Рішення № 12673755, 24.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2010 р. Справа № 47/259-10

вх. № 8773/5-47

Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Гришечка С.С. довіреність №248-50 від 12.03.10 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Державного підприємства завода "Електроважмаш", м. Харків

до Закритого акціонерного товариства "Інститут "Укроргверстатінпром", м. Харків

про стягнення 1151683,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство завод "Електроважмаш" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Закритого акціонерного товариства "Інститут "Укроргверстатінпром" суми основного боргу у розмірі 960 000,00 грн. , штрафу за порушення строків виконання зобов"язання з поставки у розмірі 67 200,00 грн., пені за порушення строків виконання зобов"язання з поставки у розмірі 124 483,35 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати у вигляді сплаченого державного мита у розмірі 11 516,84 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

26 травня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 8425 (далі по тексту - договір).

Пунктом 1.1 вищевказаного договору передбачено, що Відповідач зобов'язується виготовити, а також здійснити шефмонтаж і пусконаладку машини лазерної різки "Харків-Л" (Далі — продукція) загальною вартістю 1 200 000,00 грн., а Позивач зобов'язується прийняти від Відповідача продукцію і оплатити за неї в порядку, передбаченому даним договором.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач належним чином виконував договірні зобов'язання, передбачені п. 2.2.1. договору та відповідно платіжного доручення №3341 від 30.07.2009 р. здійснив передоплату згідно рахунку-фактури №75 від 02.07.2009 р. в розмірі 960 000,00 грн. (арк. справи №28-29), що становить 80% вартості продукції. Згідно пункту 2.2.2. договору 10 % вартості продукції оплачується після повідомлення про готовність до відвантаження. Останні 10% вартості продукції Позивач сплачує після виконання Відповідачем пусконалагоджувальних робіт на підставі Акту.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно календарного плану (невід'ємна частина договору, додаток № 1) договору Відповідач зобов'язаний був виготовити продукцію у грудні 2009 р.

Оскільки в строк передбачений календарним планом продукція Відповідачем не була виготовлена та поставлена, 27.05.2010 р. Позивачем на адресу Відповідача було направлено лист № 202-09-16 від 26.05.2010 р. з проханням повідомити строки готовності продукції до відвантаження, однак відповідач на даний лист не відреагував та відповіді не надав.

Згідно п. 3.2. договору поставка здійснюється на умовах самовивозу транспортом Позивача. В п. 3.3. договору визначено місце поставки: м. Харків, вул. Цементна, 6.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1)          вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2)          надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Таким чином, Відповідачем всупереч умовам договору не передано продукцію у розпорядження Позивача та не проведено її шефмонтаж і пусконаладку, чим порушено умови договору та чинного законодавства України.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності з ч. 2. ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

02.09.2010 р. Позивач в порядку досудового врегулювання спору направив Відповідачеві претензію № 248-400 від 01.09.2010 р. з вимогою розглянути дану претензію та на протязі 10 днів з її отримання перерахувати на рахунок Позивача 1 151 683, 35 грн., з яких 960 000,00 грн. - сума основного боргу; 67 200, 00 грн. - штраф за порушення строків виконання зобов'язання з поставки; 124 483,35 грн. - сума пені за порушення строків виконання зобов'язання з поставки.

Відповідно до повідомлення про вручення № 6108900376909 Відповідач отримав вказану претензію 10.09.2010 р.. Таким чином, строк виконання вимог претензії сплинув 20.10.2010 р. Однак на момент подання позову до господарського суду відповідач на претензію не відреагував та суму боргу не сплатив.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 960 000,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь штраф за порушення строків виконання зобов"язання з поставки у розмірі 67 200,00 грн. та пеню за порушення строків виконання зобов"язання з поставки у розмірі 124 483,35 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до 7.4. договору вказано, що невиконання або неналежне виконання зобов'язань вказаних в календарному плані даного договору, відповідач зобов'язаний виплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочки від вартості порушених зобов'язань.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що Позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 124 483,35 грн. за період з 01.01.2010р. по 31.08.2010 р., наданий розрахунок не відповідає вимогам п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин наданий позивачем розрахунок пені є необрунтованим, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 42 528,85 грн. та вважає за необхідне задовольнити нарахування пені за період з 01.01.2010 р. до 01.06.2010 р. у розмірі 81 954,50 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд, ознайомившись з розрахунком позивача в частині нарахування штрафу, вважає його обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, арифметично розмір штрафу обчислений вірно, тому наданий розрахунок приймається судом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення штрафу нормативно та документально обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 11 091,55 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 227,29 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Інститут "Укроргверстатінпром" (61010, м. Харків, вул. Червоношкільна набережна, буд. 16, код ЄДРПОУ 00224900, р/р №260010004601 "Брокбізнесбанк ", м. Харків, МФО 350910) на користь Державного підприємства завода "Електроважмаш" (61089, м. Харків, просп. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121, р/р №26002200400001 ПАТ "ВіЕйБі Банк", м. Київ, МФО 380537) суму основного боргу у розмірі 960 000,00 грн., штрафу у розмірі 67 200,00 грн., пеню у розмірі 81 954,50 грн., державне мито у розмірі 11 091,55 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 227,29 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 42 528,85 грн. пені - відмовити.

Суддя Светлічний Ю.В.

Справа №47/259-10

Повне рішення складене 26 листопада 2010 року.