Постанова № 12696622, 26.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12055/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Беспалова О.О. та Грибан І.О., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління»«Ліфт-3»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2010 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління»«Ліфт-3» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010112304/0 від 29.01.2007 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2010 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0010112304/0 від 29.01.2007 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, то відсутні належні правові підстави для задоволення позовних вимог.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2007 року посадовими особами державної податкової служби було здійснено перевірку позивача, під час якої встановлений факт порушення пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість у розмірі 56 000, 00 грн. та завищення бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2005 року у розмірі 27333, 00 грн. про що складений акт № 22-23-4-05432796.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.01.2010 року № 0010112304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 27333,00 грн., та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13666,50 грн.

Як встановлено судом першої інстанції 25.02.2005 року між позивачем та ТОВ «Світлайф»було укладено договір №243/05, за яким ТОВ «Світлайф»зобовязалось розробити комплекс конструкторської документації «Автоматизованої системи управління і диспетчеризації ліфта», а позивач зобовязувався оплатити вказані роботи у сумі 500000, 00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 83 333,33 грн.

У період з 02.09.2005 по 08.11.2005 позивач оплатив роботи з розробки комплексу конструкторської документації «Автоматизованої системи управління і диспетчеризації ліфта»на загальну суму 500000, 00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 83333, 33 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24.03.2006 були визнані недійсними статут та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Світлайф», у звязку з чим вказане товариство перебуває у стані ліквідації. В наслідок цього, на думку податкового органу, податкові накладні, виписані ТОВ «Світлайф», не можуть бути прийняті до уваги при формуванні позивачем податкового кредиту.

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж, згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобовязань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсними установчих документів самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

В силу ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач, як субєкт владних повноважень не надав докази, що підтверджують факт недійсності чи нікчемності договору №243/05 від 25.02.2005 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Світлайф».

При цьому, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Отже, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2010 року не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління»«Ліфт-3»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Постанова апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя О.О. Беспалов

Суддя І.О. Грибан