Ухвала суду № 12676076, 01.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2010 р. м. КиївК-21389/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача Рейшера А.О., Щербаня В.В., Чулоя І.С., Серебрякова С.Б.

відповідача Ярмака М.М.

Генерального прокурора Суходольського С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 25.04.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2007

у справі № 18/274/06-23/223/07-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 25.04.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2007, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботів з великими платниками податків у м. Запоріжжі № 000331311/0 від 12.05.2006. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»3,40 грн. судового збору.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 2, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Актом перевірки від 27.04.2006 № 6/08-01/00191230 зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України, яке призвело до завищення позивачем бюджетного відшкодування на загальну суму 2231413,52 грн. за листопад, грудень 2004 року та січень, лютий, березень, квітень, травень 2005 року.

Позиція податкового органу щодо необхідності позбавлення позивача права на віднесення до складу податкового кредиту за вказані вище періоди сплачених сум податку на додану вартість полягає у тому, що податок на додану вартість у ланцюгу постачання не сплачений до бюджету.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування за визначених податковим органом підстав.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням відємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про відсутність у платника податку права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкової накладної, складеної особою, яка на час її складання була зареєстрованою платником податку на додану вартість у визначеному законом порядку, але установчі документи якої в подальшому у судовому порядку визнані недійсними з моменту реєстрації.

Визнання недійсним установчих документів судовим рішенням після здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих підприємством, зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, та висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 25.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2007 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.І. Степашко