Ухвала суду № 12676032, 24.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2010 р. м. КиївК-121/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача Бідного Б.Т.

відповідача Черніченко І.Ю.

Генеральної прокуратури Турлової Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009

у справі № 2а-36476/09/2070

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000150843/0 від 30.10.2008.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 та п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача та прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 № 440 позивач у серпні 2008 року отримав субвенцію з Державного бюджету України у загальній сумі 41501231,53 грн. у рахунок погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Податкове повідомлення-рішення № 0000150843/0 від 30.10.2008 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 4271761,20 грн., в тому числі 3559801,00 грн. основного платежу та 711960,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 17.10.2008 № 2142/43-101/31557119.

Актом від 17.10.2008 № 2142/43-101/31557119 невиїзної документальної (камеральної) перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач зобовязаний був визначити у декларації з податку на додану вартість за серпень 2008 року у рядку 3 обсяг операції отримання з бюджету субвенції як обсяг поставки без ПДВ, оскільки така операція п.п. 3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесена до таких, що не є обєктом оподаткування. Дане порушення призвело до того, що позивач не виконав вимог п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, а саме: не здійснив розподілу податкового кредиту, що зумовило його завищення на 3559801 грн.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності визначення податковим органом суми податкових зобовязань спірним податковим повідомленням-рішенням, виходячи з такого.

Законами України про Державний Бюджет України на відповідний рік запроваджувалися механізми цільового фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Зазначені механізми визначали порядок компенсації відємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії (послуг із водопостачання та водовідведення), що постачалися населенню.

Відповідні механізми передбачали здійснення цільового фінансування за рахунок Державного бюджету у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання, водовідведення та водопостачання.

Відповідно до п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 25.03.2005 №2505-IV) не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для віднесення операцій з отримання коштів цільового фінансування за рахунок Державного бюджету у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання, водовідведення та водопостачання, до операцій, які не є обєктом оподаткування, на які розповсюджується дія п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 25.03.2005 №2505-IV).

Як випливає зі змісту 3.2.7 пункту 3.2 статті вказаного Закону він регулює оподаткування операцій саме з виплат, а не з отримання зазначеного у ньому цільового фінансування.

Водночас придбані виробниками теплової енергії товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних субвенцій, а призначені для використання в оподатковуваних операціях з поставки теплової енергії та послуг із теплопостачання.

В свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації відємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами Закону України «Про податок на додану вартість»не розглядається як окрема операція, що створює наслідки в податковому обліку з податку на додану вартість теплопостачання.

Бюджетні дотації фактично відшкодовують збитки підприємству за оподатковуваними операціями, здійсненими за регульованими цінами (тарифами), а відтак знаходяться поза межами ціни таких операцій, яка визначається у межах цих же операцій для покупця/споживача товару (послуги).

Зважаючи на викладене, у постачальників теплової енергії та послуг із теплопостачання відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якою встановлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Оскільки товари та послуги, придбані виробниками теплової енергії, повністю використані ними в оподатковуваних операціях із поставки теплової енергії та надання послуг із теплопостачання, у таких виробників відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

Таким чином, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів чи послуг, використаних при виробництві теплової енергії та наданні послуг із теплопостачання, включаються до складу податкового кредиту виробників теплової енергії у повному обсязі, а отримання цільового фінансування для компенсації відємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, не розглядається як окрема операція, що створює наслідки в податковому обліку з податку на додану вартість теплопостачання.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Г.К. Голубєва

Л.В. Ланченко

О.І. Степашко