Ухвала суду № 12675705, 23.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2010 р. м. КиївК-1116/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 05 січня 2005 року

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2005 року

у справі № 5/3034-2/232

за позовом Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства «Біохімфарма»- «Основа»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05 січня 2005 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2005 року, позов Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства «Біохімфарма»- «Основа»(далі ДП ЗАТ «Біохімфарма»- «Основа», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0002501700/0/29350 від 11 грудня 2003 року, №0004822320/0/29364 від 11 грудня 2003 року, №0004832320/0/29393 від 11 грудня 2003 року, №0004012320/020977 від 18 серпня 2004 року та №0005482320/0/28561 від 08 листопада 2004 року. Стягнуто з ДПІ у Шевченківському районі м. Львова 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видано наказ.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2005 року, рішення Господарського суду Львівської області від 05 січня 2005 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Представники сторін в судове засідання не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В звязку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було проведено документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП ЗАТ «Біохімфарма»- «Основа»за період з 01 січня 2001 року по 30 червня 2003 року, за результатами якої складено акт №2022/2023/2451/2547/2603/23-2/30387238 від 08 грудня 2003 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 7.3 статті 7, статей 11 та 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення №0004822320/0/29364 від 11 грудня 2003 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 161834,95 грн. (127540,93 грн. основний платіж, 34294,02 грн. штрафні (фінансові) санкції), №0004832320/0/29393 від 11 грудня 2003 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 88537,50 грн. (59025,00 грн. основний платіж, 29512,50 грн. штрафні (фінансові) санкції), №0002501700/0/29350 від 11 грудня 2003 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з прибуткового податку з громадян у розмірі 3831,00 грн. (1 277,00 грн. основний платіж, 2554,00 грн. штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення-рішення №0004842320/0/29351 від 11 грудня 2003 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 18424,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення №0004842320/0/29351 від 11 грудня 2003 року скасовано, штрафну (фінансову) санкцію з податку на прибуток підприємств збільшено на суму 12754,11 грн., у звязку з чим видано податкове повідомлення рішення №0004012320/020977 від 18 серпня 2004 року, а податкове повідомлення-рішення №0002501700/0/29350 від 11 грудня 2003 року частково скасовано на суму 3474,15 грн. Інші податкові повідомлення рішення залишені без змін.

Після порушення провадження у справі, відповідачем, на підставі акту перевірки №2022/2023/2451/2547/2603/23-2/30387238 від 08 грудня 2003 року, прийнято податкове повідомлення-рішення №0005482320/0/28561 від 08 листопада 2004 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 63770,46 грн. (63770,46 грн. штрафна (фінансова) санкція).

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з яким погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сума у розмірі 259560,00 грн. була включена позивачем «за правилом першої події»до складу валових доходів у 2001 році та не підлягала включенню до складу валових доходів у 1 кварталі 2002 року, а тому висновок податкового органу щодо невідображення в складі валових доходів 1 кварталу 2002 року суми у розмірі 259560,00 грн. є безпідставним.

Крім того, погашення дебіторської заборгованості у розмірі 293399,97 грн., відображеної в декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2002 року, було здійснено контрагентом позивача Закритим акціонерним товариством «Індар» (далі ЗАТ «Індар») у квітні 2002 року на суму 90000,00 грн. та у лютому 2003 року на суму 203399,97 грн., а тому, у відповідності до вимог підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР, не підлягало включенню до складу валових доходів у 1 кварталі 2003 року.

Щодо встановлених порушень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, у звязку з включенням позивачем до складу валових витрат витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР, у звязку з неправомірним зменшенням позивачем оподатковуваного прибутку на суму амортизації основних фондів та нематеріальних активів, проведеної ДП ЗАТ «Біохімфарма»- «Основа»у 2001 2003 роках, оскільки у позивача відсутні підтверджуючі документи на право власності, то, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не наведено жодних конкретних прикладів відсутності у ДП ЗАТ «Біохімфарма»- «Основа»розрахункових та платіжних документів, що підтверджують валові витрати, а також заниження позивачем оподатковуваного прибутку, невірного відображення у податковому обліку конкретних господарських операцій.

Крім того, пунктом 5 наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» передбачено можливість здійснення коригування податку на додану вартість в результаті самостійного виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації.

А тому, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що коригування податкового кредиту позивачем проведено правомірно, із дотриманням норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо невключення позивачем до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість суми у розмірі 24528,00 грн. у квітні 2001 року, то, як встановлено судами, в квітні 2001 року мало місце погашення ЗАТ «Індар»заборгованості у розмірі 147000,00 грн. за послуги, які надавались позивачем згідно договору №8 від 12 листопада 1999 року у грудні 1999 року.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

А тому, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що, оскільки сума у розмірі 24528,00 грн. була відображена позивачем в декларації за грудень 1999 року, то вона не підлягає повторному включенню до податкових зобовязань в квітні 2001 року.

Підставою для визначення позивачу податкового зобовязання з прибуткового податку з громадян був факт неутримання та неперерахування суми прибуткового податку за червень 2001 року з працівника ОСОБА_1, який перебував у відрядженні за кордоном, але при відзвітуванні авансового звіту було виявлено відсутність посвідчення про відрядження з відмітками сторін.

Відповідно до підпункту «а»пункту 1.5 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, фактичний час перебування у відрядженні за кордоном визначається, у разі відрядження з України до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, - за відмітками контрольно-пропускних пунктів Прикордонних військ України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, що факт перебування ОСОБА_2 у відрядженні підтверджується копіями його закордонного паспорту, наказу №16 від 08 червня 2001 року про відрядження та листа контрагента позивача від 09 травня 2001 року, а тому трактування відповідачем видатків на відрядження ОСОБА_2 як його доходу є безпідставним.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а тому не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 05 січня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.