не подало, судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України в частині офіційного зясування всіх обставин по справі таикх доказів не виявлено.

Таким чином, вимоги позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000061800/0 від 09.12.2008р. мають бути залишені без задоволення у звязку з недоведенністю позивачем існування даного правового акту індивідуальної дії.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 23.07.2010р. №0000371800/0 (яке не є предметом перегляду по даній адміністративній справі, бо така вимога позивачем не заявлялась) слугував відображений в акті від 14.07.2010р. №7541/18/21252148 висновок ДПІ про порушення ПМПФ «Ірбіс»вимог п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: неправомірне завищення податкового кредиту за укладеними з ПП «Каф-буд»нікчемними правочинами.

Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом норм Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду (п.1.7 ст.1 Закону України «Про ПДВ», виникає в межах господарських операцій, що є обєктом оподаткування ПДВ.

Підпунктом 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про ПДВ»передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

За визначенням п.1.4 ст.1 Закону України «Про ПДВ»поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

З пояснень представника позивача гр.Ульяніна А.С., який обіймає посаду директора ПМПФ «Ірбіс», судом встановлено, що між позивачем, ПМПФ «Ірбіс»та ПП «Каф-буд»були укладені правочини з придбання будівельних матеріалів та правочини з виконання будівельних робіт, в межах яких і були використані придбані будівельні матеріали. Ці пояснення позивача цілком узгоджуються з відомостями наявних у справі первинних документів, що були складені у взаємовідносинах між ПМПФ «Ірбіс»та ПП «Каф-буд»та акту перевірки від 14.07.2010р. №7541/18/21252148.

Отже, між позивачем та ПП «Каф-буд»були укладені правочини у вигляді договорів будівельного підряду.

Суд зауважує, що вимоги до договору будівельного підрядку визначені законодавцем у ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України, де указано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Невиконання сторонами договору будівельного підряду визначених законодавцем вимог за правилами ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з правилами ч.1 і ч.2 ст.181 Господарського кодексу України, має своїм юридичним наслідком не досягнення згоди з усіх істотних умов договору.

До суду позивачем не подано проектно-кошторисної документації за правочинами з ПП «Каф-буд». Доказів використання у власній господарській діяльності будівельних матеріалів позивач до суду також не подав.

Провівши системний аналіз норм Закону України “Про ПДВ”, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для віднесення на розрахунки з державою по ПДВ документів, складених за неукладеним договором, так як такий договір не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, зокрема, ч.5 цієї статті, згідно з якою правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 2 ст.215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За матеріалами справи судом встановлено, що за взаємовідносинами з ПП «Каф-буд»позивач збільшив суму податкового кредиту з ПДВ, а отже за визначеними п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»правилами обрахування ПДВ отримав податкову вигоду. Відтак, згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України укладені в таких взаємовідносинах правочини, існування яких підтверджено приєднаними до справи податковими накладними, є нікчемними.

Оскільки як недійсний, так і нікчемний правочини не створюють юридичних наслідків, то складені в межах такого правочину первинні документи не мають юридичної сили та доказовості внаслідок дефекту їх походження.

За таких обставин, висновок ДПІ про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п.7.4.4 п.7.4 Закону України “Про ПДВ” визнається судом юридично обґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову в частині вимоги щодо визнання нечинними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Приватного малого підприємства фірма "Ірбіс" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 06.12.2010р.

Суддя А.В. Сліденко