Ухвала суду № 12676069, 01.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2010 р. м. КиївК-13590/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

відповідача Плескач І.С., Шкоропада О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегастрой XXI»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2010

у справі № 2-а-37103/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегастрой XXI»

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

про визнання податкового повідомлення рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2009 позов задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 12.03.2009 № 0000322302/0 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 25196088грн. та від 12.03.2009 № 0000312302/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 37933883,90 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Мегастрой XXI»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 5.11 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України та процесуального права: п. 4 ст. 70, п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Податкові повідомленні-рішення № 0000312302/0 від 12.03.2009 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 37933883,90 грн., в тому числі 20996741,00 грн. основного платежу та 16937142,90 грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення № 0000322302/0 від 12.03.2009 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 25196088,00 грн., в тому числі 16797392,00 грн. основного платежу та 8398696,00 грн. штрафних санкцій, прийняті на підставі акту перевірки від 19.02.2009 № 902/23-212/33118603.

Актом перевірки зафіксовані порушення позивачем вимог п. 5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у зайвому віднесенні до складу валових витрат вартості послуг з управління проектом, отриманих від ТОВ «Керуюча компанія «Індустрія розвитку»за договором № 01 від 01.11.2007, а також за нікчемними договорами підряду з ТОВ «Міткохер», які не направлені на настання певних правових наслідків, та зайвому віднесенні до складу податкового кредиту витрат з податку на додану вартість за цими ж операціями.

Позиція податкового органу щодо відсутності у позивача права на віднесення до складу валових витрат понесених витрат за договором, укладеним з ТОВ «Керуюча компанія «Індустрія розвитку», та до складу податкового кредиту витрат з податку на додану вартість полягає у тому, що проекти будівництва обєктів надавались замовником, були виконані спеціалізованою організацією, яка має відповідну ліцензію на проектні роботи, отже позивач не має жодного відношення до виконання робіт. Отримання послуг не підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

Щодо відсутності у позивача права на віднесення до складу валових витрат понесених витрат за договорами підряду з ТОВ «Міткохер»та до складу податкового кредиту витрат з податку на додану вартість податкова інспекція виходить з того, що згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів у ТОВ «Мітхокер»відсутні необхідні умови для здійснення основного виду його діяльності (відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди та обладнання для виконання договорів підряду; на підприємстві є 1 штатний працівник директор). Податкова інспекція вважає, що договори підряду в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки є такими, що порушують публічний порядок внаслідок того, що не спричиняють реального настання правових наслідків

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зобовязання за договором з ТОВ «Керуюча компанія «Індустрія розвитку»виконані, позивач отримав від даного підприємства послуги, що підтверджується актами виконаних робіт, які містять усі реквізити первинних бухгалтерських документів, а тому є документами, які підтверджують реальність вчинення господарської операції з придбання послуг. Також суд визнав такими, що суперечать вимогам ст.ст. 204, 215 Цивільного кодексу України висновки податкового органу щодо нікчемності укладених з ТОВ «Міткохер»низки договорів підряду, за наслідками виконання яких позивач поніс витрати, які відніс до валових витрат, та витрати зі сплати податку на додану вартість, які відніс до податкового кредиту.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно прийняв акти виконаних робіт у якості належних доказів отримання послуг за договором, укладеним з ТОВ «Керуюча компанія «Індустрія розвитку», оскільки зміст актів не відповідає вимогам, які висуваються до оформлення первинних бухгалтерських документів, а саме: акти не містять змісту та обсягів господарських операцій та одиниці їх виміру, а також дати та місця їх складання. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що договором передбачається виконання складних робіт (узгодження проектно-кошторисної документації, організація та супроводження будівництва обєкта тощо) і виконання таких робіт неможливо шляхом проведення однієї господарської операції. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача наміру щодо настання реальних наслідків у момент укладення договору, та погодився з позицією податкового органу, що правочин є нікчемним, у звязку з чим у позивача не виникло права формувати валові витрати та податковий кредит.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості визначення податковим органом позивачеві спірних податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту відповідно, виходячи з такого.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обовязковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

За відсутності доказів, які б достовірно підтверджували реальність придбання позивачем послуг з управління проектом за договором, укладеним з ТОВ «Керуюча компанія «Індустрія розвитку», та підрядних робіт за договорами підряду, укладеними з ТОВ «Мітхокер», підстави для висновку про обґрунтоване віднесення до складу валових витрат суми вартості таких послуг та робіт відсутні.

Згідно із приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частина 2 ст. 9 вказаного закону висуває до первинних документів такий обовязковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що документи, якими позивач хоче підтвердити спірні валові витрати за договором з управління проектом, а саме акти виконаних робіт не є такими, що підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Як достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, незважаючи на те, що договором передбачається виконання складних робіт, а саме: узгодження проектно-кошторисної документації, організація та супроводження будівництва обєкта тощо, виконання яких неможливе шляхом проведення однієї господарської операції, у вказаних актах не визначено змісту та обсягів господарських операцій, одиниці їх виміру.

Щодо спірних валових витрат та податкового кредиту, сформованих за наслідками укладання договорів підряду з ТОВ «Мегастрой ХХІ», суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками суду про їх неправомірність, які обґрунтовані недоведеністю реальності виконання підрядних робіт. Зокрема, судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність обумовлення у договорах підряду змісту та обсягів підрядних робіт, відсутність складання до цих договорів проектно-кошторисної документації, що позбавляє можливості перевірити в якому обсязі мали бути виконані та були виконані роботи, яким чином формувалася вартість таких робіт, а відтак, зробити висновки про реальність виконання таких робіт та обґрунтованість понесених у звязку з цим витрат.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегастрой XXI»залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2010 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.І. Степашко