Рішення № 12672878, 15.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/27015.11.10 Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в сообі Севастопольської міської ради

до1) Севастопольської міської державної адміністрації

2) Приватного підприємства "Артель"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим -Фуд"

провизнання недійсними договорів.

Представники сторін: від прокуратури від позивача Греськів І.І. –посвідчення № 214;

не з‘явились;

від відповідачів1) не з‘явились;

2) не з‘явились;

3) не з‘явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації, Приватного підприємства "Артель", Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим -фуд" про визнання недійсним договору від 16.01.2008 про право забудови земельної ділянки площею 54,0688 га, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2; про визнання недійсним договору купівлі –продажу суперфіцію від 12.06.2008 укладеного між відповідачем -2 та відповідачем -1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори не відповідають нормам чинного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 413 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що право на продаж обмеженого речового права на користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності належить тільки власнику.

Відповідачі відзив на позов не надали, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачам на всі відомі адреси.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 N 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвала суду про порушення провадження у справі, була отримана позивачем та відповідачем -1, 22.09.2010.

За таких обставин, позивач та відповідач-1 про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвали суду, що надсилалась за адресами відповідачам 2,3 були повернуті поштовим відділенням з відміткою про незнаходження підприємства.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

За таких обставин, відповідачі 2,3 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, письмових пояснень по суті позову не надав.

Представник прокуратури клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані прокурором документи і матеріали, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, Севастопольська міська державна адміністрація звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства "Артель", за участю третьої особи - Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство", про спонукання до виконання договору № 148 від 27.12.2007 року про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності.

Приватне підприємство "Артель" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із зустрічною позовною заявою до Севастопольської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб - Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та Севастопольської філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України з земельних ресурсів", в якій просило визнати за ним право користування земельною ділянкою для забудови та спонукання до укладення договору суперфіцію.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 16.01.2008 року по справі № 2-13/127 в задоволенні первинного позову відмовив, з мотивів його безпідставності. Зустрічний позов суд задовольнив, визнав за приватним підприємством "Артель" право користування земельною ділянкою, яка розташована в межах каталогу координат меж землекористування і відомості обчислення земельної ділянки площею 54,0688 га, яка розташована в районі Севастопольського лісництва, квартал №12, для забудови, та зобов’язав Севастопольську міську державну адміністрацію укласти з приватним підприємством "Артель" договір про право користування зазначеною земельною для забудови, в редакції приватного підприємства. В цій частині суд зазначив, що уклавши договір № 148 від 27.12.2007 року про спільну діяльність в сфері лісогосподарства та рекреаційної діяльності, підприємство має підстави для користування земельною ділянкою згідно договору суперфіцію. Крім того, судом було зобов‘язано Севастопольську філію Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" внести дані про укладений договір до журналу реєстрації цивільно –правових угод щодо земельних ділянок по оренді.

Заступник прокурора міста Севастополя вважає, що договір від 16.01.2008, який Севастопольську міську державну адміністрацію, як власника зобов‘язано укласти з приватним підприємством "Артіль", як суперфіціарія на підставі рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2008, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку (далі договір від 16.01.2008). Копію договору від 16.01.2008 до матеріалів справи не надано.

Крім того, 12.06.2008 між Приватним підприємством "Артіль", як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крим –Фуд", як покупцем укладено договір купівлі – продажу, відповідно до умов якого продавець продав покупцю обмежене речове право (право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а покупець прийняв зазначене в цьому договорі обмежене речове право і сплатив за нього ціну (далі –договір від 12.06.2008)

Відповідно до п.1.2 договору від 12.06.2008 обмежене речове право, що відчужується за умовами цього договору, належить продавцю на підставі рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 16.01.2008 у справі № 2-13/127-2008, зареєстрованого у Севастопольській міській філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.05.2008 за № 040865800042 та Ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2008 у справі № 2-13/127-2008.

Згідно з п. 1.2.1 п. 1.2.2 договору від 12.06.2008 обмежене речове право, що відчужується розповсюджується в межах земельної ділянки загальною площею 54,0688 га та знаходиться в районі Севастопольського лісництва, квартал № 12, строком на 48 років.

Договір від 12.06.2008 нотаріально посвідчений про що внесено запис № 1496.

На підставі акта від 12.06.2008 продавець передав, а відповідач прийняв обмежене речове право.

Заступник прокурора міста Севастополя вважає, що договір від 12.06.2008, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.04.1978 N3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст. ст. 205-210, 640 Цивільного кодексу України (постова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9).

Згідно зі статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Як вже зазначалось, укладення договору від 16.01.2008 відбулось шляхом зобов‘язання відповідача-1 рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим укласти договір з відповідачем -2.

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Відповідно до п. 1.1. договору від 16.01.2008 власник передає суперфіціарію право користування земельною ділянкою для ведення будівництва та експлуатації на ній об‘єктів стаціонарної рекреації, на які у останнього виникає право власності (суперфіційне право).

Земельна ділянка площею 54,0688 га розташована в районі Севастопольського лісництва, квартал №12. (п. 1.2 договору від 16.01.2008); сторони домовились, що суперфіційне право за цим договором встановлюється на 49 років (п. 2.2 договору від 16.01.2008).

Відповідно до п. 5.6 договору від 16.01.2008, останній вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з п. 5.5 договору від 16.01.2008 це право та речове право на нерухоме майно згідно ст. 182 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації

Згідно з ст. 102-1 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірних договорів) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 413 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірних договорів) передбачено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально –культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно з ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації –з моменту державної реєстрації.

Статтею 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Суд відмічає, що до матеріалів справи а ні прокурором, а ні відповідачами та позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів щодо нотаріального посвідчення договору від 16.01.2008 та його державної реєстрації.

Однак враховуючи текст п. 1.2 договору від 12.06.2008, суд приходить до висновку про те, що договір від 16.01.2008 є вчиненим з моменту його державної реєстрації, а саме з 30.05.2008.

За таких обставин, оскільки договір від 16.01.2008 є вчиненим, то у суду наявні всі правові підстави для розгляду вимоги заступника прокурора про визнання його недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 14.05.2009 № 2-13/127-2008 рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 16.01.2008 у справі № 2-13/127-2008 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Автономної республіки Крим.

Колегією суддів зазначено, що суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального законодавства, так як при розгляді зазначеного спору необхідно було залучити до участі Севастопольську міську раду, оскільки предмет спору зачіпає її права та обов'язки, як власника та розпорядника спірною земельної ділянкою.

Під час нового розгляду, справі присвоєно номер 2-29/3224.1-2009.

Рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 25.09.2009 № 2-29/3224.1-2009 у задоволенні первісного та зустрічних позовів відмовлено, позов третьої особи із самостійними вимогами –Севастопольської міської ради задоволено, договір від 27.12.2007 № 148 про спільну діяльність визнаний недійсним. Докази скасування та оскарження вказаного рішення суду в матеріалах справи відсутні.

Рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 25.09.2009 № 2-29/3224.1-2009 встановлено, що земельна ділянка площею 54,0688 га розташована в районі Севастопольського лісництва, квартал №12 знаходиться в межам міста Севастополя, і тому відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, суб‘єктом розпорядження спірною земельною ділянкою є Севастопольска міська рада, а Севастопольска міська державна адміністрація не є органом, який розпоряджається землями у місті Севастополі.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За таких обставин, факт того, що земельна ділянка площею 54,0688 га розташована в районі Севастопольського лісництва, квартал №12, яка є предметом спірних договорів від 16.01.2008 та від 12.06.2008, знаходиться в межах міста Севастополя та належить до комунальної власності міста Севастополя, не доводиться знову під час вирішення справи № 56/270.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об’єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцію України.

Згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 9 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень Севастопольської міської рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Таким чином, суд приходить до висновку, що тільки Севастопольска міська рада, як орган який діє від імені територіальної громади міста Севастополя мала право на укладання договору від 16.01.2008 про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), як власник.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п‘ятою, шостою статті 203 цього кодексу.

За таких обставин, оскільки договір від 16.01.2008 зі сторони власника був укладений Севастопольською міською державною адміністрацією, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладенні договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), оскільки таке право належить Севастопольскій міській раді, то такий договір не відповідав в момент вчинення нормам 102-1 Земельного кодексу України та ст. 413 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірних договорів) і тому підлягає визнання недійсним.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору від 16.01.2008 є такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи договір від 12.06.2008 щодо підстав його недійсності, перш за все необхідно встановити саме момент вчинення такого правочину, оскільки договір купівлі –продажу обмеженого речового права (права користування земельною ділянкою для забудови) також підлягає державній реєстрації відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України.

Як вже судом було встановлено, договір від 12.06.2008 був нотаріально посвідчений.

Крім того, договір від 12.06.2008 був зареєстрований у Севастопольській міській філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.06.2008 за № 040865800062.

За таких обставин, договір від 12.06.2008 є вчиненим з моменту його державної реєстрації, а саме з 19.06.2008.

Відповідно до ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування.

Відповідно до ч. 2 ст. 413 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Статтею 655, статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права; до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Як вже було встановлено, судом п. 1.2 договору від 12.06.2008 передбачено, що приватному підприємству "Артель" право користування чужою земельною ділянкою для забудови належить на підставі рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 16.01.2008 у справі № 2-13/127-2008, зареєстрованого у Севастопольській міській філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.05.2008 за № 040865800042 та Ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2008 у справі № 2-13/127-2008.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що приватному підприємству "Артель", в момент вчинення договору від 12.06.2008, право користування чужою земельною ділянкою для забудови належало не на підставі рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 16.01.2008 у справі № 2-13/127-2008, а на підставі договору від 16.01.2008, оскільки вказаним рішенням суду зобов‘язано Севастопольську міську державну адміністрацію укласти з приватним підприємством "Артель" договір про право користування чужою земельною ділянкою.

Оскільки права продавця Приватне підприємство "Артель" набуло на підставі договору від 16.01.2008, який судом визнається недійсним з моменту вчинення, то відповідно приватне акціонерне товариством "Артель" не мало право продавати обмежене речове право –право користування земельною ділянкою комунальної власності міста Севастополя.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п‘ятою, шостою статті 203 цього кодексу.

За таких обставин, оскільки договір від 12.06.2008 зі сторони продавця був укладений приватним підприємством "Артіль", яке не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору купівлі –продажу обмеженого речового права (права користування земельною ділянкою для забудови), так як право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), отримало не від власника земельної ділянки, то такий договір не відповідав в момент вчинення нормам 102-1 Земельного кодексу України та ст. 413 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірних договорів) і тому підлягає визнання недійсним.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору від 12.61.2008 є такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене,позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з відповідачів не стягуються.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір від 16.01.2008, укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією (99011, м. Севастополь, вул. Леніна,2) та Приватним підприємством "Артель" (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул. 9 травня, буд 47, кв. 40, код 32214772) про право користування чужою земельною ділянкою для забудови площею 54,0688 га, яка розташована в районі Севастопольського лісництва, квартал №12, зареєстрованого у Севастопольській міській філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.05.2008 за № 040865800042.

Визнати недійсним договір від 12.06.2008, укладений між Приватним підприємством "Артіль" (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул. 9 травня, буд 47, кв. 40, код 32214772) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крим –Фуд" (95000, АР Крим, с. Сімферополь, вул. Нижня, буд. 31, код 35693938) купівлі –продажу обмеженого речового права (права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) земельної ділянки площею 54,0688 га, яка розташована в районі Севастопольського лісництва, квартал №12, який був зареєстрований у Севастопольській міській філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.06.2008 за № 040865800062.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя

В.В. Джарти

Дата підписання 03.12.2010 року