Рішення № 12673810, 25.11.2010, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2010 рокуСправа №09/2211

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Курченко Н.М., при секретарі Лавріненко С.І., за участю позивача ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Біла Церква Київської області, до товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг", м.Жашків Черкаської області, про стягнення 65013,61 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Подано позовну заяву, у якій позивач просить стягнути з відповідача 65013,61 грн., у тому числі: 55577,51 грн. основного боргу по договору №2209/09-Послуги-ПП ОСОБА_1 від 02.09.2009 року, 1947,60 грн. інфляційних нарахувань, 1055,21 грн. трьох процентів річних та 6433,29 грн. договірної пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 вересня 2009 року між сторонами був укладений договір №2209/09-Послуги-ПП ОСОБА_1, на виконання якого позивач надав відповідачу послуги по перевезенню цукрового буряка на загальну суму 139152,49 грн., однак відповідач розрахувався не у повному обсязі і станом на 18.10.2010 року заборгованість становить 55577,51 грн.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, представника у судове засідання не направив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду уповноваженій особі відповідача Загородній.

Неподання письмового відзиву на позовну заяву та незявлення у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому суд враховує, що у судове засідання зявився особисто позивач, який є інвалідом першої групи.

На підставі ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити у повному обсязі, пояснив, що перевезення вантажів здійснювали його наймані працівники на належних позивачу вантажних автомобілях.

Згідно ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення позивача, судом встановлено наступне.

02 вересня 2010 року між сторонами уклали договір №2209/09-Послуги-ПП ОСОБА_1 (далі - Договір), відповідно до якого позивач (виконавець за договором) зобовязався надати послуги по перевезенню цукрового буряка (далі вантажу) у відповідності з вимогами замовника (відповідача у справі), а замовник зобовязався прийняти і оплатити надані послуги (п.1.1 Договору).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору виконавець виконує перевезення вантажу з полів господарств Жашківського району Черкаської області, а в разі необхідності і з других районів, на кагатне поле ТОВ «Оберіг». Для виконання умов договору виконавець надає автотранспорт, вказаний в додатку №1 до даного Договору, що спеціально обладнаний для перевезення вантажу (нарощеними бортами), даний додаток є невідємною частиною Договору.

У розділі 3 Договору сторони визначили, що вартість 1 т/км перевезення вантажу виконавцем складає 0,55 грн. без ПДВ на відстань більше 50 км., та 0,65 коп. без ПДВ на відстань до 50 км. Замовник оплачує послуги виконавця 1 раз в місяць до 3-го числа впродовж 3-х банківських днів після підписання сторонами актів про надані послуги за кожні 2 тижня перевезення вантажу. Кінцевий розрахунок за надані послуги здійснюється впродовж 10 банківських днів після підписання сторонами акта звірки взаєморозрахунків. (п.п.3.1, 3.3 Договору).

Пунктом 4.2 Договору сторони встановили, що у випадку порушення замовником п.3.3 даного Договору, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу.

У додатку №1 до Договору визначений список автотранспортної техніки, наданої виконавцем замовнику для перевезення вантажу.

На виконання умов договору відповідач у період з 22.10.2009 року по 28.10.2010 року надав позивачу послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 139152,49 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 22 жовтня 2009 року, відомостями перевезення цукрового буряка, заправочними відомостями та двостороннім актом звірки за 01.01.2009-15.02.2010 (сформований 15.02.2010 року в 10:50:37), який підписаний директором і головним бухгалтером відповідача та позивачем.

В порушення умов п.3.3 Договору відповідач оплатив послуги, надані позивачем, не у повному обсязі, сплативши лише 83583,40 грн., заборгованість становить 55577,51 грн., що підтверджується вищевказаним двостороннім актом звірки розрахунків.

11 березня 2010 року позивач направив відповідачу претензію, у якій просив сплатити заборгованість в сумі 55569,09 грн.

У відзиві на претензію №136 від 01.04.2010 року відповідач підтвердив суму заборгованості на 55577,51 грн., а не вказану у претензії - 55569,09 грн., та просив у звязку із скрутним фінансовим становищем відстрочити розрахунок боргу до вересня 2010 року.

Станом на 18 жовтня 2010 року (день складення позовної заяви) та станом на день розгляду справи відповідач заборгованість не сплатив, що підтвердив позивач у судовому засіданні.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом спору у справі є стягнення грошових коштів за надані позивачем послуги з перевезення цукрового буряку власними транспортними засобами.

Договір, на який посилається позивач, як на правову підставу виникнення зобовязань та права на стягнення заявленої суми, за своєю правовою природою є господарським договором перевезення вантажу.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України (далі ГК України) особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Правове регулювання перевезення вантажів здійснюється главою 32 ГК України.

Відповідно до ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 ГК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Загальні умови виконання господарських зобовязань визначені главою 22 ГК України. Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 909 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору перевезення вантажу.

Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідач прийняв від позивача послуги з перевезення вантажу, що підтверджується актом виконаних робіт та актом звірки від 15.02.2010 року, однак у встановлений договором строк, тобто протягом 10 банківських днів з дня підписання акта звірки розрахунків, не здійснив його оплату у повному обсязі, отже з 02.03.2010 року виконання грошового зобовязання є простроченим.

Відповідно до ст.220 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Враховуючи викладені норми законодавства, умови Договору та вищенаведені докази у справі, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 55577,51 грн. основного боргу по договору

Стосовно застосування відповідальності за порушення виконання грошових зобовязань, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке виразилось у простроченні виконання грошових зобовязань з оплати за договором перевезення.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У Договорі сторони встановили, що у випадку порушення замовником строків оплати, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу.

Позивачем пеня в сумі 6433,29 грн. нарахована із застосуванням обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ за період з 02.03.2010 року (початок прострочення виконання грошового зобовязання) по 18.10.2010 року (дата складання позовної заяви), тобто за 231 день, що не відповідає вимогам ч.6 ст.232 ГК України, оскільки у Договорі сторони не встановили інший строк нарахування санкцій. Тому розмір пеня підлягає стягненню за період прострочення з 02.03.2010 року по 30.08.2010 року (за 182 дні), в сумі 5276,82 грн., тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок інфляційних нарахувань за період з березня по жовтень 2010 року позивачем зроблений вірно, сума інфляційних нарахувань становить 1947,60 грн.

Сторони у Договорі не встановили інший розмір процентів річних, тому позивачем обґрунтовано нараховані три проценти річних за період з 02.03.2010 року по 18.10.2010 року в сумі 1055,21 грн. Розрахунок трьох процентів річних зроблений вірно.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 55577,51 грн. основного боргу, 1947,60 грн. інфляційних нарахувань, 1055,21 грн. три проценти річних, 5276,82 грн. договірної пені.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім при поданні позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 638,57 грн. в рахунок оплати державного мита та 231,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього: 870,37 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг", Черкаська область, м.Жашків, вул. Радгоспна, 7, ідентифікаційний код 31294658 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 55577,51 грн. основного боргу, 1947,60 грн. інфляційних нарахувань, 1055,21 грн. три проценти річних, 5276,82 грн. договірної пені, та 870,37 грн. судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

СуддяН.М.Курченко

Повне рішення складено 29 листопада 2010 року.