Рішення № 12673683, 01.12.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" грудня 2010 р.Справа № 8/75-1529 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

Розглянув справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, вул. АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль, 46001

про cтягнення 8 991,86грн. пені, 5 628,48грн. інфляційних нарахувань та 1 369,60грн. 3% річних

За участю представників сторін:

Позивача: не прибув

Відповідача: Іванціва Ю.С.- представника, довіреність від 11 червня 2010 р.

В попередніх судових засіданнях представникам сторін розяснювались процесуальні права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, с. Кротошин, Пустомитівський район, Львівська область, надалі позивач, звернувся до господарського суду Тернопрільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", м. Тернопіль про стягнення 8 991,86 грн. пені, 5 628,48 грн. інфляційних нарахувань та 1369,60грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором про надання транспортно-експедиційних послуг №131/08 від 16.09.08р., зокрема в частині здійснення своєчасної оплати за надані транспортні послуги. Стверджує, що ним 22.09.2008 року, на виконання умов договору №131/08 від 16.09.08р., згідно акту виконаних робіт №131/08 від 22.09.08р., надано відповідачу послуги по перевезенню сільськогосподарської техніки в міжнародному сполученні за маршрутом: м. Харзевінкель (Німеччина)- м. Тернопіль (Україна) на загальну суму 45 760грн. За умовами договору відповідач зобовязався оплатити надані послуги в день розвантаження вантажу, однак дані зобовязання в добровільному порядку останнім виконані не були, що і зумовило позивача звернутись до суду з позовом про стягнення даних коштів в судовому порядку. Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.09.2009 року у справі №4/63-1284, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2009р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2010 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено повністю та стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 45 760 грн. Дані кошти в примусовому порядку стягнуто з відповідача відділом державної виконавчої служби лише 29.03.2010р. Відтак, враховуючи допущене відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем, на підставі п.2.2. договору, в порядку ст. ст. 611,625,258 ЦК України, нараховано та заявлено до стягнення 8 991,86 грн. пені, за період з 29.03.2009р. по 29.03.2010 року, 5 628,48 грн. інфляційних нарахувань за 2009 рік та 1 369,60 грн. -3% річних, за період з 29.03.2009р. по 29.03.2010 року, які і просить стягнути в судовому порядку.

В підтвердження викладеного надано: Договір №131/08 про надання транспортних послуг від 16.09.2008р.; акт виконаних робіт №131/08 від 22.09.2008р.; міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) б/н, як доказ підтвердження виконання перевезення; рішення господарського суду Тернопільської області від 03.09.2009р. у справі №4/63-1284; виписку з банківського рахунку від 29.03.2010р., а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше на 15:40 год. 11.10.2010 року, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено до 15:00 год. 25.10.2010р., до 10:30 год. 10.11.2010р. , 10:00 год. 22.11.2010р. та, відповідно, до 10:20 год. 01.12.2010 року, з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Строк вирішення спору продовжено, в порядку ч.3 ст. 69 ГПК України, про що судом винесено ухвалу від 22.11.2010р.

В судове засідання 01.12.2010 року представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України. Разом з тим, в судовому засіданні 10.11.2010 року його повноважний представник позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позов, підтриманому його уповноваженим представником в судових засіданнях, вимоги позивача не визнає, в задоволенні позову просить відмовити. Стверджує, що у позивача відсутні будь-які підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення пені в розмірі 8991,86 грн., у звязку з пропуском строку позовної давності на її стягнення. Окрім того, вважає безпідставними та здійсненими всупереч вимогам договору №131/08 від 22.09.08р., нараховані та заявлені до стягнення позивачем інфляційні нарахування в розмірі 5628,48 грн. та 3% річних в розмірі 1369,6 грн. Окрім того, посилається на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.10.2010 року у справі №2-837/2010, яким встановлено нікчемність договору №131/08 від 16.09.2008 року з підстав, передбачених ст.228 ЦК України, а тому вважає, що вказане рішення має преюдиціальне значення для вирішення даного спору в порядку ст.35 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та обґрунтування представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне:

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів тим, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; завжди є діями фізичної або юридичної особи та с правомірними діями, що тягнуті виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин, а воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Тобто, правочин може бути як підставою призупинення, поновлення, реалізації тощо правовідносин, так і водночас і підставою припинення одних правовідносин та підставою виникнення або зміни інших правовідносин.

16.09.2008 року між Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2, як Перевізником, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", як Замовником, з другої сторони, укладено договір №131/08 про надання транспортних послуг, за умовами якого Перевізник надає Замовнику послуги по перевезенню автомашиною MAN НОМЕР_2с/г техніки. Німеччина-Україна. Загальна вартість контракту 45 760 грн., в т.ч. ПДВ 20% -268,33грн. (п.п1.1. Договору).

Відповідно до п.2.2 Договору Замовник зобовязався оплатити надані послуги в день розвантаження.

На виконання умов укладеного договору, 22.09.2008 року позивачем надано відповідачу послуги по перевезенню сільськогосподарської технічки в міжнародному сполученні за маршрутом м. Харзевінкель (Німеччина)- м. Тернопіль (Україна) на загальну суму 45 760грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи Акт виконаних робіт №131/08 від 22.09.2008 року, підписаний повноважними представниками сторін.

Однак, відповідач, своїх зобовязань щодо своєчасної оплати наданих послуг не виконав, що стало підставою для позивача для звернення до суду.

Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.09.2009 року у справі №4/63-1284, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2009р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2010 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми боргу за надані послуги по перевезенню сільськогосподарської технічки в міжнародному сполученні за маршрутом м. Харзевінкель (Німеччина) - м. Тернопіль (Україна) задоволено повністю та стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 45 760 грн.

08 грудня 2009 року господарським судом Тернопільської області, в порядку ст. 116 ГПК України, на виконання даного рішення та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2009р., видано наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН" вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль (ідент. код. 32941987)- на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (ідент. код. НОМЕР_1) - 45 760 грн. боргу, 457 грн. 60 коп. в повернення сплаченого державного мита та 312 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як стверджує позивач та дане підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку, кошти в сумі 46 530,10грн., в т.ч. 45 760 грн. боргу за надані відповідачу послуги по перевезенню стягнуті з його рахунку Першим відділом Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції лише 29.03.2010 року.

У звязку з наведеним, суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 5 628,48грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 1369,60грн. та пеню за несвоєчасно проведені розрахунки в розмірі 8991,86грн.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобовязань.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Статтею 229 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобовязання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 610,611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Штрафні санкції за порушення зобовязання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

П.п.3.2 р.3 Договору, сторони передбачили, що у разі несплати Замовником коштів за перевезений вантаж протягом терміну вказаного в п.2.2 він сплачує перевізнику пеню за кожен день прострочки в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №54/96- ВР від 22.11.1996р. Сплата пені не звільняє Замовника від договірних зобовязань.

Позивачем до матеріалів справи долучений розрахунок, згідно з яким останній просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасні розрахунки в сумі 8 991,86грн., нараховану за період з 29.03.2009р. по 29.03.2010 року.

Разом з тим, 07.10.2010р. відповідач звернувся до суду із заявою (клопотанням) про застосування судом в частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 8991,86грн. позовної давності.

В силу ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У розумінні ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності складає три роки, а відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін обмежено в один рік (ст. 257, п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок (п. 253 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається із змісту п.2.2 Договору, оплата проводиться Замовником на день розвантаження. Матеріалами справи, зокрема, актом виконаних робіт №131/08 від 22.09.2008 року підтверджено що 22.09.2008 року позивачем виконано, а Замовником (відповідачем) прийнято транспортні послуги на загальну суму 45 760 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що перебіг позовної давності з вимогами про застосування правових наслідків прострочення виконання зобовязання по оплаті наданих послуг, а, відповідно, і щодо вимог по пені за несвоєчасну оплату наданих послуг, починається з 23.09.2008 року та відповідно, з врахуванням ч.6 ст. 232 ГК України, пеня може бути нарахована за період з 23.09.2008 року (день виникнення прострочення) по 23.03.2009р. (кінцевий термін нарахування пені).

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом про стягнення з ТзОВ "Компанія ЛАН" 8991,86грн. пені, нарахованої за несвоєчасну оплату наданих послуг, позивач звернувся до суду 15 вересня 2010 року, про що свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті.

При цьому, пеня за несвоєчасну сплату відповідачем наданих позивачем транспортних послуг нарахована за період 29.03.2009 року по 29.03.2010 року.

Відтак, розглянувши наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасні розрахунки, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування позовної давності та приписи чинного законодавства, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобовязання по оплаті наданих послуг, суд вважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки в цій частині позовних вимог пеня заявлена позивачем до стягнення поза межами позовної давності, встановленої ст. 258 ЦК України.

Окрім того, в силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів відносяться, передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов'язанню, правова природа яких, є самостійним способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобовязання.

Як уже зазначалось вище, у відповідача існував обовязок оплати позивачу вартість наданих останнім послуг по перевезенню в сумі 45 760грн. в день розвантаження, а саме 22.09.2008р. Однак, зобовязання по оплаті коштів відповідачем в добровільному порядку не виконано, і лише 29.03.2010 року, дані кошти, в ході виконавчого провадження, були стягнуті в примусовому порядку органом ДВС та поступили на рахунок позивача.

На підставі згаданої вище статті, позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем зобовязань по оплаті наданих послуг, нараховано та заявлено до стягнення 5 628,48грн. інфляційних нарахувань за 2009 рік та 1369,60 грн. -3% річних, за період з 29.03.2009р. по 29.03.2010р.

Розглянувши представлений розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 5 628,48грн. інфляційних нарахувань та 1369,60 грн. 3% річних обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в заявлених сумах.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що аналіз норм чинного законодавства, дозволяє стверджувати, що безпідставне користувався грошовими коштами позивача, отримання від цього прибутку, та завдання позивачу збитків, мало місце зі сторони відповідача протягом періоду з 23.09.2008 року по 29.03.2010 року. Однак нарахування та заявлення до стягнення даних сум за лише за період з 29.03.2009р. по 29.03.2010р. є правом позивача.

Доводи представника відповідача про безпідставність вимог позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, оскільки умови договору не містили додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, судом відхиляються з огляду на таке:

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредитору.

(Судом враховано, що аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України - Інформаційний лист ВГС України від 20.11.2008р. №01-8/685 "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України).

Окрім того, покликання відповідача на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.10.2010 року у справі №2-837/2010, яким встановлено нікчемність договору №131/08 від 16.09.2008р. з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України, судом до уваги не береться, з огляду на таке:

В силу ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обовязковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

В силу ст. 223 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

З тексту рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.10.2010 року у справі №2-837/2010 вбачається, що останнє вступило в законну силу. Разом з тим, в судовому засіданні 10.11.2010 року встановлено, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.10.2010 року у справі №2-837/2010 оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Таким чином, станом на день проведення даного судового засідання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.10.2010 року у справі №2-837/2010 не набрало законної сили. Відтак, на даний час посилання відповідача на нікчемність правочину є безпідставними.

Разом з тим, суд відзначає, що у випадку залишення апеляційною інстанцією рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06.10.2010 року у справі №2-837/2010 в силі та, відповідно, після набрання ним чинності, відповідач не позбавлений права захистити свої інтереси шляхом подання заяви про перегляд даного рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до вимог ст. ст. 44 - 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита в сумі 69,98 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 103,29 грн., відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України №7/93 від 23.01.1993 р. з наступними змінами та доповненнями “Про державне мито”, із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів сплачується державне мито в сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви державного мита сплачено 160 грн., а належало до сплати 159,90 грн., решта суми сплаченого позивачем державного мита підлягає поверненню в порядку ст. 8 Декрету КМ України № 7/93 та Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, у звязку з тим, що сплачено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України.

На підставі наведеного, керуючись 1,2,4,12,22,32,33,34,43,44-49,69,77,82,84,85,115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль (ідентифікаційний код №32941987), на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

-5 628 грн. 48 коп. - інфляційних нарахувань;

-1 369 грн. 60 коп. - трьох відсотків річних;

-69 грн. 98коп. в повернення сплаченого позивачем державного мита;

-103 грн. 29 коп. в повернення сплачених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні вимог щодо стягнення 8 991грн. 86 коп. пені - відмовити.

4. Видати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) довідку на повернення зайво сплаченого державного мита в сумі 0 грн. 10 коп.

Платіжне доручення №256 від 31.08.2010 року про сплату державного мита в сумі 160 грн. залишаються в матеріалах справи.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

6. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

7.Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання - 03.12.2010р.), через місцевий господарський суд.

Суддя