Ухвала суду № 12675675, 17.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2010 р. м. КиївК-21633/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Пилипчук Н.Г., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

секретар Євтушевський В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року

у справі № 3/3-9

за позовом Відкритого акціонерного товариства «ТерА»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «ТерА»(далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Тернопільської ОДПІ від 18 липня 2006 року №0000272309/0 та № 0000282309/0.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2007 року позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ №0000272309/0-43119 від 18 липня 2006 року з моменту його винесення, як таке, що прийняте всупереч чинного законодавства України. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ №0000282309/0-43120 від 18 липня 2006 року з моменту його винесення, як таке, що прийняте всупереч чинного законодавства України. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «ТерА»170,00 грн. в повернення витрат по оплаті державного мита та 118,00 грн. в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічних послуг.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року постанову Господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Тернопільська ОДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Тернопільська ОДПІ провела невиїзну позапланову перевірку ВАТ «ТерА»по питанню правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість до бюджету за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2005 року, за результатами якої було складено акт 10 липня 2007 року № 12906/23-09/00375697.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого було занижено податок на прибуток за І квартал 2005 року на суму 8300,00 грн.; порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.47.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2005 року на суму 6676,67 грн.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що контрагентом позивача ТОВ «Західенерго»реалізовані товари для ВАТ «ТерА»у постачальників не придбавалися, оскільки згідно отриманої інформації стосовно постачальників ТОВ «Західенерго»встановлено, що вони звітували про відсутність фінансово-господарської діяльності з дати державної реєстрації чи не подавали обовязкової податкової звітності. Також, згідно наявної інформації та виписок банків по рахунках, які належать ТОВ «Західенерго», вказаному підприємству перерахування коштів за такі товари, які реалізовані ВАТ «ТерА», не проводились.

18 липня 2006 року Тернопільська ОДПІ на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000272309/0-43119, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ВАТ «ТерА»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 1245000 грн., з яких 8300,00 грн. за основним платежем, 4150,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

18 липня 2006 року Тернопільська ОДПІ на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000282309/0-43120, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ВАТ «ТерА»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану у розмірі 10015,01 грн., з яких 6676,67 грн. за основним платежем, 3338,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними бухгалтерськими та податковими документами, в звязку з чим позивач правомірно включив до валових витрат суму витрат по придбанню товару в розмірі 33383,33 грн., а податок на додану вартість у сумі 6676,67 грн. до податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ «ТерА»отримало від ТОВ «Західенерго»продукти харчування (цукор у кількості 9000,00 кг та маргарин у кількості 4000,00 кг) згідно видаткової накладної № 503/17-1 від 17 березня 2005 року та податкової накладної № 503/17-1 від 17 березня 2005 року.

Як вбачається з акту перевірки, вартість вказаної продукції була оплачена позивачем по безготівковому розрахунку згідно платіжних доручень № 621 від 10 березня 2005 року на суму 34160,00 грн. та № 620 від 10 березня 2005 року на суму 5900,00 грн.

На підставі викладеного, ВАТ «ТерА»відображзило вартість придбаної продукції у складі валових витрат декларації з податку на прибуток в сумі 33400,00 грн. за І квартал 2005 року та податок на додану вартість у сумі 6676,67 грн. у декларації з податку на додану вартість за березень 2005 року.

Відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що контрагент позивача - ТОВ «Західенерго»не був власником переданого ВАТ «ТерА»товару у звязку з чим поставка (продаж) товару в розумінні пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не відбулася, оскільки контрагенти-постачальники ТОВ «Західенерго», а саме: ТОВ «Промрезерв-2004», ТОВ «Промхімресурси», ТОВ «Ферон-Т», ТОВ «Вістолон-2000», ТОВ «Смарт-Д», ТОВ «Інтекс», ТОВ «Спринт-СА», ТОВ «Мом ЛТД»податкової звітності у відповідні періоди не подавали, за вказаними адресами не знаходяться, податку на додану вартість у відповідних періодах до бюджету не сплачували.

Доказів на підтвердження вказаних обставин податковим органом судам попередніх інстанцій надано не було, не додано таких доказів скаржником і до касаційної скарги.

Разом з цим, як зазначено в акті перевірки, на одержання позивачем товарів від ТОВ «Західенерго»було виписано доручення серії ЯИЧ № 915098 на ОСОБА_1, вказані продукти у бухгалтерському обліку були відображені на рахунку №201.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача у в розмірі 33383,33 грн. платіжні доручення, видаткова та податкова накладні, довіреність на отримання уповноваженою особою товару, наявні у позивача, про що також зазначено в акті перевірки, у звязку з чим посилання податкового органу на відсутність у ВАТ «ТерА»товарно-транспортної накладної, як на підставу для не включення вказаних витрат до складу валових, є необґрунтованими.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що витрати, повязані з оплатою позивачем вартості товару, отриманого від ТОВ «Західенерго», правомірно включені до складу валових витрат ВАТ «ТерА», оскільки факт понесення позивачем вказаних витрат підтверджується належним чином оформленими первинними документами, у звязку з чим донарахування позивачу податковим органом податку на прибуток у розмірі 8300,00 грн. та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4150,00 грн. є неправомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість 6667,67 грн. по податковій накладній № 503/17-1 від 17 березня 2005 року була включена позивачем до складу податкового кредиту березня 2005 року, відображена у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та в податковій декларації з податку на додану вартість відповідного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Нормами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у підпункті 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід зазначити, що податковим органом не доведено невідповідність виданої контрагентом позивача податкової накладної податковому законодавству України, а саме вимогам пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару. Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманої від контрагента податкової накладної правомірно визнано судами попередніх інстанцій обґрунтованим.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач правомірно включив до податкового кредиту березня 2005 року суму 6676,67 грн., у звязку з чим донарахування позивачу податковим органом податку на додану вартість у розмірі 6676,67 грн. та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3338,34 грн. є неправомірним

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2007 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 01 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ О.В. Карась

______ Н.Г. Пилипчук

______ А.О. Рибченко

______ М.О. Федоров